справа № 432/908/25
провадження № 22-ц/824/2500/2026
головуючий у суді І інстанції Шаповалова К.В.
24 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду в місті Києві від 06 серпня 2025 року за позовом заступника керівника Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Управління освіти Костянтинівської міської ради, Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,
У січня 2025 року заступник керівника Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Управління освіти Костянтинівської міської ради, Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначав, що моніторингом судових рішень, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що 02 лютого 2024 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/14305/21 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_2 до Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, Управління освіти Костянтинівської міської ради. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Костянтинівського міського голови від 29 вересня 2021 року № 361-ос «Про припинення служби в органах місцевого самоврядування». ОСОБА_2 поновлено на службі в органі місцевого самоврядування на посаді начальника Управління освіти Костянтинівської міської ради з 30 вересня 2021 року та зобов'язано Костянтинівську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області внести до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19 серпня 1996 року, яка належить ОСОБА_2 запис про визнання недійсним запису № 19 від 29 вересня 2021 року, внесеного на підставі розпорядження Костянтинівського міського голови від 29 вересня 2021 р № 361-ос про припинення служби в органі місцевого самоврядування шляхом звільнення з посади начальника Управління освіти Костянтинівської міської раді вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням виконання роботи (п.3 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. З Управління освіти Костянтинівської міської ради на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2021 року по 02 лютого 2024 року включно в сумі 257 117, 12 грн з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Рішення суду набрало законної сили 15 березня 2024 року. На виконання судового рішення Управлінням освіти Костянтинівської міської ради здійснено виплату в сумі 257 117,12 грн. Вказані кошти були виділені Управлінню освіти з бюджету Костянтинівської міської територіальної громади. Факт протиправного припинення служби ОСОБА_2 в органі місцевого самоврядування шляхом її звільнення з посади начальника Управління освіти Костянтинівської міської ради є доведеним рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2024 у справі № 200/14305/21.
Згідно з рішенням Костянтинівської міської ради №7/1-1 від 07.12.2020 «Про результати виборів депутатів Костянтинівської міської ради та Костянтинівського міського голови» на місцевих виборах 25.10.2020 міським головою обрано Азарова Олега Анатолійовича, який, відповідно до розпорядження Костянтинівського міського голови від 07.12.2020 за №194-ос, приступив до виконання повноважень з 07 грудня 2020 року. Таким чином винним у незаконному звільненні начальника Управління освіти ОСОБА_2 є саме ОСОБА_3 , який обіймав посаду Костянтинівського міського голови, та прийняв незаконне рішення, що сприяло у подальшому неефективному, зайвому витрачанню коштів місцевого бюджету в сумі 257 117,12 грн у зв'язку з виконанням рішення суду.
Позивач зазначав, що у Управління освіти Костянтинівської міської ради, яке на виконання рішення виплатило ОСОБА_2 257 117,12 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу за рахунок бюджетних коштів, є право зворотної вимоги до ОСОБА_4 з вини якого останню було звільнено, а тому просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Управління освіти Костянтинівської міської ради грошові кошти у розмірі 257 117,12 грн.
Рішенням Дарницького районного суду в місті Києві від 06 серпня 2025 року позовну заяву заступника керівника Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області, який діє в інтересах держави в особі Управління освіти Костянтинівської міської ради, Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Управління освіти Костянтинівської міської ради 257 117,12 грн як шкоду, завдану незаконним звільненням працівника.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Донецької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 3085,41 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати повністю рішення Дарницького районного суду в місті Києві від 06 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимогу повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що суд першої інстанції єдиною підставою для покладання відповідальності на ОСОБА_1 навів судове рішення в адміністративній справі, однак даним судовим рішенням в адміністративній справі не встановлено, що звільнення відбулось саме через винні дії ОСОБА_1 . Більш того, в рішенні адміністративного суду встановлено, що наказу про звільнення ОСОБА_2 передувало звернення народного депутата України ОСОБА_5 та службове розслідування, що було проведено комісією, яка в свою чергу за результатами проведеної перевірки рекомендувала звільнити ОСОБА_2 з займаної посади. Крім того, комісією встановлено обставини (дії та поведінка ОСОБА_2 як вчителя так і особи, яка займає керівну посаду в Управлінні освіти), що не допускало навіть можливості для залишення ОСОБА_2 на посаді очільника управління освіти громади.
Відповідач також звертав увагу на відсутність судового акту, який визнавав та визначав би ОСОБА_1 винним в незаконному звільненні, відсутні будь-які інші докази його винних та/або протиправних дій. В свою чергу, із змісту судового рішення адміністративного суду вбачається, що під час судового розгляду судом (використовуючи процесуальні права та можливості) було встановлено інші обставини, ніж ті які були встановлені комісією і не відомі ОСОБА_1 під час ухвалення рішення у вигляді розпорядження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався також на те, що позов подано прокурором з перевищенням повноважень, оскільки прокурора державою уповноважено та надано право подавати позови для захисту інтересів держави, громадян, а також для усунення порушень закону, притягнення винних до відповідальності, відшкодування шкоди та інших цілей, визначених законодавством. І реалізація цих повноважень поставлена в залежність від певних обставин - в разі відсутності уповноваженого органу або його недієздатності, коли є пряма вимога закону, а також для захисту інтересів громадян, які не можуть самостійно звернутися до суду. Отже, на переконання відповідача, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави». Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звернувся до суду з відповідним позовом у розумний строк.
25 грудня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від заступника керівника Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області Власенка Д.В., в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.08.2025 року залишити без змін.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказував, що суд під час встановлення обставин, які підлягають доказуванню у даному спорі, не обмежився виключно посиланням на зазначене вище рішення адміністративного суду, як на тому наполягає апелянт, але й особисто надав власну правову оцінку діям ОСОБА_1 з точки зору наявності в таких діях достатніх та обґрунтованих підстав для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Зокрема, в оскаржуваному рішенні суд, крім встановлення обставин неправомірної поведінки відповідача, також дослідив наявність в його діях інших складових, які є необхідними для констатації факту вчинення ним цивільного правопорушення, а саме наявність прямої дійсної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини відповідача.
Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги в частині наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, зазначав, що звертаючись до суду в інтересах держави в особі Управління освіти Костянтинівської міської ради, Костянтинівської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області до ОСОБА_1 про стягнення шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника, прокурором у мотивувальній частині позовної заяви на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України з урахуванням усталеної судової практики, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, наведено детальне обґрунтування правових підстав для представництва інтересів держави у даному спорі, що перевірено та обґрунтовано підтверджено судом першої інстанції.
Крім того, у відзиві на апеляційну скаргу зазначено про те, що фактично позиція скаржника полягає у висловленні ним незгоди з висновками суду першої інстанції та мотивами ухваленого рішення, твердження апелянта не містять належного правового обґрунтування та посилання на конкретні норми матеріального права які на його думку, неправильно застосовані судом в оскаржуваному рішенні.
У судовому засіданні прокурор Козуб К.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Апелянт ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, 24 березня 2026 року надіслав до Київського апеляційного суду клопотання про визнання причин неявки до суду поважними, у якому вказав, що у зв'язку з вимогою прибути до ТЦК в судове засідання з'явитися не може.
Суд апеляційної інстанції, на підставі положень частини другої статті 372 Цивільного процесуального кодексу України(далі - ЦПК України) вважав за можливе провести розгляд справи за відсутності відповідача, оскільки його неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення прокурора Козуба К.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 обіймаючи посаду міського голови та достовірно знаючи про покладені на нього чинним законодавством обов'язки, будучи відповідальною посадовою особою за дотримання встановленого порядку призначення на посаду та звільнення з посади начальника управління освіти Костянтинівської міської ради, він не забезпечив дотримання встановлених вимог закону під час звільнення ОСОБА_2 саме з посади начальника Управління освіти, чим допустив незаконне звільнення останньої з займаної посади, що мало наслідком стягнення з Управління освіти Костянтинівської міської ради 257 117,12 грн.
Зважаючи на те, що ОСОБА_2 була звільнена з посади начальника Управління освіти саме на підставі розпорядження міського голови ОСОБА_1, № 361-ос від 29.09.2021 року, яке відповідним рішенням суду (набрало чинності та виконане) визнано протиправним та скасовано, суд першої інстанції прийшов висновку, що саме на ОСОБА_1 покладається матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну незаконним звільненням працівника.
З таким висновком суду колегія суддів погодитися не може, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, що відповідно до розпорядження міського голови Костянтинівської міської ради від 7 грудня 2020 року № 194-ос ОСОБА_1 приступив до виконання повноважень міського голови з 7 грудня 2020 року.
Розпорядженням міського голови Костянтинівської міської ради ОСОБА_1 від 29 вересня 2021 року № 361-ос ОСОБА_2 була звільнена з посади начальника управління освіти Костянтинівської міської ради з 29 вересня 2021 року за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням виконання роботи, пункт 3 частини першої статті 41 КЗпП України.
11 квітня 2022 року повноваження Костянтинівської міської ради, Виконавчого комітету Костянтинівської міської ради та Костянтинівського міського голови ОСОБА_1 припинені у зв'язку з набранням чинності Указом Президента України від 10 квітня 2022 року № 225/2022 «Про утворення військової адміністрації».
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року у справі № 200/14305/21 визнано протиправним та скасовано розпорядження Костянтинівського міського голови від 29 вересня 2021 року № 361-ос «Про припинення служби в органі місцевого самоврядування». Поновлено ОСОБА_2 на службі в органі місцевого самоврядування на посаді начальника Управління освіти Костянтинівської міської ради з 30 вересня 2021 року. Зобов'язано Костянтинівську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області внести до трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19 серпня 1996 року, яка належить ОСОБА_2 , запис про визнання недійсним запису № 19 від 29 вересня 2021 року, внесеного на підставі розпорядження Костянтинівського міського голови від 29 вересня 2021 року № 361-ос про припинення служби в органі місцевого самоврядування шляхом звільнення з посади начальника Управління освіти Костянтинівської міської ради за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням виконання роботи, п. 3 ч. 1 ст. 41 Кодексу законів про працю України. Стягнуто з Управління освіти Костянтинівської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 вересня 2021 року по 02 лютого 2024 року включно в сумі 257 117 гривень 12 копійок з відрахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Рішення в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось та набрало чинності 15 березня 2024 року (згідно відмітки в ЄДРСР).
Відповідно до долучених до позовної заяви платіжних інструкцій Управління освіти Костянтинівської міської ради 7 та 27 березня 2024 року перерахувало на рахунок ОСОБА_2 кошти у розмірі 206979,24 грн та на рахунок Донецького ГУК - 50137,88 грн податків та зборів, отже загальна сума, яка була перерахована з рахунків Управління освіти Костянтинівської міської ради на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 лютого 2024 року становить 257 117,12 грн (а.с. 30-31 зворот).
Встановлено, що на даний час зазначені кошти Костянтинівській міській раді ОСОБА_2 не відшкодовано, дані обставини не заперечуються сторонами.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.
Суб'єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об'єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.
Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі
№ 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиційне значення у справі надається обставинам, установленим судовим рішенням, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиційне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особи, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа є винною в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.
У статті 237 КЗпП Українивизначено, що суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення відбулося з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.
Стягнення з керівників підприємств, установ, організацій та їх заступників матеріальної шкоди в судовому порядку провадиться за позовом вищестоящого в порядку підлеглості органу (частина четверта статті 136 КЗпП України).
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих судам у пункті 33 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 частини першої статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року), настає повна матеріальна відповідальність винних у цьому службових осіб і обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи може бути покладено при допущенні ними в цих випадках будь-якого порушення закону, а не лише явного, як передбачалось раніше.
Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 02 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі; відповідальність в цих випадках настає незалежно від форми вини.
Таким чином, службова особа, яка видала наказ (розпорядження) про звільнення працівника, який у подальшому визнано незаконними та скасовано в судовому порядку, несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної підприємству у зв'язку з оплатою незаконно звільненому працівникові часу вимушеного прогулу покладається на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення здійснено з порушенням закону. Відповідальність у цих випадках настає незалежно від форми вини.
Колегія суддів зауважує, що обставини, встановлені під час розгляду адміністративної справи № 200/14305/21 є преюдиційними для справи, що переглядається.
Аналіз змісту судових рішень, прийнятих у справі № 200/14305/21 свідчить, що судом не встановлено, що в діях ОСОБА_1 був умисел направлений на незаконне звільнення працівника з посади начальника управління освіти Костянтинівської міської ради, а встановлено лише факт незаконного звільнення ОСОБА_2 .
При цьому, ОСОБА_1 не був учасником адміністративної справи, а відтак не мав можливості надавати пояснення та заперечення щодо обставин звільнення.
Суд першої інстанції помилково ототожнив факт скасування розпорядження про звільнення з наявністю вини конкретної посадової особи, що суперечить правовій природі преюдиційності.
Крім того, з матеріалів справи убачається, що прийняттю рішення про звільнення передувало проведення службового розслідування, за результатами якого відповідною комісією встановлено обставини, що свідчили про неналежну поведінку ОСОБА_2 та рекомендовано звільнення.
Таким чином, дії ОСОБА_1 були обумовлені наявними на той час матеріалами службового розслідування та відповідними рекомендаціями.
Відсутні також результати службового розслідування щодо самого ОСОБА_1 або інші докази, які б підтверджували його винні протиправні дії.
Сам по собі факт скасування розпорядження про звільнення не є безумовною підставою для покладення матеріальної відповідальності на службову особу.
Згідно з положеннями статті 6 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» кошти, виплачені за рішенням суду про стягнення коштів згідно з цим Законом, вважаються збитками державного бюджету.
Посадова, службова особа державного органу, державного підприємства або юридичної особи, дії якої призвели до збитків державного бюджету, несе відповідальність згідно із законом.
Орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, звертається до суду з позовами про відшкодування збитків, завданих державному бюджету.
Державні органи після виконання рішень суду про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного бюджету, у випадках, визначених цим Законом, проводять службове розслідування щодо причетних посадових, службових осіб таких органів, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях зазначених осіб.
Після виконання рішень суду відповідно до цього Закону за поданням органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, державний орган, до сфери управління якого належить державне підприємство, забезпечує проведення службового розслідування щодо службових осіб державного підприємства, дії яких призвели до збитків державного бюджету, якщо рішенням суду в діях зазначених осіб не встановлено складу кримінального правопорушення.
Подібні за змістом положення містяться в підпункті 2, 9, 10 пункту 9 Прикінцевих та Перехідних положень Бюджетного кодексу України.
Згідно з вимогами закону, проведення службового розслідування є обов'язковим, якщо рішенням суду не встановлено складу кримінального правопорушення в діях посадової, службової особи державного органу, дії якої призвели до збитків державного бюджету. Отже, підтвердження умисної форми вини має здійснюватися на підставі результатів службового розслідування.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (частина перша статті 81 ЦПК України).
Дослідивши зібрані по справі докази, надавши їм належну оцінку, колегія суддів дійшла висновку, що умисел в діях відповідача, пов'язаних із звільненням працівника, яке в подальшому визнано незаконним, не встановлений у передбаченому законом порядку, зокрема, під час проведеного службового розслідування, котре є обов'язковим в таких випадках, однак позивачами проведено не було. Також відсутній обвинувальний вирок з цього питання.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні обґрунтовані правові підстави для скасування помилкового рішення суду першої інстанції, при неповному встановленні обставин, що мають значення для розгляду справи.
Таким чином апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Питання щодо розподілу судових витрат, пов'язаних із розглядом справи суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 5 785 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн 14 коп.- сплачений при подачі апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 369 п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду в місті Києві від 06 серпня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволені позову.
Стягнути з Костянтинівської окружної прокуратури Донецької області на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 5 785 (п'ять тисяч сімсот вісімдесят п'ять) грн 14 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба