Постанова від 24.03.2026 по справі 757/11194/24-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №757/11194/24 Головуючий у І інстанції - Литвинова І.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/7424/2026 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Миголь А.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним правочинів, скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права іпотеки і заборони; за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович про визнання недійсним правочинів, скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права іпотеки і заборони, припинення права власності; за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Войтовський Валентин Сергійович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Лігун Андрій Іванович, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів, припинення іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

установив:

Позивачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 звернулися до Печерського районного суду м. Києва із вказаними позовами, у яких, враховуючи заяви про зміну предметів позовів від 11 листопада 2024 року, 15 листопада 2024 року, шляхом їх доповнення додатковою позовною вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння до первісних позовних вимог, просили:

- визнати недійсним Договір іпотеки від 13 січня 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстровано у реєстрі за №59; ???

- визнати недійсним Договір від 12 січня 2022 року про внесення змін та доповнень, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстровано у реєстрі за №64 до Договору іпотеки від 13 січня 2021 року;

- ??скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 56127733 від 13.01.2021 12:16:18, ПН КМНО Войтовського В.С. про реєстрацію іпотеки номер запису про іпотеку №40096393 від 13 січня 2021 року;

- ???скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 62814009 від 12.01.2022 12:58:17, ПН КМНО Войтовського В.С. про реєстрації змін іпотеки;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 56127640 від 13.01.2021 12:12:05 ПН КМНО Войтовського В.С. про реєстрацію заборони номер запису про обтяження №40096254 від 13 січня 2021 року;

- ???припинити іпотеку (номер запису про іпотеку №40096393 від 13 січня 2021 року) щодо квартири загальна площа 58.2 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- припинити заборону (номер запису про обтяження №40096254 від 13 січня 2021 року) щодо квартири, загальна площа 58.2 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним Договір іпотеки від 12 липня 2019 року, посвідченого ПНКМНО Войтовським В.С., зареєстровано у реєстрі за №1893;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47756648 від 12.07.2019 14:08:09, ПН КМНО Войтовського В.С. про реєстрацію іпотеки номер запису про іпотеку №32372448 від 12 липня 2019 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47756421 від 12.07.2019 14:00:58, ПН КМНО Войтовського В.С. про реєстрацію заборони номер запису про обтяження №32372286 від 12 липня 2019 року;

- припинити іпотеку, номер запису про іпотеку №32372448 від 12 липня 2019 року щодо квартири, загальна площа 119.8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- припинити заборону номер запису про обтяження №32372286 від 12 липня 2019 року, щодо квартири, загальна площа 119.8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року посвідченого ПН КМНО Лігун А.І., зареєстрованого у реєстрі за №7731;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70438848 від 28.11.2023 16:55:50, ПН КМНО Лігун А.І., про реєстрацію права власності щодо квартири за адресою: АДРЕСА_2 ;

- припинити право власності, номер відомостей про речове право: 52719764 від 28 листопада 2023 року, ОСОБА_8 щодо квартири загальна площа 119.8 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 квартиру загальною площею 119.8 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1606681780382);

- визнати недійсним Договір іпотеки від 29 січня 2020 року, посвідченого ПНКМНО Войтовським В.С., зареєстровано у реєстрі за №133;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50881264 від 29.01.2020 21:26:09, ПН КМНО Войтовського В.С. про реєстрацію іпотеки, номер запису про іпотеку №35251002 від 29 січня 2020 року;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 50881252 від 29.01.2020 21:20:31, ПН КМНО Войтовського В.С. про реєстрацію заборони, номер запису про обтяження №35250979 від 29 січня 2020 року;

- припинити іпотеку, номер запису про іпотеку №35251002 від 29 січня 2020 року, щодо квартири загальною площею 89,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1322979580000);

- припинити заборону номер запису про обтяження №35250979 від 29 січня 2020 року щодо квартири загальною площею 89,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1322979580000);

- визнати недійсним Договір купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року посвідченого ПН КМНО Лігун А.І., зареєстрованого у реєстрі за №7730;

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 70438992 від 28.11.2023 17:01:06, ПН КМНО Лігун А.І., про реєстрацію права власності щодо квартири загальною площею 89,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1322979580000);

- припинити право власності номер відомостей про речове право: 52719880 від 28 листопада 2023 року ОСОБА_7 щодо квартири загальною площею 89,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1322979580000);

- витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 квартиру загальною площею 89,60 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1322979580000).

В обґрунтування позовів зазначили, що21 лютого 2024 року невідомі особи здійснили фізичну заміну замків у квартирі АДРЕСА_4 загальною площею 89,60 кв.м., яка належить позивачу ОСОБА_9 , починаючи з 14 червня 2005 року, обмежують власника та представників власника у допуску до квартири, особистих цінних речей та документів, що знаходяться у цій квартирі, повідомляючи, що квартира, починаючи з 28 листопада 2023 року, належить новому власнику, яким являється ОСОБА_7 , який нібито купив цю квартиру.

Позивач ОСОБА_9 запевняє, що жодного відчуження даної квартири не погоджував та не здійснював, оскільки тривалий час перебував за кордоном.

Того ж дня, ці ж самі невідомі люди прийшли до квартири ОСОБА_10 АДРЕСА_5 та намагалися фізично проникнути туди, спробувавши зламати замки, однак оскільки в квартирі наразі також проживає орендар, ОСОБА_11 , на підставі Договору оренди квартири від 12 березня 2019 року, останній викликав поліцію та не надав, цим невідомим особам проникнути в середину квартири.

Ці особи повідомили йому, що, починаючи з 28 листопада 2023 року власником цієї квартири є ОСОБА_8

22 лютого 2024 року представником позивача ОСОБА_9 отримано інформаційну довідку з ДРРПННМ за №366945189, з якої вбачається, що 28 листопада 2023 року новим власником квартири став ОСОБА_7 на підставі Договору купівлі-продажу, серія та номер: 7730, виданий 28 листопада 2023 року, видавник: Лігун А.І. , ПН КМНО.

Продавцем квартири, яка належала позивачу ОСОБА_9 була відповідач ОСОБА_6 , яка була іпотекодержателем цієї квартири за Договором іпотеки від 29 січня 2020 року, який забезпечує вимоги іпотекодержателя за Договором позики від 12 липня 2019 року.

Також, 22 лютого 2024 року представником ОСОБА_10 було отримано інформаційну довідку з ДРРПННМ за №366944439, з якої вбачається, що 28 листопада 2023 року новим власником квартири позивача ОСОБА_13 став ОСОБА_8 на підставі Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, посвідченого ПНКМНО Лігун А.І., зареєстрованого у реєстрі за №7731.

Продавцем квартири, яка належить ОСОБА_10 була відповідач ОСОБА_6 , яка була іпотекодержателем цієї квартири за Договором іпотеки від 12 липня 2019 року, посвідченого ПНКМНО Войтовським В.С., зареєстровано у реєстрі за №1893.

Третя особа ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, держава Ізраїль, 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року, підписала від імені позивача ОСОБА_14 два договори іпотеки відносно передачі двох його квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 в іпотеку за адресою: АДРЕСА_8 .

Позивачі зазначили, що ОСОБА_5 є дружиною ОСОБА_4 , який виступає позичальником та боржником за Договором позики від 12 липня 2019 року за реєстровим №1892, на суму 392000 доларів США, та Договором позики від 13 січня 2021 року на суму 111000 доларів США, а тому з метою забезпечення виконання грошового обов'язку свого чоловіка, остання переслідуючи свої власні інтереси та інтереси свого чоловіка, а не інтереси позивачів передала в іпотеку квартири, які їй не належать з метою майнового поручительства за неповернення грошових коштів її чоловіком двом позикодавцям на загальну суму 503000 доларів США.

Що стосується квартири АДРЕСА_9 загальною площею 58,20 кв.м., яка належить позивачу ОСОБА_9 , то як стало відомо з інформаційної довідки з ДРРПННМ за №367136075, остання станом на сьогодні все ще перебуває у власності ОСОБА_15 .

Однак у ДРРПННМ відносно цієї квартири також міститься запис про іпотеку №40096393 від 13 січня 2021 року на підставі Договору іпотеки від 13 січня 2021 року; Договору про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 12 січня 2022 року.

Цей договір іпотеки виступає забезпеченням Договору позики від 13 січня 2021 року між іпотекодержателем та ОСОБА_4 .

На думку позивачів, зазначене свідчить про організовані дії направлені на заволодіння квартирами позивачів за допомогою укладення правочинів позики, договорів іпотеки та стягнення заборгованості за рахунок задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, на аналогічних підставах та у аналогічний спосіб ці ж самі особи заволоділи і квартирою позивача ОСОБА_13 , так і квартирою позивача ОСОБА_16 .

Позивачі ОСОБА_9 та ОСОБА_10 стверджують, що тривалий час перебувають за кордоном, тому нічого не знали про обставини нібито відчуження їх майна на користь третіх осіб, згоди своєї не надавали та вважають, що такі правочини є недійсними та вчинені з метою завдання їм майнової шкоди в особливо великому розмірі, враховуючи що усі квартири територіально знаходяться у центрі столиці, та наразі оцінюються сукупно більше ніж 1 млн. доларів США за ринковою їх вартістю.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: ПН КМНО Войтовський В.С., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсним правочинів, скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права іпотеки і заборони.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ПН КМНО Войтовський В.С., ПН КМНО Лігун А.І. про визнання недійсним правочинів, скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права іпотеки і заборони, припинення права власності.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа: ПН КМНО Войтовський В.С., ПН КМНО Лігун А.І., ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання недійсними правочинів, припинення іпотеки, скасування рішення про державну реєстрацію, припинення права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку, оскільки вважають рішення незаконними та необґрунтованими, ухваленими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права, є необґрунтованим, оскільки ухвалене за неповного з'ясуванням судом дійсних обставин справи, без належного дослідження наявних у матеріалах доказів, без врахування правових висновків Верховного Суду, за повного ігнорування обставин не спростованої наявності презумпції спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 відносно отриманої позики у розмірі 503000 доларів США у правовідносинах позики з Відповідачами ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , які забезпечили виконання грошових зобов'язань без відома та згоди Позивачів, як довірителів що суперечить приписам ст. 238 ЦК України за відсутності волевиявлення Довірителів на укладення оспорюваних правочинів іпотеки з обмеження повноважень у довіреності.

Так, зазначили, що 21 лютого 2024 року їм стало відомо, що невідомі особи здійснили фізичну заміну замків у квартирі АДРЕСА_5 загальною площею 119,80 кв.м., яка належить ОСОБА_2 починаючи з 09 серпня 2004 року на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 09 серпня 2004 року, посвідчено ПНКМНО Мармазовою О.М., зареєстровано у реєстрі за №5487та квартирі АДРЕСА_4 загальною площею 89,60 кв.м., яка належить ОСОБА_1 починаючи з 14 червня 2005 року на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 14 червня 2005 року, посвідчено ПН КМНО Шнирьовою Г.М., зареєстровано у реєстрі за №1612.

Також, ці ж невідомі особи обмежують представників Позивачів у допуску до квартири, особистих цінних речеи? та документів, що знаходяться у ціи? квартирі повідомили що спірні квартири починаючи з 28 листопада 2023 року належить новим власникам, а саме:

- квартира АДРЕСА_4 ? належить ОСОБА_7 на підставі Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року посвідченого ПН КМНО Лігун А.І., зареєстрованого у реєстрі за №7730, тобто в порядку примусового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» та Договору іпотеки від 29 січня 2020 року, посвідченого ПН КМНО Вои?товським В.С., зареєстровано у реєстрі за №133 укладеного ОСОБА_5 як представника Позивача з ОСОБА_17 ;

- квартира АДРЕСА_5 ? належить ОСОБА_8 на підставі Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року посвідченого ПН КМНО Лігун А.І., зареєстрованого у реєстрі за №7731, тобто в порядку примусового звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» та Договору іпотеки від 12 липня 2019 року, посвідченого ПН КМНО Вои?товським В.С., зареєстровано у реєстрі за №1893 укладеного ОСОБА_5 як представника Позивача з ОСОБА_17 .

Що стосувалося квартири АДРЕСА_9 ? загальною площею 58,20 кв.м. власником якої є ОСОБА_1 починаючи з 29 серпня 2005 року на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2005 року, посвідчено ПН КМНО Шнирьовою Г.М., зареєстровано у реєстрі за №1965, то Позивач довідався що остання перебуває в іпотеці ОСОБА_3 , якии? згідно відкритої інформації є адвокатом, на підставі Договору іпотеки від 13 січня 2021 року, посвідченого ПН КМНО Вои?товським В.С., зареєстровано у реєстрі за №59 укладеного ОСОБА_5 як представника Позивача з ОСОБА_17 .

Щодо договору позики №1, зазначили, що 12 липня 2019 року між ОСОБА_17 , як Позикодавцем та Іпотекодержателем та ОСОБА_4 , як Позичальником, укладено Договір позики посвідченого ПНКМНО Вои? товським В.С. , за реєстровим №1892, та можливих змін та доповнень до нього, за умовами якого Боржник у строк до 12 липня 2020 року зобов'язується сплатити Іпотекодержателю суму позики у розмірі 9712920,00 грн, що еквівалентно 372000 доларів США на умовах встановлених Договором позики, що становить розмір основного зобов'язання.

В подальшому суму позики було змінено з 372000 доларів США на 392000 доларів США.

Щодо договору іпотеки №1 зазначили, що 12 липня 2019 року ОСОБА_5 з метою забезпечення майновою порукою (іпотекою) грошових зобов'язань свого чоловіка ОСОБА_4 за Договором позики від 12 липня 2019 року посвідченого ПНКМНО Вои?товським В.С., за реєстровим №1892 з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі діючи на підставі Довіреності, посвідченої 24 січня 2019 року ПНКМНО Вои?товським В.С., за реєстровим №155 уклала від імені ОСОБА_2 оскаржувании? Договір іпотеки від 12 липня 2019 року, посвідченого ПНКМНО Вои?товським В.С., зареєстровано у реєстрі за №1893 передавши в іпотеку квартиру АДРЕСА_5 ?.

Щодо договору іпотеки №2 зазначили, що 29 січня 2020 року ОСОБА_5 з метою забезпечення майновою порукою (іпотекою) грошових зобов'язань свого чоловіка ОСОБА_4 за Договором позики від 12 липня 2019 року посвідченого ПНКМНО Вои?товським В.С., за реєстровим №1892 з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі діючи на підставі Довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, Держава Ізраїль приватним 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року уклала від імені ОСОБА_1 оскаржувании? Договір іпотеки від 29 січня 2020 року, посвідченого ПНКМНО Вои?товськии? В.С., зареєстровано у реєстрі за №133 передавши в іпотеку квартиру АДРЕСА_4 ?.

Щодо договору позики №2 зазначили, що 13 січня 2021 року між ОСОБА_3 , як Позикодавцем та Іпотекодержателем та ОСОБА_4 , як Позичальником, укладено Договір позики посвідченого ПНКМНО Вои? товським В.С. , за реєстровим №1892, та можливих змін та доповнень до нього, за умовами якого Боржник у строк до 13 січня 2022 року зобов'язується сплатити Іпотекодержателю суму позики у розмірі 3130200 грн, що еквівалентно 111000 доларів США на умовах встановлених Договором позики, що становить розмір основного зобов'язання.

Щодо договору іпотеки №3 зазначили, що 13 січня 2021 року ОСОБА_5 з метою забезпечення майновою порукою (іпотекою) грошових зобов'язань свого чоловіка ОСОБА_4 за Договором позики від 13 січня 2021 року посвідченого ПНКМНО Вои?товським В.С., за реєстровим №1892 з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі діючи на підставі Довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, Держава Ізраїль приватним 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року уклала від імені ОСОБА_1 оскаржувании? Договір іпотеки від 13 січня 2021 року, посвідченого ПНКМНО Вои?товськии? В.С., зареєстровано у реєстрі за №59 та Договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки, серія та номер: 64, видании? 12.01.2022, видавник: ПН КМНО Вои?товськии? В.С. передавши в іпотеку квартири АДРЕСА_9 ?.

Обґрунтовуючи підстави для задоволення позовних вимог позивачів, зазначили, що правочини іпотеки щодо 2-х квартир ОСОБА_1 укладались представником ОСОБА_5 за наявності обмежень у повноваженнях викладених у довіреностях.

Так, 29 січня 2020 року та 13 січня 2021 року ОСОБА_5 передавала в іпотеку дві квартири ОСОБА_1 на підставі Довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, Держава Ізраїль приватним 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року.

«Я, громадянин Ізраїлю ОСОБА_20 , паспорт НОМЕР_1 , індивідуальний податковий номер в Україні НОМЕР_7, уповноважую пані ОСОБА_21 , громадянку України, паспорт НОМЕР_2 , індивідуальний податковий номер в Україні НОМЕР_3 , котра проживає АДРЕСА_10 , бути моїм представником з усіма необхідними повноваженнями з питань:

- придбання на моє ім?я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеку) в забезпечення виконання моїх майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для мене та/чи у моїх інтересах будь-яких дій щодо належного мені на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, зокрема кв. АДРЕСА_9 та кв. АДРЕСА_4 , визначаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд;»

Твердження суду, що: «Доводи позивачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 про те, що квартири за адресою: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 вибули з їх володіння поза їх волею, з урахуванням розширеного кола наданих повноважень, не підтверджуються доказами, що містяться у справі.».

Таким чином, вважають, що повноваження представника ОСОБА_5 були чітко обмежені на укладення договорів іпотеки відносно квартир ОСОБА_1, оскільки довіритель прямо визначив, що передача майна в іпотеку допускається лише в межах забезпечення його особистих майнових зобов'язань.

Вказане обмеження є істотною умовою представництва та визначає межі волевиявлення довірителя, а відтак - і межі правомірної поведінки представника при вчиненні правочинів від його імені.

Незважаючи на це, суд першої інстанції діи?шов висновку про наявність у ОСОБА_5 «розширеного кола наданих повноважень» та відмовив у задоволенні доводів позивачів про вибуття спірних квартир з їх володіння поза їх волею, фактично проігнорувавши вказане обмеження довіреності, яке є ключовим для правової оцінки спірних правочинів.

Такий підхід суду суперечить самій правовій природі представництва, оскільки воля довірителя реалізується не абстрактно, а виключно в межах і на умовах, прямо визначених у довіреності.

Передача спірних квартир в іпотеку в забезпечення зобов'язань третьої особи - ОСОБА_4 - не охоплювалася обсягом наданих повноважень і, відповідно, була вчинена поза межами волі довірителя, що виключає можливість визнання таких діи? як таких, що відбулися з и?ого згоди.

Сам факт надання широких повноважень щодо управління маи?ном не усуває та не нівелює спеціального обмеження, прямо встановленого довірителем щодо цільового призначення іпотеки, а тому не може тлумачитися судом як «розширене коло повноважень» без урахування цього обмеження.

Отже, висновок суду про те, що спірні квартири не вибули з володіння позивачів поза їх волею, ґрунтується на неповному та вибірковому аналізі змісту довіреності, що призвело до викривлення дійсної волі довірителя та неправильного застосування норм матеріального права.

Вчинення представником правочинів із порушенням встановлених меж повноважень свідчить про відсутність волевиявлення власника на передачу майна в іпотеку в забезпечення зобов'язань третіх осіб, а відтак - про вибуття майна з його володіння не з його волі, що є підставами для визнання недіи?сними договорів іпотеки, купівлі продажу та витребування маи?на на користь Позивачів.

Викладении? у рішенні суду першої інстанції висновок про те, що квартири АДРЕСА_5 , квартира АДРЕСА_7 та квартира

АДРЕСА_4 вибули з власності позивачів за їх волею на підставі діи?сних довіреностеи?, не ґрунтується на повному та належному дослідженні змісту таких довіреностей і не відповідає фактичним обставинам справи.

Формально посилаючись на приписи процесуального закону щодо оцінки доказів за внутрішнім переконанням, суд фактично обмежився загальною констатацією «діи?сності довіреностеи?», однак не здіи?снив належного аналізу обсягу та меж повноважень, визначених у цих довіреностях, що є визначальним для встановлення наявності або відсутності волі власника на вчинення конкретних правочинів.

Посилання суду на те, що позивачами не надано доказів, які б поставили під сумнів позицію відповідачів та пояснення третіх осіб, також не може бути визнане обґрунтованим.

Сам текст довіреності, надании? суду та досліджении? у судовому засіданні, є належним і достатнім доказом існування обмежень повноважень представника.

У такіи? ситуації позивач не зобов'язаний доводити відсутність своєї волі будь-якими додатковими доказами, оскільки обсяг волі вже зафіксований у письмовому документі, а саме - у довіреності.

Натомість саме на суд покладався обов'язок дати належну правову оцінку цьому документу в и?ого системному та змістовному аспекті.

Таким чином, суд першої інстанції, формально визнавши довіреність дійсною, не дослідив ключову обставину - відповідність вчинених представником дій межам наданих повноважень, що призвело до помилкового висновку про наявність волі позивачів на вибуття спірного маи?на.

Це, у свою чергу, вплинуло на неправильне застосування норм матеріального права та хибне вирішення питання про характер вибуття майна з володіння власника.

Висновок суду першої інстанції про необґрунтованість доводів позивачів щодо перевищення повноважень представником ОСОБА_5 з посиланням на статтю 241 ЦК України не відповідає встановленим у справі обставинам та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права і хибній оцінці доказів.

Обґрунтовуючи наявність схвалення позивачами діи? представника, суд виходив з того, що після закінчення строку дії довіреності від 06 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 видав нову довіреність від 06 серпня 2022 року на ім'я тієї ж особи ОСОБА_5 з аналогічними повноваженнями, яка не була визнана недіи?сною.

Водночас суд залишив поза увагою істотні та юридично значимі обставини, які виключають можливість розцінювати сам факт видачі нової довіреності як схвалення раніше вчинених правочинів у розумінні статті 241 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується, що довіреність від 06 серпня 2022 року була відкликана довірителем, про що суду було належним чином повідомлено.

Факт відкликання довіреності підтверджується офіційними документами, які були апостильовані, перекладені та долучені до матеріалів справи.

Відтак на момент розгляду спору суд не мав правових підстав посилатися на зазначену довіреність як на чинну або як на обставину, що свідчить про схвалення дій представника.

Ігнорування факту відкликання довіреності призвело до викривлення фактичної картини

справи та неправильних правових висновків.

Навіть за умови формального існування нової довіреності, її видача сама по собі не може

автоматично вважатися схваленням конкретних правочинів, які були вчинені представником раніше з перевищенням повноважень.

Ні матеріали справи, ні пояснення сторін не містять жодного доказу того, що позивачі були повідомлені представником про укладення оспорюваних іпотечних договорів, усвідомлювали їх зміст, предмет та правові наслідки і, попри це, погодилися з ними або прийняли їх до виконання.

Більше того, матеріали справи не містять доказів будь-яких дій позивачів, які могли б свідчити про схвалення саме договорів іпотеки, укладених 29 січня 2020 року та 13 січня 2021 року, зокрема: прийняття вигоди за такими договорами (передача отриманого за договорами позики грошових коштів у сумі 503000 доларів США), вчинення дій з їх виконання, письмове або усне підтвердження згоди на їх укладення чи інше конклюдентне волевиявлення.

За відсутності таких доказів твердження суду про «схвалення» є припущенням, а не встановленим фактом.

Також, суд помилково ототожнив питання схвалення правочину із категоріями добросовісності та нерозумності поведінки сторін.

Як первісна довіреність від 06 липня 2017 року, так і довіреність від 06 серпня 2022 року містили однакове істотне обмеження повноважень представника - право передавати маи?но в іпотеку було обмежене забезпеченням майнових зобов'язань самого довірителя, а не третіх осіб.

Це означає, що навіть формальна ідентичність повноважень не може розглядатися як підтвердження волі довірителя на передачу майна в іпотеку в забезпечення зобов'язань інших осіб, зокрема ОСОБА_4 .

Навпаки, видача нової довіреності з тим самим обмеженням свідчить про послідовну волю довірителя не розширювати повноваження представника і не легалізувати раніше вчинені дії з перевищенням повноважень.

За таких обставин висновок суду про те, що позивачі здіи?снили схвалення оспорюваних правочинів, є юридично необґрунтованим і не підтверджується жодним належним та допустимим доказом.

Окрім цього, звертають увагу на те, що ОСОБА_5 уклала договори іпотеки за наявності чіткого та однозначного обмеження довіреності, відповідно до якого передача маи?на в іпотеку допускалася виключно в забезпечення маи?нових зобов'язань самого довірителя ОСОБА_1.

Попри це, спірні договори іпотеки були укладені в забезпечення зобов'язань третьої особи ОСОБА_4 , який перебував і перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 .

За таких обставин укладення договорів іпотеки відбулося не лише з перевищенням повноважень представника, але и? в умовах очевидного конфлікту інтересів, оскільки вигоду від отримання грошових коштів за договорами позики набувало подружжя, членом якого є сама представниця.

Представник, діючи від імені довірителя, одночасно діяв у майнових інтересах власної сім'ї, що за своєю правовою природою є несумісним із принципами добросовісності, лояльності та пріоритету інтересів довірителя.

Сам по собі принцип добросовісності передбачає стандарт поведінки, якии? включає чесність, відкритість та повагу до інтересів іншої сторони правовідносин.

Дія представника, яка полягає у використанні довіреності з обмеженим обсягом повноважень для забезпечення зобов'язань свого чоловіка, не може відповідати такому стандарту, оскільки об'єктивно створює ситуацію, за якої інтереси довірителя приносяться в жертву інтересам третіх осіб, пов'язаних із представником родинними відносинами.

При цьому суд першої інстанції помилково поклав на позивачів обов'язок доводити недобросовісність представника, тоді як саме встановлении? у справі факт перевищення повноважень у поєднанні з наявністю сімейного інтересу вже сам по собі є достатньою підставою для критичної оцінки поведінки представника з точки зору добросовісності.

За таких обставин саме відповідачі та третя особа мали б довести, що укладення договорів іпотеки відбувалося в інтересах довірителя, а не в інтересах сім'ї представника, чого зроблено не було.

Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що представник повідомляла довірителя про укладення спірних договорів іпотеки, про їх умови, предмет та правові наслідки, а також про те, що забезпечення надавалося не за зобов'язаннями довірителя, а за зобов'язаннями її чоловіка.

Відсутність такого повідомлення додатково підтверджує, що дії представника не відповідали стандарту сумлінної та лояльної поведінки у відносинах представництва.

Враховуючи тои? факт, що 2 договори позики, які були забезпечені квартирами ОСОБА_1 були укладені саме ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 чи в и?ого інтересах ОСОБА_5 яка перебувала і перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 та із отриманням від неї нотаріальною згоди на укладення такого договору позики, остання як представник ОСОБА_1 - не мала жодних повноважень на укладення оспорюваних договорів іпотеки щодо майна ОСОБА_1, оскільки обсяг повноважень передбачених довіреністю обмежував її повноваження на передачу в заставу (іпотеку) квартир Позивача виключно в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, тобто самого ОСОБА_1, а не третіх осіб, зокрема її чоловіка ОСОБА_4

ОСОБА_17 та ОСОБА_3 , як Позикодавці та ПН КМНО Вои?товськии? В.С. , як особа, яка посвідчувала відповідні договори позики та іпотечні договори, а також ОСОБА_7 , як теперішніи? власник квартири ОСОБА_1 - були обізнані та мали юридичні підстави та можливість до укладення оскаржуваних договорів купівлі продажу від 28 листопада 2023 року ознайомитись із обсягом повноважень ОСОБА_5 яка є дружиною Позичальника ОСОБА_4 за 2-ма договорами позики на загальну суму 503000 доларів США та виступала представником ОСОБА_1 передаючи в іпотеку ці 2 квартири, за умови якби такі особі діяли дотримуючись принципу доброї совісті та підвищеного принципу розумної обічності.

Більше того, на момент вчинення оскаржуваних договорів купівлі продажу відносно іпотечного майна, набувачі такого майна були обізнані про наявні обтяження іпотеки та заборони зареєстровані у ДРРПННМ та зареєстроване речове право власності на спірні квартири за Позивачами, а не ОСОБА_6 , оскільки остання не була ніколи власником спірних квартир, а здійснювала їх відчуження в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», як позасудове звернення стягнення шляхом його продажу від імені іпотекодавця.

Застосований судом у оскаржуваному рішенні суду правовий висновок Верховного суду (постанова від 02 листопада 2021 року ВПВС у справі 925/1351/19) -вважають не релевантним до застосування у цій справі, оскільки він стосується правовідносин коли нерухоме майно відчужується та набувається взагалі без жодних обтяжень у ДРРПННМ, і тільки у такому разі така особа новии? набувач за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень, може вважатися такою, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Знову ж таки, як на момент продажу так і на момент розгляду судового спору відповідно до наявних у матеріалах справи Інформаційних довідок, зареєстровані обтяження іпотеки ОСОБА_6 відносно спірних квартир були наявні як 28 листопада 2023 року так і по сьогодні, тобто нові набувачі таких квартир набули їх у власність із зареєстрованими обтяженнями у вигляді записів про іпотеку та заборон.

Також наголошують, що суд передчасно визнав відповідачів добросовісними, не надавши належної оцінки тому, що майно вибуло з володіння позивачів унаслідок дій представника поза межами наданих повноважень та було обтяжене іпотекою в забезпечення зобов'язань третьої особи, її чоловіка, а грошові кошти отримані, а тому сам правочин іпотеки вчинений з порушенням приписів ст. 238 ЦК України.

За таких обставин вибуття маи?на з володіння власника не може вважатися таким, що відбулося з його волі, у розумінні ч. 1 ст. 388 ЦК України, а тому можливе витребування маи?на навіть від особи, яка заявляє про свою добросовісність.

Отже, суд першої інстанції застосував правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, сформульовані для інших фактичних обставин та іншої правової природи правовідносин, без урахування наявних у справі зареєстрованих обтяжень, особливостей позасудового звернення стягнення та дефектів волевиявлення власника.

Це призвело до помилкового висновку про добросовісність відповідачів та незаконної відмови у задоволенні позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння.

У спірних відносинах у ціи? справі, ОСОБА_5 як представник Позивачів, яка вчиняла оспорювані договори іпотеки щодо майна Позивачів з метою передачі їх в іпотеки для забезпечення виконання грошового зобов'язання позики у сумі 503000 доларів США за 2-ма договорами укладеними її чоловіком ОСОБА_4 , який поміж іншим є відповідачем у справі №758/5187/24 за позовом ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики, який був забезпечений іпотеками квартир відносно яких і розглядається спір у цій справі не надала жодного спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя на майно у вигляді грошових коштів у сумі 503000 доларів США, де її частка становить 251500 доларів США, що свідчить про укладення представником Позивачів 3-х правочинів іпотеки, які мають негативні наслідки для довірителів через втрату їх права власності на спірні квартири через невиконання грошового зобов'язання відносно повернення грошових позик її чоловіком ОСОБА_4 , що суд взагалі не врахував і не надав правової оцінки цим обставинам.

Третя особа не спростувала презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а саме грошових коштів отриманих ОСОБА_4 від ОСОБА_6 у розмірі 392000 доларів США та 111000 доларів США отриманих в позику під час шлюбу від ОСОБА_3 .

Оскільки позика у розмірі 392000 доларів США та 111000 доларів США бралася ОСОБА_4 , а и?ого дружина ОСОБА_5 надавала нотаріальну згоду та була підписантом по довіреності договору іпотеки, яким забезпечувались зобов'язання ОСОБА_4 , а ці всі дії та правочини посвідчувались ПНКМНО Вои?товським В.С. , то є очевидним що грошові кошти у розмірі 503000 доларів США є спільною сумісною власністю подружжя, а тому правочин іпотеки укладався в інтересах подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тому цими діями ПН КМНО Войтовський В.С. вчинив грубе порушення ст. 5, 43 та 44 ЗУ «Про нотаріат» та ч.3 ст. 238 ЦК України, а саме був зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Також, позивачі категорично заперечують щодо обставини повідомленої Третьою особою, що Позивач (та його батько) користувався послугами ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_23 для отримання з його метою неодноразових позик для покриття особистих витрат Позивача, вважає що третя особа вводить суд в оману.

Третьою особою не надаються докази, які могли б підтвердити, що Позивач був обізнаний про укладення ОСОБА_5 оскаржуваного Договору іпотеки від 13 січня 2021 року, посвідченого ПН КМНО Вои?товським В.С., зареєстровано у реєстрі за №59, а також Договору від 12 січня 2022 року про внесення змін та доповнень, укладении? між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідченого ПН КМНО Вои?товським В.С., зареєстровано у реєстрі за №64 до Договору іпотеки від 13 січня 2021 року чи надавав свою згоду чи погодження на укладення цих оспорюваних правочинів, чи отримував грошові кошти за позикою чи уповноважував представника вчиняти цей правочин не маючи відповідних повноважень у довіреності, щоб якось підтвердити що в отримання позики є інтерес Позивача.

Не надаються жодні докази передачі оригінальних примірників оскаржуваних правочинів, які мали б бути у Іпотекодавця як сторони цього правочину, а не його представника.

Не надаються докази у вигляді переписок чи надсиланні засобами електронної пошти відповідної інформації її Довірителю.

Вважають, що ОСОБА_5 систематично зловживала довірою Позивача та вчиняла дії щодо порушення законодавства, які містить ознаки кримінального правопорушення та укладала правочини, не в інтересах і без погодження з Довірителем.

Доводи третьої особи ОСОБА_5 про обізнаність позивача ОСОБА_1 щодо укладення нею як представником оспорюваних правочинів та про те, що ці правочини вчинялися «в інтересах довірителя», є необґрунтованими, внутрішньо суперечливими та спростовуються матеріалами справи й додатково поданими належними доказами, отриманими вже після того, як третя особа змінила свою позицію та почала штучно пов'язувати предмет цього спору з іншими правовідносинами.

Перш за все, третя особа стверджує, що позивач «користувався послугами» ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_4 для «неодноразового» отримання позик з метою покриття особистих витрат позивача та витрат и?ого компаніи?, а також що позивач неодноразово видавав довіреності із «широким колом повноважень», зокрема і на передачу маи?на в іпотеку.

Водночас такі твердження не підкріплені жодним доказом, якии? би підтверджував ключову юридично значиму обставину: факт інформування довірителя про укладення саме спірних договорів іпотеки, їх умов та його усвідомлену згоду на їх укладення.

Зокрема, третя особа не надала доказів, що позивач був обізнании? про укладення ОСОБА_5 договору іпотеки з ОСОБА_17 та ОСОБА_3 .

В матеріалах справи відсутні докази погодження на укладення цих правочинів, докази отримання ним грошових коштів за відповідними позиками, докази передачі йому оригінальних примірників укладених правочинів (які за звичайною та належною практикою мають перебувати у сторони-іпотекодавця), докази листування чи повідомлення довірителю реквізитів угод, сторін, сум, строків, наслідків і факту обтяження його майна.

Отже, твердження про «обізнаність» побудовані на припущеннях та постфактум-інтерпретаціях третьої особи, а не на належних і допустимих доказах.

Просили скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року та ухвалити по справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

На вказану апеляційну скаргу від ОСОБА_5 надійшли заперечення, обґрунтовані тим, що 12 липня 2019 року між ОСОБА_6 як Позикодавцем та ОСОБА_4 як Позичальником укладено Договір позики, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №1892.

Вказаний договір позики укладено за згодою чоловіка ОСОБА_6 - ОСОБА_24 , справжність підпису на якій засвідчена 12 липня 2019 року ПН КМНО Войтовським В.С. за реєстровим №1891.

Згідно п. 1 Договору позики, в порядку та на умовах, визначених цим Договором Позикодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 9712920 грн, що за курсом продажу готівкового долара США за гривні, встановленим АТ КБ «ПриватБанк» еквівалентно 372000 доларів США зі строком повернення позики 1 календарний рік, тобто до дванадцятого липня дві тисячі двадцятого року, а Позичальник приймає позику та зобов'язується повернути її Позикодавцю згідно умов Договору.

Відповідно до п. 2 Договору позики, шляхом підписання цього Договору, сторони дійшли згоди, що сума грошей, що повертається у національній валюті України, має відповідати в еквіваленті 372000 доларів США за курсом продажу готівкового долара США, встановленого АТ КБ «ПриватБанк» на дату повернення позики.

В подальшому, 29 січня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено Договір про внесення змін і доповнень до Договору позики, посвідченого ПН КМНО Войтовським В.С. від 12 липня 2019 року, за реєстровим №1892, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С. за реєстраційним №132 яким сторони вирішили викласти п. 1 у наступній редакції: «В порядку та на умовах, визначених цим Договором Позикодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 9800000 грн, що за курсом продажу готівкового долара США за гривні, встановленим АТ КБ «ПриватБанк» еквівалентно 392000 доларів США зі строком повернення позики 1 календарний рік, тобто до дванадцятого липня дві тисячі двадцятого року, а Позичальник приймає позику та зобов'язується повернути її Позикодавцю згідно умов Договору.».

З метою забезпечення зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року між громадянином Держави Ізраїль ОСОБА_1 як Іпотекодавцем та ОСОБА_6 як Іпотекодержателем укладено Договір іпотеки від 29 січня 2020 року, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №133.

При укладенні Договору іпотеки, від імені ОСОБА_1 діяла громадянка ОСОБА_5 на підставі Довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, Держава Ізраїль, 06 липня 2017 року, апостиль 16235/3 від 14 серпня 2017 року.

Згідно з п. 1.5. Договору іпотеки, в забезпечення виконання зобов'язань Боржника Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю Іпотекодавця, а саме квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 89,6 кв.м.

Звертає увагу, що Договір позики та Договір іпотеки у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися.

Також, Довіреність на ОСОБА_25 недійсною не визнавалася, довіреність позивачем ОСОБА_1 не відкликалася.

На момент посвідчення договору Іпотеки, довіреність була чинною.

Крім того, ОСОБА_1 у зв'язку з закінченням строку дії попередньої довіреності на повіреного ОСОБА_25 видав нову довіреність від 06 серпня 2022 року строком дії до 2026 року.

12 липня 2019 року між позивачем ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, та відповідачем ОСОБА_6 , як іпотекодержателем, укладено Договір іпотеки, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №1893.

Згідно з пунктами 1.1., 1.5. Договору іпотеки від 12 липня 2019 року в забезпечення виконання зобов'язань боржника за Договором позики від 12 липня 2019 року, іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, а саме квартиру номер АДРЕСА_5 загальною площею 119,8 кв.м.

Відповідно до п. 1.1. Договору іпотеки від 12 липня 2019 року, цей договір забезпечує вимоги ОСОБА_6 як іпотекодержателя, які витікають з Договору позики, укладеного 12 липня 2019 року між іпотекодержателем та позичальником ОСОБА_4 , посвідченого ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №1892.

При укладенні Договору іпотеки від 12 липня 2019 року, від імені позивача ОСОБА_2 діяла його представник третя особа ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої Войтовським В.С., ПН КМНО 24 січня 2019 року за реєстровим №155.

Довіреність, за якою посвідчувався договір, недійсною чи відкликаною на момент посвідчення та і на момент розгляду справи не визнавалася та не відкликалася.

06 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 , видав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5 , бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в тому числі і з питань придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеки) в забезпечення виконання майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві власності майна, в тому числі і квартири АДРЕСА_9 , визнаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

Довіреність видана з правом підпису гарантійних договорів та кредитних угод будь-якого характеру, а також будь-які документи з цим пов'язані.

Довіреність була посвідчена нотаріусом Роні Гарелі, м. Тель-Авів, Ізраїль, серійний номер 319/17.

Довіреність від 06 липня 2017 року була апостильована в Магістратському суді м. Тель-Авів, Джаффа 06 липня 2017 року за №10548/2 та перекладена на українську мову, переклад якої було посвідчено нотаріусом Загоруйко А.Ю., 11 липня 2017 року, зареєстровано в реєстрі за №2490.

Довіреність від 06 липня 2017 року була видана у строк до 06 серпня 2022 року.

Третя особа ОСОБА_5 будучи законним представником ОСОБА_1 та діючи зайого вказівками та розпорядженнями, уклала 13 січня 2021 року від імені ОСОБА_1 Договір Іпотеки, яким було забезпечено вимоги Іпотекодержателя ОСОБА_3 за договором позики від 13 січня 2021 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

За Договором іпотеки від 13 січня 2021 року в іпотеку було передано нерухоме майно: квартира АДРЕСА_9 .

Зазначає, що при укладенні Договору іпотеки від 13 січня 2021 року, ОСОБА_1 надав нотаріусу рішення Рабинатського суду, м. Тель-Авів, Джаффа від 05 квітня 2011 року про розірвання шлюбу з ОСОБА_26 , свідоцтво про розірвання шлюбу № НОМЕР_4 .

На момент вчинення, вище вказаного правочину ПН КМНО Войтовським В.С. були перевірені усі необхідні повноваження ОСОБА_5 на підписання від імені ОСОБА_1 правочину, перевірено право власності на нерухоме майно, що передавалося в іпотеку.

Оскільки нотаріальне посвідчення оскаржуваного правочину відбулось із чітким та повним дотриманням норм чинного законодавства України, зокрема, останнім було здійснено перевірку дієздатності та правоздатності представника позивача, що підписував оскаржуваний Іпотечний договір, повноваження представника Іпотекодавця, а також належність Іпотекодавцю іпотечного майна, підстав для відмови у посвідченні вказаних договорів не було.

Укладаючи договір іпотеки, позивач свідомо та у визначений законодавством спосіб обмежив своє право власності на предмет іпотеки та передбачив ймовірність звернення стягнення на належне йому майно у примусовому порядку, а тому наявність або відсутність волевиявлення кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки жодним чином не впливає та не порушує прав іпотекодавця.

На момент посвідчення Договору Іпотеки та змін до нього, позивач не вчинив жодних дій про відкликання чи анулювання виданої довіреності на ОСОБА_5 , що свідчить про його волевиявлення та обізнаність про укладення, чи можливість укладення оспорюваних договорів.

В подальшому у зв'язку з закінчення строку дії попередньої довіреності, ОСОБА_1 06 серпня 2022 року видав нову довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в тому числі і з питань придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеки) в забезпечення виконання майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві власності майна, в тому числі і квартири АДРЕСА_9 , визнаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

Довіреність була посвідчена нотаріусом Роні Гарелі, м. Тель-Авів, Ізраїль, серійний

номер 1354/22. Довіреність від 06 серпня 2022 року була апостильована в Магістратському суді м. Тель-Авів, Джаффа 22 вересня 2022 року за №266290/1 та перекладена на українську мову, переклад якої було посвідчено ПН КМНО Войтовським В.С. 27 жовтня 2022 року, зареєстровано в реєстрі за №2139.

Довіреність від 06 серпня 2022 року була видана у строк до 05 серпня 2026 року.

Вказані довіреності недійсними у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися.

Зазначає, що ОСОБА_5 знайома більше 25 років з ОСОБА_1, перебуваючи з ним у робочих стосунках, укладала від його імені та на його прохання неодноразово договори іпотек, які забезпечували договори займу, кредиту та позики, які отримувалися в інтересах ОСОБА_1 чи його товариств, де він був беніфіціарним власником чи директором.

На прохання ОСОБА_1, ОСОБА_4 укладав договори позики з метою покриття витрат, погашення кредитів, позик ОСОБА_1 чи його компаній.

Вказане підтверджується, договорами, скрінами переписки з ОСОБА_5 та довіреностями які видавалися на ім'я ОСОБА_27 .

Вказане підтвердив ОСОБА_1 у судовому засіданні.

Вказує, що за Договором позики від 13 січня 2021 року ОСОБА_4 отримав кошти у борг у ОСОБА_3 , саме на прохання ОСОБА_1 та для покриття його боргів перед ОСОБА_6 та купівлі іноземної компанії.

ОСОБА_1, отримуючи неодноразово кошти у борг через третіх осіб, в даній справі через ОСОБА_4 , свідомо уповноважував ОСОБА_5 передавати в іпотеку належне йому майно, забезпечуючи таким чином, виконання договорів позики.

Таким чином, видаючи неодноразово довіреності на ОСОБА_5 з повноваженнями щодо нерухомого майна, позивач усвідомлюючи наслідки видачі вказаних довіреностей надав широкі повноваження представнику щодо розпорядження та вчинення правочинів з нерухомим майном.

А відтак твердження позивача про те, що правочини вчинені ОСОБА_25., не в інтересах ОСОБА_1 є безпідставними.

Крім цього, в якості доказів щодо обізнаності Позивачів в суті та обсягах вчинених довіреною особою ОСОБА_5 правочинів були наведені наступні докази:

03 серпня 2017 року довіреною особою ОСОБА_5 в інтересах Позивача ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, предметом якої були квартира АДРЕСА_6 та квартира АДРЕСА_7 , що належали ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу, та право на надання яких в іпотеку було обумовлено довіреністю від 06 липня 2017 року.

Договір №47/17 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 09 серпня 2017 року був укладений ТОВ «Петрол-Трейд Юг», а майновим поручителем згідно договору Іпотеки виступав ОСОБА_1 в особі ОСОБА_5 , що діяла на підставі довіреності від 06 липня 2017 року.

ОСОБА_5 уклала договори поворотної фінансової допомоги (стала Боржником) з ТОВ «Петрол - Трейд Юг» та отримала на свій рахунок грошові кошти, що були зняті з рахунку та передані приватному кредитору ОСОБА_1 громадянину Ізраїля ОСОБА_28 22 серпня 2017 року на погашення боргу в рамках судового спору в Ізраїлі, в міському суді Тель-Авіву №52480-06-17, про що свідчить розписка останнього.

Тобто, в 2017 році ОСОБА_5 фактично вчинила дії як довірена особа та як боржник, але вчинила їх на користь та в інтересах Позивача, що Позивач не заперечував в суді.

Позивач заперечує намір отримати грошові кошти в сумі, що перевищує 110000 доларів США.

В якості доказів Позивачем було надано листування в месенджері між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , де підтверджено намір позивача взяти більшу суму грошей, ніж була потрібна для погашення боргу ОСОБА_28 , що і виконала довірена особа ОСОБА_5 .

Позивач заперечує намір надавати в іпотеку одночасно квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 , але ОСОБА_5 надала в якості доказів листування з ОСОБА_1, де він направляє два технічних паспорти по квартирам АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 .

Також оригінали документів по двох квартирах АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 були передані ОСОБА_5 сином ОСОБА_1 , що підтверджується листуванням у месенджері, наданим Позивачем в якості доказу.

Водночас, Позивач підписує довіреність з ціллю укласти іпотеку та отримати грошові кошти на свої потреби, де вказує саме дві квартири, що підтверджує його намір та згоду.

При укладанні договору іпотеки банк потребує проведення оцінки предмету іпотеки, що виконує оцінювач з виїздом на місце та наданням у Звіті про оцінку актуальних фото.

Такий звіт є в матеріалах банку, зберігається не менше, ніж 10 років.

В суді на питання представника Третьої особи, ОСОБА_1 підтвердив, що ОСОБА_5 чи ОСОБА_4 не мали ключей від його квартир.

Позивач наводить в якості доказу, що договір №47/17 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 09 серпня 2017 року, укладений ТОВ «Петрол-Трейд Юг» та грошові кошти від якого були отримані ОСОБА_1 для його цілей, був погашений протягом року, а саме 10 серпня 2018 року за рік до укладання договору іпотеки з ОСОБА_6 , що розглядається в рамках судового спору.

Але сутність відновлювальної кредитної лінії полягає саме в погашенні та повторній видачі.

Був укладений новий Договір №108/18 від 03 серпня 2018 року, що дозволило подовжити користування грошовими коштами ще на один рік.

Договір іпотеки не переривався, але банк поновив оцінку активів шляхом актуалізації звіту про оцінку від 2017 року.

З цією ціллю був здійснений повторний огляд квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_7 оцінювачами банку, для чого їм був наданий доступ до помешкань у присутності співробітників ОСОБА_1 та за його наказом, про що були складені Акти огляду майна від 28 липня 2018 року представником банку - Заступником начальника відділу по роботі з заставним майном Департаменту банківської безпеки Батрак І.М. щодо квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 .

Вказане було підтверджено у судовому засіданні самим ОСОБА_1, що підтверджує факт згоди та обізнаності Позивача.

Позивач стверджує, що Договір №47/17 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 09 серпня 2017 року, укладений ТОВ «Петрол-Трейд Юг» та грошові кошти від якого були отримані ОСОБА_1 для його цілей, був погашений протягом року, а саме 10 серпня 2018 року за рік до укладання договору іпотеки з ОСОБА_6 , що розглядається в рамках судового спору.

У судовому засіданні ОСОБА_1 відповідаючи на питання представника третіх осіб: «Чи надавав ОСОБА_1 грошові кошти в повному обсязі для погашення договору позики, що забезпечувався договором іпотеки на 2 квартири на АДРЕСА_8 ? У 2018 чи у 2019 роках», відповів, що він передавав щомісячно 1600 доларів США і не передавав більших сум.

В свою чергу ОСОБА_5 надала до суду в якості доказів документи, що підтверджують, що квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 були виведені з іпотеки 08 серпня 2019 року, що підтверджує факт погашення кредиту перед банком в повному обсязі, але ОСОБА_1 коштів для такого погашення не надавав, що він підтвердив в суді.

Позивач стверджує, що він погоджував суму кредиту 110000 доларів США під 9% річних.

Позивач стверджує, що він не погоджував більшу суму кредиту, а саме 230000 доларів, та ОСОБА_5 уклала договір на суму, що перевищує на 120000 доларів погоджену суму.

Але під час виступу в суді ОСОБА_1 неодноразово стверджував, що він щомісячно передавав суму 1600 доларів США на погашення відсотків за користування кредитом.

Зазначає, що 9% річних від 110000 доларів складає 9900 доларів США, а щомісячний платіж тоді складає 9900:12=825 доларів США, що вдвічі менше, ніж та сума, що за свідченнями Позивача він платив щомісячно.

Таким чином, кожного місяця передаючи суму, що вдвічі перевищує потрібну, якщо би мова йшла про 110000 доларів, Позивач не міг не знати, що реальна сума кредиту була вдвічі більша за ті 110000 доларів, на які він посилається, вводячи суд в оману.

Позивач стверджує, що він не знав про укладення договору іпотеки з ОСОБА_6 у червні 2019 року, але водночас він не передавав грошей на погашення кредиту, який він отримав у 2017 року для своїх потреб.

Під час виступу в суді 22 грудня 2025 року на питання Представника Третіх осіб «З якою метою ОСОБА_1 наказав своїм співробітникам відчинити квартири та надати доступ ОСОБА_24 з оцінювачем в 2019 році?» він не надав ясної відповіді.

На питання Представника Третіх осіб: «З якою метою ОСОБА_33 (син ОСОБА_1) надав повноваження директору ТОВ «Корн Трейдинг Лтд» на укладання договору іпотеки з ОСОБА_6 .?» він не надав чіткої відповіді.

На питання Представника Третіх осіб: «Чи правда, що об'єкт іпотеки склад-зерносховище, що був наданий в забезпечення договору позики ОСОБА_30 , був проданий, для чого його вивели з іпотеки згідно з розпорядженням засновника - ОСОБА_33 в той же день, коли був укладений договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_4 ?» він не надав чіткої відповіді, стверджував, що він нічого не знав, все робила ОСОБА_5 без його відома.

Але в якості доказу суду ОСОБА_5 були надані наступні документи:

- Копію протоколу №12-07/19 від 12 липня 2019 року, підписана засновником ТОВ «Корн Трейдинг Лтд» (власник - ОСОБА_33, син Позивача), що надає «згоду директору Товариства Дем'яненку Ю.А. на передачу в іпотеку (майнову поруку) гр. ОСОБА_6 щодо належного товариству нерухомого майна, яким є склад, літ «В-1», площею 1520,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_11 та на укладання та підписання відповідного договору іпотеки на умовах, визначених на власний розсуд.»;

- Копію виписки з рахунку ОСОБА_5 про внесення на рахунок суми 5180000 грн. 12 липня 2019 року (в день укладання договору позики ОСОБА_4 з ОСОБА_6 ) та перерахування цієї суми 15 липня 2019 року по договору поворотної фінансової допомоги №03-2019 від 05 липня 2019 року на рахунок ТОВ «Корн Трейдинг Лтд», власнику об'єкта іпотеки склад -зерносховище, що належить ОСОБА_33 (сину Позивача);

- Копію платіжного доручення №5211035 від 15 липня 2019 року про перерахування ОСОБА_5 на рахунок ТОВ «Корн Трейдинг Лтд» суми 5180000 грн з призначенням платежу: Переказ коштів згідно Договору про надання поворотної фінансової допомоги №03-2019 від 05 липня 2019 року;

- Копію платіжного доручення №5238893 від 30 липня 2019 року на суму 2900000 грн. та №5268019 від 31 липня 2019 року про перерахування суми 120000 грн на рахунок ТОВ «Петрол-Трейд Юг» з метою повернення коштів по договору поворотної фінансової допомоги №16-08-17 від 16 серпня 2017 року;

- Копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про припинення іпотеки щодо квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 , датовані 08 серпня 2019 року;

- Копію Протоколу №21-01/20 від 21 січня 2020 року, підписана засновником ТОВ «Корн Трейдинг Лтд» (власник - ОСОБА_33, син Позивача), що надає «згоду директору Товариства Дем'яненку Ю.А. на розірвання договору іпотеки (майнову поруку) з гр. ОСОБА_6 щодо належного товариству нерухомого майна, яким є склад, літ «В-1», площею 1520,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_11 та на укладання та підписання відповідних угод на умовах, визначених на власний розсуд.»;

- Копію Договору про розірвання (припинення дії) договору іпотеки від 12 липня 2019 року між ТОВ «Корн Трейд Лтд» та ОСОБА_6 щодо об'єкту іпотеки складу літ «В-1» , що датовані тією ж датою - 29 січня 2020 року, коли ОСОБА_5 підписала договір іпотеки на квартиру АДРЕСА_4 , що підтверджує, що ця квартира була надана в забезпечення договору позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 замість об'єкту іпотеки склад-літ «В-1», що був виведений з іпотеки за розпорядженням родини ОСОБА_32 з метою подальшого продажу чи реалізації.

Зазначає, що ОСОБА_5 не була під час вчинення вищезгаданих дій контролером ТОВ «Корн Трейдинг Лтд» та не могла ніяким чином впливати на дії, що вчиняло Товариство за прямими, нотаріально засвідченими протоколами засновника - ОСОБА_33.

Отже про укладання договору позики з ОСОБА_6 у родини ОСОБА_32 була вся інформація.

Позивачі стверджують, що вони не знали про позику, що була отримана 13 січня 2021 року у ОСОБА_3 та про укладання договору іпотеки на квартиру АДРЕСА_9 в забезпечення цієї позики.

В свою чергу, Третя особа ОСОБА_5 стверджує, що додаткові кошти були потрібні на погашення заборгованості ОСОБА_1 по договору позики від червня 2019, адже згідно умов договору позики з ОСОБА_6 позика повинна була гаситися рівними сумами 7000 доларів США щомісяця.

В свою чергу, ОСОБА_1 підтвердив під час виступу в суді 22 грудня 2025 року, що він не передавав значних сум на погашення кредиту, передавав 1600 доларів щомісяця, але іноді затримував та всіма питаннями його заборгованості займалася ОСОБА_5 .

В якості доказу суду ОСОБА_5 надала копію розписки ОСОБА_24 (чоловіка ОСОБА_6 ) з сумами погашення позики, листування в месенджері Вайбер про передачу ОСОБА_24 31000 доларів США 13 січня 2021 року - в день укладання договору позики з ОСОБА_3 , договір ОСОБА_33 з ОСОБА_34 з розпискою на погашення боргу ОСОБА_33 в сумі 95000 доларів США та Договір підряду між ТОВ «Агрофірма Вишеньки» (власник - ОСОБА_33) та ОК «ЖБК «ЖБКО - 200», згідно з яким ОСОБА_5 передала 29000 доларів готівкою на виконання цього договору.

Позивач не навів доказів, що надавав ОСОБА_5 кошти інші, ніж вона отримала під час підписання договорів позики між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 чи ОСОБА_3 та використала в інтересах та на користь Позивачів - родини ОСОБА_32 та пов'язаних з ними юридичних осіб.

Позивач наводить в якості доказу своєї необізнаності в правочинах, що вчиняла ОСОБА_5 в якості довіреної особи, той факт, що оригінали договорів іпотеки зберігались у ОСОБА_5 .

Але зазначає, що Позивач ніколи не вимагав передати йому оригінали, напроти: був спокійний, що документи в порядку та зберігаються у відповідальної особи, якою була ОСОБА_5 всі роки, що вона працювала на ОСОБА_1 .

В якості доказу за аналогією наводить приклад: - оригінал розписки ОСОБА_28 , що була використана під час розгляду судового спору в Ізраїлі, зберігається у ОСОБА_5 , так само як і оригінал розписки ОСОБА_34 про погашення заборгованості ОСОБА_33.

Всі довіреності, видані на ім'я ОСОБА_5 за весь час співпраці з родиною ОСОБА_32 , зберігаються в оригіналах у ОСОБА_5 і ніколи родина ОСОБА_32 не вимагали їх повернення після вчинення правочинів.

Позивач стверджує, що він не знав про те, що позичальником у 2017 році буде третя юридична особа, але в листуванні в месенджері, що було надано Позивачем суду в якості доказу, є такий запис: «26 червня 2017 7% річних; на 5 років; можна оформити на компанію-резидента з контрактами в валюті (я можу це зробити); беру готівкою і сплачую % весь термін 11:58»,що підтверджує обізнаність Позивача щодо механізму отримання позики.

Це повідомлення демонструє, що у 2017 році Позивач погодився, що позичальником буде третя особа - формальний позичальник, а гроші отримує ОСОБА_1 на свої потреби через свого представника ОСОБА_5 та Позивач буде сплачувати відсотки за користування грошима, що повністю відповідає ситуації з договорами позики 2019 року з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , де формальним позичальником виступив ОСОБА_4 , а гроші були перераховані на потреби та в інтересах Позивача його представником ОСОБА_5 .

Позивач стверджує, що кредит перед ПАТ «КОМЕРЦІЙНИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ БАНК» був повністю сплачений позичальником ТОВ «Петрол-Трейд Юг» за рахунок власних коштів за два роки до укладання договору іпотеки з ОСОБА_6 , але в суді стверджує, що не передавав кошти на погашення кредиту ані 110000 доларів, ані 230000 доларів, тільки 1600 доларів щомісячно як відсотки за користування кредитом.

Але, як формальний позичальник і та особа, що фактично не користувалась коштами, а передала їх на потреби ОСОБА_1 , позичальник ТОВ «Петрол-Трейд Юг» чекав кошти від фактичного вигодонабувача ОСОБА_1 для остаточного погашення кредиту, що й відбулось у 2019 році.

Третя сторона ОСОБА_5 надала докази суду, щодо повернення в 2019 році фінансової допомоги ТОВ «Петрол-Трейд Юг», після чого був погашений кредит перед ПАТ «КОМІНБАНК» та квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 були виведені з іпотеки.

Позивач стверджує «Зокрема, з переписки вбачається, що 14 лютого 2024 року ОСОБА_1 запитував у ОСОБА_5 залишок боргу «перед банком за квартиру», тобто через сім років після укладення кредиту, що об'єктивно несумісно з фактом повного погашення кредиту у 2018 році (та наступного у 2019 році), підтвердженого офіційною відповіддю банку.».

Як неодноразово зазначалось вище, Позивач підтвердив у суді 22 грудня 2025 року, що він не передавав значних сум на погашення боргу, тобто його борг не міг бути погашений за рахунок його коштів ані в 2019 році, ані на лютий 2024 року.

Якщо вважати, що ОСОБА_1 був упевнений, що він сплачує щомісячно відсотки за користування коштами, що він отримав у 2017 році в банку, то сума кредиту не повинна була змінюватись, адже кредитна лінія на поповнення обігових коштів не тотожна іпотечному кредиту, під час користування останнім постійно знижується тіло кредиту за рахунок часткового щомісячного погашення.

У випадку кредитної лінії щомісячно сплачують тільки відсотки за користування, що ОСОБА_1 і робив, але він не передавав суми на погашення тілу кредиту, про що він повідомив в суді.

Тобто, він не міг сподіватись, що сума кредиту зменшиться. Питання про залишок суми ОСОБА_1 міг задати тільки якщо він був обізнаний, що вже діють інші договори позики, ніж той, що був в 2017 році, і що відбувалось часткове погашення, в тому числі і за рахунок коштів, отриманих від договору позики з ОСОБА_3 , укладеному у 2021 році.

Позивач стверджує, що «Невідповідність сум: 3020000 грн у 2017 році - це не «230000 дол. США», а приблизно 118000 дол. США, що корелює з 107500 дол. США за розпискою.

Судом встановлено, що фінансова допомога 3020000 грн (16 серпня 2017 року) підтверджує отримання кредиту «на 230000 дол. США», а відтак підтверджується і необхідність подальшого залучення позик 2019-2021 років.».

Проте, Позивач маніпулює та підмінює причини та наслідки.

Третя особа підтверджувала доказами не факт отримання в 2017 році 230000 доларів кредиту, а факт повернення 3020000 грн в 2019 році, що були отримані в 2017 році для погашення боргу ОСОБА_1 та підтверджені розпискою ОСОБА_28 .

З цією метою до суду були надані Договір фінансової допомоги №16-08-17 від 16 серпня 2017 року та платіжні доручення №5238893 від 30 липня 2019 року та №5268019 від 31 липня 2019 року на загальну суму 3020000 грн.

Саме ці грошові кошти були отримані в якості позики у ОСОБА_6 та дозволили закрити кредитну лінію та припинити іпотеку на квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 .

В даному спорі не було мети доказувати, що погоджена сума кредиту у 2017 році була вдвічі більша, ніж 110000 доларів США, але Третя сторона зазначила, що готова надати договори фінансової допомоги з ТОВ «Петрол - Трейд Юг», згідно яких вона отримувала більшу суму, ніж зазначена в розписці ОСОБА_28 та передавала її готівкою на потреби ОСОБА_1 за його вимогою, що можна побачити в його листуванні в месенджері та з розрахунку щомісячної суми за користування грошима, що її підтвердив Позивач.

Позивач стверджує, що «Платежі 30-31 липня 2019 року і зарахування/перекази 12-15 липня 2019 року не доводять цільового характеру позики ОСОБА_6 і не встановлюють майнового інтересу позивача.

Суд послався на платіжні доручення 30-31 липня 2019 року про повернення 3020000 грн на користь ТОВ «Петрол-Треийд ЮГ» як «повернення фінансової допомоги», а також на виписку 12 липня 2019 року (зарахування 5180000 грн) і переказ 15 липня 2019 року на ТОВ «Корн Треийд ЛТД» 5180000 грн.».

Позивач ОСОБА_1 підтвердив суду той факт, що він отримав гроші від позики під заставу своєї нерухомості у 2017 році та витратив ці кошти в своїх інтересах (повернення боргу насамперед).

Також він підтвердив, що значних сум для повернення банку він не передавав, а тільки сплачував відсотки за користування коштами.

Крім того, Позивач не спростував факт отримання підконтрольною родині ОСОБА_1 компанією ТОВ «Корн Трейдинг Лтд» від ОСОБА_5 суми 5180000 грн в той день, що співпадав з укладанням договору позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Позивач також не надав суду доказів, що він передавав ОСОБА_5 інші кошти для внесення на рахунок ТОВ «Корн Трейдинг Лтд».

То ж в наявності тільки докази, надані суду ОСОБА_5 щодо отримання коштів під заставу майна Позивача, що були внесені ОСОБА_5 , як бізнес-представником ОСОБА_1, на рахунок компаній, підконтрольних родині Позивачів та на погашення боргів Позивача минулих періодів.

Позивач стверджує щодо довіреності №448/23, що начебто є фальшивою, що «Очевидно, що цей документ не міг бути у нього безпосередньо з самого початку, враховуючи що представником у ньому значиться ОСОБА_5 , а довірителем ОСОБА_2 , а оригінал мав бути у ОСОБА_5 , якби такий документ колись видавався і не був підробним» та далі «Це черговий доказ нехтування третьою особою ОСОБА_5 закону, введення в оману інших осіб, шахрайські дії відносно майна Позивача, які остання використала з метою власного збагачення за рахунок зловживання довірою Позивачів.»

З таким твердженням ОСОБА_5 не погоджується та вказує, що вона ніколи не отримувала оригінал довіреності №448/23 та не вчиняла відповідно ніяких дій з посиланням на таку довіреність.

Також ОСОБА_5 ніколи не надавала таку довіреність для легалізації перекладу, оскільки ніколи не отримувала оригінал такої довіреності.

За цією довіреністю, жодних дій ОСОБА_5 не вчиняла.

Всі довіреності від ОСОБА_1 ОСОБА_5 отримувала міжнародним пересиланням безпосередньо з офісу нотаріусу Роні Гарелі, про що свідчать квитанції поштового сервісу DHL.

Іноді ОСОБА_1 надсилав копію довіреності в месенджер чи електронною поштою для пришвидшення процесу перекладу, але довіреності завжди оформлювались підшиванням перекладу до оригінального документу з нотаріальним завіренням.

Отже звинувачення ОСОБА_5 у нехтуванні закону та введенні в оману інших осіб та шахрайських діях є безпідставними та нічим не обґрунтованими, а також такими, що дискредитують ОСОБА_5 .

Звертає увагу на те, що грошові кошти за договором позики від 12 липня 2020 року не були зараховані на рахунки ані ОСОБА_35 ані ОСОБА_36 , та не були використані ними в інтересах сім'ї.

Докази використання коштів в інтересах сім'ї відсутні та позивачем не надані суду.

Натомість, наявні докази того, що ОСОБА_21 будучи представником ОСОБА_1 чи його синів, вчиняла правочини в інтересах позивачів, які ними були схвалені, що підтверджується перепискою у Viber, численними довіреностями, в тому числі і на розпорядження грошовими коштами, які були витрачені на погашення інших боргових зобов'язань позивача ОСОБА_1 .

Крім того, звертає увагу на те, що повірена ОСОБА_5 будучи обізнана із істотними обставинами які мають значення для укладення правочину Іпотеки не укладала б договір Іпотеки, а ОСОБА_37 (Позичальник) не укладав би такого договору позики, якби не був впевнений у гарантіях наданих ОСОБА_1 , розуміючи ризики можливого не повернення позики та не маючи відповідних гарантій задоволення грошових вимог.

В свою чергу, те, що позивач був одружений, останній інформації своєму повіреному ОСОБА_5 та нотаріусу не надав, а відтак приховав даний факт.

Отже, саме ОСОБА_1 є недобросовісним по відношенню до свого повіреного та її чоловіка.

Проте, наявність позивача в зареєстрованому шлюбі на момент укладення договору Іпотеки не змінює режиму цього майна та не встановлює обов'язку надати згоду другого з подружжя на укладення даного договору Іпотеки, оскільки квартира АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та не є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 з ОСОБА_38 , шлюб з якою був зареєстрований у 2012 році, тобто після купівлі у 2005 році ОСОБА_1 вказаної квартири.

Так, у матеріалах справи міститься Договір про розлучення ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_39 , який має статус рішення, затвердженого Рабінським судом з перекладом на українську мову.

Вказаним договором було визначено статус спільного майна та його поділ.

Згідно п.8 Договору поряд з правами, визначеними в договорі, всі інші права в Ізраїлі і за межами Ізраїлю зберігаються за кожною зі сторін на її ім'я, на яке така сторона зареєстрована, і що інша сторона не буде мати жодних претензій щодо цих прав.

Даний доказ доводить той, факт що іпотечне майно належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та не є спільною сумісною власністю, а відтак згода його колишньої дружини не вимагалася.

Що, стосується питання згоди іншої дружини ОСОБА_40 , на укладення договору іпотеки, зазначає, що майно яке було передано в іпотеку належить на праві приватної власності саме ОСОБА_1 , майно не є спільною сумісною власність подружжя, а відтак позивач має право самостійно вирішувати питання щодо належного йому майна.

Тобто іпотечне майно не має статусу спільної сумісної власності ОСОБА_1 з його дружиною ОСОБА_40.

У даному випадку позивачем не було доведено порушення його права, за захистом якого було пред'явлено позов у цій справі, з огляду на відсутність законодавчо визначених підстав для визнання Договору Іпотеки недійсним та припинення іпотеки, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо посилання позивача на численні висновки Верховного Суду, як на підставу обґрунтування позовних вимог та застосування їх до даних вимог, то вони не знайшли свого підтвердження, вказані висновки виснувано Верховним Судом за інших підстав.

Отже, підсумовуючи вище описане, зазначила, що суд вірно прийшов до переконання що позивачі були обізнані про укладення договорів позики та договори іпотеки в їх інтересах.

Обмежень довіреності не мали.

Саме дії позивачів є недобросовісними по відношенню як до ОСОБА_5 так і до ОСОБА_4 .

На сьогодні, позивачі не вчинили жодних дій для погашення заборгованості перед ОСОБА_3 , натомість з метою уникнення відповідальності звертаються до суду з позовами.

Відтак, суд прийшов до правильних висновків, що в третьої особи ОСОБА_5 були наявні повноваження на вчинення відповідних дій від імені позивачів за довіреностями від 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року, 24 січня 2019 року за реєстровим №155, нотаріальне посвідчення Договорів іпотеки від 29 січня 2020 року, 12 липня 2019 року, 13 січня 2021 року здійснено нотаріусом з дотриманням чинного законодавства.

А відтак, оспорювані Договори іпотеки дійсні.

Зважаючи на викладене вище, апеляційна скарга подана представником позивачів не містить належних обґрунтувань порушення судом першої інстанції як норм матеріального права так і норм процесуального права, та не підлягає задоволенню.

Просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Також, на апеляційну скаргу від ОСОБА_41 надійшов відзив, обґрунтований тим, що 13 січня 2021 року з метою забезпечення умов належного виконання Договору позики від 13 січня 2021 року ОСОБА_1 виступив майновим поручителем та уклав Договір іпотеки, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №59.

Згідно з п. 1.5. Договору іпотеки від 13 січня 2021 року предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_9 .

12 січня 2022 року було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 13 січня 2021 року.

При укладенні Договору іпотеки від 13 січня 2021 року від імені позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, держава Ізраїль, 06 липня 2017року, апостиль 16235/3 від 14 серпня 2017 року, діяла третя особа ОСОБА_5 .

Позичена сума грошей за Договором позики від 13 січня 2021 року позикодавцю ОСОБА_3 не повернута, заборгованість складає 111000 доларів США.

Сума коштів яка була надана в позику ОСОБА_3 не повернута, заборгованість складає 110000 дол. США, що підтверджується відсутністю розписки про повернення грошових коштів, яка має бути написана власноручно позикодавцем на зворотному боці Договору позики, як визначено п. 2 Договору позики від 13 січня 2021 року.

Таким чином, оскільки основне зобов'язання не виконано, відсутні підстави вважати Договір іпотеки від 13 січня 2021 року припиненим.

Таким чином суд прийшов до правильних висновків у рішенні суду від 22 грудня 2025 року.

Підстав вважати, рішення суду необґрунтованим та незаконним не має, оскільки норм матеріального права та норм процесуального права судом не порушено при розгляд даної справи.

Звертає увагу на суперечливу та недобросовісну поведінку Позивача, про що свідчить, зокрема Тривалість відносин з представником: ОСОБА_5 є довіреною особою ОСОБА_1 та його сина ОСОБА_2 протягом приблизно 25 років, регулярно вчиняючи правочини від їхнього імені.

Попередні іпотечні договори: ОСОБА_1, діючи через того ж представника, укладав іпотечні договори на ту саму квартиру з «КОМЕРЦІЙНИЙ ІНДУСТРІАЛЬНИЙ БАНК» у 2017 та 2018 роках.

Ці договори не оскаржувалися Позивачем, що свідчить про його обізнаність і схвалення таких дій.

Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «КОРН ТРЕЙД ЛТД», яке укладало іпотечний договір для забезпечення того ж договору позики ОСОБА_4 , є ОСОБА_1.

Це вказує на те, що позика була отримана в інтересах самого Позивача.

Нові довіреності: Після закінчення строку дії довіреності від 06 липня 2017 року Позивач видав нову довіреність з ідентичними повноваженнями на ім'я ОСОБА_5 від 13 березня 2023 року.

Це є прямим підтвердженням схвалення ним усіх попередніх дій свого повіреного.

Також зазначає, що при укладенні Договору іпотеки від 13 січня 2021 року, ОСОБА_1 (позивач) надав нотаріусу рішення Рабинатського суду, м. Тель-Авів, Джаффа (справа №56780/31) від 05 квітня 2011 року про розірвання шлюбу з ОСОБА_26 , свідоцтво про розірвання шлюбу № НОМЕР_4 , а отже, майно є приватною власністю ОСОБА_1 .

На момент вчинення, вище вказаного правочину нотаріусом Войтовським В.С. були перевірені усі необхідні повноваження ОСОБА_5 на підписання від імені ОСОБА_1 правочину, перевірено право власності на нерухоме майно, що передавалося в іпотеку.

На момент посвідчення Договору Іпотеки, позивач не вчинив жодних дій про відкликання чи анулювання виданої довіреності на ОСОБА_5 , що свідчить про його волевиявлення та обізнаність про укладення, чи можливість укладення оспорюваних договорів.

В подальшому, у зв'язку з закінчення строку дії попередньої довіреності, ОСОБА_1 06 серпня 2022 року видав нову довіреність, якою уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в тому числі і з питань придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеки) в забезпечення виконання майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві власності майна, в тому числі і квартири АДРЕСА_9 , визнаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

Довіреність була посвідчена нотаріусом Роні Гарелі, м. Тель-Авів, Ізраїль, серійний номер 1354/22. Довіреність від 06 серпня 2022 року була апостильована в Магістратському суді м. Тель-Авів, Джаффа 22 вересня 2022 року за №266290/1 та перекладена на українську мову, переклад якої було посвідчено ПН КМНО Войтовським В.С. 27 жовтня 2022 року, зареєстровано в реєстрі за №2139.

Довіреність від 06 серпня 2022 року була видана у строк до 05 серпня 2026 року.

Вказані довіреності недійсними у встановленому законом порядку не визнавалися.

Вказане підтвердив ОСОБА_1 у судовому засіданні.

Також вказав, що оплачував роботу повіреної ОСОБА_42 , що доводить той факт, що від був обізнаний та схвалював правочини вчинені ОСОБА_5 .

ОСОБА_1, свідомо уповноважував ОСОБА_5 передавати в іпотеку належне йому майно, забезпечуючи таким чином, виконання договорів позики.

А відтак твердження позивача про те, що правочини вчинені ОСОБА_5 , не в інтересах ОСОБА_1 є безпідставними.

Як підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог ст.ст. 43, 44 ЗУ «Про нотаріат», ПН КМНО Войтовським В.С. було встановлено осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії та визначено обсяг цивільної дієздатності на підставі паспортів громадян України.

Встановлено, що довіреності, на підставі яких представником позивачів ОСОБА_5 укладені оспорювані Договори іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, 13 січня 2021року містять необхідний обсяг повноважень з питань пов'язаних з передачею в іпотеку (майнову поруку) за зобов'язаннями позивачів та/або за зобов'язаннями третіх осіб, належних їм квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 .

Позивачем ОСОБА_1 , не подано суду належних доказів та необґрунтовані підстави для визнання Договору Іпотеки від 13 січня 2021 року недійсним.

Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

В свою чергу, відзив на апеляційну скаргу подали і ОСОБА_8 . Та ОСОБА_7 , зазначивши, що представництво ОСОБА_5 інтересів позивачів ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) ґрунтувалося на належним чином оформлених та дійсних довіреностях.

Так, довіреність від ОСОБА_2 (24 січня 2019 року, реєстр. №155): Надавала ОСОБА_5 повний обсяг повноважень щодо представництва в будь-яких органах та установах; Прямо передбачала право передавати в іпотеку (майнову поруку) квартиру АДРЕСА_5 як за власними зобов'язаннями довірителя, так і за зобов'язаннями третіх осіб; Включала право самостійно визначати умови договорів, підписувати їх, отримувати кошти та розпоряджатися банківськими рахунками.

Довіреність від ОСОБА_1 (06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року): Уповноважувала ОСОБА_5 розпоряджатися нерухомим майном (квартири АДРЕСА_7 та АДРЕСА_4 ), зокрема шляхом передачі їх в іпотеку; Надавала право підписувати гарантійні договори, кредитні угоди, розпоряджатися рахунками та коштами на власний розсуд.

Наступне схвалення (Довіреність від 06 серпня 2022 року): Суд встановив, що після закінчення строку дії першої довіреності, ОСОБА_1 видав ОСОБА_5 нову довіреність із ідентичними повноваженнями (діє до 05 серпня 2026 року).

Згідно зі ст. 241 ЦК України, видача нової довіреності після вчинення оспорюваних правочинів підтверджує факт схвалення дій представника довірителем.

Щодо дій ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_40, зазначили, що суд обґрунтовано відхилив аргументи позивачів про те, що ОСОБА_5 діяла у власних інтересах або з перевищенням повноважень.

Доказами, що містяться в матеріалах справи підтверджено спрямованість її дій на користь довірителів:

Цільове використання коштів: Встановлено, що позики, отримані під заставу майна позивачів, спрямовувалися на погашення їхніх існуючих боргів.

Погашення заборгованості перед АТ «КОМІНБАНК»: Кошти від іпотеки від 12 липня 2019 року були використані для припинення попередньої іпотеки (від 03 серпня 2018 року), за якою ОСОБА_1 був іпотекодавцем.

Транзакції на користь підконтрольних структур, зокрема: 15 липня 2019 року ОСОБА_5 перерахувала 5180000 грн на ТОВ «Корн Трейд ЛТД».

Суд встановив, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Корн Трейд ЛТД» є саме ОСОБА_1 .

Оплата судових витрат: Розпискою від 22 серпня 2017 року підтверджено передачу ОСОБА_5 (як представником ОСОБА_43 ) коштів у сумі 107500 доларів США ОСОБА_28 для оплати витрат ОСОБА_1 у судовій справі №52480-06-17.

Поворотна фінансова допомога ТОВ «Агрофірма Вишеньки» та ін.

Відсутність доказів зловживання: Позивачі не надали суду підтверджень того, що кошти за договорами позики були використані в інтересах сім'ї ОСОБА_5 .

Навпаки, тривалі ділові відносини та регулярне вчинення аналогічних правочинів свідчать про узгодженість дій.

Щодо дійсності договорів іпотеки зазначили, що суд дійшов висновку про повну законність та дійсність оспорюваних Договорів іпотеки (від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, 13 січня 2021 року):

Дотримання нотаріальної процедури: ПН КМНО Войтовським В.С. було належним чином встановлено особи сторін, перевірено їх дієздатність та обсяг повноважень представника за Єдиним реєстром довіреностей (відповідно до ст.ст. 43, 44 ЗУ «Про нотаріат»).

Волевиявлення сторін: квартири вибули з власності позивачів за їх волею, вираженою у виданих довіреностях.

Вільне волевиявлення є головним елементом правочину (ст. 203 ЦК України).

Відсутність підстав для недійсності: Позивачами не доведено обман (ст. 230 ЦК) або введення в оману.

Твердження про вибуття майна «поза їх волею» спростовуються розширеним колом повноважень, наданих представнику.

Статус перевірок Мін'юсту: Посилання позивачів на листи Міністерства юстиції як доказ порушень нотаріусів є безпідставними, оскільки скарги представника позивачів були залишені Мін'юстом без розгляду по суті через наявність відкритого судового провадження.

Добросовісність контрагентів: недобросовісності у поведінці кредитора зокрема ОСОБА_6 відсутня, оскільки вона покладалися на публічні реєстри та нотаріально посвідчені документи.

Щодо відсутності прав іншого з подружжя та статус особистої приватної власності зазначили, що суд вірно встановив, що спірні об'єкти нерухомості є особистою приватної власністю позивачів, а отже, «згода дружин» на укладення іпотечних договорів не була юридично необхідною:

Щодо майна ОСОБА_1:

Квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_9 були придбані у червні та серпні 2005 року відповідно.

На момент придбання ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_44 , проте рішенням Рабинатського суду (м. Тель-Авів) від 05 квітня 2011 року шлюб розірвано.

Договором про розірвання шлюбу (п. 8) визначено, що все майно залишається у власності тієї сторони, на яку воно зареєстроване.

Новий шлюб (з ОСОБА_40) зареєстровано лише у 2012 році, тобто після набуття права власності на квартири.

Щодо майна ОСОБА_2:

Квартира АДРЕСА_5 придбана 09 серпня 2004 року.

Шлюб із ОСОБА_45 зареєстровано лише 15 вересня 2010 року.

Отже, оскільки майно набуте позивачами або до шлюбу, або зафіксоване як особисте за договором про поділ майна (ст. 57 СК України), вони мали право розпоряджатися ним на власний розсуд (ст. 319 ЦК України).

Посилання на порушення прав подружжя є безпідставними та необґрунтованим.

Також судом першої інстанції вірно застосовано доктрину заборони суперечливої поведінки:

Встановлено вірно, що треті особи ( ОСОБА_5 та ОСОБА_4 ) працювали з позивачами понад 25 років і діяли в їхніх інтересах.

ОСОБА_4 представляв компанію «Раглам Оверсіз Лімітед», бенефіціаром якої є ОСОБА_1.

Добросовісність ОСОБА_6 : Іпотекодержатель розумно покладався на попередні заяви та поведінку позивачів (видачу довіреностей, попередні успішні кредитні операції).

В процесі звернення стягнення на предмет іпотеки було дотримано вимоги ЗУ «Про іпотеку», в тому числі статті 35, щодо позасудового врегулювання:

Належне повідомлення: ОСОБА_6 неодноразово надсилала вимоги про усунення порушень через «Укрпошту» за всіма відомими адресами позивачів.

Залучення нотаріуса: У вересні та жовтні 2023 року вимоги надсилалися повторно приватним нотаріусом Верповською О.В. у порядку ст. 84 ЗУ «Про нотаріат».

Презумпція отримання: дотримання процедури надсилання відповідних вимог вважається належним повідомленням. Неотримання пошти через недбалість або ухилення іпотекодавця тощо не зупиняє процес стягнення.

Зміст вимоги: вимоги містили чітке попередження про намір звернути стягнення як шляхом реєстрації права власності (ст. 37), так і шляхом продажу третім особам (ст. 38).

Також, Позивачі не навели жодних аргументів, які б реально заперечували законність дій нотаріуса Лігуна А.І. при посвідченні договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року:

Обґрунтованість ціни:

Продаж квартир відбувся за цінами, визначеними звітами ТОВ «Бюро оцінки «Пакт» (4,86 млн грн та 7,12 млн грн).

Ці ціни корелюють із вартістю, яку самі позивачі погоджували в іпотечних договорах з АТ «КОМІНБАНК» у 2017-2018 роках.

Юридична оцінка звіту експерта МВС: Висновок позивачів про те, що «вартість визначити неможливо», не є неналежним доказом, оскільки він не спростовує ринковість ціни продажу.

Правовий аспект: Згідно з ч. 6 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», незгода власника з ціною продажу не є підставою для визнання договору недійсним.

В такому разі законодавець передбачає інший спосіб захисту -відшкодування збитків (різниці в ціні), а не скасування правочину.

Приватний нотаріус Лігун А.І. діяв у межах повноважень, дотримався усіх встановлених законодавством вимог щодо посвідчення договорів купівлі продажу, зокрема перевірив:

Факт надіслання вимог (наявність свідоцтв нотаріуса Верповської).

Сплив 30-денного строку з моменту повернення повідомлень.

Наявність застереження в іпотечному договорі про право на продаж від імені іпотекодержателя.

Таким чином, процедура стягнення була проведена з повним дотриманням балансу інтересів сторін та вимог чинного законодавства.

Щодо добросовісності відповідачів - покупців ( ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) зазначили, що вони є добросовісними набувачами з огляду на таке:

Принцип реєстраційного підтвердження: Згідно зі ст. 12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно», відомості реєстру вважаються достовірними.

Покупець має право покладатися на них і не зобов'язаний перевіряти «чистоту» всієї попередньої черги переходів права власності.

Межі перевірки: На момент купівлі (28 листопада 2023 року) квартири були вільні від арештів, заборон або судових спорів (окрім іпотеки ОСОБА_6 , яка і була підставою продажу).

Непорушність права власності (ст. 41 Конституції): Позбавлення добросовісних покупців майна без належної компенсації поклало б на них «індивідуальний та надмірний тягар», що суперечить практиці ЄСПЛ (справа «Рисовський проти України»).

Просили відмовити у задоволенні апеляційних скарг, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Також, відзив на апеляційну скаргу подала і ОСОБА_6 , в обґрунтування якого зазначила, що позивачі під час розгляду судом першої інстанції справи №757/11194/24-ц наводили суперечливі доводи для обґрунтування недійсності оспорюваних правочинів.

Так, спершу позивачі у поданих процесуальних документах стверджували про відсутність повноважень ОСОБА_5 на підписання спірних договорів на підставі довіреностей від 06 липня 2017 року, 24 січня 2019 року, згодом зазначали про можливу підробку довіреностей (на підтвердження чого не надано жодних доказів) та одночасне перевищення повіреним Позивачів повноважень, з посиланням на наявність зловживання правами, оскільки правочини укладались нібито за наявності обмежень.

Таким чином, Позивачі суперечать самі собі та визнають не лише факт видачі довіреностей від 06 липня 2017 року, 24 січня 2019 року, а й підтверджують наявність власного волевиявлення та обізнаність щодо їх видачі, повноважень наданих ОСОБА_5 та їх мети (подальшої передачі майна в іпотеку).

Водночас, в апеляційній скарзі Позивачі ігнорують свої попередні доводи щодо довіреності, виданої ОСОБА_2 , посилаючись виключно на довіреність від імені ОСОБА_1 для обґрунтування недійсності оспорюваних правочинів.

При укладенні Договору іпотеки від 29 січня 2020 року, від імені ОСОБА_1 діяла ОСОБА_5 на підставі Довіреності від 06 липня 2017 року, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, Держава Ізраїль, апостиль 16235/3 від 14 серпня 2017 року.

ОСОБА_1 довіреністю від 06 липня 2017 року уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеку) в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, зокрема кв. АДРЕСА_9 та кв. АДРЕСА_4 , визначаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; підписувати гарантійні договори та кредитні угоди будь-якого характеру, а також будь-які документи, з цим пов'язані; одержання належного йому майна, включаючи грошові суми та цінні папери; одержання будь-яких документів від громадян та юридичних осіб, незалежно від того, ким та з якою метою вони видані; відкриття на його ім'я рахунків у банківських та інших фінансових установах; розпорядження його рахунками в усіх банківських (фінансових) установах без винятку і незалежно від того, в якій валюті вони відкриті.

Видача ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_5 довіреності із зазначенням формулюванням «на власний розсуд», свідчить про надання повіреному максимально розширеної сфери повноважень, зокрема щодо самостійного прийняття рішень, які стосуються належного Позивачу на праві приватної власності нерухомого майна (кв. АДРЕСА_9 та кв. АДРЕСА_4 ).

Тобто, твердження Позивача про відсутність власного волевиявлення та необізнаність є недостовірним, адже надання такого розширеного кола повноважень ОСОБА_5 підтверджує не лише волевиявлення довірителя, а й наявність між ним та повіреним максимально довірливих відносин.

Зауважує, що Довіреність від 06 липня 2017 року була чинна, не відкликана, не анульована та не оспорювалась.

Більше того, необґрунтованими є твердження Позивача щодо перевищення повноважень представника згідно зі ст. 241 ЦК України, оскільки з аналізу його поведінки та дій очевидним є схвалення усіх дій повіреного.

До обставин схвалення довірителем договору та усіх дій повіреного в її інтересах як представника, зокрема, належить видача нової довіреністю на повіреного, відповідно до якої йому надаються права щодо представництва інтересів довірителя.

Після закінчення строку дії довіреності ОСОБА_1 видав нову довіреність на ОСОБА_5 від 06 серпня 2022 року у строк до 05 серпня 2026 року з ідентичними повноваженнями, яка теж недійсною не визнавалась.

У довіреності від 06 серпня 2022 року Позивач уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеку) в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, зокрема кв. АДРЕСА_9 та кв. АДРЕСА_4 , визначаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

Тобто, видача ОСОБА_1 нової довіреності на ОСОБА_5 від 06 серпня 2022 року у строк до 05 серпня 2026 року з ідентичними повноваженнями є обставиною, яка підтверджує схвалення Позивачем оспорюваних договорів та усіх дій представника.

Твердження Позивачів, що суд на момент розгляду спору не мав правових підстав посилатися на зазначену довіреність як на обставину, що свідчить про схвалення дій представника з посиланням на її відкликання є безпідставним, оскільки довіреність була відкликана Позивачем лише у 2025 році (після подання позову), що ніяк не могло вплинути на обставини схвалення спірних правочинів у період з 2019-2024 роки.

Вважає, що такі дії Позивачів з відкликання довіреності від 06 серпня 2022 року після подання позовів спрямовані на створення хибних доказів для спростування наявності обставин схвалення Позивачем оспорюваних правочинів та введення суду в оману.

Також суперечливість доводів полягає в тому, що Позивачі зазначають, що схвалення правочинів є неможливим, оскільки в обох довіреностях (від 06 липня 2017 року та від 06 серпня 2022 року) були наявні істотні обмеження повноважень ОСОБА_5 .

Водночас, Позивач підтверджує, що він у 2017 році погодив отримати в позику грошові кошти у розмірі 110000 доларів США з передачею в іпотеку лише однієї квартири АДРЕСА_4 на підставі довіреності від 06 липня 2017 року, тим самим підтверджує, що повноважень за довіреністю було достатньо.

Щодо довіреності від 24 січня 2019 року за реєстровим №155, виданій ОСОБА_2 на ім'я ОСОБА_5 , то у ній визначено повноваження, які прямо передбачали можливість розпорядження квартирою АДРЕСА_5 шляхом передачі її в іпотеку, зокрема ОСОБА_5 надано право укладати та підписувати договори застави (іпотеки) в забезпечення зобов'язань його та третіх осіб з іншими особами відносно зазначеної вище.

Так, ОСОБА_2 довіреністю уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях незалежно від форми власності чи підпорядкування, з питань пов'язаних з передачею в іпотеку (майнову поруку) за його зобов'язаннями та/або за зобов'язаннями третіх осіб, належної йому квартири номер АДРЕСА_5 .

ОСОБА_5 надано право: представляти інтереси ОСОБА_2 в органах місцевого самоврядування, в органах нотаріату, укладати та підписувати договори застави (іпотеки) в забезпечення його майнових зобов'язань та зобов'язань третіх осіб з іншими особами відносно зазначеної вище квартири, укладати та підписувати відповідні договори про внесення змін та/або припинення вищевказаних правочинів, самостійно визначаючи умови цих договорів; в разі виникнення такої необхідності, подавати від його імені будь-які заяви (як письмові, так і усні, в тому числі заяви про правовий статус належного йому майна та заяви про мій сімейний стан), одержувати плату за укладеними договорами; представляти його інтереси в установах банків, відкривати на його ім'я поточний рахунок з правом першого розпорядчого підпису за цим рахунком, підписувати платіжні документи, отримувати на руки грошові кошти; мати вільний доступ до квартири, здійснювати нагляд за квартирою, проводити поточний чи капітальний ремонт, вирішувати питання щодо поділу вищевказаної квартири.

Зауважує, що Судом першої інстанції перевірено та встановлено, що на виконання вимог ст. ст. 43, 44 ЗУ «Про нотаріат», ПН КМНО Войтовським В.С. було встановлено осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії та визначено обсяг цивільної дієздатності на підставі паспортів громадян України.

Встановлено, що довіреності, на підставі яких представником позивачів ОСОБА_5 укладені оспорювані Договори іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, 13 січня 2021 року містять необхідний обсяг повноважень з питань пов'язаних з передачею в іпотеку (майнову поруку) за зобов'язаннями позивачів та/або за зобов'язаннями третіх осіб, належних їм квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 .

Таким чином, доводи Позивачів про те, що квартири за адресою: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 вибули з їх володіння поза їх волею, з урахуванням розширеного кола наданих повноважень є необґрунтованими та не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Адже, в ОСОБА_5 були наявні повноваження на вчинення відповідних дій від імені Позивачів за довіреностями від 06 липня 2017 року, 24 січня 2019 року, нотаріальне посвідчення Договорів іпотеки було здійснено нотаріусом з дотриманням чинного законодавства, більше того, враховуючи поведінку та дії Позивача, останній своїми власними діями, зокрема видачою нової довіреності ОСОБА_5 з ідентичними повноваженнями, здійснив схвалення таких правочинів.

Щодо необґрунтованості твердження Позивачів щодо того, що спірні правочини укладались представником в інтересах подружжя, а не довірителів, зазначила, що вони є безпідставними та такими, що не відповідають дійсності.

Зауважила, що ОСОБА_5 , будучи представником Позивачів не вчиняла від їх імені правочини щодо себе особисто (зокрема, не була стороною договору позики), не укладала договори на користь інших осіб, представником яких вона одночасно (зокрема, ОСОБА_5 не є представником ОСОБА_4.).

Таким чином, Позивачі не надали доказів того, що третя особа ОСОБА_5 діяла у власних інтересах, а не у їх як довірителів.

Водночас, у матеріалах справи наявна значна кількість доказів, які підтверджують обставини, що третя особа ОСОБА_5 діяла в інтересах Позивачів.

ОСОБА_5 представляє інтереси Позивачів, працює з ними упродовж 25 років.

У судовому засіданні, яке відбулось 22 грудня 2025 року, ОСОБА_1, у якості свідка, пояснив суду, що до 1994 року проживав на території України.

У 1999 році познайомився з ОСОБА_5 , яка була його особистою асистенткою та довіреною особою у всіх бізнес-проектах, допомагала у вирішенні всіх питань, підписувала від імені ОСОБА_1 всі договори.

Після 2020 року ОСОБА_1 не приїжджав в Україну, проте з ОСОБА_5 вони кожного дня зідзвонювалися.

За цей час, будучи у постійних ділових відносинах, ОСОБА_5 регулярно вчиняла в інтересах Позивачів та їх товариств, де вони були бенефіціарними власниками чи директорами, правочини позики та іпотеки на підставі довіреностей, які були видані Позивачами, укладала договори поворотної фінансової допомоги (вказане підтверджується договорами, переписками з ОСОБА_5 та довіреностями, які видавалися на ім'я ОСОБА_5 , ОСОБА_4 ).

На підставі довіреності від 06 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 уклав іпотечні договори від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року з АТ «КОМІНБАНК».

Згідно з п. 1.1. Договорів іпотеки від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року іпотекою за цими Договорами забезпечуються вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Договорів №47/17, №108/18 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року відповідно, укладених між Іпотекодержателем та Позичальником - ТОВ «Петрол-Трейд ЮГ», згідно з яким Іпотекодержатель на визначених в ньому умовах надає, а Позичальник зобов'язаний повернути кредит, наданий на умовах відновлювальної кредитної лінії, в розмірі 230000 доларів США, проценти, а також банківську комісію, пеню та штрафи, інші платежі у розмірі, у строки і у випадках, передбачених Кредитним договором.

Пунктом 2.1.1. Договорів іпотеки від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року визначено, що предметом іпотеки за цими Договорами є нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира, загальною площею 89,6 кв.м, житловою площею 46,2 кв м., що розташована за адресою. АДРЕСА_3 , яка належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 14 червня 2005 року.

Згодом, ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 , на підставі довіреності від 06 липня 2017 року, уклав Договір іпотеки з ОСОБА_6 від 29 січня 2020 року, зареєстровано в реєстрі за №133.

Згідно з п. 1.5. Договору іпотеки в забезпечення виконання зобов'язань Боржника Іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю Іпотекодавця, а саме квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 89,6 кв.м.

При укладенні Договору іпотеки від 29 січня 2020 року, ОСОБА_1 надав нотаріусу рішення Рабинатського суду, м. Тель-Авів, Джаффа (справа №56780/31) від 05 квітня 2011 року про розірвання шлюбу з ОСОБА_26 , свідоцтво про розірвання шлюбу № НОМЕР_4 .

Зазначене підтверджує те, що Позивачі свідомо надавали довіреності ОСОБА_5 для отримання грошових коштів у великих розмірах та передачі в іпотеку в забезпечення виконання майнових зобов'язань нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_4 .

Докази використання коштів отриманих за Договором позики від 12 липня 2020 року в інтересах сім'ї ОСОБА_5 . Позивачами не надані суду.

Водночас наявні докази того, що ОСОБА_5 , будучи представником Позивачів вчиняла правочини в їх інтересах, які ними були схвалені, що підтверджується довіреностями, в тому числі і на розпорядження грошовими коштами, які були витрачені на погашення інших боргових зобов'язань Позивачів.

Щодо необґрунтованості тверджень Позивачів про відсутність добросовісності набуття права власності, зазначила, що Згідно з приписами п. 4.1. Договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року продавець заявляє, гарантує і зобов'язується на користь покупця, що об'єкт знаходиться у власності іпотекодавця, об'єкт (та/або будь-які його частини) нікому не проданий, не подарований, не перебуває під заставою (у т.ч. податковою), забороною, арештом, іншими обмеженнями чи обтяженнями не знаходиться (крім обтяжень, що зазначені в 4.2. цього договору), треті особи не мають жодних прав на цей об'єкт (та/або будь-яку його частину), як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесений.

Відповідно до п. 4.2. Договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року на момент укладення даного Договору об'єкти знаходяться в іпотеці та обтяжені забороною, згідно з Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року.

Ці договори є підставою для зняття заборони відчуження, реєстрації припинення обтяження нерухомого майна забороною та реєстрації припинення іпотеки, зареєстрованих у зв'язку з укладенням вищевказаних Договорів іпотеки.

Звертає увагу, що долученими Позивачами Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, підтверджується, що дані щодо інших речових прав, іпотек та заборон відчуження, крім обтяжень згідно з Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року на підставі яких були укладені Договори купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу були відсутні.

Тобто, квартира АДРЕСА_4 та квартира номер АДРЕСА_5 набувались ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно, в умовах, коли вони були вільні від будь-яких обтяжень, арештів, прав третіх осіб, (окрім обтяжень згідно з Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року) спорів, які б могли завершитись позбавленням або анулюванням права власності.

Чинним законодавством та усталеною судовою практикою, встановлено презумпцію достовірності відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати (якщо має місце відсутність прав на відчуження у первісного власника).

Тобто, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мали право та підстави покладатись на відомості, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно при укладенні договорів купівлі-продажу з ОСОБА_6 .

Добросовісні набувачі не зобов'язані, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна.

Більше того, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , керуючись приписами ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», будучи обізнаними про обтяження згідно з Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, набули право власності на квартири правомірно.

Щодо необґрунтованості тверджень Позивача про порушення порядку звернення стягнення на предмети іпотеки, зазначила, що Пунктами 3.2. та 3.3. Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, від 29 січня 2020 року визначено, що звернення стягнення і реалізація Предмета іпотеки (Квартири) здійснюється шляхом позасудового врегулювання, або в примусовому порядку відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати відповідно до розділу V ЗУ «Про іпотеку» спосіб стягнення: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно договору про задоволення вимог Іпотекодержателя; згідно із застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

Іпотекодержатель розпочинає звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо протягом 30-ти календарних днів Іпотекодавцем не буде виконана вимога про усунення порушень зобов'язань Іпотекодавця та/або Боржника за цим договором або за Договором позики. Спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки визначається Іпотекодержателем у вимозі.

Згідно з п. 4.1. Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором Іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом (в тому числі): продажу Предмету іпотеки будь-який особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», для чого Іпотекодавець надає право Іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, погодженою сторонами у п. 1.9. цього Договору або за ціною, що визначається на підставі незалежної експертної оцінки, та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені Іпотекодавця.

Враховуючи, що ОСОБА_4 неналежним чином виконав зобов'язання за Договором позики від 12 липня 2019 року в строк, передбачений цим договором, ОСОБА_6 зверталась до ОСОБА_4 як позичальника та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 як іпотекодавців з вимогами-повідомленнями про усунення порушення зобов'язань за оспорюваними договорами, направлені за допомогою поштового сервісу АТ «Укрпошта», які не були задоволені, зокрема:

- вимогами-повідомленнями від 04 жовтня 2022 року за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 29 січня 2020 року, направлені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- вимогами-повідомленнями від 04 жовтня 2022 року за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 12 липня 2019 року, направлені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

- вимогами-повідомленнями від 14 грудня 2022 року за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 29 січня 2020 року, направлені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- вимогами-повідомленнями від 14 грудня 2022 року за Договором позики та Договором іпотеки від 12 липня 2019 року направлені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

- вимогами-повідомленнями від 25 липня 2023 року за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 29 січня 2020 року, направлені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ;

- вимогами-повідомленнями від 25 липня 2023 року за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 12 липня 2019 року, направлені ОСОБА_2 та ОСОБА_4 ;

- вимогами-повідомленнями повторними про усунення порушення зобов'язань від 21 вересня 2023 року та 07 жовтня 2023 року за Договором позики від 12 липня 2019 року, Договором іпотеки від 29 січня 2020 року, які направлені ПН КМНО Верповською О.В., підтверджується свідоцтвами №3865 від 14 листопада 2023 року, №3861 від 14 листопада 2023 року, №3863 від 14 листопада 2023 року; вимогами-повідомленнями повторними про усунення порушення зобов'язань від 21 вересня 2023 року та 07 жовтня 2023 року за Договором позики від 12 липня 2019 року, Договором іпотеки від 12 липня 2019 року, які направлені ПН КМНО Верповською О.В., підтверджується свідоцтвами №3862 від 14 листопада 2023 року, №3860 від 14 листопада 2023 року, №3864 від 14 листопада 2023 року.

Тобто, Позивачам (а також позичальнику ОСОБА_4 ) 4 рази протягом 04 жовтня 2022 року - 07 жовтня 2023 року направлялись вимоги-повідомлення про усунення порушення за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, в яких містилось попередження про те, що у випадку невиконання вимог, Іпотекодержателем буде здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, встановленому законом.

Проте, всі зазначені вимоги були поверненні за закінченням встановленого терміну зберігання.

Згідно з даними вимогами-повідомленнями, у випадку невиконання даної вимоги у визначеному порядку та строки буде звернуто стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеки» шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_6 включаючи, крім суми основного боргу, пені, відшкодування витрат, понесених у зв'язку в зверненням стягнення за договорами іпотеки та позики.

Також ОСОБА_6 має право на свій розсуд звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» шляхом продажу предмета іпотеки та/або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Таким чином, вимоги ОСОБА_6 містили попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку».

Відповідно до п. 2.3.15 Договору іпотеки Іпотекодавець зобов'язується протягом 30-ти календарних днів задовольнити вимогу Іпотекодержателя про повернення позики або усунення порушень зобов'язань за цим договором.

Перебіг 30-денного строку починається з наступного дня після одержання Іпотекодавцем листа про таку вимогу (факт одержання листа Іпотекодавцем підтверджується повідомленням установи зв'язку про вручення або не вручення (відмова від вручення) листа Іпотекодавцю, або з дати отримання вимоги Іпотекодавцями під розписку) або з моменту публікації відповідної вимоги в газеті «Урядовий кур'єр», при цьому така публікація вважатиметься сторонами належним повідомленням в розумінні положень ЗУ «Про іпотеку».

Таким чином, згідно з п. 2.3.15 Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, з урахуванням наявності підтвердження відправлення іпотекодержателем відповідних вимог на поштову адресу, зазначену в іпотечному договору, відсутність повідомлень іпотекодавця про зміну такої поштової адреси, звернення стягнення на спірні квартири здійснено Відповідачем правомірно та відповідно до умов Договору іпотеки, повідомлення установи зв'язку (АТ «Укрпошта») про не вручення листа Іпотекодавцю, зокрема після закінчення встановленого строку зберігання є належним повідомленням Іпотекодавця та підтверджують факт одержання листів Позивачами.

Згідно з п. 6.6 Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року Іпотекодержатель не несе відповідальність за неотримання або несвоєчасне отримання Іпотекодавцем письмової (поштової) кореспонденції, направленої на його адресу вказану в цьому пункті Договору. Іпотекодавець свідчить та заявляє, що належною адресою для направлення йому будь-якої кореспонденції за цим договором (листів, вимог, заяв, попереджень, тощо) є адреси: АДРЕСА_12 відповідно та/або інша адреса, яка стала відома іпотекодержателю згідно письмового повідомлення іпотекодавця.

Таким чином, Відповідач покладений на нього як іпотекодержателя іпотечним застереженням та ЗУ «Про іпотеку» обов'язок щодо письмового повідомлення за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу іпотекодавця, про свій намір укласти цей договір виконав.

Більше того, Відповідач вжив всіх можливих заходів для такого повідомлення.

Так, Відповідач чотири рази протягом 04 жовтня 2022 року - 07 жовтня 2023 року направляв вимоги-повідомлення про усунення порушення за Договором позики та Договорами іпотеки, в яких містилось попередження про те, що у випадку невиконання вимог, Іпотекодержателем буде здійснено звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, встановленому законом.

При тому, Відповідач направляв вимоги-повідомлення про усунення порушення зобов'язань на адреси Позивача, зазначені в оспорюваних Договорах іпотеки.

Враховуючи невиконання вимог ОСОБА_4 та Позивачами, ОСОБА_6 було прийнято рішення звернути стягнення на предмети іпотеки (спірні квартири) за Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року у спосіб, передбачений ст. 38 ЗУ «Про іпотеку».

28 листопада 2023 року між ОСОБА_6 яка діяла як продавець та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відповідно як покупцями було укладено Договори купівлі-продажу, за якими в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеки» право власності на спірні квартири перейшло до ОСОБА_7 , ОСОБА_8 відповідно.

При здійсненні державної реєстрації права власності за ОСОБА_7 , ОСОБА_8 нотаріусом Лігуном А.І. було виконано всі вимоги законодавства, що стосуються порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Зазначені обставини належно перевірені та встановлені Судом першої інстанції.

Просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

На відзив ОСОБА_6 свої заперечення подали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зазначивши, що вказаний відзив не спростовує доводів апеляційної скарги, а навпаки підтверджує, що суд першої інстанції неправильно визначив предмет доказування, неповно встановив фактичні обставини справи, що мають значення для справи, неналежним чином дослідив докази у справі та помилково застосував норми матеріального права, які не мав застосовувати.

Зазначили, що ОСОБА_6 у своєму відзиві намагається переконати суд у внутрішній суперечливій поведінці позивачів, посилаючись на те, що сам факт видачі довіреностей нібито підтверджує і повне волевиявлення довірителів, і їхню обізнаність щодо подальшої передачі майна в іпотеку в супереч повноваженням визначених довіреністю.

Зауважили, що такі доводи є хибним, оскільки підмінюють питання про існування довіреності взагалі питанням про межі наданого нею повноваження.

Вважають цю обставину ключовою, яка і має правове значення для справедливого і законного вирішення цього спору.

Звертають увагу, що з доводів апеляційної скарги прямо вбачається, що довіреність ОСОБА_1 від 06 липня 2017 року містила спеціальне формулювання: представник був уповноважений на передачу майна в заставу (іпотеку) в забезпечення виконання майнових зобов'язань самого довірителя, а не будь-яких третіх осіб.

Доводи Позивачів полягають у тому, що це не є декларативною чи факультативною фразою, а становить істотне обмеження змісту представницьких повноважень представника, саме в розрізі спірних правовідносин, які є предметом розгляду у цій справі, враховуючи що Позичальником та Боржником за договором позики, як первісного (основного) зобов'язання не є Довірителі та Позивачі, а є чоловік представниці, тобто третя особа, що виключає наявність ключового повноваження для укладення спірних договір іпотеки.

Водночас у відзиві саме це обмеження ОСОБА_6 намагається нівелювати посиланням на формулювання «на власний розсуд» та на нібито «максимально довірливі відносини» між Довірителем і Повіреним.

Вважають, що така аргументація Відповідача не може бути розцінена судом, як прийнятна, оскільки прямо суперечить приписам законодавства та наявним в матеріалах справи доказам та фактичним обставинам справи.

Посилання Відповідачем на словосполучення «на власний розсуд» за своєю правовою природою стосується дискреції представника у межах уже наданого повноваження, тобто щодо визначення суми, строків, технічних умов, порядку оформлення правочину та інших його ключових умов.

Однак це словосполучення не може розширювати сам предмет повноваження представника настільки, щоб нівелювати спеціальну умову Довірителя про те, що іпотека допускається лише на забезпечення його власних майнових зобов'язань, тобто саме Позивач мав би бути Позичальником, а не ОСОБА_4 , а у ОСОБА_5 - не було саме таких повноважень, тому дана особа разом зі своїм чоловіком самостійно на власний розсуд і у своїх інтересах отримували відповідну позику від ОСОБА_6 та ОСОБА_47 не ставлячи у обізнаність Довірителів, використовуючи наявні у неї довіреності з метою забезпечення основного зобов'язання, враховуючи що ОСОБА_6 не надала б свідомо позику у розмірі 392000 доларів США особам без забезпечення її повернення, враховуючи що як у ОСОБА_4 так і у ОСОБА_5 немає високоліквідного нерухомого майна, яке б могло бути використано з метою забезпечення позики, а остання у протиправний спосіб за допомогою ПНКМНО ОСОБА_48 уклала спірні правочини іпотеки.

Наголошують, що інше тлумачення даного обмеження у повноваженнях фактично позбавляло б змісту саме однозначне формулювання «моїх майнових зобов'язань», а отже суперечило б загальним правилам тлумачення правочинів і самій природі представництва, за якої воля довірителя реалізується не абстрактно, а в чітко визначених межах.

Отже, по двох квартирах ОСОБА_1 доводи Відповідача у своєму відзиві не спростовують основних аргументів позовної заяви та доводів апеляційної скарги на протиправне рішення суду першої інстанції.

Навпаки, вони підтверджують, що Відповідач фактично уникає аналізу спеціальної умови довіреності та підміняє її оціночними міркуваннями про довіру між сторонами.

Між тим предметом доказування є не психологічна характеристика відносин між довірителем і повіреним, а наявність чи відсутність конкретної згоди довірителя на передачу його квартир у забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 .

Такої згоди, як з тексту довіреності від 06 липня 2017 року так і враховуючі інші обставини справи не випливає.

Відтак вважають, що Договори іпотеки від 29 січня 2020 року та 13 січня 2021 року, укладені від імені ОСОБА_1 для забезпечення боргу ОСОБА_4 , були вчинені поза межами наданого повноваження.

Водночас щодо квартири ОСОБА_2 , редакція довіреності від 24 січня 2019 року, згідно з якою ОСОБА_5 нібито була наділена правом передавати квартиру АДРЕСА_13 у забезпечення, як його зобов'язань, так і зобов'язань третіх осіб, однак, це не усуває і не нівелює самостійної підстави для недійсності таких правочинів іпотеки, як вчинення правочину представником в умовах очевидного конфлікту інтересів та не в інтересах довірителя, а в інтересах свого чоловіка, який був боржником за основним зобов'язанням.

Зазначають, що іншим аргументом Відповідача є намагання довести обставини нібито схвалення Довірителями дій ОСОБА_5 шляхом видачі інших довіреностей.

ОСОБА_6 стверджує, що видача нової довіреності сама по собі є належною ознакою схвалення раніше вчинених правочинів.

Крім того, у відзиві зазначено, що відкликання цієї довіреності відбулося пізніше, вже після подання позову, а отже нібито не впливає на оцінку схвалення дій представника у період 2019-2024 років.

Позивачі заперечують щодо обґрунтованості цих тверджень, оскільки учасниками справи не доведено обізнаність Позивачів у укладенні цих спірних правочинів, враховуючи контекст що вони укладались поза очі Довірителів.

ОСОБА_2 не видавав інших довіреностей, які Відповідач могла б використати, як аргумент схвалення спірних правочинів, а ОСОБА_1 як підтверджується доказами у справі мав письмові запевнення від представника ОСОБА_5 , що останній продовжує виплату неіснуючого починаючи з 2018 року кредиту перед АТ «Комін Банк», що також підтверджено самим Банком навіть після того, як Відповідачі відчужили їх квартири третім особам, а отже ОСОБА_5 вводила в оману не тільки Довірителя, а і учасників цих спірних правовідносин.

Нова довіреність ОСОБА_1 не може автоматично прирівнюватися до схвалення конкретних раніше вчинених правочинів, враховуючи наявність неправдивих запевнень щодо умов кредитування у АТ «КОМІНБАНК» отриманих від ОСОБА_5 , а матеріали справи не містять жодної конкретної дії довірителя, яка б свідчила про обізнаність, або свідоме прийняття ним правових наслідків саме спірних іпотечних договорів, а також окремо зазначають, що довіреність від 06 серпня 2022 року була відкликана, а факт відкликання підтверджувався належними письмовими доказами.

Звертають увагу, що навіть за умови формального існування довіреності від 06 серпня 2022 року її зміст, як це правильно зазначено в апеляційній скарзі, не розширював межі повноваження порівняно з первісною довіреністю, а повторював те саме істотне обмеження: передача майна в іпотеку допускалася лише на забезпечення майнових зобов'язань довірителя.

Вважають, що посилання Відповідача на ідентичність повноважень фактично доводить не спростування, а підтвердження доводів апеляційної скарги та підстав позову про необізнаність Довірителів про ці спірні відносини та обставини передачі в іпотеку квартир Позивачів без їх дозволу.

За умови, що зміст нової довіреності залишався тим самим, то це свідчить не про легалізацію попередніх дій представника, а про збереження тієї ж самої волі довірителя, яка не передбачала передачу майна в забезпечення боргу третьої особи.

Таким чином, навіть формальне повторне надання представницьких повноважень не створює юридичної презумпції схвалення всіх раніше укладених представником правочинів, тим більше якщо в цих правочинах було змінено сам предмет допустимого представництва.

Також вважають, що у цій справі конфлікт інтересів є очевидним з фактичних обставин, викладених у позові та у апеляційній скарзі.

Іпотечні договори від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року та 13 січня 2021 року були укладені ОСОБА_5 як представником власників квартир з метою забезпечення виконання грошових зобов'язань ОСОБА_4 , який є її чоловіком.

Саме ця сімейна пов'язаність не є випадковою або другорядною деталлю, а становить основну юридично значиму обставину цього спору.

Позивачі окремо наголошують, що згода дружини на укладення договорів позики також надавалася тією ж особою, у того ж нотаріуса, а відтак нотаріусу були відомі як родинний зв'язок сторін, так і сам характер забезпечуваних зобов'язань.

Це означає, що передача в іпотеку майна Довірителів фактично здійснювалася не на захист інтересів власників, а для обслуговування боргу найближчого члена сім'ї представника.

Оскільки позика у розмірі 392000 доларів США та 111000 доларів США бралася ОСОБА_4 , а його дружина ОСОБА_5 надавала нотаріальну згоду та була підписантом по довіреності договору іпотеки, яким забезпечувались зобов'язання ОСОБА_4 , а ці всі дії та правочини посвідчувались ПНКМНО Войтовським В.С. , то є очевидним що грошові кошти у розмірі 503000 доларів США є спільною сумісною власністю подружжя, а тому правочин іпотеки укладався в інтересах подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , тому цими діями ПН КМНО Войтовський В.С. вчинив грубе порушення ст. 5, 43 та 44 ЗУ «Про нотаріат» та ч. 3 ст. 238 ЦК України, а саме був зобов'язаний відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Відповідач у своєму відзиві вказує, що квартири були правомірно відчужені іпотекодержателем у порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», а тому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 нібито є добросовісними набувачами, які мали право покладатися на дані державного реєстру та на існування іпотечних договорів.

У відзиві наголошується, що застереження в іпотечному договорі саме по собі дає іпотекодержателю право від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а тому подальші договори купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року є законними.

Позивачі зазначають, що право власності до нових набувачів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перейшло саме як наслідок позасудового звернення стягнення за спірними іпотечними договорами.

Звертають увагу, що механізм позасудового звернення стягнення може реалізовуватись лише за умови не порушення порядку звернення стягнення визначеного законом, в тому числі щодо порядку надсилання повідомлення вимоги, а також відсутності підстав для недійсності договору іпотеки.

Але цей механізм в свою чергу не створює автономної й самодостатньої підстави для відчуження майна у випадку, коли сам іпотечний титул є похідним від правочину, укладеного без належної волі власника або з порушенням імперативних правил представництва.

Інакше кажучи, продаж предмета іпотеки у порядку статті 38 ЗУ «Про іпотеку» не нівелює автоматично первинний дефект титулу іпотекодержателя.

Якщо іпотека виникла внаслідок правочину, який оскаржується як такий, що вчинений представником поза межами повноваження та в умовах конфлікту інтересів, то подальший продаж на підставі такого обтяження також не може розглядатися ізольовано від первинного порушення.

Вважають, що відповідач не довів, що довіреність ОСОБА_1 охоплювала право передавати його квартири в іпотеку для забезпечення зобов'язань ОСОБА_4 , не довів наявності належного, конкретного та усвідомленого схвалення цих правочинів у розумінні статті 241 ЦК України, не спростував конфлікту інтересів представника за частиною третьою статті 238 ЦК України, не нівелював доказового значення матеріалів Міністерства юстиції щодо порушень у нотаріальній процедурі, не обґрунтував, яким чином похідне відчуження майна за статтею 38 ЗУ «Про іпотеку» може легалізувати первинний дефект волевиявлення власника.

Просили їхню апеляційну скаргу задовольнити повністю, оскаржуване рішення скасувати та прийняте нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 серпня 2004 року позивач ОСОБА_2 , як покупець, та дочірнє підприємство «Ш.Р.ІНТЕРНЕШНЛ», як продавець, придбав квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 119,80 кв.м. на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПНКМНО Мармазовою О.М., зареєстрованого у реєстрі за №5487.

Відповідно до п. 4 Договору купівлі-продажу від 09 серпня 2004 року квартира була придбана за ціною 670000 гривень.

Того ж дня, отримано Витяг про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів за №16564 від 09 серпня 2004 року.

29 серпня 2005 року позивач ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 58,20 кв.м. на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПНКМНО Шнирьовою Г.М., зареєстрованого у реєстрі за №1965.

Відповідно до п. 4 Договору купівлі-продажу від 29 серпня 2005 року квартира була придбана за ціною 909000 гривень.

25 липня 2017 року КП КМР «Київське міське БТІ» надано інформаційну довідку КВ-2017 №28495 на запит ПНКМНО Загоруйко А.Ю., де підтверджено, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, квартира АДРЕСА_9 на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ПН КМНО Шнирьовою І.М. від 29 серпня 2005 року №1965.

14 червня 2005 року позивач ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 89,60 кв.м., на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПНКМНО Шнирьовою Г.М., зареєстрованого у реєстрі за №1612.

Відповідно до п. 4 Договору купівлі-продажу від 14 червня 2005 року квартира була придбана за ціною 1338250 гривень.

25 липня 2017 року КП КМР «Київське міське БТІ» надано інформаційну довідку КВ-2017 №28496 на запит ПНКМНО Загоруйко А.Ю., де підтверджено, що згідно з даними реєстрових книг Бюро, квартира АДРЕСА_4 на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого ПН КМНО Шнирьовою І.М. від 14 червня 2005 року №1612.

12 липня 2019 року між ОСОБА_6 , як позикодавцем, та ОСОБА_4 , як позичальником, укладено Договір позики, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №1892.

Згідно з п. 1 Договору позики від 12 липня 2019 року позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 9712920 грн, що за курсом продажу готівкового долара США за гривні, встановленим АТ КБ «ПриватБанк» еквівалентно 372000 доларів США зі строком повернення позики 1 календарний рік, тобто до дванадцятого липня дві тисячі двадцятого року, а позичальник приймає позику та зобов'язується повернути її позикодавцю згідно умов Договору.

29 січня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладено Договір про внесення змін і доповнень до Договору позики від 12 липня 2019 року, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., за реєстраційним №132, згідно з яким сторони виклали п. 1 у наступній редакції: «В порядку та на умовах, визначених цим Договором Позикодавець передає Позичальнику у власність грошові кошти в сумі 9800000 грн, що за курсом продажу готівкового долара США за гривні, встановленим АТ КБ «ПриватБанк» еквівалентно 392000 доларів США зі строком повернення позики 1 календарний рік, тобто до дванадцятого липня дві тисячі двадцятого року, а позичальник приймає позику та зобов'язується повернути її позикодавцю згідно умов Договору».

Згідно з п. 1.5. Договору іпотеки від 12 липня 2019 року, в забезпечення виконання зобов'язань боржника іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, а саме квартиру номер АДРЕСА_5 загальною площею 119,8 кв.м.

29 січня 2020 року між позивачем ОСОБА_1 , як іпотекодавцем, та відповідачем ОСОБА_6 , як іпотекодержателем, укладено Договір іпотеки, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №133.

Відповідно до п. 1.1. Договору іпотеки від 29 січня 2020 року, цей Договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, які витікають з Договору позики, укладеного 12 липня 2019 року між іпотекодержателем та позичальником ОСОБА_4 , посвідченого ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №1892.

Згідно з п. 1.5. Договору іпотеки від 29 січня 2020 року в забезпечення виконання зобов'язань боржника іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, а саме квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 89,6 кв.м.

При укладенні Договору іпотеки від 29 січня 2020 року від імені позивача ОСОБА_1 діяла його представник третя особа ОСОБА_5 на підставі довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, Ізраїль, 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3.

У подальшому, у зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року відповідач ОСОБА_6 , в порядку статті 38 ЗУ «Про іпотеку», звернула стягнення на нерухоме майно, яке було предметом іпотеки за Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року.

28 листопада 2023 року між відповідачем ОСОБА_6 , як продавцем, та відповідачем ОСОБА_7 , як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений ПН КМНО Лігуном А.І., зареєстрований у реєстрі за №7730.

28 листопада 2023 року між відповідачем ОСОБА_51 , як продавцем та ОСОБА_8 , як покупцем, укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений ПН КМНО Лігуном А.І. зареєстрований у реєстрі за №7731.

Також, 13 січня 2021 року між відповідачем ОСОБА_3 та третьою особою ОСОБА_4 укладений договір позики.

Згідно з п. 1 Договору позики від 13 січня 2021 року позикодавець ОСОБА_3 передав позичальнику ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 3130200 грн., у строк до 13 січня 2022 року.

Відповідно до п. 1.1. Договору іпотеки від 13 січня 2021 року цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, які витікають з Договору позики, укладеного 13 січня 2021 року між іпотекодержателем та боржником ОСОБА_4 .

Згідно з п. 1.5. Договору іпотеки від 13 січня 2021 року в забезпечення виконання зобов'язань боржника іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, що є власністю іпотекодавця, а саме: квартира номер АДРЕСА_9 загальною площею 58,2 кв.м.

При укладенні Договору іпотеки від 13 січня 2021 року від імені позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, держава Ізраїль, 06 липня 2017 року, апостиль 16235/3 від 14 серпня 2017 року, діяла третя особа ОСОБА_5 .

Відповідно до пункту 3.1. Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року іпотекодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договором, яке виникає у іпотекодержателя у випадку невиконання (часткового невиконання) іпотекодавцем та/або боржником своїх зобов'язань перед іпотекодержателем за даним договором та у інших випадках, передбачених цим договором та/або у випадку невиконання (часткового невиконання) боржником своїх зобов'язань перед іпотекодержателем за Договором позики.

У подальшому, 12 січня 2022 року був укладений Договір про внесення змін та доповнень до Договору позики від 13 січня 2021 року, відповідно до якого п. 1 Договору позики викладено в наступній редакції: «Позикодавець передає у власність Позичальника грошові кошти у сумі 3130200 грн, що еквівалент грошової суми 111000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів у строк до 13 січня 2023 року.

Факт передачі грошових коштів підтверджується підписанням цього договору.

Відсотки за цим договором позики не нараховуються».

13 січня 2021 року з метою забезпечення умов належного виконання Договору позики від 13 січня 2021 року ОСОБА_1 виступив майновим поручителем та уклав Договір іпотеки, посвідчений ПН КМНО Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за №59.

12 січня 2022 року було укладено Договір про внесення змін та доповнень до Договору іпотеки від 13 січня 2021 року.

При укладенні Договору іпотеки від 13 січня 2021 року від імені позивача ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої Роні Гарелі, адвокатом і нотаріусом м. Тель-Авів, держава Ізраїль, 06 липня 2017 року, апостиль 16235/3 від 14 серпня 2017 року, діяла третя особа ОСОБА_5 .

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що квартири номер АДРЕСА_5 , квартири номер АДРЕСА_9 та квартири номер АДРЕСА_4 вибули з власності позивачів за їх волею, на підставі дійсних довіреностей, а доказів, які б поставили під сумнів позицію відповідачів та пояснення третіх осіб, позивачі не надали.

До такого висновку, суд першої інстанції дійшов на підставі того, що в третьої особи ОСОБА_5 були наявні повноваження на вчинення відповідних дій від імені позивачів за довіреностями від 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року, 24 січня 2019 року за реєстровим №155, нотаріальне посвідчення Договорів іпотеки від 29 січня 2020 року, 12 липня 2019 року, 13 січня 2021 року здійснено нотаріусом з дотриманням чинного законодавства, а відтак, оспорювані Договори іпотеки дійсні.

З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Згідно з ч. 1 ст. 575 ЦК України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи, а також застава об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості.

Статтею 1 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що іпотека це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є, перш за все, вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки.

Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).

Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 244 ЦК України, представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Відповідно до ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.

Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.

Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Пунктом 4 глави 4 розділу I Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, який затверджений Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 встановлено, що нотаріус при посвідченні правочинів, вчиненні інших нотаріальних дій за участю уповноваженого представника встановлює його особу відповідно до вимог статті 43 Закону, а також перевіряє його дієздатність та обсяг наданих йому повноважень.

Відповідно до вимог ст. 43 ЗУ «Про нотаріат», не допускається вчинення нотаріальної дії у разі відсутності осіб - її учасників або їх уповноважених представників.

При вчиненні нотаріальної дії нотаріуси, посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 44 ЗУ «Про нотаріат», під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь.

Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом громадянина України або іншими документами, передбаченими статтею 43 цього Закону (крім посвідчення водія, особи моряка, особи з інвалідністю чи учасника Другої світової війни, посвідчення, виданого за місцем роботи фізичної особи), які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії.

Згідно з ч. 7 ст. 18 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі подачі документів на державну реєстрацію уповноваженою на те особою встановлюється обсяг повноважень такої особи на підставі документа, що підтверджує її повноваження діяти від імені іншої особи.

Для цілей проведення реєстраційних дій документом, що підтверджує повноваження діяти від імені іншої особи, є документ, що підтверджує повноваження законного представника особи, нотаріально посвідчена довіреність або відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про особу, уповноважену діяти від імені юридичної особи.

Дійсність довіреності, нотаріально посвідченої відповідно до законодавства України, перевіряється за допомогою Єдиного реєстру довіреностей.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ст.ст. 43, 44 ЗУ «Про нотаріат», ПН КМНО Войтовським В.С. було встановлено осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії та визначено обсяг цивільної дієздатності на підставі паспортів громадян України.

Встановлено, що довіреності, на підставі яких представником позивачів ОСОБА_5 укладені оспорювані Договори іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, 13 січня 2021 року містять необхідний обсяг повноважень з питань пов'язаних з передачею в іпотеку (майнову поруку) за зобов'язаннями позивачів та/або за зобов'язаннями третіх осіб, належних їм квартир АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 .

Так, по справі встановлено, що ОСОБА_2 довіреністю від 24 січня 2019 року за реєстровим №155 уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями в будь-яких органах, установах чи організаціях незалежно від форми власності чи підпорядкування, з питань пов'язаних з передачею в іпотеку (майнову поруку) за його зобов'язаннями та/або за зобов'язаннями третіх осіб, належної йому квартири номер АДРЕСА_5 .

ОСОБА_5 було надано право: представляти інтереси ОСОБА_2 в органах місцевого самоврядування, в органах нотаріату, укладати та підписувати договори застави (іпотеки) в забезпечення його майнових зобов'язань та зобов'язань третіх осіб з іншими особами відносно зазначеної вище квартири, укладати та підписувати відповідні договори про внесення змін та/або припинення вищевказаних правочинів, самостійно визначаючи умови цих договорів; в разі виникнення такої необхідності, подавати від його імені будь-які заяви (як письмові, так і усні, в тому числі заяви про правовий статус належного йому майна та заяви про мій сімейний стан), одержувати плату за укладеними договорами; представляти його інтереси в установах банків, відкривати на його ім'я поточний рахунок з правом першого розпорядчого підпису за цим рахунком, підписувати платіжні документи, отримувати на руки грошові кошти; мати вільний доступ до квартири, здійснювати нагляд за квартирою, проводити поточний чи капітальний ремонт, вирішувати питання щодо поділу вищевказаної квартири.

Також, у довіреності, виданій ОСОБА_1 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року, на ім'я ОСОБА_5 визначено повноваження, які передбачали можливість розпорядження належними ОСОБА_1 на праві приватної власності нерухомого майна, зокрема квартирою АДРЕСА_9 та квартирою АДРЕСА_4 , шляхом передачі їх в іпотеку.

Так, ОСОБА_1 довіреністю від 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року, уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеку) в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_9 та квартири АДРЕСА_4 , визначаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд; підписувати гарантійні договори та кредитні угоди будь-якого характеру, а також будь-які документи, з цим пов'язані; одержання належного йому майна, включаючи грошові суми та цінні папери; одержання будь-яких документів від громадян та юридичних осіб, незалежно від того, ким та з якою метою вони видані; відкриття на його ім'я рахунків у банківських та інших фінансових установах; розпорядження його рахунками в усіх банківських (фінансових) установах без винятку і незалежно від того, в якій валюті вони відкриті.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, доводи позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про те, що квартири за адресою: АДРЕСА_5 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_9 вибули з їх володіння поза їх волею, з урахуванням розширеного кола наданих повноважень, не підтверджуються доказами, що містяться у справі.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що квартири номер АДРЕСА_5 , квартири номер АДРЕСА_9 та квартири номер АДРЕСА_4 вибули з власності позивачів за їх волею, на підставі дійсних довіреностей.

При цьому, суд правомірно не взяв до уваги посилання позивачів на листи Міністерства юстиції України №68522/СК-2091-24/37.1 від 05 травня 2024 року, №121351/CK-3747-24/37.1 від 29 серпня 2024 року для підтвердження обставин порушення ПН КМНО Войтовським В.С. законодавства.

По справі встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що наказами Міністерства юстиції України №2693/7 від 01 листопада 2024 року, №2694/7 від 01 листопада 2024 року та висновками Центральної колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів міністерства юстиції від 01 жовтня 2024 року скарги представника позивачів, ОСОБА_52 №СК-2090-24 від 08 квітня 2024 року, №СК-2089-24 від 08 квітня 2024 року, №СК-2086-24 від 08 квітня 2024 року, СК-2084-24 від 08 квітня 2024 року на дії та рішення у сфері державної реєстрації прав та їх обтяжень ПН КМНО Войтовського В.С., Лігуна А.І. залишено без розгляду по суті скарг, оскільки за заявою скаржника відкрите судове провадження, предметом якого є оскарження тих самих рішень у сфері державної реєстрації прав.

Твердження позивачів щодо перевищення повноважень представником ОСОБА_5 згідно зі ст. 241 ЦК України є необґрунтованими, оскільки судом встановлені обставини схвалення позивачами, як довірителями, дій повіреної ОСОБА_5 в їх інтересах.

Вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень.

Матеріалами справи підтверджується, що після закінчення строку дії довіреності від 06 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 видав нову довіреність на третю особу ОСОБА_5 від 06 серпня 2022 року у строк до 05 серпня 2026 року з ідентичними повноваженнями, яка теж недійсною не визнавалась.

Так, ОСОБА_1 довіреністю від 06 серпня 2022 року уповноважив ОСОБА_5 бути його представником з усіма необхідними повноваженнями з питань придбання на його ім'я, відчуження, здачі в найм (оренду), передачі в заставу (іпотеку) в забезпечення виконання його майнових зобов'язань, управління, а також вчинення для нього та/чи у його інтересах будь-яких дій щодо належного йому на праві приватної власності рухомого та нерухомого майна, зокрема квартири АДРЕСА_9 та квартири АДРЕСА_4 , визначаючи у всіх випадках суми, терміни та інші умови на власний розсуд.

До обставин схвалення довірителем договору та усіх дій повіреного в її інтересах як представника, зокрема, належить видача нової довіреності на повіреного, відповідно до якої йому надаються права щодо представництва інтересів довірителя (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі №752/1890/16).

За усталеною практикою Верховного Суду, для визнання оспорюваного правочину недійсним з підстав, викладених у статті 241 ЦК України, суди повинні встановити: недобросовісність та нерозумність у поведінці контрагента за договором; дії сторін такого договору свідчать про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доказів, які спростовують добросовісність представника позивачів щодо укладених оспорюваних правочинів, апелянтами суду не надано.

Апелянтами також не зазначено обставини та не надано доказів, які встановлюють нерозумність у поведінці сторін за оспорюваними договорами та те, що дії сторін такого договору свідчать про відсутність реального наміру їх укладення і виконання.

Враховуючи поведінку та дії позивачів, третьої особи ОСОБА_5 , зокрема видачу нової довіреності ОСОБА_5 з тотожними за змістом повноваженнями, регулярне вчинення третьою ОСОБА_5 в інтересах позивачів правочинів на підставі довіреностей, колегія суддів вважає, що апелянти здійснили схвалення таких правочинів.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України, представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, з метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти представницький правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

При цьому словосполучення «у своїх інтересах» потрібно розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 25 вересня 2019 року (справа №727/3501/16-ц), від 19 січня 2021 року (справа №910/12791/19), від 19 травня 2021 року (справа №642/7417/18), від 10 листопада 2021 року (справа №757/50762/18-ц).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надали доказів того, що третя особа ОСОБА_5 діяла у власних інтересах, а не у їх, як довірителів.

Так, будучи у постійних ділових відносинах з позивачами, ОСОБА_5 як їх представник регулярно вчиняла в інтересах позивачів правочини позики та іпотеки на підставі довіреностей, укладала договори поворотної фінансової допомоги.

Зазначене підтверджується письмовими доказами, які наявні в матеріалах справи.

На підставі довіреності від 06 липня 2017 року позивач ОСОБА_1 уклав іпотечні договори з АТ «КОМІНБАНК» від 09 серпня 2017 року, зареєстровано в реєстрі за №5168, 03 серпня 2018 року, зареєстровано в реєстрі за №2105.

Згідно з п. 1.1. Договорів іпотеки від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року іпотекою за цим Договором забезпечуються вимоги іпотекодержателя, що випливають з договорів №47/17 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від «09» серпня 2017 року, №108/18 про відкриття відновлювальної кредитної лінії від 03 серпня 2018 року, відповідно, укладених між іпотекодержателем та позичальником - ТОВ «Петрол-Трейд ЮГ», згідно з яким іпотекодержатель на визначених в ньому умовах надає, а позичальник зобов'язаний повернути кредит, наданий на умовах відновлювальної кредитної лінії в розмірі 230000 доларів США, проценти, а також банківську комісію, пеню та штрафи, інші платежі у розмірі, у строки і у випадках, передбачених Кредитним договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору іпотеки від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року предметом іпотеки за цим Договором є нерухоме майно, а саме: трикімнатна квартира, загальною площею 89,6 кв.м, житловою площею 46,2 кв м., що розташована за адресою. АДРЕСА_3 , яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності, на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 14 червня 2005 року, посвідченого ПН КМНО Шнирьовою Г.М., реєстровий №1612; трикімнатна квартира, загальною площею 58,2 кв.м., житловою площею 42,9 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 29 серпня 2005 року, посвідченого ПН КМНО Шнирьовою Г.М., реєстровий №1965.

Докази використання коштів отриманих за договорами позики від 12 липня 2020 року, 13 січня 2021 року в інтересах сім'ї ОСОБА_5 позивачами надані не були.

Натомість, наявні докази того, що ОСОБА_5 , будучи представником ОСОБА_1, вчиняла правочини в інтересах позивача, які ним були схвалені, що підтверджується довіреностями, в тому числі і на розпорядження грошовими коштами, які були витрачені на погашення інших боргових зобов'язань позивачів.

16 серпня 2017 року між ТОВ «Петрол-Трейд ЮГ», як позичальником, та ОСОБА_5 як позикодавцем укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги на суму 3020000 гривень.

Розпискою про погашення заборгованості від 22 серпня 2017 року підтверджується, що ОСОБА_5 як представник ОСОБА_1, передала кошти ОСОБА_53 у сумі 107500 доларів США, за витрати ОСОБА_1 у судовій справі №52480-06-17.

Із платіжних доручень №5238893 від 30 липня 2019 року, №5268019 від 31 липня 2019 року вбачається, що третьою особою ОСОБА_5 перераховано на користь ТОВ «Петрол-Трейд ЮГ» 3020000 гривень, призначення платежу: повернення фінансової допомоги зг. Договору №16-08-17 від 16 серпня 2017 року.

Випискою з особового рахунку за період з 01 липня 2019 року - 15 вересня 2019 року підтверджується, що 12 липня 2019 року (день отримання грошових коштів за Договором позики від 12 липня 2019 року) третя особа ОСОБА_5 поповнила особовий рахунок № НОМЕР_5 у сумі 5180000 гривень.

Через три дні, після отримання грошових коштів за Договором позики від 12 липня 2019 року, 15 липня 2019 року ОСОБА_5 здійснила переказ коштів ТОВ «Корн Трейд ЛТД» у сумі 5180000 гривень згідно Договору про надання поворотної фінансової допомоги №03-2019 від 05 липня 2019 року.

Зазначене підтверджується платіжним дорученням №5211035 від 15 липня2019 року.

Інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується, що кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Корн Трейд ЛТД» є ОСОБА_1.

Долученою позивачем інформаційною довідкою з ДРРПННМ за №366945189 від 22 лютого 2024 року підтверджуються відомості, що 08 серпня 2019 року (менше ніж через місяць після отримання грошових коштів за Договором позики від 12 липня 2019 року) припинена іпотека за Договором іпотеки від 03 серпня 2018 року, що був укладений позивачем ОСОБА_1 з АТ «КОМІНБАНК».

Зазначені докази підтверджують твердження третьої особи ОСОБА_5 щодо того що позика у відповідача ОСОБА_6 була отримана з метою погашення кредитних зобов'язань ОСОБА_54

11 лютого 2020 року між ТОВ «Агрофірма Вишеньки» як позичальником та ОСОБА_5 як позикодавцем укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги на суму 500000 гривень.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Агрофірма Вишеньки» є син ОСОБА_1 .

В основі доктрини заборони суперечливої поведінки є принцип добросовісності.

Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці, за умови, що інша сторона, діючи собі на шкоду, розумно покладається на них.

Встановлено, що наявні докази того, що третя особа ОСОБА_4 також діяв в інтересах позивачів.

Так, у матеріалах справи, наявна довіреність компанії «Раглам Оверсіз Лімітед» від 22 липня 2014 року, згідно з якою ОСОБА_4 є дійсним і законним представником компанії для вчинення будь-яких дій та здійснення будь-яких повноважень, які компанія вважатиме належними та доцільними на власний розсуд і під власну відповідальність, зокрема, підписувати, вчиняти необхідні дії, вносити зміни, укладати або скасовувати будь-які договори, а також мати одноосібні повноваження, здійснювати платежі, отримувати грошові кошти та здійснювати керівництво будь-якими іншими фінансовими операціями для компанії.

Зазначена довіреність від 22 липня 2014 року підписана Стеліос Ієронімідес від імені компанії «Ес.Ай.Сайло Сервісез Лімітед».

За договором довірчої власності від 21 жовтня 2011 року, який також наявний в матеріалах справи, компанія «Ес.Ай.Сайло Сервісез Лімітед» підтверджує, що є власником акцій, які зареєстровані на ім'я компанії «Раглам Оверсіз Лімітед» в якості номінального довірчого власника на користь ОСОБА_1.

Таким чином, наявними доказами у матеріалах справи підтверджується, що третя особа ОСОБА_5 та третя особа ОСОБА_4 діяли в інтересах позивачів.

Твердження апелянтів щодо відсутності згоди другого з подружжя як підстави для недійсності оспорюваних правочинів також не знайшло підтвердження у матеріалах справи.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у довіреностях від 06 липня 2017 року, апостиль №16235/3 від 14 серпня 2017 року, від 24 січня 2019 року за реєстровим №155, уповноваживши третю особу ОСОБА_5 бути їх представником з питань пов'язаних з передачею в іпотеку, належних їм квартири, підтвердили, що зазначене нерухоме майно належить ОСОБА_1, ОСОБА_2 на праві приватної власності.

Крім того, перебування квартири за адресою: АДРЕСА_3 у приватній власності ОСОБА_1, підтверджується іпотечними договорами від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року, які також укладались представником ОСОБА_1 в його інтересах.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

14 червня 2005 року позивач ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 89,60 кв.м. на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПНКМНО Шнирьовою Г.М., зареєстрованого у реєстрі за №1612.

29 серпня 2005 року позивач ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_9 загальною площею 58,20 кв.м. на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПНКМНО Шнирьовою Г.М., зареєстрованого у реєстрі за №1965.

13 червня 1978 року зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_44 .

При укладенні оспорюваних договорів іпотеки позивач ОСОБА_1 надав нотаріусу рішення Рабинатського суду, м. Тель-Авів, Джаффа (справа №56780/31) від 05 квітня 2011 року про розірвання шлюбу з ОСОБА_26 , свідоцтво про розірвання шлюбу № НОМЕР_4 .

Також у матеріалах справи міститься Договір про розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_44 від 02 березня 2011 року, який затверджений Рабінським регіональним судом м. Хайфи з перекладом на українську мову.

Вказаним договором було визначено статус спільного майна та його поділ.

Згідно п. 8 Договору про розірвання шлюбу від 02 березня 2011 року всі інші права, крім перерахованих вище, незалежно від їх виду і типу, як в Ізраїлі, так і за його межами, залишаються зареєстрованими на ім'я сторони, на яку вони зареєстровані в даний час. Жодна зі сторін не матиме права виставляти будь-які претензії та/або вимоги до іншої сторони щодо решти прав власності.

25 травня 2012 року зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_38 .

09 серпня 2004 року позивач ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_5 загальною площею 119,80 кв.м. на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ПНКМНО Мармазовою О.М., зареєстрованого у реєстрі за №5487.

15 вересня 2010 року зареєстровано шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_55 .

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Посилання апелянтів на факт перебування у шлюбах з ОСОБА_44 , а згодом у шлюбі з ОСОБА_40, ОСОБА_45 , відповідно, не свідчить про допущення будь-яких порушень під час вчинення оспорюваних правочинів, оскільки квартири номер АДРЕСА_5 , квартири номер АДРЕСА_9 та квартири номер АДРЕСА_4 , є особистою приватною власністю позивачів.

Крім того, апелянти зазначали, що вони є потерпілими у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 190 КК України.

Стверджували, що саме той факт, що третя особа ОСОБА_5 представляє інтереси апелянтів та працює з ними упродовж 25 років надав їй можливість шляхом зловживання довірою позивачів вчинити оспорювані правочини іпотеки.

Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована.

Обов'язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості.

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Посилання апелянтів на вчинення оспорюваних правочинів внаслідок шахрайських дій третьої особи ОСОБА_5 по відношенню до позивачів не знайшли свого підтвердження при перегляді справи апеляційним судом та спростовуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Також апелянти просили визнати недійсними договори купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року.

Зазначали, що вимоги ОСОБА_6 не містили попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», а містили лише посилання на альтернативний позасудовий спосіб захисту передбачений ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» та шляхом вчинення виконавчого напису, які були передбачені Договором іпотеки, що свідчить виключно про її намір набути предмет іпотеки у власність на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» у випадку невиконання протягом тридцятиденного строку вимоги іпотекодержателя про погашення заборгованості у розмірі 207200 доларів США та 7925400 грн.

Також, стверджували, що за наявними матеріалами нотаріальної справи у ПНКМНО Лігун А.І. не було законних підстав посвідчувати правочин щодо позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» між іпотекодержателем та ОСОБА_7 , ОСОБА_8 з огляду на допущені іпотекодержателем порушення під час надсилання вимог в порядку ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» про повернення позики або усунення порушень зобов'язань за цим договором, а отже ОСОБА_6 не набула право звернення стягнення.

Приписами ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» встановлено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення.

В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Вимога, встановлена ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», не перешкоджає іпотекодержателю здійснювати свої права, визначені цим Законом та/або іпотечним договором, без попереднього повідомлення іпотекодавця, якщо викликана таким повідомленням затримка може спричинити знищення, пошкодження чи втрату предмета іпотеки.

Згідно з ч. 3 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку», договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Разом з тим, у ч. 1 ст. 38 згаданого Закону, право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві може бути передбачено в рішенні суду або договорі про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі).

Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

По справі встановлено, що ОСОБА_6 звернула стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_4 , квартиру АДРЕСА_9 та квартиру номер АДРЕСА_5 , які були предметом іпотеки за Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року у зв'язку з невиконанням третьою особою ОСОБА_4 зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року.

Згідно з п. 3.2. Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, від 29 січня 2020 року звернення стягнення і реалізація Предмета іпотеки здійснюється шляхом позасудового врегулювання, або в примусовому порядку відповідно до умов цього договору та чинного законодавства України.

Іпотекодержатель має право на свій розсуд обрати відповідно до розділу V ЗУ «Про іпотеку» спосіб стягнення: на підставі рішення суду; на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно договору про задоволення вимог Іпотекодержателя; згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі.

04 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_6 направила ОСОБА_1 (на адреси: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 вимогу-повідомлення про усунення порушення зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 29 січня 2020 року за допомогою поштового сервісу АТ «Укрпошта» поштовими відправленнями №0100105408964, №0100105408999, №0100105409006.

Також, 04 жовтня 2022 року відповідач ОСОБА_6 направила ОСОБА_2 (на адреси: АДРЕСА_14 ; АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 вимогу-повідомлення про усунення порушення зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 12 липня 2019 року за допомогою поштового сервісу АТ «Укрпошта» поштовими відправленнями №0100105408972, №0100105408980.

14 грудня 2022 року відповідач ОСОБА_6 направила ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 вимогу-повідомлення про усунення порушення зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 29 січня 2020 року за допомогою поштового сервісу АТ «Укрпошта» поштовими відправленнями №0100103709029 та №0100103709010, №0100103709045.

14 грудня 2022 року відповідач ОСОБА_6 направила ОСОБА_2 (на адреси: АДРЕСА_14 ; АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 вимогу-повідомлення про усунення порушення зобов'язань за Договором позики та Договором іпотеки від 12 липня 2019 року за допомогою поштового сервісу АТ «Укрпошта» поштовими відправленнями №0100103709053, №0100103709061, №0100107601079.

25 липня 2023 року відповідач ОСОБА_6 направила ОСОБА_1 (на адреси: АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 вимогу-повідомлення про усунення порушення зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 29 січня 2020 року за допомогою поштового сервісу АТ «Укрпошта» поштовими відправленнями №0113303216102, №0113303216110.

25 липня 2023 року відповідач ОСОБА_6 направила ОСОБА_2 (на адресу: АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 вимогу-повідомлення про усунення порушення зобов'язань за Договором позики від 12 липня 2019 року та Договором іпотеки від 12 липня 2019 року за допомогою поштового сервісу АТ «Укрпошта» поштовими відправленнями №0113303216129, №0113303216110, №0113303216145.

21 вересня 2023 року та 07 жовтня 2023 року ПН КМНО Верповською О.В. в порядку ст. 84 ЗУ «Про нотаріат» на адреси ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; АДРЕСА_2 ) та ОСОБА_4 надіслано вимогу-повідомлення повторну про усунення порушення зобов'язань за Договором позики посвідченого Войтовським В.С. , ПН КМНО 12 липня 2019 року за реєстровим №1892 та Договором іпотеки, посвідченого Войтовським В.С., ПН КМНО 29 січня 2020 року за реєстровим №133, про що видані Свідоцтва № НОМЕР_6 від 14 листопада 2023 року, №3861 від 14 листопада 2023 року, №3863 від 14 листопада 2023 року.

21 вересня 2023 року та 07 жовтня 2023 року ПН КМНО Верповською О.В. в порядку ст. 84 ЗУ «Про нотаріат» на адреси ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_14 ) надіслано вимогу-повідомлення повторне про усунення порушення зобов'язань за Договором позики посвідченого Войтовським В.С. , ПН КМНО 12 липня 2019 року за реєстровим №1892 та Договором іпотеки, посвідченого Войтовським В.С. , ПН КМНО 12 липня 2019 року за реєстровим №1893, про що видане Свідоцтво №3862 від 14 листопада 2023 року, №3860 від 14 листопада 2023 року, №3864 від 14 листопада 2023 року.

Вказані заяви від 21 вересня 2023 року, 07 жовтня 2023 року були повернуті у відділення 01042 Укрпошти - відправнику Верповській О.В. , ПН КМНО у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Згідно з вимогами-повідомленнями, у випадку невиконання даних вимог у визначеному порядку та строки буде звернуто стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 37 ЗУ «Про іпотеки» шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_6 включаючи, крім суми основного боргу, пені, відшкодування витрат, понесених у зв'язку в зверненням стягнення за договорами іпотеки та позики.

Також ОСОБА_6 має право на свій розсуд звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», шляхом продажу предмета іпотеки та/або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Судом першої інстанції правомірно було встановлено, що вимоги-повідомлення ОСОБА_6 про усунення порушення зобов'язань повторне про усунення порушення зобов'язань містили попередження про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, зокрема в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку».

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2025 року (справа №761/382/21) виснував, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу усунути порушення також слід вважати таке повідомлення, що було належно надіслане, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.

Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яку іпотекодавець може спростувати в загальному порядку.

Верховний Суд у постанові від 19 січня 2022 року (справа №361/3222/19) вказував, що належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270.

У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку.

За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Таким чином, іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Належним необхідно вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2024 року (справа №128/3398/19).

Суди приходять до висновку про виконання іпотекодержателем вимог ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», встановивши, що повідомлення про порушення основного зобов'язання надсилалося іпотекодавцю засобами поштового зв'язку на поштову адресу, зазначену ним у іпотечному договорі, у випадку коли з поштовим штемпелем відділення зв'язку одержувача та відповідною відміткою посадової особи було повернуто відправнику за закінченням встановленого строку зберігання.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року (справа №357/12599/19).

Як зазначалось вище, у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 2.3.15 Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, іпотекодавець зобов'язується протягом 30-ти календарних днів задовольнити вимогу іпотекодержателя про повернення позики або усунення порушень зобов'язань за цим договором.

Перебіг 30-денного строку починається з наступного дня після одержання іпотекодавцем листа про таку вимогу (факт одержання листа іпотекодавцем підтверджується повідомленням установи зв?язку про вручення або не вручення (відмова від вручення) листа іпотекодавцю, або з дати отримання вимоги іпотекодавцями під розписку) або з моменту публікації відповідної вимоги в газеті «Урядовий кур?єр», при цьому така публікація вважатиметься сторонами належним повідомленням в розумінні положень ЗУ «Про іпотеку».

Приписами пункту 104 Правил надання послуг поштового зв'язку, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270 встановлено, що після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення вважаються такими, що не вручені.

Згідно з п. 6.6. Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, іпотекодержатель не несе відповідальність за неотримання або несвоєчасне отримання іпотекодавцем письмової (поштової) кореспонденції, направленої на його адресу вказану в цьому пункті Договору.

Іпотекодавець свідчить та заявляє, що належною адресою для направлення йому будь-якої кореспонденції за цим договором (листів, вимог, заяв, попереджень, тощо) є адреси: АДРЕСА_15 , АДРЕСА_3 відповідно та/або інша адреса, яка стала відома іпотекодержателю згідно письмового повідомлення іпотекодавця.

Отже, матеріалами справи спростовуються твердження ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо порушення відповідачем ст. 35 ЗУ «Про іпотеку».

Статтею 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір.

У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 4 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», якщо особи, які мають зареєстровані права чи вимоги на предмет іпотеки, не висловили наміру його придбати, іпотекодержатель вправі продати предмет іпотеки будь-якій іншій особі на власний розсуд.

Частинами 5 та 6 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

При нотаріальному посвідченні такого договору купівлі-продажу правовстановлюючий документ на предмет іпотеки не подається.

Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів апеляційного суду, 28 листопада 2023 року між відповідачем ОСОБА_6 як продавцем та відповідачем ОСОБА_7 , як покупцем в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений ПН КМНО Лігуном А.І., зареєстрований у реєстрі за №7730.

Згідно з п. 1.1. Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, продавець передає, а покупець приймає у власність квартиру номер АДРЕСА_4 , зобов'язується сплатити за неї грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 3.1. Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, продаж об'єкта вчинено за 4867605 гривень, які Покупець сплатив Продавцю в повному обсязі до моменту підписання цього Договору.

Також, 28 листопада 2023 року між відповідачем ОСОБА_51 як продавцем та ОСОБА_8 як покупцем в порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений ПН КМНО Лігуном А.І. зареєстрований у реєстрі за №7731.

Згідно пункту 1.1. Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, продавець передає, а покупець приймає у власність квартиру номер АДРЕСА_5 , зобов'язується сплатити за неї грошову суму в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до пункту 3.1. Договору купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, продаж об'єкта вчинено за 7126000 гривень, які Покупець сплатив Продавцю в повному обсязі до моменту підписання цього Договору.

Укладені правочини за своїм змістом та правовою природою є договорами купівлі-продажу, які підпадають під правове регулювання норм глави 54 ЦК України.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно із ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивачі, обґрунтовуючи підстави недійсності оспорюваних правочинів, зазначає про невідповідність ціни продажу предмета іпотеки реальній ринковій вартості.

Відповідно до п. 4.1. Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом (в тому числі): продажу Предмету іпотеки будь-який особі та будь-яким способом, в тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу у порядку ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», для чого іпотекодавець надає право іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною, погодженою сторонами цього Договору або за ціною, що визначається на підставі незалежної експертної оцінки, та на умовах, визначених на власний розсуд Іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.

Відповідно до п. 1.9. Договору іпотеки від 29 січня 2020 року, за домовленістю сторін вартість Предмету іпотеки становить 4728000 грн., що є ринковою вартістю Предмету іпотеки.

Згідно зі звітом про оцінку майна від 28 листопада 2023 року, виготовленого ТОВ «Бюро оцінки «Пакт», ринкова вартість квартири номер АДРЕСА_4 становить 4867605 грн.

Крім того, згідно з п. 2.2. Договорів іпотеки від 09 серпня 2017 року, 03 серпня 2018 року, факт укладення яких з АТ «КОМІНБАНК» не заперечується ОСОБА_1, узгоджена справедлива оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 становить 4805000 грн.

Відповідно до п. 1.9. Договору іпотеки від 12 липня 2019 року за домовленістю сторін вартість Предмету іпотеки становить 5222000 грн., що є ринковою вартістю Предмету іпотеки.

Згідно зі звітом про оцінку майна від 27 листопада 2023 року, виготовленого ТОВ «Бюро оцінки «Пакт», ринкова вартість квартиру номер АДРЕСА_5 становила 7126000 грн.

Отже, відповідачем ОСОБА_6 , як іпотекодержателем, дотримано вимог, встановлених пунктом 4.1. оспорюваних Договорів іпотеки та ст. 38 ЗУ «Про іпотеку» під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на підставі договорів купівлі-продажу.

При здійсненні державної реєстрації права власності за ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . ПН КМНО Лігуном А.І. дотримано порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно, в тому числі постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Факт передачі нерухомого майна відповідачем ОСОБА_6 та подальшої його реєстрації за відповідачем ОСОБА_7 , ОСОБА_8 належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно з відомостями, які містяться в наданому позивачами Висновку експерта за №СЕ-19/111-24/60016-ОБ від 30 грудня 2024 року Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Клаунінг І.В., ринкову вартість спірних квартир визначити неможливо.

Невідповідність реальної вартості реалізованого майна вартості його відчуження не становить підставу недійсності правочину, оскільки за змістом ч. 6 ст. 38 ЗУ «Про іпотеку», ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що незгода іпотекодавця з укладенням договору купівлі-продажу за ціною, яка його не влаштовує, не є обставиною, з якою закон пов'язує недійсність договору купівлі-продажу у розумінні статті 215 ЦК України.

Аналогічні правові висновки Верховного Суду викладені у постановах: від 13 березня 2018 року (справа №914/881/17), від 12 вересня 2018 року (справа№766/13946/16-ц), від 10 квітня 2019 року (справа №643/8134/16-ц), від 04 квітня 2022 року (справа №524/2705/20).

Таким чином вірним є висновок суду першої інстанції про те, що вказаний вище Висновок експерта за №СЕ-19/111-24/60016-ОБ від 30 грудня 2024 не є належним доказом, який може становити підставу недійсності оспорюваних правочинів та не спростовує відповідність ціни продажу предмета іпотеки реальній ринковій вартості.

Щодо посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в обґрунтування позовних вимог на наявність ознак фраудаторних правочинів, то суд першої інстанції також вірно зазначив, що фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна).

Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 листопада 2021 року (справа №905/2030/19 (905/2445/19)).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року (справа №523/17429/20).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 (справа №369/11268/16-ц) сформулювала підхід, відповідно до якого допускається кваліфікація правочину як фраудаторного у випадках: фіктивних правочинів (ст. 234 ЦК України); порушення принципу добросовісності та зловживання правом (ст.ст. 3, 13 ЦК України); правочину, який порушує публічний порядок (ч. 1, 2 ст. 228 ЦК України).

Кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст. 3, 13 ЦК) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав.

Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна.

Одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (ст. 234 ЦК) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (ст.ст. 3, 13 ЦК) не допускається.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року (справа №761/40240/21).

Верховний Суд у постановах, зокрема, від 18 лютого 2025 року (справа №916/5751/23), від 03 грудня 2024 року (справа №487/6342/18) зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред'явлення до нього позову про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов'язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов'язаннями перед кредитором.

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року (справа №372/4451).

Саме ці питання і є вирішальними та необхідними для з'ясування при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності договору з настанням відповідних наслідків, адже це свідчитиме про укладення правочину внаслідок недобросовісної поведінки та зловживання цивільними правами на шкоду правам інших осіб.

Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником.

Очевидно, що коли кредитор вже звернув стягнення на майно для задоволення свого права вимоги і погашення боргу боржника, то конструкція фраудаторного правочину не може бути застосована.

Конструкція фраудаторного правочину (actio Pauliana) спрямована на захист прав та інтересів кредитора, на шкоду якому вчинений правочин.

Цю конструкцію під час позаконкурсного оспорювання правочину не можна застосувати тоді, коли особа сама вчинила відповідний правочин для уникнення чи унеможливлення виконання її обов'язку (сплатити кошти, повернути майно, відшкодувати збитки тощо), зокрема на виконання судового рішення, що набрало законної сили, а згодом вона (чи її правонаступник) намагається оспорити такий правочин на тій підставі, що він був фраудаторним.

Таке оспорення суперечить конструкції фраудаторного правочину та за змістом є зловживанням правом.

Інакше кажучи, кредитором, на шкоду якому вчинений фраудаторний правочин, не може бути сторона оспорюваного договору або її правонаступник, зокрема спадкоємець.

Тому така сторона чи її правонаступник не може вимагати визнання договору недійсним як фраудаторного.

Водночас, слід враховувати, що кожен окремий критерій сам по собі не спричиняє фраудаторність, і вони повинні розглядатися комплексно, а презумпція правомірності правочину може бути спростована тільки вагомими доказами, які у своїй сукупності засвідчують шкідливість вчиненого правочину, вживання права на зло.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачами не доведено наявності критеріїв, за якими укладені між сторонами правочини є фраудаторними, тобто такими, що вчинені боржником на шкоду кредитору.

Згідно пункту 1.2. Договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, об'єкти належать іпотекодавцю на праві приватної власності.

Відповідно до п. 4.1. Договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, продавець заявляє, гарантує і зобов'язується на користь покупця, що об'єкт знаходиться у власності іпотекодавця, об'єкт (та/або будь-які його частини) нікому не проданий, не подарований, не перебуває під заставою (у т.ч. податковою), забороною, арештом. іншими обмеженнями чи обтяженнями не знаходиться (крім обтяжень, що зазначені в 4.2. цього договору), треті особи не мають жодних прав на цей об'єкт (та/або будь-яку його частину), як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесений; самовільних перепланувань, реконструкцій у об'єкті немає; об'єкт продається у стані, що відповідає його цільовому призначенню та придатному для експлуатації; продавець має право укладати даний Договір і виконувати свої зобов?язання за ним, оскільки він має усі необхідні для цього повноваження і відсутні будь-які обставини, що обмежують його право укласти і виконати даний Договір; сторони домовилися, що покупець має право подати документи на державну реєстрацію та зареєструвати право власності на предмет договору незалежно від факту оплати за цим договором та без подання державному реєстраторові акту приймання-передачі.

Згідно п. 4.2. Договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, на момент укладення даного Договору об'єкти знаходяться в іпотеці та обтяжені забороною, згідно з Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року.

Згідно з інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, вбачається, що дані щодо інших речових прав, іпотек та заборон відчуження, крім обтяжень згідно з Договорами іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року на підставі яких були укладені Договори купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року, на момент укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу були відсутні.

У відповідності до ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва, майбутні об'єкти нерухомості та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна, об'єкта незавершеного будівництва, майбутнього об'єкта нерухомості та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 листопада 2021 року (справа №925/1351/19) виснувала, що якщо спірне майно є об'єктом нерухомості, то для визначення добросовісності його набувача, крім приписів статті 388 ЦК України, слід застосовувати спеціальну норму п. 1 ч. 1 ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень.

Тобто, законодавством встановлено презумпцію достовірності відомостей, які містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв'язку з чим відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 мали право та підстави покладатись на них при вступі у правовідносини з відповідачем ОСОБА_6 .

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не зобов'язані, крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини укладення оспорюваних договорів іпотеки та підстав вибуття майна з володіння позивачів.

Отже, квартира АДРЕСА_4 та квартира номер АДРЕСА_5 набувались ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно, в умовах, коли вони були вільні від будь-яких обтяжень, арештів, прав третіх осіб, (окрім ОСОБА_6 ) спорів, які б могли завершитись позбавленням або анулюванням права власності.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право приватної власності є непорушним.

Аналогічне положення закріплено у статті 321 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно із ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є недвостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, установленого ст.ст. 215, 216 ЦК України.

При встановленні наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов'язальний спосіб захисту.

У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.

Згідно із роз'ясненнями, які містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень ч. 1 ст. 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.

При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.

Вказане узгоджується з викладеним у рішенні ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07), пункт 45).

Згідно ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Суд правомірно не прийняв до уваги доводи позивачів про відсутність добросовісності набуття права власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 через пов'язаність нотаріусів, які вчиняли реєстраційні дії та учасників правовідносин, які були сторонами оспорюваних договорів іпотеки та купівлі-продажу, оскільки не доводять, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення оспорюваних правочинів.

Для встановлення правомірності цивільно-правових угод особисті відносини учасників (представників) таких угод жодного значення не мають, як і мотиви їх укладення та внутрішні переконання представників сторін.

Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 липня 2019 року (справа №752/11866/16-ц).

У п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року (справа №461/12525/15-ц) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦІК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням.

Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносини та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Факт незаконного відчуження та допущення продажу майна не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача.

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року (справа №725/1824/20).

Добросовісний набувач не може відповідати у зв'язку із порушеннями інших осіб, допущеними в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч приписам статті 388 ЦК України, а, відтак, втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Аналогічний висновок містить пункт 6.53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року (справа №925/1351/19).

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Аналогічний висновок містить пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року (справа №917/1212/21).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного договору іпотеки), Іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем.

Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи-боржника.

У ч. 4 ст. 26 ЗУ «Про іпотеку» згадується про добру совість і її врахування в іпотечних відносинах.

Іпотека є правом на чужу річ.

Також, тлумачення ст. 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Конструкція «добросовісний іпотекодержатель» (тобто той, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із не власником), хоча прямо й не передбачена в приватному праві, є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року (справа №759/24061/19).

В практиці касаційного суду неодноразово застосовувалася конструкція «добросовісного іпотекодержателя» і вказувалося про необхідність захисту інтересів добросовісного іпотекодержателя, який покладався на дані реєстру прав на нерухомість.

Конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із не власником), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (пункт 6 статті 3 ЦК України).

Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (стаття 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком.

Законодавець не передбачив нікчемності правочину, у випадку відсутності у іпотекодавця права власності на предмет іпотеки.

Тому такий правочин є оспорюваним.

Недійсність первісних юридичних фактів чи документів не призводить до недійсності договору іпотеки, оскільки в українському праві відсутня залежна недійсність для таких випадків.

Тому повинна враховуватися добросовісність / недобросовісність іпотекодержателя, для того щоб вирішити питання про набуття ним права іпотеки та/або при визнанні недійсним договору іпотеки.

При цьому очевидно, що добра совість «лікує» таку ваду набуття права іпотеки як укладення договору не власником.

До обставин, які можуть свідчити, що недобросовісність іпотекодержателя відноситься, зокрема: момент вчинення правочину; суб'єкти, які вчиняють або з якими вчиняється договір іпотеки (наприклад, родичі, квазіродичі, пов'язана чи афілійована юридична особа, пов'язані чи афілійовані групи юридичних осіб).

Для добросовісного іпотекодержателя має бути характерним такий стандарт поведінки, який притаманний середньому розумному та обачному іпотекодержателю.

Аналогічний висновок містить постанова Верховного Суду від 09 вересня 2024 року (справа №466/3398/21).

Отже, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 як добросовісні набувачі майна захищені відповідними положеннями законодавства у правовідносинах, пов'язаних із оспоренням їх прав на квартири АДРЕСА_4 та квартири номер АДРЕСА_5 .

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції, що оспорювані договори купівлі-продажу від 28 листопада 2025 року дійсні, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є єдиними законними та добросовісними власниками.

Щодо позовних вимог про припинення іпотеки та права власності, то суд також вірно встановив, що такі вимоги заявлені, як похідні вимоги від попередніх, а відтак, оскільки всі вимоги про витребування майна, визнання недійсними Договорів іпотеки від 12 липня 2019 року, 29 січня 2020 року, 13 січня 2021 року та Договорів купівлі-продажу від 28 листопада 2023 року не містять правових підстав для задоволення, то і вимоги про припинення іпотеки та права власності не підлягали задоволенню.

За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

За наведених обставин, доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених у рішенні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 22 квітня 2026 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба

Попередній документ

135944095

Наступний документ

135944097

Інформація про рішення:

№ рішення:	135944096
№ справи:	757/11194/24-ц
Дата рішення:	24.03.2026
Дата публікації:	28.04.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Цивільне
Суд:	Київський апеляційний суд
Категорія справи:	Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них:

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Передано судді (28.04.2026)
Дата надходження:	28.04.2026
Предмет позову:	про визнання недійсним правочинів, скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права іпотеки і заборони; за позовом про визнання недійсним правочинів, скасування рішення приватного нотаріуса, припинення права іпотеки і заборони, припинення права вл

Розклад засідань:

Минулі засідання (12)

22.05.2024 09:15	Печерський районний суд міста Києва
22.08.2024 09:15	Печерський районний суд міста Києва
23.09.2024 09:45	Печерський районний суд міста Києва
09.10.2024 09:45	Печерський районний суд міста Києва
28.11.2024 12:00	Печерський районний суд міста Києва
23.01.2025 09:15	Печерський районний суд міста Києва
29.04.2025 14:30	Печерський районний суд міста Києва
26.06.2025 09:30	Печерський районний суд міста Києва
17.09.2025 12:30	Печерський районний суд міста Києва
27.11.2025 10:00	Печерський районний суд міста Києва
22.12.2025 10:00	Печерський районний суд міста Києва
11.02.2026 09:10	Печерський районний суд міста Києва