23 квітня 2026 року
м. Київ
справа №461/9181/25
адміністративне провадження № К/990/17798/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Кашпур О. В., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 461/9181/25 за позовом громадянина Азербайджану ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, рішення про примусове повернення до країни походження та рішення про заборону в'їзду на територію України,
установив:
Громадянин Азербайджану ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, рішення про примусове повернення до країни походження та рішення про заборону в'їзду на територію України.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги громадянина Азербайджану ОСОБА_1 задоволено.
Не погодившись із цим судовим рішенням, Західне міжрегіональне управління Державної міграційної служби звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Параграфом 2 Глави 11 Розділу ІІ КАС України закріплений розгляд окремих категорій термінових адміністративних справ.
Особливості апеляційного та касаційного оскарження судових рішень в окремих категоріях адміністративних справ встановлені статтею 272 КАС України.
Згідно частини третьої статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-283-1, 284-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Зокрема, статтею 286 КАС України визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Предметом оскарження у справі № 461/9181/25 є постанова від 30 жовтня 2025 року серії ПН МЛВ №003221 про накладення адміністративного стягнення на громадянина Азербайджану ОСОБА_1 у вигляді штрафу в сумі 3400 грн та рішення 30 жовтня 2025 року № 4601130100019842 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.
Так, постановою від 30 жовтня 2025 року серії ПН МЛВ №003221 на громадянина Азербайджану ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 3400 грн за правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Згідно зі статтею 286 КАС України такі справи належать до категорії справ, що розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними судами.
Отже, нормами КАС України не передбачено можливості оскарження в касаційному порядку судового рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності.
Таким чином, відповідач подав касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у частині оскарження накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, яка не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин, Суд вважає, що у цій частині у відкритті касаційного провадження слід відмовити на підставі пункту першого частини першої статті 333 КАС України.
Разом з тим, щодо оскарження постанови у частині оскарження рішення відповідача про примусове видворення з України позивача, Суд зазначає наступне.
Частиною 1 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням відповідає стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Предметом спору в даній справі є скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та скасування рішення про примусове видворення позивача.
Порядок розгляду зазначених справ передбачений статтями 286, 288 КАС України.
Водночас, відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим, стаття 288 КАС України регулює особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України.
За такого правового врегулювання та обставин справи оскарження ухвалених у цій адміністративній справі судових рішень у касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд відповідної касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
У тексті касаційної скарги скаржник, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду справи, посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Однак належних обґрунтувань для застосування цих положень КАС України скаржником не надано, а наведені посилання не підтверджують наявності підстав для відкриття касаційного провадження.
Скаржник не обґрунтовує у чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Відповідач не зазначає фактів наявності значного суспільного інтересу, а також виняткового значення й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний відповідачем спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
На підставі викладеного, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Аналіз правових норм та обставин справи свідчить про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
На підставі викладеного, керуючись статтею 288, 289, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 461/9181/25 за позовом громадянина Азербайджану ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби про визнання незаконними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, рішення про примусове повернення до країни походження та рішення про заборону в'їзду на територію України.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді О. В. Кашпур
В. М. Соколов