Провадження № 22-ц/803/2633/26 Справа № 179/1444/25 Суддя у 1-й інстанції - Чорна А.О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
14 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючої - Городничої В.С.,
суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дєвіцької Маргарити Володимирівни на рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року у складі судді Чорної А.О. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У вересні 2025 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 2-7), в обґрунтування якого посилалось на те, що 28.02.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 було укладено уклали договір про надання фінансових послуг №2105884150310 в електронній формі шляхом підписання електронним підписом відповідача (вчинений одноразовим ідентифікатором згідно положень ЗУ «Про електронну комерцію). На виконання умов укладеного договору позикодавцем перераховано грошові кошти на рахунок позичальника в розмірі 3 800 грн.
01.12.2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого відступлено право вимоги до позичальників, в т.ч. за договором про надання фінансових послуг №2105884150310 від 28.02.2021 року.
10.01.2023 року було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило ТОВ «Коллект Центр» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105884150310 від 28.02.2021 року.
Разом з тим, станом на день звернення до суду відповідач, в порушення умов кредитного договору, не повернув отримані грошові кошти.
Загальний розмір заборгованості за договором про надання фінансових послуг №2105884150310 від 28.02.2021 року становить 60 595,94 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 3 800 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 56 795,94 грн.
Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач заявляє вимоги щодо стягнення заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2105884150310 від 28.02.2021 року у розмірі 43 691,26 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 3 800 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 39 891,26 грн.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості за договором №2105884150310 від 28.02.2021 року у розмірі 43 691,26 грн, а також судові витрати по справі, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором про надання фінансових послуг №2105884150310 від 28.02.2021 року у розмірі 43 691,26 (сорок три тисячі шістсот дев'яноста одна гривня 26 коп), з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 3 800 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 39 891,26 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн (а.с. 178-184).
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 через свого представника адвоката Дєвіцької М.В. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для її розгляду, а також на невірне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (а.с. 189-194).
ТОВ «Коллект Центр» скористалось своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін (а.с. 234-238).
ОСОБА_1 через свого представника адвоката Дєвіцької М.В. подав відповідь на відзив (а.с. 243-245).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити, враховуючи наступне.
Встановлено, що 28 лютого 2021 року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір про надання фінансових послуг №2105884150310 «Стандартний», відповідно до умов якого позичальникові надається кредит без конкретної споживчої мети, на суму, яка зазначається та погоджується сторонами в заяві-анкеті, та складає 3 800,00грн, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно умов цього договору, його додатків та правил. Орієнтовний строк повернення кредиту - 16 днів з моменту отримання кредиту, граничний строк кредитування (строк дії кредитного договору договору) 1 рік.
Згідно з пунктом 1.4 зазначеного вище Договору, проценти за користування кредитом розраховуються від суми кредиту за кожний день користування протягом фактичного строку користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту у наступному розмірі: а) 2 % за кожен день користування кредитом за умови сплати всіх нарахованих процентів за користування кредитом не пізніше, ніж протягом орієнтовного строку повернення кредиту; б) починаючи з першого дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,64 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.а); в) починаючи з 15 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 1,38 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.6); г) починаючи з 30 дня наступного за орієнтовним строком повернення кредиту процентна ставка збільшується на 2,65 % порівняно з процентною ставкою, зазначеною у п. 1.4.в); д) тип процентної ставки - фіксована. Нараховані проценти підлягають обов'язковій сплаті на 16 день з моменту отримання кредиту, в сумі, що нарахована за фактичний строк користування кредитом на дату сплати. В разі, якщо сума кредиту лишається неповернутою після орієнтовного строку повернення кредиту, проценти підлягають обов'язковій сплаті кожні 16 днів у сумі, нарахованій за фактичний строк користування кредитом.
Договір містить реквізити сторін, зокрема прізвище, ім'я та по батькові відповідача, дані паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу проживання, електронну адресу, номер телефону ( НОМЕР_1 ). Договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «D4».
До вказаного договору додані підписані електронним підписом, вчиненим одноразовим ідентифікатором «D4» 28 лютого 2021 року: додаток №1 до кредитного договору - заява-анкета (для отримання кредиту); додаток 2 до кредитного договору - графік платежів; додаток № 3 до кредитного договору - паспорт споживчого кредиту, інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.
Відповідно до листа ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 03 червня 2024 року підтверджено, що на підставі укладеного між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ ФК «Вей Фор Пей» договору про організацію переказів грошових коштів було здійснено наступний переказ грошових коштів: номер карти НОМЕР_2 ; власник карти (емітент) банк Commercial Bank Privatbank; категорія карти MasterCard, час запиту 28 лютого 2021 11:15:34; номер договору згідно інформації від кредитора 2105884150310; сума 3 800 грн.
На виконання ухвали Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 02 жовтня 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» було надано відповідь №20.1.0.0.0/7-251017/40893 від 22 жовтня 2025 року, в якій зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 (IBAN НОМЕР_4 ).
Як вбачається з виписки за договором №б/н за період з 28 лютого 2021 року по 28 березня 2021 року ОСОБА_1 на картку № НОМЕР_3 28 лютого 2021року було зараховано переказ на суму 3 800,00 грн.
01 грудня 2021року між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір факторингу №1-12, відповідно до умов якого ТОВ «Служба миттєвого кредитування» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами про надання фінансових послуг, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105884150310, укладеного з ОСОБА_1 , 28.02.2021 року.
Згідно з витягами з реєстру боржників від 03 грудня 2021 року до договору факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року, до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача: за договором №2105884150310 в сумі 34 656,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 800,00 грн; заборгованість по процентам - 30856,00 грн.
На підтвердження факту сплати ТОВ «Вердикт Капітал» ціни продажу ТОВ «Служба миттєвого кредитування» надано платіжне доручення №307600018 від 03.12.2021 року.
10 січня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено Договір №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права грошової вимоги до боржників за договорами про надання фінансових послуг, в тому числі за договором про надання фінансових послуг №2105884150310, укладеного з ОСОБА_1 , 28.02.2021 року.
Згідно з витягами з реєстрів боржників від 10 січня 2023 року до договору про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року, до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право грошової вимоги до відповідача: за договором №2105884150310 в сумі 60 595,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 800,00 грн; заборгованість по процентам - 56 795,94 грн.
На підтвердження факту сплати ТОВ «Коллект Центр» ціни продажу ТОВ «Вердикт Капітал» надано акт зарахування зустрічних однорідних вимог від 28.02.2023 року.
Відповідно до розрахунків заборгованості, складених ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором №2105884150310 відповідача станом на 21 серпня 2025 року становить у розмірі 60 595,94 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 800,00 грн; заборгованість по процентам - 56 795,94 грн, проте до стягнення заявлена заборгованість у розмірі 43 691,26 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 3 800,00 грн; заборгованість по процентам - 39 891,26 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.
Разом з тим, колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України "Про електронну комерцію".
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України "Про електронну комерцію" передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України "Про електронний цифровий підпис".
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію").
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20.
У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_2 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони досягли усіх істотних умов та уклали кредитний договір.
Тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між ТОВ «Служба миттєвого кредитування» та ОСОБА_2 правочинів. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитодавця за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитні договори не були б укладені.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження №61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження №61-7203св20), від 12 січня 2021 року у справі №524/5556/19 (провадження №61-16243св20) від 22 листопада 2021 року у справі №234/7719/20 (провадження №61-154св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність укладення ним кредитних договорів, проходження відповідачем ідентифікації в системі кредитодавця, отримання одноразового ідентифікатора та використання його для укладення кредитних договорів, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності.
Так, зокрема, в заяві-анкеті для отримання кредиту від 28 лютого 2021 року зазначено номер телефону, який відповідач зазначає в поданих ним процесуальних документах поданих в рамках даної цивільної справи в тому числі і апеляційній скарзі, номером карткового рахунку, на який мають бути перераховані кредитні кошти, позичальником вказано № НОМЕР_2 . Водночас, у вищевказаній відповіді АТ КБ «ПриватБанк» підтвердив, що на ім'я ОСОБА_2 в банку емітовано саме карту № НОМЕР_3 .
Більш того, з наданої АТ КБ «ПриватБанк» виписки за договором № б/н за період з 28 лютого 2021 року по 28 березня 2021 року вбачається, що на картку ОСОБА_2 № НОМЕР_3 28 лютого 2021року було зараховано переказ на суму 3 800,00 грн. Обставин зарахування цих коштів від кредитодавця відповідач будь якими доказами не спростував.
Доводи скарги про те, що з вказаної виписки не вбачається хто саме перерахував ці кошти колегія суддів відхиляє як безпідставні оскільки надана виписка є належним доказом у справі щодо перерахування кредитних коштів. Крім того, відповідачем не надано до апеляційної скарги будь-яких доказів того, що вказані кошти йому були зараховані від іншої особи та з іншим призначенням.
Викладене у своїх сукупності разом з доданими позивачем до позовної заяви листами ТОВ ФК «Вей Фор Пей» від 03 червня 2025 року про перерахування коштів за кредитним договором на карту НОМЕР_2 підтверджує укладення саме відповідачем кредитного договору з ТОВ «Служба миттєвого кредитування», а також виконання кредитодавцем свого обов'язку щодо надання грошових коштів відповідачу у спосіб, обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку, реквізити якої останній самостійно вносив до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора.
Жодних доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Тож, суд апеляційної інстанції вважає доведеним, що кредитний договір укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису, його сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі.
Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи, а саме ТОВ «Служба миттєвого кредитування».
Як вбачається із змісту кредитного договору між позичальником та кредитором було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Електронний підпис відповідача одноразовим ідентифікатором під договором свідчить про його ознайомлення з усіма умовами договору, загальними умовами кредитування, іншою інформацією надання якої передбачено чинним законодавством України.
Також, апеляційний суд вважає доведеним, що кредитор виконав свої зобов'язання за кредитним договором, надавши відповідачу грошові кошти у розмірі та на умовах, передбачених кредитним договором.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.
В даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов'язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У справі, що переглядається, позичальником не доведено належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована.
Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов'язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги.
Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
За договором факторингу №1-12 від 01 грудня 2021 року ТОВ «Вердикт Капітал» отримав право вимоги за договором про надання фінансових послуг, укладеного з відповідачем, яке в подальшому відступив ТОВ «Коллект Центр» за договором про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги №10-01/2023 від 10 січня 2023 року.
Доводи про ненадання доказів переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного до нового кредитора спростовуються наданими позивачем договором факторингу, договором про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги, актами прийому-передачі реєстру боржників, реєстрами боржників та їх витягами, а також доказами на підтвердження здійснення оплати за такими договорами.
В обґрунтування таких заперечень та підтвердження перед судом наведених обставин скаржником не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів, заперечення скаржника зводяться лише до невизнання ним обставин, на які у позовній заяві посилався позивач. При цьому, обов'язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази суд апеляційної інстанції вважає переконливішою позицію позивача, яка підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідачки ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.
Тож, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність переходу права вимоги від первісного до нового кредитора.
Задовольняючи позов ТОВ «Коллект Центр» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору та наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 3 800,00 грн за кредитним договором №2105884150310, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.
Водночас, стягуючи з ОСОБА_1 заборгованість за процентами за кредитним договором №2105884150310 у розмірі 39 891,26 грн, суд першої інстанції не врахував наступне.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частинами першою та другою статті 1056-1 ЦК України унормовано, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Між первісним кредитором та відповідачем дійсно було погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, однак, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до розрахунку заборгованості нараховані кредитодавцем проценти (у розмірі 39 891,26 грн) в рази перевищують суму, отриману відповідачем у кредит - відповідно 3 800,00 грн.
З цього приводу слід зазначити, що відповідачка, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Служба миттєвого кредитування», які викладені в декількох значних за об'ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.
Таким чином, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20).
Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 року справі №679/1103/23, вважаючи зокрема, що за певних обставин суми, нараховані за договором, можуть бути зменшені судом з огляду на принципи справедливості, розумності та пропорційності.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.
Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за процентами за договором про надання фінансових послуг №2105884150310 від 28 лютого 2021 року в розмірі 39 891,26 грн не є співрозмірною сумі кредиту за цим договором у розмірах 3 800,00 грн відповідно, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаними договорами до розміру отриманих відповідачкою кредитних коштів.
На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої заборгованості за процентами за договором №2105884150310 з 39 891,26 грн до 3 800,00 грн, та відповідно загальної суми заборгованості з 43 691,26 грн до 7 600,00 грн.
Колегія суддів відхиляє доводи про те, що ОСОБА_1 як військовослужбовець має пільги, встановлені частиною п'ятнадцятою статті 14 Закону України «Про військовий і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що унеможливлює стягнення з нього процентів за користування кредитом, оскільки вказані доводи були предметом розгляду в суді першої інстанції та яким судом була надана повна та обґрунтована правова оцінка, та колегія суддів не вбачає підстав для надання ним повторної правової оцінки.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Крім того, пропорційно розміру задоволених вимог позову і апеляційної скарги підлягає розподіл судового збору сплаченого за подання позову та подання апеляційної скарги.
Відповідно до частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі позовної заяви ТОВ «Коллект Центр» сплатило судовий збір у сумі 2 422,40 грн.
Також, ТОВ «Коллект Центр» в позові зазначило орієнтовний розрахунок судових витрат, в тому числі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн, які підтверджені належними доказами наявними в матеріалах справи, та які просив стягнути з відповідача.
Рішенням місцевого суду вимоги щодо витрат на правничу допомогу задоволено частково та стягнуто їх у розмірі 5 000,00 грн. При визначенні вказаного розміру судом першої інстанції було враховано висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду у справі №905/1795/18 та у справі №922/2685/19, те, що справа є незначної складності, а обсяг досліджених доказів є невеликим, а також те, що вказаний розмір відповідає критерію об'єктивності та буде співмірним з виконаною адвокатом роботою у цій справі.
Зі змісту апеляційної скарги видно, що апелянт не оскаржує рішення суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу. Апелянт в апеляційній скарзі не наводить будь-яких доводів щодо недоведеності та безпідставності таких витрат та не заявляє клопотання щодо зменшення їх розміру, лише посилається на неспівмірність такого розміру, що вже було застосовано місцевим судом. Враховуючи вказане, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду в цій частині.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну рішення шляхом зменшення загального розміру заборгованості у зв'язку зі зменшенням розміру процентів, сплачений позивачем судовий збір та витрати на правничу допомогу також підлягають зменшенню, а саме: судовий збір з 2 422,40 грн до 421,26 грн та витрати на правничу допомогу з 5 000,00 грн до 869,50 грн (17,39% (7 600,00 грн * 100 / 43 691,26 грн).
При подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у сумі 3 633,60 грн (а.с. 170).
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог апеляційної скарги, сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги 82,61% (36 091,26 грн * 100 / 43 691,26 грн), а саме у розмірі 3 001,72 грн (3 633,60 грн * 82,61%).
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 376, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дєвіцької Маргарити Володимирівни - задовольнити частково.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року - змінити, зменшивши загальну суму заборгованості з 43 691 (сорок три тисячі шістсот дев'яносто одна) грн 26 коп до 7 600 (сім тисяч шістсот) грн 00 коп шляхом зменшення розміру заборгованості за відсотками з 39 891 (тридцять дев'ять тисяч вісімсот дев'яносто одна) грн 26 коп до 3 800 (три тисячі вісімсот) грн 00 коп, а також зменшивши суму судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу з 5 000 (п'ять тисяч) грн 00 грн до 869 (вісімсот шістдесят дев'ять) грн 50 коп та сплаченого судового збору за подання позову з 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) 40 грн до 421 (чотириста двадцять одна) грн 26 коп.
Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 листопада 2025 року в іншій частині - залишити без змін.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3 001 (три тисячі одна) грн 72 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «14» квітня 2026 року.
Повний текст постанови складено «23» квітня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.О. Макаров
І.Ю. Ткаченко