Провадження № 22-ц/803/3762/26 Справа № 180/1931/25 Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
14 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Макарова М.О., Ткаченко І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Шаповалової О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року у складі судді Кондус Л.А. по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У вересні 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с. 1-8), в обґрунтування якого посилалось на те, що між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 укладений електронний договір про відкриття кредитної лінії №1385-5662 від 24.04.2024 року за допомогою веб-сайту. На виконання вимог Закону України «Про електронну комерцію», позичальнику було надано одноразовий ідентифікатор для підписання кредитного договору, підтвердження ознайомлення з Правилами надання споживчих кредитів та інших супутніх документів. Відповідно до умов кредитного договору кредитодавець виконав умови договору і надав позичальнику кредит 29 500,00 грн на строк 300 днів (базовий період 14 днів) за зниженою відсотковою ставкою 1,20% в день, стандартною відсотковою ставкою 1,50% в день, комісія за видачу кредиту - 15% від суми кредиту. Відповідач не виконав умови договору і не повернув у повному обсязі грошові кошти, тому станом на 26.08.2025 року утворилася заборгованість в сумі 165 436,00 грн, а саме: 29 500,00 грн - прострочена заборгованість за кредитом; 131 511,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами; 4 425,00 грн - прострочена заборгованість по комісії за видачу кредиту, однак кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника Програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими комісією та процентами у загальній сумі 17 936,00 грн за умови погашення позичальником решти заборгованості у розмірі 147 500,00 грн.
На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №1385-5662 від 24.04.2024 року у розмірі 147 500,00 грн, а також судовий збір.
Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором №1385-5662 від 24.04.2024 в сумі 44 250 (сорок чотири тисячі двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок, яка складається із: простроченої заборгованості за тілом кредиту - 29 500,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими відсотками - 14 750,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» судовий збір в сумі 726,72 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 84-86).
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги (а.с. 90-96).
ОСОБА_1 не скористалась своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, враховуючи наступне.
Встановлено, що 24.04.2024 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» і ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту navse.in.ua укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1385-5662.
Згідно з умовами кредитного договору №1385-5662 ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на умовах зворотності, строковості та платності для задоволення особистих потреб кредитні кошти у розмірі 29 500 грн строком на 300 календарних днів до 17.02.2025 року зі стандартною процентною ставкою 1,50% за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пункту 5.1. договору сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше визначених графіком платежів відповідних базових періодів.
Вказаний договір разом із правилами відкриття кредитної лінії ТОВ «Укр Кредит Фінанс», паспортом споживчого кредиту із аналогічними договору положеннями, таблицею обчислення загальної вартості кредиту 24.04.2024 року підписано ОСОБА_1 електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора «С4041», що був надісланий останній на номер її мобільного телефону у смс повідомленні.
Вказане свідчить про ознайомлення відповідача з умовами кредитування та їх погодження у повному обсязі.
Факт укладання та підписання кредитного договору відповідачем не заперечується.
Відповідно до пункту 4.4. договору базовий період складає 14 календарних днів.
Пунктом 4.6 договору передбачено, стандартна процентна ставка становить 1.50% за кожен день користування кредитом.
Відповідно до пункту 10.2. договору знижена процента ставка становить 1.20% за кожен день користування кредитом. Позичальник здійснює сплату процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою з першого дня користування кредитом протягом усього періоду дії Договору за умови, якщо позичальник своєчасно і в повному обсязі сплачує проценти за користування кредитом та комісію за видачу кредиту.
Відповідно до пункту 4.9. договору кредит надається строком на 300 днів.
Згідно з пунктом 4.7. договору комісія за надання кредиту становить: 15,00% від суми виданого кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав та надав відповідачеві доступ до кредитних коштів на погоджених сторонами умовах, зарахувавши їх на картковий рахунок відповідача за номером особистого електронного платіжного засобу зазначеного в кредитному договорі №4149-49* НОМЕР_1 .
Вказане підтверджується повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» від 28.08.2025 про перерахування коштів від ТОВ «Укр Кредит Фінанс» через систему платежів LiqPay на підставі договору №4010 від 02.12.2019 року та довідкою ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування кредиту на електронний платіжний засіб № НОМЕР_2 в розмірі 29 500 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів відхиляє доводи відповідача про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження перерахування їй на її картковий рахунок кредитних коштів.
Належними, допустимими та беззаперечними доказами відповідач не спростувала факту перерахування на її картковий рахунок кредитних коштів.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» як фінансова установа, не є банком, та не може мати доступу до карткового рахунку відповідача і формувати відповідні виписки по рахунку, що є первинними документами бухгалтерського обліку, оскільки не є його власником та вказана інформація є банківською таємницею, доступ до якої має лише відповідач, як клієнт банку.
Велика Палата Верховного Суду, наголошуючи на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування, зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).
У такій категорії справ встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що відповідач не отримував кредитних коштів. І якщо такі кошти кредитодавцями мали бути перераховані на визначений у договорі картковий рахунок, то єдиним безспірним доказом може бути виписка по картковому рахунку, з якої можливо встановити відсутність або наявність певної банківської операції. І якщо сторона заперечує отримання коштів і має можливість подати такі докази, то тягар доказування таких обставин покладається саме на цю сторону.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанови Верховного Суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19).
Доводи апеляційної скарги, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.
Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.
Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором №1385-5662 від 24.04.2024 у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем станом на 26.08.2025 утворився борг у загальному розмірі 165 436,00 грн, а саме: основний борг 29 500,00 грн, залишок відсотків 131 511,00 грн та комісія 4 425,00 гривень.
Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості позичальнику за нарахованими процентами.
Враховуючи вищезазначене, несплачена заборгованість відповідача перед позивачем складає 147 500,00 грн, з яких 29 500,00 гривень прострочена заборгованість за кредитом, 118 000,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.
Зміст спірних правовідносин, які виникли між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 є відносини, які пов'язані із укладанням кредитного договору, отриманням на його виконання грошових коштів (кредиту) у розмірі та на умовах встановлених договором, а також їх поверненням та сплатою процентів за користування ними (кредитні правовідносини).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Так, статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»)
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у пін мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Із положень частини 1 статті 638 ЦК України слідує, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини 2 статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Частиною першою статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як передбачено частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.
За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов'язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов'язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.
Кредитний договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами, в тому числі із застосуванням електронного підпису.
Предметом виконання грошового зобов'язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.
Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов'язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.
Зобов'язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.
Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов'язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов'язання, в строки, встановлені договором.
Згідно з частиною 12 статті 11 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до частини 13 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронні документи (повідомлення), пов?язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд у справі №561/77/19 від 16.12.2020 року зазначив: «Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України.) Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним у письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України). Особливості укладення кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі».
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно - комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно - цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19 викладено наступну правову позицію: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є … комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено…».
Задовольняючи частково позов ТОВ «Укр Кредит Фінанс», суд першої інстанції першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем вимога про стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 118 000,00 грн (враховуючи застосування кредитором програми лояльності до відповідача з умовою) не є співмірною сумі кредиту у 29 500,00 грн за вищевказаним кредитним договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно завищеної суми процентів у разі невиконання ним зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру процентів за вказаним договором до 14 750,00 грн.
З такими висновками суду погоджується колегія суддів апеляційного суду.
Доводи апелянта про те, що суд належним чином не з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме природу процентів які позивач просив стягнути є необґрунтованими.
Суд в своєму рішенні зазначив, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Щодо розміру заявлених позивачем до стягнення з відповідача відсотків, то суд першої інстанції зазначив, що відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Крім того, з огляду на приписи частини 4 статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торгівельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.
Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 12.02.2025 року справі №679/1103/23, вважаючи зокрема, що за певних обставин суми, нараховані за договором, можуть бути зменшені судом з огляду на принципи справедливості, розумності та пропорційності.
Судом першої інстанції враховано, умови кредитного договору, а саме його пункти які вказують на нарахування процентів за користування кредитом за кожен день його користування.
З врахуванням сталої судової практики суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, сума нарахованих відсотків у розмірі 118 000,00 грн є значною більшою від тіла кредиту та суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг.
Вищевказаним спростовуються і доводи апелянта про те, що умови кредитного договору в частині стягнення відсотків не можна вважати несправедливими.
Доводи апелянта про те, що відповідач не скористався правом відмовитися в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів та продовжував користуватись кредитом на умов, погоджених сторонами, колегія суддів відхиляє, оскільки свобода договору, право споживача відмовитися від укладення договору про надання споживчого кредиту або відкликати згоду на укладення такого договору, не звільняє позивача від обов'язку укладати правочин відповідно до вимог актів цивільного законодавства, в тому числі, з урахуванням вимог законодавства про захист прав споживачів.
Також, відповідно до правового висновку, закріпленого в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23, відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано застосував до спірних кредитних правовідносин положення Закону України «Про споживчий кредит» та дійшов правильного висновку про зменшення розміру нарахованих відсотків за кредитним договором.
Доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» - залишити без задоволення.
Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 15 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошені «14» квітня 2026 року.
Повний текст постанови складено «23» квітня 2026 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.О. Макаров
І.Ю. Ткаченко