П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
23 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2827/25
Головуючий в 1 інстанції: Свида Л.І. Дата і місце ухвалення: 23.02.2026р., м. Одеса
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі:
головуючого - Ступакової І.Г.
суддів - Бітова А.І.
- Лук'янчук О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Одеського національного економічного університету, Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року по справі №420/2827/25 задоволено частково позов ОСОБА_1 до Одеського національного економічного університету, Міністерства освіти і науки України, Державного підприємства «ІНФОРЕСУРС» про визнання дій протиправними, визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнано протиправним та скасовано наказ Одеського національного економічного університету від 22 січня 2025 року №7-Ос “Про скасування наказу».
Зобов'язано Міністерство освіти і науки України внести зміни до відомостей, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, щодо ОСОБА_1 , як здобувача освіти за денною формою навчання згідно наказу ректора Одеського національного економічного університету від 10 січня 2025 року №4-Ос.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2026р., залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.02.2026р., відмовлено в задоволенні заяви Міністерства освіти і науки України, поданої в порядку статті 374 КАС України, про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
04.02.2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про стягнення з Міністерства освіти і науки України витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42700 грн., понесених позивачем у зв'язку з розглядом судом заяви Міністерства освіти і науки України про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто з Міністерства освіти і науки України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним додатковим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на не повне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а також на порушення судом норм процесуального права, просить змінити оскаржуване додаткове рішення та стягнути з Міністерства освіти і науки України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 42 700 грн.
В своїй скарзі апелянт зазначає, що розглянувши заяву позивача про відшкодування судових витрат на оплату правової допомоги в розмірі 42 700 грн., суд першої інстанції стягнув з відповідача лише 2000 грн., тобто 4,68%. Разом із тим, навіть за умови різної правової природи судового збору та витрат на правничу допомогу, зменшення останніх без клопотання відповідача та без мотивованого розрахунку прямо суперечить ч.6- 7 ст.134 КАС України. Право суду щодо зменшення витрат на правничу допомогу виникає лише у випадку наявності щодо цього відповідного клопотання відповідача. Відсутність такого клопотання свідчить про перевищення повноважень судом при прийнятті рішення про зменшення розміру стягнутих судових витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги.
Також, апелянт посилається на те, що в оскаржуваному додатковому рішенні відсутній розрахунок, з якого суд дійшов висновку, що вартість правової допомоги в розмірі 2 000 грн. за 21,3 години роботи адвоката відповідає «принципу верховенства права», як і виходячи з чого суд першої інстанції розрахував цю суму. Суд не навів жодного арифметичного чи правового розрахунку, який би пояснював суму 2000 грн., а отже рішення в цій частині не відповідає вимогам вмотивованості (ст.242 КАС України). Зазначене свідчить про порушення принципів добросовісності, розсудливості, дотримання принципу рівності сторін перед законом. Міркування про «надмірність» витрат у контексті бюджетних асигнувань або загальної доцільності не є критерієм, передбаченим КАС України. Закон встановлює вичерпні умови зменшення витрат на правничу допомогу (ч.6- 7 ст.134 КАС України) і не надає суду дискреції замінювати ці умови посиланням на бюджет чи інші позапроцесуальні міркування. Зменшення суми на 95,32% (з 42 700 грн. до 2000 грн.) є явно непропорційним, а тому суперечить ст.2 КАС України (справедливість, розумність, пропорційність).
Міністерство освіти і науки України подало письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення суду першої інстанції - без змін. Міністерство вважає вірним висновок суду першої інстанції про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, оскільки заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 42 700 грн. є необґрунтованими, завищеними та такими, що не відповідають критеріям реальності, необхідності та розумності з урахуванням складності справи та фактично наданого обсягу послуг. З огляду на предмет спору, обсяг наданих послуг адвокатом, виходячи з критеріїв розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, МОН стверджує, що заявлена сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу в розмірі 42 700 грн є неспівмірною зі складністю справи, яка за даних правовідносин віднесена до категорії справ незначної складності,, а обсяг наданих адвокатом послуг є незначним та не відповідає критерію реальності таких витрат.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо зокрема судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Розподіл судових витрат визначено у статті 139 КАС України, зокрема:
- при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. (ч.1 цієї статті)
- розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. (ч.7 цієї статті).
- при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. (ч.9 цієї статі).
З наведеного вбачається, що склад та розмір судових витрат у справі, в т.ч. витрат на правничу допомогу, входить до предмета доказування у справі.
При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першочергово має з'ясувати, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
У пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» . гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Колегія суддів наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019р. по справі №826/841/17.
Як вже зазначалося колегією суддів, Качуровський В.А. просив суд вирішити питання про судові витрати на професійну правничу допомогу розмірі 42700 грн., понесені ним у зв'язку з розглядом судом заяви Міністерства освіти і науки України про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.
На підтвердження здійснення витрат, які позивач поніс у зв'язку із розглядом відповідної заяви, представником позивача надано до суду: договір про надання правової допомоги від 22.05.2023р., детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, платіжні інструкції.
При розгляді наданих позивачем документів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд першої інстанції дійшов висновку, що окремі зазначені в описі позиції взагалі не стосуються розгляду заяви Міністерства освіти і науки України про визнання виконавчого документу, який видано для примусового виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025р. у справі №420/2827/25 таким, що не підлягає виконанню, та не впливають на вирішення зазначеного питання (заява до МОН при виконання рішення щодо внесення відомостей до ЄДЕБО; виконавчий лист боржник МОН внесення відомостей до ЄДЕБО; ВРП Дисциплінарна скарга Караван суддя ООАС; заява щодо судового контролю; повідомлення про кримінальний злочин до ДБР щодо посадових осіб МОН щодо невиконання рішення суду; підготовка заяви про відвід судді Караван Р.В. по справі за заявою про встановлення судового контролю; корегування заяви про відвід с. Караван по справі за заявою про встановлення судового контролю; скарга слідчому судді на ДБР щодо бездіяльності на злочин міністра МОН; заява із запитом до ОНЕУ щодо переписки з МОН, ТЦК, СБУ стосовно ОСОБА_1 ).
Також, суд першої інстанції врахував заперечення Міністерства освіти і науки України на заяву ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, критерії співмірності, визначені ст.134 КАС України, та дійшов висновку про стягнення з Міністерства на користь позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Дійсно, усталеною є практика Верховного Суду стосовно того, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час (зокрема, але не виключно постанови Верховного Суду від 24 грудня 2024 року у справі №380/25725/21, від 07 січня 2025 року у справі №120/19027/23, від 13 березня 2025 року у справі №260/3131/24, від 01 травня 2025 року по справі №260/2819/23).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
У постановах Верховного Суду від 28.04.2023р. по справі №640/8003/20, від 25.05.2023р. по справі №440/7120/20, від 20.06.2023р. по справі №280/5922/21 викладено правову позицію, згідно якої визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Поряд з цим, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що співмірним буде до стягнення з відповідача на користь позивача 2000,00 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки вважає такий розмір витрат дещо заниженим.
Апелянт, в свою чергу, з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 18.01.2024р. по справі №9901/459/21, взагалі заперечує можливість застосування судом принципу співмірності при визначенні питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, зазначаючи, що це може мати місце лише за наявності клопотання іншої сторони.
Дійсно, Верховний Суд у постанові від 13 березня 2025 року по справі №275/150/22 звернув увагу, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічну за своїм змістом правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 22.01.2025р. по справі №540/5794/21.
У постанові від 11 березня 2025 року по справі №260/4202/24 Верховний Суд зазначив, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Однак, ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Таким чином, обов'язковою підставою для застосування судом критеріїв співмірності витрат на правничу допомогу, передбачених ч.5 ст.134 КАС України, є подання іншою стороною обґрунтованого заперечення щодо заявленого до стягнення розміру витрат на правничу допомогу.
Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку Міністерство освіти і науки України подавало до суду першої інстанції заперечення проти заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу і такі заперечення цілком правомірно було враховано судом при вирішенні відповідного питання.
Визначення вартості роботи адвоката є питанням, яке погоджується сторонами при укладенні договору про надання правової допомоги та залежить, в тому числі, від професійних здібностей та досвіду адвоката, що впливає на оцінку її вартості, фінансового стану сторони у справі та значення справи для цієї сторони.
Водночас, принциповим під час вирішення цього питання є перевірка судом доведеності стороною відповідності таких витрат критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності та їх співмірності зі складністю справи; часом, витраченим адвокатом; обсягом наданих послуг та ціною позову.
Колегія суддів, враховуючи принцип свободи договору, не заперечує стосовно того, що сторони договору про надання правової допомоги погодили саме такий розмір гонорару, який заявлено позивачем до стягнення з відповідача (42 700 грн.), однак суд не погоджується з його розміром в межах розгляду питання щодо розподілу суми цього гонорару, як судових витрат у справі.
Заявлений до відшкодування розмір витрат на рівні 42 700 грн., понесених при розгляді процесуального питання в порядку статті 374 КАС України, на думку колегії суддів, є завищеним. До того ж, стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Справедливим і обґрунтованим до відшкодування на користь позивача витрат, пов'язаних із професійною правничою допомогою, понесених ОСОБА_1 у зв'язку з розглядом судом заяви Міністерства освіти і науки України про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, на думку колегії суддів, буде 3328,00 грн., що становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2026р.
При визначені суми стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу колегія суддів враховує, що додатковою постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 08.09.2025р. стягнуто з Міністерства освіти і науки України за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
А відтак, стягнення з Міністерства на користь позивача 3328,00 грн. витрат на правничу допомогу, понесених при вирішені процесуального питання у справі, а не спору по суті, як це мало місце при розподілі судових витрат додатковою постановою від 08.09.2025р., є співмірним та пропорційним.
За наведених обставин, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року змінити шляхом викладення абзацу другого його резолютивної частини в наступній редакції:
«Стягнути з Міністерства освіти і науки України (код ЄДРПОУ 38621185) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3328,00 (три тисячі триста двадцять вісім) грн.».
В іншій частині додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлений 23 квітня 2026 року.
Головуючий: І.Г. Ступакова
Судді: А.І. Бітов
О.В. Лук'янчук