м. Миколаїв
23 квітня 2026 р.справа № 400/4034/21
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., за участю секретаря судового засідання Клепки А.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: Іванцова І.А.,
представника відповідача: Дрібко Г.В.,
у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, розглянув адміністративну справу
за позовомдепутата Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаМиколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005,
провизнання протиправним та скасування п. 2 рішення від 24.12.20 р. № 2/36
Депутат Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області (далі - відповідач або Міськрада), в якому просив суд:
1) визнати ст. 17 ч. 2 п. 2 Регламенту Міськради, затвердженого рішенням Міськради від 24.12.20 р. № 2/35, протиправною та скасувати її;
2) визнати п. 2 рішення Міськради від 24.12.20 р. № 2/36 “Про обрання заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання», протиправним та скасувати його.
За даною позовною заявою 25.02.21 р. Миколаївським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі № 400/1198/21.
01.06.21 р. за клопотанням відповідача, позовні вимоги у справі були роз'єднані: в провадженні у справі № 400/1198/21 залишилась позовна вимога про визнання ст. 17 ч. 2 п. 2 Регламенту Міськради, затвердженого рішенням Міськради від 24.12.20 р. № 2/35, протиправною та скасувати її, а позовні вимоги про визнання п. 2 рішення Міськради від 24.12.20 р. № 2/36 “Про обрання заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» протиправним та скасування його виокремлені у справу № 400/4034/21.
25.06.21 р. провадження у справі № 400/4034/21 було зупинено до набрання законної сили рішенням суду у справі № 400/1198/21.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.21 р. у справі № 400/1198/21, яке залишено без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.01.22 р., позов було повністю задоволено, ст. 17 ч. 2 п. 2 Регламенту Міськради, затвердженого рішенням Міськради від 24.12.20 р. № 2/35, визнано протиправною та нечинною.
На підставі розпорядження керівника апарату Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.02.26 р. № 176/02-10, справу № 400/4034/21 прийнято до провадження суддею Морозом А.О. та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Позовні вимоги в частині визнання п. 2 рішення Міськради від 24.12.20 р. № 2/36 “Про обрання заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» обґрунтовані тим, що вони є похідними від вимог про визнання протиправною та нечинною ст. 17 ч. 2 п. 2 Регламенту Міськради, які судом були задоволені.
Відповідач у відзиві заперечив проти задоволення позову, пояснивши, що п. 2 рішення Міськради від 24.12.20 р. № 2/36 “Про обрання заступників голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою чинність фактом його виконання, до того ж він ніяк не впливає на права позивача, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також відповідач звернув увагу суду на те, що у разі задоволення позову, правовий акт індивідуальної дії втратить чинність з моменту його прийняття, в даному випадку з 24.12.20 р., що створить ситуацію правової невизначеності та поставить під сумнів легітимність всіх документів, які були прийняті відповідною комісією, що, в свою чергу, не може вважатись ефективним та збалансованим способом судового захисту, адже призведе до настання більших негативних наслідків і ніяким чином не сприятиме захисту прав позивача.
В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи викладені в заявах по суті справи.
Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.
24.12.20 р. Міськрадою прийнято рішення № 2/35 «Про затвердження Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання» (далі - рішення № 2/35).
Відповідно до ст. 17 ч. 2 п. 2 регламенту Міськради, у разі якщо постійна комісія не обрала заступника голови постійної комісії та/або секретаря постійної комісії на першому засіданні постійної комісії, заступник голови та/або секретар обирається відповідним рішенням Ради.
В реалізацію цього положення, відповідач 24.12.20 р. прийняв рішення № 2/36 «Про обрання голів, секретарів постійних комісій Миколаївської міської ради VIII скликання» (далі - рішення № 2/36), згідно з п. 2 якого у складі постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, благоустрою міста, промисловості, транспорту, енергозбереження, зв'язку, інформаційних технологій та діджиталізації обрати:
- заступника голови постійної комісії міської ради - ОСОБА_2 , депутата міської ради VІІІ скликання;
- секретаря постійної комісії міської ради - ОСОБА_3 , депутата міської ради VІІІ скликання.
Позивач, вважаючи, що Міськрада протиправно перебрала на себе повноваження щодо обрання заступників голів постійних комісій та їх секретарів, оскаржив ст. 17 ч. 2 п. 2 регламенту Міськради до суду.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.10.21 р. у справі № 400/1198/21 ст. 17 ч. 2 п. 2 регламенту Міськради визнана протиправною та нечинною.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 12.01.22 р. апеляційна скарга Міськради залишена без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Скасовуючи ст. 17 ч. 2 п. 2 регламенту Міськради, суд навів таке мотивування свого рішення: “На думку суду Відповідач значно розширив межі функціональної спрямованості і порядок організації роботи постійних комісій та здійснив протиправне втручання в порядок обрання заступників голів комісій та секретарів постійних комісій, тобто структури постійних комісій.
Згідно норм п. 2 ч. 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», встановлено виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішення питання утворення і ліквідації постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій.
Суд зауважує, законодавцем в даній імперативній нормі чітко визначено, що компетенція міської ради розповсюджується на вирішення питання утворення і ліквідації постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій, що повністю узгоджується з нормами ч. 1, 2 статті 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»…
Тому з огляду на закладені законодавцем принципи побудови нормотворчого процесу в місцевих радах, прийняття Відповідачем норми ч. 2 п. 2 статті 17 Регламенту Миколаївської міської ради VIII скликання, якими було змінено порядок формування внутрішньої структури постійних комісій, є невиправданим втручанням з боку Миколаївської міської ради.».
По суті доводи позивача зводяться до того, що оскільки ст. 17 ч. 2 п. 2 регламенту Міськради визнана судом протиправною та нечинною, при цьому не з формальних підстав, а по суті, так як суд зробив висновок про відсутність у Міськради повноважень на призначення заступників голів і секретарів постійних комісій, то і рішення № 2/36, яке прийнято в реалізацію таких повноважень, не може вважатись законним, до того ж воно позбавило позивача права обирати та бути обраним на посаду заступника голови чи секретаря постійної комісії.
Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 ч. 1 КАС України).
Згідно із ст. 5 КАС Україна кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, обов'язковою передумовою для захисту адміністративним судом прав особи, є порушення саме її прав.
Відповідно до ст. 4 п. 19 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
В даній справі позивач оскаржує саме індивідуальний акт - рішення № 2/36, який стосується виключно прав осіб, які в ньому зазначені і позивач в переліку цих осіб відсутній. Рішення № 2/36 не породжує, не змінює та не припиняє жодних прав та/або обов'язків саме для позивача, а тому у нього відсутнє право вимоги про його скасування.
Індивідуальні правові акти породжують права й обов'язки тільки для тих суб'єктів, яким його адресовано. Право на судовий захист - це право, яке з'являється лише в момент порушення. Таким чином, відсутність прав чи обов'язків у зв'язку із оскаржуваним актом (рішенням) не породжує і права на захист, тобто права на звернення із адміністративним позовом.
Стаття 242 ч. 5 КАС України визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 вересня 2024 р. у справі № 990/137/24 зазначено наступне: “38. Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.
39. Право на оскарження індивідуального акта суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб'єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.
40. Подібний правовий висновок з розгляду спорів щодо оскарження актів індивідуальної дії висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06.10.2021 у справі № 9901/26/21, від 03.11.2021 у справі № 9901/226/21, від 02.02.2022 у справі № 9901/256/21, від 16.03.2023 у справі № 9901/494/21, від 06.04.2023 у справі № 990/152/22.».
Таким чином, навіть за умови визнання протиправним нормативно-правового акту, на якому ґрунтується індивідуальний акт, це не є достатньою підставою для скасування останнього.
Також суд знаходить слушними аргументи відповідача про створення ситуації правової невизначеності у зв'язку із скасуванням індивідуального акту.
Так, у постанові від 8 лютого 2022 р. у справі № 1540/3828/18 Верховний Суд вказав, що відмінність між встановленою судом незаконністю (протиправністю) актів індивідуальних та нормативно-правових є істотною і полягає, зокрема, в моменті втрати чинності такими актами: у разі визнання незаконним (протиправним) індивідуальний акт є таким, що не діє з моменту його прийняття, а нормативно-правовий акт, якщо інше не встановлено законом або не зазначено судом, втрачає чинність після набрання законної сили судовим рішенням.
Отже, у разі скасування судом рішення № 2/36, постає питання про чинність всіх висновків і рекомендацій постійної комісії Міськради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, благоустрою міста, промисловості, транспорту, енергозбереження, зв'язку, інформаційних технологій та діджиталізації.
Згідно з ст. 2 ч. 2 п. 8 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Суд вважає, що скасування рішення № 2/36 порушить цей принцип збалансованості між захистом прав особи та негативними наслідками, які виникнуть через ухвалення судового рішення.
Також слід погодитись із позицією відповідача про те, що скасування рішення № 2/36 жодним чином не захистить прав позивача на обрання на посаду заступника голови чи секретаря постійної комісії.
Враховуючи встановлені обставини, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -
1. У задоволенні позову депутата Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Миколаївської міської ради Миколаївського району Миколаївської області (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005 ЄДРПОУ 26565573) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз