22 квітня 2026 року м. Київ справа №320/19826/23
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, у якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0944650707 від 21.12.2021р., № 0944660707 від 21.12.2021р. та № 0944670707 від 21.12.2021р.
У якості підстави позову позивач зазначає про невідповідність наказу на перевірку вимогам законодавства, оскільки в наказі окрім посилання на норму, що регулює питання призначення перевірки, відсутні конкретні фактичні підстави її призначення.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0944650707 від 21.12.2021р. про застосування штрафних санкцій в розмірі 26 000 грн. за порушення п.п. 230.1.3 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України позивач зазначає, що пунктом 25 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу України встановлено відтермінування до 1 липня 2020 року застосування штрафних санкцій за несвоєчасне подання електронних документів з акцизних складів для суб?єктів господарювання, які до 1 липня 2019 року не підпадали під визначення платника податку відповідно до п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України. Так як, ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» відноситься до розпорядників акцизних складів, які до 1 липня 2019 року не підпадали під визначення платника податку згідно з п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України, відсутні підстави для застосування штрафних санкцій.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0944660707 від 21.12.2021р. про накладення штрафу в розмірі 2040 грн. за порушення п. 20.1 ст. 20, ст. 81, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, яке полягає у ненаданні платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані із предметом перевірки, позивач зазначає, що оскільки контрольні стрічки є в розпорядженні контролюючого органу, так як передаються з РРО по бездротових каналах до ДПС, вимога про надання таких документів є протиправною, а застосування штрафу безпідставним.
Щодо податкового повідомлення-рішення № 0944670707 від 21.12.2021р. про накладення штрафу в розмірі 510 грн. за порушення п. 10 ст. 3 Закону України від 06.07.1995 р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами і доповненнями), яке полягає у незабезпечені зберігання контрольної стрічки протягом встановленого терміну, позивач зазначає про відсутність в його діях такого порушення та відсутність у відповідача доказів вчинення такого порушення, відповідно оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 червня 2023 року відкрите спрощене провадження. Розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення (виклику) сторін та запропоновано відповідачу надати суду відзив на адміністративний позов протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Відповідач надав до суду відзив, де зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень, у спосіб та строк, визначені чинним законодавством України і є правомірними.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, у період з 11.11.2021 року по 22.11.2021 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області на підставі наказу № 5372-п від 10.11.2021р. «Про проведення фактичної перевірки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» (ЄДРПОУ 42547705) за адресою м. Підгородне, вул. Шосейна, буд. 180» провело фактичну перевірку автозаправного комплексу, розташованого за адресою: Дніпропетровська обл., м.Підгородне, вул. Шосейна, буд. 180 з питань дотримання законодавства у сфері обліку підакцизних товарів.
За результатами перевірки складено акт про результати перевірки № 4096/04-36-07-09-РРО-42547705 від 22.11.2021р. На підставі акту перевірки позивач отримав такі податкові повідомлення-рішення:
- № 0944650707 від 21.12.2021р. про накладення штрафу в розмірі 26000грн. за порушення п.п. 230.1.3 п. 230.1 ст. 230 Податкового кодексу України за неподання довідки про зведені за добу підсумкові облікові дані щодо обсягів та залишків пального на акцизному складі 1014013, не подано до контролюючого органу дані про фактичні залишки пального та про обсяг обігу пального, облікові дані щодо обсягів обігу (отримання/відпуску) та залишків пального на акцизному складі пального, не подано 26 звітів за пepioд з 09.04.2020р. по 05.05.2020р.;
- № 0944660707 від 21.12.2021р. про накладення штрафу в розмірі 2040 грн. за порушення пункту 20.1 статті 20, статті 81, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України за ненадання платником податків посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всіх документів, що належать або пов'язані із предметом перевірки;
- № 0944670707 від 21.12.2021р. про накладення штрафу в розмірі 510 грн. за порушення пункту 10 статті 3 Закону України від 06.07.1995р. № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (із змінами і доповненнями) за незабезпечення зберігання контрольної стрічки протягом встановленого терміну.
Не погоджуючись із вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями №0944650707 від 21.12.2021р., № 0944660707 від 21.12.2021р. та № 0944670707 від 21.12.2021р., позивач, відповідно до статті 56 Податкового кодексу України та Порядку оформлення і подання скарг платниками податків та їх розгляду контролюючими органами, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 916 від 21.10.2015р., подав до Державної податкової служби України скаргу № 3-АЕ.ПІДГ.ШОС від 18.02.2022р. на згадані податкові повідомлення-рішення.
За наслідками розгляду вищезгаданої скарги позивача Державна податкова служба України прийняла рішення про результати розгляду скарги від 19.05.2023 р. № 12386/6/99-00-06-03-01-06. Зазначеним рішенням ДПС України скаргу позивача залишено без задоволення, а податкові повідомленням-рішення № 0944650707 від 21.12.2021р., №0944660707 від 21.12.2021р. та № 0944670707 від 21.12.2021р. - без змін.
Відповідні обставини і стали підставою для звернення до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 66 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом, що стосується і юридичних осіб.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України).
Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).
Відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:
(1) у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;
(2) а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Абзацом 4 пункту 81.2 статті 81 ПК України передбачено, що у разі якщо при організації документальної планової та позапланової виїзної або фактичної перевірки встановлено неможливість її проведення, посадовими (службовими) особами контролюючого органу невідкладно складається та підписується акт про неможливість проведення перевірки, який не пізніше наступного робочого дня реєструється в контролюючому органі. До такого акта додаються матеріали, що підтверджують факти, наведені в такому акті. Зазначений акт та матеріали надсилаються контролюючим органом платнику податку в порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу.
Отже, ПК України закріплює таку обов'язкову вимогу щодо змісту наказу про проведення перевірки як необхідність відображення підстави для її проведення, визначеної цим Кодексом.
Так, Верховний Суд у своїх постановах від 11.07.2023р. у справі № 240/959/20, від 05.07.2023р. у справі № 460/2663/22, від 12.08.2021р. у справі № 140/14625/20, від 10.04.2020р. у справі № 815/1978/18, від 25.01.2019р. у справі № 812/1112/16, зауважив, що підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:
- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;
- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
У постанові від 17.12.2020р. у справі № 520/12028/18 Верховний Суд звернув увагу на необхідність зазначення в наказі про проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, окрім звичайного посилання на норму, що регулює питання її призначення, і конкретні фактичні підстави її призначення.
Суд встановив, що у наказі про проведення фактичної перевірки ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР № 5372-п від 10.11.2021р. відсутні посилання на жодну з можливих підстав перевірки, визначених підпунктом 80.2.5 пункту 80.5 статті 80 ПК України, а саме, чи перевірка призначена у зв'язку з наявністю інформації про порушення позивачем законодавства та якою саме, чи у зв'язку з виконанням контролюючим органом функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
В аспекті встановлених обставин справи, суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Виявлення фактів, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, можуть бути підставою для проведення перевірки лише у випадку, коли сумніви не усунуті наданими поясненнями та документальними підтвердженнями. При цьому у контролюючого органу є право на оцінку пояснень і їх документальних підтверджень. Якщо ці пояснення необґрунтовані або документально не підтверджені, перевірка може бути призначена (постанова КАС ВС від 13.02.2019 по справі №813/112/18).
Проте, контролюючий орган не надав жодних доказів отримання ним в установленому законодавством порядку відповідної інформації, яка б надавала йому право на проведення перевірки згідно з підпунктами 80.2.2, 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. При цьому, фактична перевірка позивача була проведена не лише стосовно дотримання вимог законодавства у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, а й щодо дотримання норм законодавства з питань здійснення розрахункових операцій та інших питань.
Суд зазначає, що контролюючі органи та їх посадові особи при виконанні владних повноважень, у тому числі при прийнятті наказів та проведенні перевірок, зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України, та не допускати згідно зі статтею 21 ПК України порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.
Також, постановою Палати КАС ВС від 21.02.2020 по справі №826/17123/18 визначено, що, оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.
Постановою Палати КАС ВС від 22.09.2020 по справі №520/8836/18 сформульовані подібні висновки згідно з якими при оскарженні податкового повідомлення-рішення платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом законодавства щодо проведення перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність такого рішення. Таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу. Якщо ж суд визнає, що встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, необхідність перевірки суті конкретного порушення як підстави для донарахування суми грошового зобов'язання - відсутня.
Невиконання вимог закону щодо наявності підстав для призначення та проведення документальної позапланової перевірки, та неспростування відповідачем обставин незаконності рішення про призначення перевірки, призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої; акт перевірки, отриманий в результаті такої перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом (постанова КАС ВС від 04.03.2021р. по справі №640/18411/18).
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про відсутність законних підстав для призначення і проведення фактичної перевірки відповідно до наказу № 5372-п від 10.11.2021, оскільки будь-яка інформація, зокрема, у чому конкретно полягає порушення, яке можливо було допущено позивачем, в наказі відсутня.
Таким чином, оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками перевірки та на підставі акту перевірки, який є недопустимим доказом, не можуть вважатись правомірними та підлягають скасуванню. Відтак суд вважає, що у цьому випадку порушення порядку призначення фактичної перевірки мають наслідком визнання протиправними рішень, які прийняті за її результатами без надання їм оцінки по суті.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що штрафні санкції застосовані до позивача неправомірно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем подано заяву про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат на правничу (правову) допомогу у розмірі 6250,00 грн.
Вирішуючи питання про стягнення відповідних судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з положенням частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
З наведеної норми вбачається, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Отже, розподілу підлягає навіть кредиторська заборгованість позивача перед адвокатом зі сплати витрат на професійну правничу допомогу, надання якої підтверджується відповідними доказами.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85211544) та постанові від 20.12.2019 у справі №903/125/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504028).
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний з позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі №810/4749/15 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 76397938).
При цьому, з імперативних положень частини шостої статті 134 КАС України вбачається, що зменшити розмір витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність суд може виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про це. Отже, за відсутності такого клопотання суд не може надавати оцінку співмірності витрат на правничу допомогу за власною ініціативою, а лише перевіряє, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Водночас, надання такої оцінки можливо, виходячи з аналізу частини шостої статті 134 КАС України, виключно у разі наявності відповідного клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2019 у справі №520/1849/19 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 86504176).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Так, зі змісту наданих суду копії договору про надання правничої (правової) допомоги № 10/01/22 від 10.01.2022р. вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» та Адвокатським об'єднанням «ЛЕКС-ГРУП» був укладений договір, предметом якого є надання клієнту правничої допомоги.
20.01.2022р. між вказаними сторонами також було укладено Додаткову угоду №1 до згаданого договору, за змістом якої визначено перелік та вартість послуг з надання правничої (правової) допомоги в адміністративному та судовому оскарженні податкових повідомлень-рішень, винесених на підставі податкових перевірок ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР».
Згідно зі змістом копії акту наданих послуг №1-37 за вказаним договором від 24.02.2026р. позивач, як замовник послуг, прийняв від Адвокатського об'єднання послуги по наданню правничої (правової допомоги) в судовій справі № 320/19826/23 за позовом ТОВ «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0944650707 від 21.12.2021р., № 0944660707 від 21.12.2021р. та № 0944670707 від 21.12.2021р., а саме:
- підготовка (написання) та подання до суду позовної заяви про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0944650707 від 21.12.2021р., № 0944660707 від 21.12.2021р. та № 0944670707 від 21.12.2021р. з додатками - вартість 6250,00 грн. (5 год. х 1250,00 грн./год.).
Відповідач клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу не надав.
У той же час, суд звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала на виключення ініціативи суду щодо вирішення питань про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Аналогічних висновків також дійшла Велика Палата в додатковій постанові від 15.06.2022 у справі №910/12876/19.
Наведений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення і в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 у справі №815/1479/18, від 15.07.2020 у справі №640/10548/19, від 18.05.2022 у справі №640/4035/20, від 16.06.2022 у справі №380/4759/21.
Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 у справі №200/9888/19-а Верховний Суд виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України щодо ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, який полягає в наступному:
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до КАС України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат, керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України.
Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 28.10.2021 у справі №160/15983/20.
Крім того, така ж правова позиція була викладена і в постановах об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19, де зазначено, що оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, відповідно до норм процесуального кодексу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така ж правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 17 жовтня 2024 року у справі № 580/7963/21.
За таких обставин, враховуючи сталу практику Верховного Суду та її Великої Палати щодо відсутності у суду повноважень на здійснення за власною ініціативою оцінки співмірності заявлених до відшкодування сум витрат на професійну правничу допомогу без наявності відповідного клопотання сторони про це; приймаючи до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат через їх неспівмірність, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6250,00 грн.
Враховуючи наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у м. Києві на користь позивача понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн. 00 коп., відповідно до ставки судового збору за подання позову майнового характеру, встановленої статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві № 0944650707 від 21.12.2021р., № 0944660707 від 21.12.2021р. та № 0944670707 від 21.12.2021р.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО СМАРТ ПАУЕР» (код ЄДРПОУ 42547705, місцезнаходження: 02160, м. Київ, проспект Соборності, буд. 15, каб. 219) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ44116011, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок та судові витрати на правову допомогу у розмірі 6250 грн. 00 коп. (шість тисяч двісті п'ятдесят) гривень 00 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене та підписане 22.04.2026
Суддя Панченко Н.Д.