23 квітня 2026 року м. Київ справа №320/38817/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши порядку спрощеного провадження адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправну відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у призначенні пенсії і зниженням пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити пенсію зі зниженням пенсійного віку з 06.06.2025.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що спірним рішенням йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058) зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон №796) з підстав відсутності необхідного періоду проживання станом на 01.01.1993 в зоні посиленого радіологічного контролю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог та вказує, що пенсійний орган за результатами розгляду заяви позивача прийняв правомірне рішення про відмову в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання (роботи) в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки.
Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з причини вказаних у відзиві.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Міським відділом №2 Білоцерківського МУ ГУ МВС України Київської області, 05.04.1996.
Київською обласною радою було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії №4) серії НОМЕР_2 .
Відповідно до архівної довідки Білоцерківської національної аграрного університету Міністерства освіти і науки України від 29.05.2025 №48-13/124, ОСОБА_2 зарахований з 01.09.1987, згідно наказу №180/С від 20.07.1987 на підставі рішення приймальної комісії на перший курс агрономічного факультету денної (стаціонарної) форми навчання. З 01.007.1988 надано академічну відпустку, у зв'язку з призовом до лав радянської армії. З 01.10.1989 поновлено згідно наказу №208/С від 08.09.1989 після звільнення у запас з лав радянської армії. З 30.12.1992 відрахований, у зв'язку із закінченням навчання на агрономічному факультеті денної (стаціонарної) форми навчання.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, було прийнято рішення №104250022594 від 13.06.2025, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст. 55 Закону №796, оскільки станом на 01.01.1993 не прожив необхідних 4 роки в зоні посиленого радіологічного контролю.
У вказаному рішенні відповідач зазначив, що правом на призначення пенсії за віком відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" мають право на зменшення пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону №1058, на 5 років, якщо постійно проживали у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 01.01.1993 проживали не менше 4 років, пенсійний вік знижується на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживали, але не більше 5 років.
Вік заявника становить 55 років. Страховий стаж заявника складає 36 років 3 місяці 0 днів. До страхового стажу зараховано усі періоди роботи.
Період проживання в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 3 роки 10 місяців 0 днів.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з цим позовом, з приводу чого суд зазначає таке.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, - вік зменшується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з приміткою до цієї норми початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З матеріалів справи вбачається, що страховий стаж позивача для розрахунку пенсії складає 36 років 3 місяці 0 днів.
Оскільки позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796, у разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні ним 55 років, тобто з 03.06.2025.
Частиною першою статті 44 Закону №1058 обумовлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").).
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Згідно зі частиною другою ст.9 Закону №796 особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до частини четвертої ст.11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать:
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Пунктом четвертим ст.14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51, особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 вищевказаного Порядку видача посвідчень провадиться:
- народним депутатам України, відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого арбітражного суду України, Прокуратури України, Кабінету Міністрів України, а також керівникам центральних органів виконавчої влади, Фонду державного майна України, Антимонопольного комітету України, головам обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, працівникам підприємств і організацій, розташованих у зоні відчуження, - МНС;
- іншим потерпілим і учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 08.06.2022 у справі №805/3752/18-а, від 15.01.2021 у справі №520/7846/17, від 21.11.2019 у справі №572/47/17.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи вищенаведену позицію Верховного Суду, суд не приймає до уваги твердження Пенсійного фонду щодо відсутності підстав для призначення позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку з огляду на ненадання позивачем належних документів та зазначає, що саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як було вказано раніше, Київською обласною радою було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії №4) серії НОМЕР_2 .
Це означає, що під час видачі позивачу вказаного посвідчення уповноваженим органом перевірялись обставини постійного проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю. У протилежному випадку у разі не підтвердження таких обставин, позивач не отримав б вказаного посвідчення.
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду цієї справи.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії позивачу відповідач, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, зазначив, що позивач станом на 01.01.1993 не прожив необхідних 4 років в зоні посиленого радіологічного контролю.
Проте, суд зазначає, що документом, який підтверджує, що факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993, є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_2 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин прожив у цій зоні не менше чотирьох років.
Суд звертає увагу на те, що в силу вимог підпункту 7 пункту 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються лише документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи надають документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Отже, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796 за умови досягнення ним 55 років.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії досяг віку, необхідного для такого призначення - 55 років (дата досягнення віку - ІНФОРМАЦІЯ_2 ).
Таким чином, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з причин відсутності відповідного терміну проживання станом на 01.01.1993 пенсійний орган діяв не правомірно.
Водночас, суд зазначає, що оскільки відмовою у призначенні пенсії за віком позивачу стало саме відсутність відповідного терміну проживання станом на 01.01.1993, то рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком № 104250022594 від 13.06.2025 підлягає скасуванню.
Отже, ефективним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії за віком № 104250022594 від 13.06.2025.
Враховуючи, що спірне рішення було прийнято Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, суд вважає за необхідне зобов'язати саме вказаного відповідача призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, оскільки саме цей орган порушив права позивача та, відповідно, має їх відновити.
Відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадку коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки днем досягнення пенсійного віку позивача є 02.06.2025 та він звернувся не пізніше трьох місяців, то датою призначення пенсії є саме 03.06.2025, а не з моменту звернення.
При цьому суд зазначає, що задоволення позову у такий спосіб не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача, з огляду на таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачкою був сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн., що підтверджується квитанцією, яка наявна у матеріалах справи. Вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, як органу, протиправна поведінка якого призвела до виникнення спору.
Керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком № 104250022594 від 13.06.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 03.06.2025.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Василенко Г.Ю.