22 квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 753/6633/22
Провадження № 51-1217 ск 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця
м. Баку Азербайджанської Республіки, проживає у АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1
ст.122 КК України.
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року
ОСОБА_5 засуджено за ч.1 ст.122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_5 на користь потерпілого ОСОБА_6 на відшкодування завданих злочином матеріальних збитків кошти у розмірі 43 704,64 грн, на відшкодування моральної шкоди - у розмірі 70 000 грн, на відшкодування витрат на правничу допомогу - у розмірі 50 000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_5 26 жовтня 2021 року приблизно о 10:40, перебуваючи у м. Київ (вул. Сімферопольська) в ході виниклого словесного конфлікту на ґрунті робочих відносин, керуючись раптово виниклим умислом, направленим на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_6 , діючи умисно, протиправно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, наніс кулаком не менше трьох цілеспрямованих ударів потерпілому в голову, від яких останній втратив рівновагу та впав на землю.
Після цього ОСОБА_5 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, нахилився до ОСОБА_6 й кулаками обох рук наніс потерпілому численні хаотичні удари в голову. Надалі потерпілий, намагаючись захиститись від ударів, перевернувся на живіт, одразу після чого ОСОБА_5 продовжив наносити удари по обличчю потерпілого.
Вказаними протиправними діями ОСОБА_5 спричинив потерпілому ОСОБА_6 середньої тяжкості тілесні ушкодження, а саме: закриту черепно-лицеву травму у вигляді струсу головного мозку, перелому нижньої стінки правої орбіти зі зміщенням уламків, параорбітальної гематоми справа, субкон'юнктивального крововиливу правого ока.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушенняй особі засудженого, просить звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді обмеження волі, застосувавши положення ст. ст. 69 та 75 КК України.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суди попередніх інстанцій безпідставно не врахували дані про особу засудженого, зокрема відсутність судимостей, наявність постійного місця роботи, сім'ї, соціальних зв'язків, позитивні характеристики з місця роботи та проживання, статус внутрішньо переміщеної особи, інвалідність третьої групи, що, на його думку, мало бути визнано пом'якшуючими обставинами.
Скаржник також вказує, що суд безпідставно не застосував до засудженого звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки єдина обставина, на яку послався суд, це невідшкодування шкоди потерпілому, й вона не є обтяжуючою.
Крім того, суд першої інстанції не обґрунтував неможливість призначення покарання засудженому із застосуванням положень ст. 75 КК України, що у сукупності з указаним раніше, на переконання захисника, є підставою для зміни чи скасування судових рішень.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши копії оскаржуваних судових рішень та інших документів, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити з огляду на таке.
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кримінально-правова оцінка його дій за ч. 1 ст. 122 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Стосовно доводів захисника щодо суворості призначеного ОСОБА_5 покарання, безпідставного неврахування обставин, які пом'якшують покарання, необхідності пом'якшення засудженому покарання, в тому числі із застосуванням положень ст. ст. 69 та 75 КК України, то вони, на думку колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання.
При цьому суд наділений дискреційними повноваженнями обрати винній особі вид і розмір заходу примусу у межах санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене правопорушення.
Статтею 75 КК України передбачено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішення судом питання про призначення ОСОБА_5 покарання, зокрема і в аспекті недоцільності звільнення його від відбування покарання з випробуванням, ґрунтується на наведених вимогах закону.
Місцевий суд, призначаючи ОСОБА_5 покарання, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до положень ст. 12 КК України відноситься до нетяжкого злочину; його характер, обставини вчинення, ставлення засудженого; те, що завдані злочином збитки за більш ніж чотири роки обвинувачений потерпілому не відшкодував; дані про особу засудженого, який раніше не судимий, є особою з інвалідністю ІІІ групи, позитивно характеризується за місцем роботи, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, сім'я проживає закордоном, працює офіційно.
Обставин, які пом'якшують або обтяжують покарання, судом не було встановлено, що унеможливлює застосування положень ч. 1 ст. 69 КК України, про що також пише захисник у касаційній скарзі.
Зазначене спростовує доводи касаційної скарги про те, що місцевим судом під час призначення покарання безпідставно не враховано дані про особу засудженого.
Наведені відомості про особу засудженого самі по собі не є пом'якшуючими обставинами у розумінні кримінального закону, а характеризують особу засудженого та підлягають врахуванню судом при призначенні покарання у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, що і було зроблено судом першої інстанції.
Місцевий суд, врахувавши характер діяння і тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, ставлення засудженого до вчиненого, а також відсутність обставин, які пом'якшують покарання, обґрунтовано обрав ОСОБА_5 покарання у виді обмеження волі, яке необхідно відбувати реально.
Суд першої інстанції зауважив, що підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК України за наявного ставлення засудженого до вчиненого, не відшкодованих збитків за тривалий час після події, відсутності обставин, які пом'якшують покарання тощо, не вбачається.
Разом з тим, з урахуванням даних про особу засудженого, який раніше не судимий, є особою з інвалідністю ІІІ групи, офіційно працевлаштований, позитивно характеризується за місцем роботи; відсутності обставин, що обтяжують покарання, місцевий суд призначив ОСОБА_5 покарання у мінімальному розмірі, встановленому санкцією ч.1 ст.122 КК України для указаного вище виду покарання.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , яка за змістом і доводами здебільшого є аналогічною доводам касаційної скарги захисника ОСОБА_4 , обґрунтовано спростував доводи апеляційної скарги і не знайшов підстав для пом'якшення ОСОБА_5 покарання чи звільнення останнього від відбування покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Колегія суддів касаційного суду убачає, що покарання ОСОБА_5 призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України, принципам індивідуалізації та справедливості покарання.
Таким чином, оскільки з касаційної скарги захисника, доданих до неї копій судових рішень та інших документів не убачається підстав для її задоволення, згідно з положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України у відкритті касаційного провадження потрібно відмовити.
Стосовно клопотання захисника про зупинення виконання вироку суду колегія суддів вбачає необхідним вказати, що таке зупинення можливе виключно після відкриття касаційного провадження за відповідною касаційною скаргою, для чого наразі достатніх підстав не вбачається.
Керуючись положеннями п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 31 липня 2025 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 10 лютого 2026 року.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3