Ухвала від 21.04.2026 по справі 991/1388/20

УХВАЛА

21 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 991/1388/20

провадження № 51-1352 ск 26

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

перевіривши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 18 вересня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2026 року,

установила:

У касаційній скарзі порушується питання про перегляд указаних судових рішень у касаційному порядку.

Перевіривши касаційну скаргу на відповідність вимогам ст. 427 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), колегія суддів дійшла висновку, що при зверненні не додержано п. 4 ч. 2 цієї статті.

Згідно з положеннями закону в касаційній скарзі має бути зазначено правове обґрунтування заявленої вимоги, адже суд касаційної інстанції (далі - Суд) перевіряє правильність застосування норм права, не ревізує повноти розгляду, фактичних обставин кримінального провадження, при вирішенні справи виходить із фактів, установлених судами попередніх інстанцій і уповноважений скасувати чи змінити оспорювані рішення виключно на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК.

Наведене було залишено поза увагою при зверненні до Верховного Суду.

Так, у поданій скарзі захисник просить скасувати вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Однак, наполягаючи на новому судовому розгляді скаржник не зазначає аргументів, які би доводили процесуальну необхідність цього, ураховуючи твердження сторони захисту про наявність підстав для скасування судових рішень і закриття кримінального провадження відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, а також положення п. 3 ч. 1 ст. 436 вказаного Кодексу. Крім того, за змістом скарги, у ній її автор, заперечуючи законність вироку й ухвали, ставить під сумнів висновки Верховного Суду з питань правозастосування ч. 3 ст. 219 КПК. Між тим таке обґрунтування не узгоджується зі ст. 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».

Водночас у поданій скарзі містяться доводи, котрі не кореспондуються між собою, оскільки заразом із міркуваннями про закриття кримінального провадження, акцентується на тому, що вчинене діяння повинно кваліфікуватися як готування та замах на одержання неправомірної вигоди, звідси, і надмірно суворе покарання. Тож по суті йдеться про зміну оспорюваних рішень, а не їх скасування, як заявлено вимогу. Викладення окреслених розбіжностей суперечить принципу юридичної визначеності, перешкоджає встановленню дійсної правової позиції скаржника та меж перегляду за правилами ст. 433 КПК, що впливає на прийняття остаточного рішення за наслідками розгляду касаційної скарги.

Таким чином приписів ст. 427 КПК належно не виконано.

Тому колегія суддів вважає необхідним на підставі ч. 1 ст. 429 вказаного Кодексу залишити касаційну скаргу без руху й установити строк для усунення допущених недоліків, що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою, яка подала скаргу.

Щодо зупинення виконання вироку та ухвали, то в силу ч. 1 ст. 430 КПК таке питання вирішується після відкриття касаційного провадження.

Керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, колегія суддів

постановила:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Вищого антикорупційного суду від 18 вересня 2024 року та ухвалу Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 січня 2026 року залишити безруху і встановити строк для усунення недоліків протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

У разі невиконання вимог касаційну скаргу буде повернуто особі, яка її подала.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3