01 квітня 2026 року
м. Київ
справа № 344/21451/23
провадження № 61-15464св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Литвиненко І. В.,
суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , Товариство «Вест сервіс»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Баркова В. М., Луганської В. М., Фединяка В. Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства «Вест сервіс», третя особа - Регіональний сервісний центр ГСЦ в Івано-Франківській області про витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування реєстрації автомобіля,
Короткий зміст позовних вимог
1. У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- витребувати у ОСОБА_2 транспортний засіб FordEscape 2014 року випуску, номер двигуна НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_3 та скасувати реєстрацію транспортного засобу за ним.
2. Позов обґрунтовувала тим, що в ході підготовки позову про поділ майна подружжя у червні 2023 року їй стало відомо, що придбаний нею на підставі договору купівлі-продажу № 2641/2021/2963102 від 04 грудня 2021 року автомобіль Ford Escape 2014 року виробництва НОМЕР_1, д.н.з. НОМЕР_4 , під час її перебування за межами України відчужено на користь відповідача ОСОБА_2 , який є батьком її колишнього чоловіка. Вказаний автомобіль було зареєстровано на відповідача ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 . Зазначила, що продаж автомобіля від її імені здійснило ТОВ «Вест Сервіс» шляхом укладення договору купівлі-продажу від 03 лютого 2023 року, а підставою для отримання вказаним товариством права на представництво її інтересів зазначено договір комісії № 7252/23/1/003638 від 02 лютого 2023 року. Посилаючись на те, що вказаний договір комісії вона не укладала, що підтверджується проведеною в рамках кримінального провадження почеркознавчою експертизою, просила витребувати у ОСОБА_2 спірний автомобіль та скасувати реєстрацію вказаного автомобіля за ним.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
3. Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від
30 травня 2024 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
4. Витребував у ОСОБА_2 транспортний засіб Ford Escape 2014 року виробництва НОМЕР_1 НОМЕР_3 та скасував реєстрацію вказаного транспортного засобу за ним.
5. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 незаконно, без відповідної правової підстави заволодів належним позивачці автомобілем, а тому наявні підстави для витребування спірного майна та скасування державної реєстрації транспортного засобу на ім'я ОСОБА_2 .
6. Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 24 жовтня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
7. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 30 травня 2024 року скасував.
8. В задоволенні позовних вимог відмовив.
9. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, відповідач в апеляційній скарзі вказував на те, що після поділу майна між позивачкою та його сином, ОСОБА_3 , спірний автомобіль залишився у користуванні останнього, оскільки він сплатив позивачці вартість її частки.
10. Таким чином, між сторонами фактично виник спір щодо майна, яке є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_3 , проте останнього не було залучено до участі у справі.
11. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є виключним процесуальним правом позивача. Водночас обов'язок суду полягає у встановленні належності обраних відповідачів та обґрунтованості позову до них під час розгляду справи.
12. Враховуючи сталу практику Верховного Суду, встановлення судом факту пред'явлення позову до неналежного відповідача (або неналежного складу відповідачів) є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
13. У листопаді 2024 року адвокат Парфан Т. Д., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року, в якій просив скасувати оскаржувану постанову, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
14. Підставами касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц,
від 21 червня 2018 року у справі № 703/5364/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 та у постановах Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі
№ 757/40111/19-ц, від 22 квітня 2020 року у справі № 730/556/17, від 05 жовтня
2022 року у справі № 759/1692/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Апеляційний суд зробив неправильний висновок стосовно того, що належним відповідачем у даній справі є колишній чоловік позивачки і оскільки він не був залучений до участі у справі в статусі відповідача, то у задоволенні позову слід відмовити.
16. Така позиція апеляційного суду суперечить висновкам Верховного Суду про те, що належним відповідачем у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння є особа, за якою майно зареєстроване на праві власності і перебуває у фактичному володінні такої особи.
17. Позивачка просить витребувати спірний автомобіль, який раніше належав їй, але внаслідок незаконних дій відповідача був безпідставно перереєстрований на нього.
18. Крім того, відновлення реєстрації автомобіля за позивачкою і повернення у її володіння, не порушує права її колишнього чоловіка на частку у майні, яке набуто у шлюбі і є спільною сумісною власністю колишнього подружжя, оскільки поділ такого майна не відбувався в добровільному чи судовому порядку.
19. Таким чином, висновок апеляційного суду щодо неналежного складу відповідачів у цій справі, що став підставою для скасування законного по суті рішення суду першої інстанції, є помилковим, необґрунтованим та таким, що не відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
20. У лютому 2025 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив оскаржувану постанову залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
21. У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 вважає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками апеляційного суду, однак такі твердження не відповідають дійсності та не підтверджені будь-якими доказами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
22. Верховний Суд ухвалою від 08 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
23. 20 січня 2025 року цивільна справа № 344/21451/23 надійшла до Верховного Суду.
24. Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2026 року справу призначив до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, з'ясовані судами
25. ОСОБА_1 04 грудня 2021 року набула право власності на автомобіль марки Ford Escape, 2014 року виробництва, номер кузова НОМЕР_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу № 2641/2021/2963102.
26. Із змісту копії договору комісії № 7252/23/1/003638 вбачається, що 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 уклала договір комісії з ТОВ «Вест Сервіс» на право укладення від її імені правочину з продажу автомобіля марки Ford Escape, 2014 року виробництва, номер кузова НОМЕР_1 . На підставі цього договору комісії право власності на спірний автомобіль перейшло до відповідача, що підтверджується копією договору купівлі-продажу № 7252/23/000241 від 03 лютого 2023 року.
27. Також встановлено, що в рамках кримінального провадження
№ 12023096010000517 було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої зроблені висновки, що підпис у графі «Комітент ОСОБА_1 » у договорі комісії № 7252/23/1/003638 від 02 лютого 2023 року виконаний не
ОСОБА_1 , а іншою особою.
Позиція Верховного Суду
28. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
29. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
30. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
31. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
33. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
34. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
35. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
36. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
37. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
38. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.
39. Звертаючись до суду позивачка зазначила, що вона 04 грудня 2021 року набула право власності на автомобіль марки Ford Escape, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу
№ 2641/2021/2963102 від 04 грудня 2021 року.
40. Із змісту копії договору комісії № 7252/23/1/003638 вбачається, що 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 уклала договір комісії з ТОВ «Вест Сервіс» на право укладення від її імені правочину з продажу автомобіля марки Ford Escape, 2014 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . На підставі цього договору право власності на спірний автомобіль перейшло до відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу № 7252/23/000241 від 03 лютого 2023 року.
41. Також вказувала на те, що в рамках кримінального провадження
№ 12023096010000517 було проведено судову почеркознавчу експертизу, за результатами якої зроблені висновки, що підпис у графі «Комітент ОСОБА_1 » у договорі комісії № 7252/23/1/003638 від 02 лютого 2023 року виконаний іншою особою.
42. Місцевий суд задовольняючи позов виснував про те, що ОСОБА_2 незаконно, без відповідної правової підстави заволодів належним позивачці автомобілем, а тому наявні підстави для витребування спірного майна та скасування державної реєстрації транспортного засобу на ім'я ОСОБА_2 .
43. Апеляційний суд скасовуючи рішення суду першої інстанції вказав на те, що оскільки, спірний автомобіль був набутий позивачкою у шлюбі з ОСОБА_3 та є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, вирішення спору без залучення іншого співвласника є неможливим. Враховуючи, що позивачка не заявляла клопотання про залучення ОСОБА_3 як співвідповідача, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у позові у зв'язку з неналежним складом відповідачів.
44. Однак, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
45. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
46. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
47. За положеннями статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
48. Разом з тим відповідно до положень статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно з статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.
49. Згідно з положеннями статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
50. Розглядаючи спори щодо витребування такого майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про витребування майна може бути відмовлено лише з підстав, зазначених у статті 388 ЦК України, а також під час розгляду спорів про витребування майна мають установити всі юридичні факти, визначені статями 387 та 388 ЦК України, зокрема чи набуто майно з відповідних правових підстав, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо.
51. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею, внаслідок злочинних дій.
52. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
53. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
54. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
55. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
56. У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
57. У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 травня 2021 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17082св20) вказано, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке в подальшому відчужене набувачем третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
58. Така ж правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 757/40111/19-ц (провадження № 61-15131св20).
59. Верховний Суд неодноразово наголошував, що у справах про витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) належним відповідачем є лише та особа, яка фактично володіє майном на момент подання позову.
60. Посилання апеляційного суду на перебування позивачки у шлюбі з ОСОБА_3 та презумпцію спільної сумісної власності (стаття 60 СК України) є релевантними для спорів про поділ майна, проте вони не спростовують право позивачки на захист як титульного власника у віндикаційному позові. Колишній чоловік не є володільцем спірного автомобіля, а отже, він не є належним відповідачем у розумінні статті 387 ЦК України, оскільки не може виконати обов'язок з повернення майна.
61. Хоча майно, набуте у шлюбі, є спільною сумісною власністю, для вирішення віндикаційного позову визначальним є не факт перебування майна у спільному володінні в минулому, а факт порушення права власності позивачки та вибуття майна з її володіння поза її волею. За таких обставин, згідно зі статтями 387, 388 ЦК України, майно підлягає витребуванню саме у фактичного володільця (відповідача), незалежно від участі у справі інших осіб, які не володіють об'єктом спору.
62. Отже, фактичні обставини справи судом апеляційної інстанції у повному обсязі не встановлено, не надано належної правової оцінки зібраним у справі доказам у сукупності, а до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, що позбавляє Верховний Суд можливості ухвалити власне рішення, тому колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до апеляційного суду.
63. Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та арґументам учасників справи, та вирішити спір відповідно до норм матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
64. Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
65. Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
66. Крім того, регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Івано-Франківській області надіслав до суду касаційної інстанції пояснення, щодо яких Верховний Суд звертає увагу на таке.
67. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392 - 395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.
68. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв'язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова ВП від
25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20)).
Щодо судових витрат
69. Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
70. Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
71. Враховуючи, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 24 жовтня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Литвиненко
Судді: А. І. Грушицький
А. А. Калараш
С. Ю. Мартєв
Є. В. Петров