14 квітня 2026 року
м. Київ
Справа № 607/7175/21
Провадження № 61-7296св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кметика Володимира Степановича на постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 травня 2025 рокув складі колегії суддів Костіва О. З., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання права власності на 1/2 частину майна, що є об'єктом спільної сумісної власності, та
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що з 05 лютого 1998 року вона перебувала з ОСОБА_2 в шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 грудня 2006 року.
Незважаючи на те, що шлюб між сторонам розірвано, з грудня 2007 року до 15 листопада 2020 року вони продовжували проживати однією сім'єю, вели спільний побут, мали спільний бюджет, взаємні права та обов'язки.
Починаючи з 02 грудня 2009 року ОСОБА_2 змінював місце своєї реєстрації у зв'язку зі зміною роботи в різних регіонах. Після смерті його матері, а саме з ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
01 квітня 2009 року ОСОБА_2 подарував позивачці трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , що, на її думку, підтверджує факт їх спільного проживання та свідчить про існування між ними сімейних відносин.
З урахуванням уточнення позовних вимог просила:
- встановити факт її проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 в період з грудня 2007 року дотепер;
- визнати за нею право власності на майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, а саме:
1/2 частину дачного будинку АДРЕСА_3 ;
1/2 частину гаража № НОМЕР_1 загальною площею 39,4 кв. м, який знаходиться в м. Тернополі в Гаражному кооперативі (далі - ГК) «ІНФОРМАЦІЯ_3»;
1/2 частину автомобіля марки «Hyundai Santa Fе», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
11 січня 2022 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області позов задоволено частково. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2007 року до 11 січня 2022 року Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дачний будинок, який знаходиться в с. Малашівцях Зборівського р-ну Тернопільської обл., СТ «Мисливець», загальною площею 135,1 кв. м та автомобіль «Hyundai Santa Fе», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 . У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину дачного будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину транспортного засобу марки «Hyundai Santa Fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 . У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що визнання позову в справі відповідачем, відсутність доказів, які б заперечували факт спільного проживання сторін, свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання її та ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2007 року до дати ухвалення рішення суду, тобто 11 січня 2022 року.
Вирішуючи питання в частині належності майна до спільної сумісної власності, суд виснував, що дачний будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м, та автомобіль марки «Hyundai Santa fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , придбані за спільні кошти подружжя - сторін у справі і зареєстровані за ОСОБА_2 , а тому є їх спільною сумісною власністю.
Щодо будівлі гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 39,4 кв. м, який розташований в ГК «ІНФОРМАЦІЯ_3» м. Тернополя, який хоча і належить ОСОБА_2 на праві власності, однак набутий ним в порядку спадкування, а тому в силу статті 57 Сімейного кодексу (далі - СК) України є його особистою приватною власністю, отже, не може бути віднесений до спільної власності і підлягати поділу.
12 травня 2025 року постановою Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 січня 2022 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Апеляційний суд керувався тим, що матеріали цієї справи та позиція її учасника - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_3 , свідчать про те, що останній не визнав обставини справи та вважав, що позов поданий до суду виключно з метою уникнення відповідачем стягнення з нього боргу на користь ОСОБА_3 , яке здійснюється на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2009 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5, розпочатого на підставі виконавчого листа від 29 вересня 2014 року № 607/7887/14-ц.
Оскільки у справі має місце заперечення позовних вимог учасником справи, тому суд першої інстанції був побавлений можливості задовольнити позовні вимоги лише на підставі визнання позову відповідачем, а зобов'язаний був встановити обставини, на які посилається позивач, на підставі поданих ним доказів.
Оскільки позивачкою не доведено факту проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку з недоведеністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 червня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кметик В. С. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 травня 2025 року, в якій просить її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах:
- Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, Верховного Суду від 06 листопада 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року в справі № 264/2232/19, від 21 квітня 2022 року в справі № 461/1617/15-ц, про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, яка може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує;
- Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 748/1943/19 про те, що під час застосування статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них певних прав та обов'язків. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу у період, протягом якого було придбано спірне майно;
- Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, про те, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки;
- Верховного Суду від 30 серпня 2023 року в справі № 363/3231/18, про те, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду під час їх оцінки. Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу є, зокрема, докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім'ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов'язків, інших доказів, які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю;
- Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, про те, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Послався на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що з грудня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають разом, ведуть спільний побут, мають спільні права та обов'язки, що в цілому свідчить про наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю. Під час розгляду справи в 2024 році сторони перенесли важкі операції на очі, які проводили в м. Києві, всі затрати на які оплачували за спільні кошти. Також про наявність спільних відносин свідчить придбання сторонами автомобіля марки «Hyundai Santa fe», 2014 року випуску, та дачного будинку, в якому сторони проживають разом, ведуть спільне господарство, здійснюють сумісні витрати на утримання житла, що підтверджено довідкою про склад сім'ї, виданою СТ «Мисливець» 25 серпня 2022 року.
Задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 , апеляційний суд формально послався на неможливість задоволення позовних вимог з підстав визнання позову відповідачем у випадку заперечення обставин справи третьою особою, належним чином не дослідивши обставини справи.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 зазначила, що жодних доказів факту спільного проживання сторонами не надано взагалі. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався фактично лише визнанням відповідачем позову, що можливе лише за умови того, що це не суперечитиме правам та інтересам інших осіб.
Матеріали цієї справи та позиція її учасника - третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , свідчать про те, що останній не визнає обставини справи та вважає, що зазначений позов поданий до суду виключно з метою уникнення відповідачем від стягнення з нього боргу на користь ОСОБА_3 , яке здійснюється на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 грудня 2009 року в межах виконавчого провадження № НОМЕР_5, розпочатого на підставі виконавчого листа від 29 вересня 2014 року № 607/7887/14-ц.
Суд апеляційної інстанції правильно відмовив у позові, оскільки подані в справі докази не підтверджують заявлені позивачкою вимоги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Із 05 лютого 1998 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 грудня 2006 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 121).
Із 1997 року ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 120).
01 квітня 2009 року на підставі договору дарування ОСОБА_2 подарував ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_2 (т. 1, а. с. 123, 124).
Із ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «КомЕнерго-Тернопіль-2» від 09 липня 2015 року № 1220 (т. 1, а. с. 125).
29 вересня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області видано дублікат виконавчого листа № 607/7887/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу в розмірі 4 089 907,50 грн, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 216 409,29 грн та 1 700,00 грн сплаченого державного мита та 30,00 грн витрат з ІТЗ розгляду цивільних справ. Стягнуто борг в межах суми 2 900 000,00 грн.
На підставі рішення суду від 12 грудня 2014 року в справі № 607/16757/14-ц будівля гаража № НОМЕР_1 загальною площею 39,4 кв. м, який розташований в ГК «ІНФОРМАЦІЯ_3» в м. Тернополі, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 у порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_5 .
Із 20 грудня 2014 року ОСОБА_2 є власником автомобіля марки «Hyundai Santa Fе», 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 118).
27 лютого 2015 року на підставі договору купівлі-продажу дачного будинку ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_6 будинок дачний з надвірними будівлями АДРЕСА_4 , загальною площею 135,1 кв. м. (т. 1, а. с. 111-115).
Згідно з повідомленням про оцінку майна від 22 грудня 2015 року у Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області на виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 607/7887/27-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 29 вересня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 неповернутого боргу в розмірі 4 089 907,50 грн, а також 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 216 409,29 грн та 1 700,00 грн сплаченого державного мита та 30,00 грн витрат з ІТЗ розгляду цивільної справи. Стягнуто борг в межах суми 2 900 000,00 грн.
Також зазначено, що 11 червня 2015 року державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області (далі - Перший ВДВС Тернопільського МУЮ Тернопільської області) проведено опис та арешт майна боржника - ОСОБА_2 , а саме - нежитлового приміщення гаражу № НОМЕР_1 , розташованого в ГК «ІНФОРМАЦІЯ_3» у м. Тернополі; 07 липня 2015 року - проведено опис та арешт квартири АДРЕСА_5 (т. 1, а. с. 85).
31 березня 2015 року в межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 607/7887/14-ц про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 4 089 907,50 грн, а також 3 % річних від простроченої суми в розмірі 216 409,29 грн та 1 700,00 грн сплаченого державного мита й 30,00 грн витрат з ІТЗ розгляду цивільних справ; стягнуто борг в межах суми 2 900 000,00 грн - накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 89).
19 жовтня 2015 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, справа № 607/12564/15-ц у задоволенні скарги представника ОСОБА_2 - Кметика В. С. на дії та бездіяльність державного виконавця та в. о. начальника Першого ВДВС Тернопільського МУЮ Тернопільської області відмовлено, скасовано ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 07 вересня 2015 року про зупинення стягнення у виконавчому провадженні щодо виконання дубліката виконавчого листа № 607/7887/14-ц, виданого 24 вересня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області (т. 2, а. с. 14-18).
12 лютого 2016 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 607/12564/15-ц заяву ОСОБА_2 про визнання дубліката виконавчого листа, виданого в цивільній справі № 607/7887/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, таким, що не підлягає виконанню у зв'язку із повним та фактичним виконанням, - залишено без розгляду та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті згідно ухвали судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 грудня 2015 року, а саме скасовано зупинення стягнення на підставі виконавчого листа (дубліката) № 607/7887/14-ц, виданого 24 вересня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми неповернутого основного боргу в розмірі 4 089 907,50 грн, 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 216 409,29 грн, 1700,00 грн сплаченого держмита та 30,00 грн витрат на ІТЗ до завершення розгляду заяви ОСОБА_2 про визнання виконавчого листа, виданого в цивільній справі № 607/7887/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, таким, що не підлягає виконанню, у зв'язку із повним виконанням (т. 1, а. с. 19-21).
06 квітня 2016 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 607/1931/16-ц заяву ОСОБА_2 про визнання дубліката виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, залишено без розгляду (т. 2, а. с. 22-24).
26 липня 2016 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 607/8016/16-ц скаргу представника ОСОБА_2 - Кметика В. С. на дії та бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області - повернуто скаржнику (т. 2, а. с. 25).
25 січня 2019 року ухвалою Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області в справі № 607/4185/16-ц прийнято відмову ОСОБА_2 від заяви про визнання дубліката виконавчого листа № 607/7887/14, який видано Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 24 вересня 2014 року, таким, що не підлягає виконанню (т. 2, а. с. 26-32).
23 червня 2020 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 2-117/9 заяву представника скаржника ОСОБА_2 - Кметика В. С. про забезпечення позову - повернуто заявнику (т. 2, а. с. 40, 41).
23 жовтня 2020 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 2-117/9 провадження в справі за заявою боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_2 , стягувач - ОСОБА_3 , орган ДВС - Відділ примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про визнання дубліката виконавчого листа № 607/7887/14-ц, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 24 вересня 2014 року, таким, що не підлягає виконанню, та зобов'язання винести постанову про закінчення виконавчого провадження - закрито на підставі пункту першого частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України, а також відновлено виконання за дублікатом виконавчого листа № 607/7887/14-ц, виданим Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 29 вересня 2014 року, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми неповернутого основного боргу в розмірі 4 089 907,50 грн, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 216 409,29 грн, 1700,00 грн сплаченого держмита та 30,00 грн витрат за ІТЗ судового процесу, яке було зупинено ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 10 серпня 2020 року (т. 2, а. с. 33-39).
23 жовтня 2020 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 607/27569/19 залишено без розгляду позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , Відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), про виділення 1/2 ідеальної частки спільного сумісного майна подружжя в приватну власність (т. 1, а. с. 219-221).
19 лютого 2021 року постановою Тернопільського апеляційного суду Тернопільської області ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 жовтня 2020 року залишено без змін (т. 1, а. с. 77-84).
17 березня 2021 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі № 607/21749/19 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно- Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), про визнання дій протиправними та зобов'язання припинити вчиняти дії (т. 2, а. с. 45-49).
06 квітня 2021 року постановою ВП № НОМЕР_5 поновлено виконавчі дії з примусового виконання виконавчого листа № 607/7887/14-ц, виданого 29 вересня 2014 року (т. 1, а. с. 73, 74).
18 травня 2021 року постановою зупинено вчинення виконавчих дій з реалізації майна, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , а саме: 1/2 частини гаража № НОМЕР_1 , загальною площею 39,4 кв. м, який розташований в ГК «ІНФОРМАЦІЯ_3», м. Тернополя; 1/2 дачного будинку АДРЕСА_4 , та автомобіля марки «Hyundai Santa Fе», 2014 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 169, 170).
23 червня 2021 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області відмовлено в задоволенні скарги представника скаржника ОСОБА_2 - адвоката Кметика В. С. на бездіяльність державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Тернопільській області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), стягувач ОСОБА_3 .
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
За вимогами статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто під час застосування статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 04 лютого 2026 року в справі № 592/12323/20, від 08 грудня 2021 року в справі № 531/295/19 та ін.
Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити такі факти: спільне проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо. Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 березня 2026 року в справі № 753/92/23, від 24 січня 2020 року в справі № 490/10757/16-ц, від 12 грудня 2019 року в справі № 466/3769/16 та ін.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц виснувала, що в справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню під час ухвалення судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що долучені до справи докази підтверджують доводи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 , про те, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову впливає на його права та інтереси як стягувача у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа про стягнення боргу з відповідача.
Зазначене унеможливлює часткове задоволення позову у зв'язку з визнанням відповідачем позовних вимог відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України, згідно з якою, якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Верховний Суд у постановах від 25 лютого 2026 року в справі № 715/1144/24, від 25 травня 2022 року в справі № 675/2136/19 також виснував, що суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п'ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційним судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що на обґрунтування позовних вимог щодо факту проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 2007 року ОСОБА_1 надала тільки договір дарування квартири від 01 квітня 2009 року, згідно з яким відповідач подарував їй квартиру АДРЕСА_2 , а також довідку ТОВ «КомЕнерго-Тернопіль-2» від 09 липня 2015 року № 1220 про те, що ОСОБА_2 з ІНФОРМАЦІЯ_2 року один зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Водночас ОСОБА_1 із 1997 року зареєстрована за адресою: квартира АДРЕСА_2 і доказів зміни місця реєстрації або місця проживання сторонами матеріали справи не містять.
Колегія суддів погоджується з апеляційним судом про те, що наведені докази жодним чином не підтверджують факту спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
09 грудня 2024 року на стадії апеляційного розгляду справи представником позивачки ОСОБА_1 - адвокатом Кметиком В. С. подано клопотання про долучення до матеріалів справи нового доказу - довідки від 25 серпня 2022 року про склад сім'ї, виданої СТ «Мисливець».
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Апеляційне провадження в справі відкрито 04 березня 2022 року, а заявлене представником позивачки клопотання не містило жодного обґрунтування неможливості отримання та подання вказаної довідки під час розгляду справи в суді першої інстанції, відсутнє клопотання про поновлення строку для подання доказів в суді апеляційної інстанції, тому апеляційний суд обґрунтовано залишив без розгляду клопотання про долучення доказу.
Оскільки позивачкою не доведено факту проживання з відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, апеляційний суд правильно відмовив у задоволенні позову.
Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, Верховного Суду від 06 листопада 2018 року в справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року в справі № 404/1515/16-ц, від 22 лютого 2021 року в справі № 264/2232/19, від 21 квітня 2022 року в справі № 461/1617/15-ц, від 03 липня 2019 року в справі № 554/8023/15-ц, від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, Верховного Суду від 03 червня 2021 року в справі № 748/1943/19, від 30 серпня 2023 року в справі № 363/3231/18, є безпідставними, оскільки висновки суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційних скаргах, не спростовують висновків суду.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torijav. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кметика Володимира Степановича залишити без задоволення.
Постанову Тернопільського апеляційного суду від 12 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська