ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2026Справа № 910/159/26
За позовомФізичної особи-підприємця Михайлюк Оксани Олегівни
доАкціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк»
провизнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення 173 256,83 грн.,
Суддя Босий В.П.
секретар судового засідання Дупляченко Ю.О.
Представники сторін:
від позивача:Яцків О.О.;
від відповідача:Жарський І.Р.
Фізична особа-підприємець Михайлюк Оксана Олегівна (далі - ФОП Михайлюк О.О.) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення 173 256,83 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправним нарахуванням штрафних санкцій позивачу, у зв'язку з чим заявлено вимоги про зобов'язання скасувати штрафні нарахування у розмірі 316 000,00 грн. та стягнення безпідставно списаних коштів у розмірі 173 256,83 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2026 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.
27.01.2026 до Господарського суду міста Києва від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти позову та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі стверджуючи про правомірність нарахування спірних штрафних санкцій та невиконання позивачем взятих на себе зобов'язань щодо підтвердження цільового використання грошових коштів.
03.02.2026 до Господарського суду міста Києва від ФОП Михайлюк О.О. надійшла відповідь на відзив, в якій позивач надала додаткові пояснення по суті спору з урахуванням заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов, підтримала позов та просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
03.02.2026 до Господарського суду міста Києва від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач надав пояснення по суті спору з урахуванням заперечень позивача, викладених у відповіді на відзив, вказував на необхідність відмови в задоволенні позовних вимог з огляду на невиконання зобов'язань саме позивачем.
В підготовчому судовому засіданні 25.03.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2026.
15.04.2026 до Господарського суду міста Києва від АТ КБ «ПриватБанк» надійшли додаткові письмові пояснення.
Присутня в судовому засіданні представник позивача підтримала позов та просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, проти позову заперечив та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В судовому засіданні 15.04.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
18.04.2025 між АТ КБ «ПриватБанк» (Банк) та ФОП Михайлюк О.О. (Позичальник) укладено кредитний договір №3160821665-КД-2 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого Банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати Позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, з лімітом та Фінансування оборотного капіталу, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у другому абзаці п.п. 2.1.2 цього Договору, в обмін на зобов'язання Позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди, в обумовлені цим Договором терміни/строки. Кредитування за цим Договором, в рамках програми Банка «КУБ під заставу» надається Банком для здійснення Позичальником платежів, пов'язаних з його господарською діяльністю, шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника з подальшим перерахуванням на адресу одержувачів.
Згідно із п. 2.2.9 Договору позичальник зобов'язується на вимогу Банка, у строк, визначений у відповідній вимозі, інформувати Банк про цільове використання кредитних коштів, з наданням підтверджуючої документації.
Пунктом 5.2 Договору передбачено, що у випадку порушення Позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених пп. 2.2.8, 2.2.9, 2.2.15, цього Договору, Позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення штраф у розмірі 1 (один) % від суми встановленого у п. А.2 цього Договору ліміту. Сплата штрафу здійснюється у гривні.
За твердженням позивача, 09.07.2025 ФОП Михайлюк О.О. отримала поштове відправлення із шістьма повідомленнями від 25.06.2025 про нарахування Банком штрафу за ненадання документації про підтвердження цільового використання коштів за платежами, зазначеними у повідомленнях, а саме: повідомлення №20.1.0.0.0/7-250625/48869, №20.1.0.0.0/7-250625/48822, №20.1.0.0.0/7-250625/48877, №20.1.0.0.0/7-250625/48883, №20.1.0.0.0/7-250625/48897 та № 20.1.0.0.0/7-250625/48612.
06.08.2025 ФОП Михайлюк О.О. отримала поштове відправлення із чотирма повідомленнями від 29.07.2025 про нарахування Банком штрафу за ненадання документації про підтвердження цільового використання коштів за платежами, зазначеними у повідомленнях, а саме: повідомлення №20.1.0.0.0/7-250729/83220, №20.1.0.0.0/7-250729/83303, №20.1.0.0.0/7-250729/83417 та №20.1.0.0.0/7-250729/83426.
Відповідачем стягнуто з поточного рахунку позивача грошові кошти у загальному розмірі 173 256,83 грн. із призначенням платежу: «сплачена пеня по кред. договору 3160821665-КД-2 від 18.04.2025», на підтвердження чого до позову додана виписка по рахунку позивача.
Представником позивача на адресу відповідача було направлено адвокатський запит від 12.09.2025, в якому звернуто увагу на те, що ФОП Михайлюк О.О. не отримувала від Банку жодних вимог щодо інформування про цільове використання кредитних коштів, з наданням підтверджуючих документів, у зв'язку з чим просила, зокрема, повідомити коли, в який спосіб та яку адресу відповідачем направлялись відповідні вимоги, а також надати докази таких направлень.
У відповідь на вказаний адвокатський запит, листом №20.1.0.0.0/7-250912/35514-БТ від 22.09.2025 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило ФОП Михайлюк О.О., що Банком здійснюється перевірка щодо фактів проведення комунікації стосовно інформування про цільове використання кредитних коштів, а також зауважило, що 18.09.2025 та 19.09.2025 Банком електронними листами на електронну пошту повторно направлено відповідні вимоги з кінцевим терміном надання документів 23.09.2025 та 24.09.2025, відповідно, і у разі надання клієнтом необхідних документів, Банком буде розглянуто питання щодо перерахування заборгованості за Договором.
Представником позивача на адресу відповідача було направлено адвокатський запит від 02.10.2025, в якому представник ФОП Михайлюк О.О. просила, зокрема повідомити який сукупний розмір штрафу накладено, чи списував Банк кошти з поточного рахунку клієнта в рахунок стягнення нарахованого штрафу, а також повторно просила надати відповідні докази надсилання вимог щодо інформування про цільове використання коштів.
У відповідь на вказаний запит листом №20.1.0.0.0/7-251002/57029-БТ від 09.10.2025 АТ КБ «ПриватБанк» повідомило ФОП Михайлюк О.О. про те, що сума штрафу, нарахованого за Договором складає 316 100,00 грн., з метою погашення якої Банком були здійснені дебетові перекази з рахунку позивача у загальному розмірі 173 256,83 грн., інша інформація була надана Банком у листі №20.1.0.0.0/7-250912/35514-БТ від 22.09.2025.
Спір у справі виник у зв'язку із протиправним, на думку позивача, нарахуванням штрафів за Договором у загальному розмірі 316 100,00 грн. з огляду на що позивач просить суд визнати такі дії протиправними, зобов'язати відповідача скасувати такі штрафи та стягнути з останнього безпідставно стягнуті кошти у розмірі 173 256,83 грн.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Судом встановлено, що між сторонами укладено Договір, який за своєю правовою природою є кредитним договором, при цьому його укладенням сторони взяли на себе певні зобов'язання пов'язані із його виконанням, як то позивач - використовувати кредит на цілі та у порядку, передбаченому п. 1.1 (п. 2.2.1 Договору), а також у визначений строк інформувати Банк про цільове використання кредитних коштів, з наданням підтверджуючої документації (п. 2.2.9 Договору).
В той же час, із змісту того ж п. 2.2.9 Договору вбачається виникнення зазначеного зобов'язання позивача саме на вимогу відповідача, у строк визначений у ній.
В свою чергу, за умовами п. 5.2 Договору порушення відповідачем зобов'язання, передбаченого 2.2.9, тягне за собою сплату Банку за кожен випадок порушення штраф у розмірі 1 (один) % від суми встановленого у Договорі ліміту.
З наявних в матеріалах справи копій повідомлень №20.1.0.0.0/7-250625/48869 від 25.06.2025, №20.1.0.0.0/7-250625/48822 від 25.06.2025, №20.1.0.0.0/7-250625/48877 від 25.06.2025, №20.1.0.0.0/7-250625/48883 від 25.06.2025, №20.1.0.0.0/7-250625/48897 від 25.06.2025, №20.1.0.0.0/7-250625/48612 від 25.06.2025, №20.1.0.0.0/7-250729/83220 від 29.07.2025, №20.1.0.0.0/7-250729/83303 від 29.07.2025, №20.1.0.0.0/7-250729/83417 від 29.07.2025 та №20.1.0.0.0/7-250729/83426 від 29.07.2025 вбачається, що відповідачем на підставі п. 5.2 Договору нараховано позивачу штрафи, зокрема у розмірі 316 100,00 грн., за не надання документації підтверджуючої цільове використання коштів за платежами зазначеними в них, що також підтверджується відповідачем.
Крім того, відповідачем стягнуто з рахунку позивача 173 256,83 грн. в рахунок погашення вказаних штрафів, що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача та стверджується відповідачем.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні як докази направлення, так і самі вимоги щодо інформування про цільове використання кредитних коштів, не виконання яких і стало підставою для нарахування спірних штрафів та часткового їх стягнення.
Більш того, твердження відповідача про повторне направлення вимог 18.09.2025 та 19.09.2025 також не підтверджені доказами, жодних належних та допустимих доказів в підтвердження такого направлення, як і, знову ж таки, самих вимог в матеріалах справи не міститься і відповідачем не надано.
Надаючи правову оцінку листам АТ КБ «ПриватБанк», копії яких наявні в матеріалах справи, зокрема №20.1.0.0.0/7-250912/35514-БТ від 22.09.2025, суд звертає увагу, що його зміст містить в собі інформацію про платежі, по яким відповідач просить надати інформацію про цільове використання та підтверджуючі документи, а також строк виконання такої вимоги, що узгоджується з умовами п. 2.2.9 Договору.
В той же час, вказаний лист не може бути підставою для нарахування і часткового стягнення спірних штрафів, оскільки складений та вручений позивачу пізніше за їх нарахування та стягнення. Аналогічних висновків дійшов суд і щодо самих повідомлень про нарахування штрафів, які є наслідком невиконання вимог Банку, а не відповідними вимогами.
Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд відзначає, що невиконання АТ КБ «ПриватБанк» взятого на себе зобов'язання із пред'явлення ФОП Михайлюк О.О. вимоги щодо інформування про цільове використання кредитних коштів, з наданням підтверджуючої документації, свідчить про відсутність підстав для висновку щодо порушення позивачем зобов'язання, передбаченого п. 2.2.9 Договору, та унеможливлює застосування відповідачем штрафу на підставі п. 5.2 Договору.
За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з приписами частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 Господарського процесуального кодексу України, згідно частини першої якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20.
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та матеріалів справи в цілому, суд дійшов висновку про відсутність права у відповідача для нарахування та часткового стягнення з позивача спірних штрафів в порядку п. 5.2 Договору з огляду на невиконання АТ КБ «ПриватБанк» взятих на себе зобов'язань із пред'явлення позивачу відповідних вимог щодо інформування про цільове використання кредитних коштів, з наданням підтверджуючої документації.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, №303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
При цьому, суд зазначає, що іншим доводам оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Разом з тим, суд відзначає, що при подачі даного позову підлягав сплаті судовий збір у розмірі 3 793,20 грн., виходячи із встановленої судом ціни позову у розмірі 316 100,00 грн. та застосування позивачем коефіцієнта для пониження розміру ставки судового збору на підставі норми ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
В той же час, виходячи з матеріалів справи позивачем було сплачено 3 792,00 грн., що підтверджується квитанцією банку із кодом 2199-4192-8038-0689 від 08.01.2026, тобто недоплачений судових збір складає суму у розмірі 1,20 грн., яка підлягає стягненню з відповідача в дохід державного бюджету на підставі ч. 3 ст. 163 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Фізичної особи-підприємця Михайлюк Оксани Олегівни задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1д; ідентифікаційний код 14360570) щодо нарахування Фізичній особі-підприємцю Михайлюк Оксані Олегівні ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) штрафів на підставі Кредитного договору №3160821665-КД-2 від 18.04.2025 на загальну суму 316 100 (триста шістнадцять тисяч сто) грн. 00 коп.
3. Зобов'язати Акціонерне товариство Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1д; ідентифікаційний код 14360570) скасувати нараховані Фізичній особі-підприємцю Михайлюк Оксані Олегівні ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на підставі Кредитного договору №3160821665-КД-2 від 18.04.2025 штрафи на загальну суму 316 100 (триста шістнадцять тисяч сто) грн. 00 коп. Видати наказ.
4. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1д; ідентифікаційний код 14360570) на користь Фізичної особи-підприємця Михайлюк Оксани Олегівни ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) безпідставно списані кошти у розмірі 173 256 (сто сімдесят три тисячі двісті п'ятдесят шість) грн. 83 коп. та судовий збір у розмірі 3 792 (три тисячі сімсот дев'яносто дві) грн. 00 коп. Видати наказ.
5. Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1д; ідентифікаційний код 14360570) в дохід Державного бюджету України 1 (одну) грн. 20 коп. судового збору. Видати наказ.
6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 22.04.2026.
Суддя В.П. Босий