ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.04.2026Справа № 910/1003/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО»
про стягнення 949 717,89 грн,
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» до Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» про стягнення 949 717,89 грн, з яких: 804 651,79 грн основного боргу, 125 746,13 грн пені, 12 896,47 грн 3% річних та 6423,50 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем своїх зобов'язань щодо повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем природний газ згідно з договором № 9477-ТКЕ(24)-09 постачання природного газу від 17.10.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позову.
16.02.2026 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2026 відкрито провадження у справі № 910/1003/26, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами та визначено сторонам строки для надання відзиву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив.
Відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву у встановлений в ухвалі суду від 18.02.2026 строк.
Водночас, 20.04.2026 до суду від відповідача надійшли відзив та заява про поновлення строку на подання відзиву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву відмовлено, відзив на позовну заяву залишено без розгляду.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 8 ст. 165 та ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
17.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (надалі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» (надалі - відповідач, споживач) укладено договір постачання природного газу № 9477-ТКЕ(24)-09 (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити споживачу природний газ, а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору (п. 1.1. договору).
Пунктом 2.1. договору визначено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з жовтня 2024 року по 30 квітня 2025року (включно), в кількості 214,67581 тис. куб. метрів.
29.01.2025 між сторонами була підписана додаткова угода №1 до договору, відповідно до якої сторони п. 2.1 договору виклали в наступній редакції «постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу з жовтня 2024 року по 30 квітня 2025року (включно), в кількості 376,26981 тис. куб. метрів, в тому числі і по місяцях.
У п. 3.1. договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача в момент передачі природного газу. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Згідно з п. 3.5. договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до п. 4.3. договору загальна фактична вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
У пункті 5.1. договору погоджено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акта/актів приймання- передачі природний газ - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акта/актів приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього договору.
Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим договором (п. 5.4. договору).
Згідно з пунктом 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством України і цим договором.
Відповідно до п. 7.2 договору у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Даний договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) та діє до 30 квітня 2025 (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору (п. 13.1 договору).
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначив, що ним на виконання умов договору протягом жовтня 2024 року - березня 2025 року передано у власність відповідача природний газ на суму 4 180 178,41 грн згідно з актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами без будь-яких зауважень. Втім, відповідач лише частково здійснив оплату за поставлений природний газ, внаслідок чого за ним обліковується заборгованість у розмірі 804 651,79 грн. Вказану суму боргу, а також нараховані за прострочення оплати 125 746,13 грн пені, 12 896,47 грн 3% річних та 6423,50 грн інфляційних втрат заявлено до стягнення з відповідача за даним позовом.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до норм ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами підписані акти приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2024 року по березень 2025 року шляхом проставлення електронних підписів та печаток, які не містять жодних зауважень та претензій відповідача щодо обсягу поставленого природного газу, а також його вартості. Згідно з вказаними актами приймання-передачі природного газу відповідачу за договором поставлено природний газ на загальну суму 4 180 178,41 грн, чого відповідачем не було спростовано.
Відповідачем в свою чергу, поставлений позивачем газ оплачено лише частково, на суму 3 375 526,62 грн, що підтверджується долученою позивачем до позову інформацією про надходження коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» за період з 17.10.2024 по 26.11.2025.
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Доказів на підтвердження сплати відповідачем залишку заборгованості за поставлений газ у розмірі 804 651,79 грн за договором, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 804 651,79 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача 125 746,13 грн пені, 12 896,47 грн 3% річних та 6423,50 грн інфляційних втрат.
З урахуванням приписів статті 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштам Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 року у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 року у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Пунктом 7.2. договору сторонами погоджено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з пунктом 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Отже, суд зазначає, що дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України та застосування відповідальності відповідно до умов пункту 7.2. договору.
Судом перевірено здійснені позивачем розрахунки пені, інфляційних втрат та 3% річних, встановлено їх правильність та відповідність вимогам умов договору та чинного законодавства.
З урахуванням викладеного позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з положеннями ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Ураховуючи встановлені обставини, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 ГПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СКАН-ТЕПЛО» (04128, місто Київ, вул. Стеценка, будинок 28/63; ідентифікаційний код 43883870) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1, ідентифікаційний код 42399676) 804 651 грн. 79 коп. основного боргу, 125 746 грн 13 коп. пені, 12 896 грн 47 коп. 3 % річних, 6 423 грн 50 коп. інфляційних втрат та 11 396 грн 62 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 23.04.2026.
Суддя Т. Ю. Трофименко