17 січня 2011 р. Справа № 24709/10/9104
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Ліщинського А.М. та Носа С.П.,
при секретарі судового засідання - Романишин О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської обл. від 23.03.2010р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської обл. про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання визнати право та видати посвідчення,-
08.02.2010р. позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила рішення відповідача Управління праці та соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської обл. про відмову у встановленні її права особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та у видачі посвідчення від 15.12.2009р. визнати протиправним і скасувати; зобов'язати відповідача визнати (встановити) її право (соціальний статус) особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 01.10.2006р. та видати їй посвідчення члена сім'ї загиблого (а.с.2-4).
Постановою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської обл. від 23.03.2010р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.37-38).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржила позивач ОСОБА_1, яка покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (а.с.56-60).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що судом невірно застосовані приписи ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; висновок суду про ненадання її чоловікові статусу учасника війни суперечить обставинам справи та іншим судовим рішенням; факт видачі посвідчення ветерана війни не є обов'язковою умовою визнання за відповідною особою її статусу учасника війни.
Окрім цього, рішення суду не підписано всім складом суду, останнім не враховані преюдиційні факти по справі та не надана правова оцінка наведеним позивачем порушенням Законів України «Про звернення громадян», «Про судоустрій України»; несвоєчасно скеровані судом процесуальні документи сторонам по справі
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності згідно із ч.4 ст.196 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних підстав.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 22.05.2002р. та 28.12.2005р. чоловікові позивача ОСОБА_3, 1933р.н., було відмовлено у встановленні статусу учасника війни, оскільки відповідно до п.14 Типового положення про комісії для розгляду з питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затв. наказом Міністерства соціального захисту населення України № 264/289 від 04.06.1996р., статус учасника війни особам, які народилися після 31.12.1932р., встановлюється лише на підставі документів та інших незаперечних доказів, які підтверджують факт роботи в період Великої Вітчизняної війни та війни з імперіалістичною Японією 1941-1945 років. (а.с.23-24, 29-30).
Рішенням Демидівського районного суду Рівненської обл. від 31.08.2005р. ОСОБА_3 встановлено статус учасника війни за роботу в індивідуальному сільському господарстві, при цьому було скасоване рішення № 21 від 22.05.2002р. про відмову в наданні останньому статусу учасника війни.
Відповідно до ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської обл. від 19.10.2006р. апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено, постанову Коломийського міськрайонного суду від 30.05.2006р. скасовано і провадження у справі закрито; при цьому рішення № 71 від 28.12.2005р. про відмову в наданні останньому статусу учасника війни залишилося чинним (а.с.8-9).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1., що засвідчується копією відповідного актового запису (а.с.26-28).
30.10.2009р. позивач ОСОБА_1 звернулася до Управління праці та соціального захисту населення Коломийської міської ради Івано-Франківської обл. із заявою, в якій просила встановити їй статус особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та видати посвідчення члена сім'ї загиблого (а.с.5), в чому їй було відмовлено.
Вказана відмова (№ 1354/01-17 від 15.12.2009р.) мотивована тим, що чоловікові позивача ОСОБА_3 органом праці та соціального захисту населення статус учасника війни не надавався з видачею відповідного посвідчення, тому остання не має права на отримання гарантій, передбачених ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.6).
Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки вони ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають приписам чинного законодавства, з огляду на наступне.
Предметом розглядуваного позову є оскарження дій органу праці та соціального захисту населення щодо відмови в наданні позивачу як дружині померлого учасника війни статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Відповідно до ст.10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього Закону поширюється, зокрема, на дружин (чоловіків) померлих інвалідів Великої Вітчизняної війни, а також дружин (чоловіків) померлих учасників війни і бойових дій, партизанів і підпільників, визнаних за життя інвалідами від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге.
Перелік осіб, які належать до учасників війни, наведений у ст.9 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а документом, що підтверджує статус ветерана війни, є, відповідно до вимог ст.18 Закону, посвідчення, порядок виготовлення та видачі якого встановлюється КМ України.
Постановою КМ України № 302 від 12.05.1994р. (з наступними змінами) затверджено Порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, за змістом пункту 2 якого посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
Відповідно до п.п.3, 7 Порядку учасникам війни (стаття 9 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник війни», останні видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
Оскільки чоловік позивача ОСОБА_3 не отримав у встановленому порядку статус учасника війни з видачею відповідного посвідчення, тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про правильність відмови органу праці та соціального захисту населення в наданні позивачу статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Окрім цього, наявність судових рішень, якими визнано за чоловіком позивача ОСОБА_3 статус учасника війни, не призводить до автоматичного отримання особою такого статусу, оскільки суд не відноситься до органів, які наділені повноваженнями надавати такий статус, останній лише згідно ст.162 КАС України перевіряє правильність прийнятого органом праці та соціального захисту населення рішення і зобов'язує останнього вжити відповідні заходи для захисту прав та інтересів позивача.
Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
В частині наведених порушень судом норм процесуального права колегія суддів враховує, що останні не можна вважати достатньою підставою для зміни чи скасування винесеного судового рішення згідно п.4 ч.1 ст.202 КАС України, оскільки такі порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення справи чи питання.
При цьому колегія суддів зазначає, що законне, обгрунтоване та правильне по суті і справедливе рішення не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань (ч.2 ст.200 КАС України).
Оцінюючи в сукупності вищевикладені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що не підлягає до задоволення.
В частині вимог про зобов'язання відповідача визнати (встановити) за позивачем право (соціальний статус) особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», колегія суддів виходить з того, що такі вимоги відповідно до ст.ст.2, 3, 105 КАС України не можуть розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З врахуванням наведеного, провадження в частині позовних вимог, які фактично стосуються визнання права позивача на отримання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», підлягає закриттю.
З огляду на викладене, суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання визнати (встановити) за позивачем право (соціальний статус) особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», помилково застосував норми права і неправильно вирішив вказані вимоги, через що оскаржувану постанову в частині цих вимог слід скасувати із закриттям провадження у справі.
В решті постанова суду прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.
Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.п.1, 4 ч.1 ст.198, ст.200, ч.1 ст.203, п.п.1, 4 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Постанову Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської обл. від 23.03.2010р. в частині вирішення позовних вимог про зобов'язання органу праці та соціального захисту населення визнати (встановити) право (соціальний статус) особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - скасувати із закриттям провадження у справі.
В решті постанову суду залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий суддя: Р.М.Шавель
Судді: А.М.Ліщинський
С.П.Нос