Справа № 452/3762/23 Головуючий у 1 інстанції: Пташинський І.А.
Провадження № 22-ц/811/1032/26 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
про відмову у відкритті апеляційного провадження
20 квітня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Шандри М.М.
Суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.
перевіривши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності; позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» про визнання протиправним та скасування наказу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності,
встановив:
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.
Скасовано наказ директора Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» №48-в від 16.05.2023 р «Щодо результатів проведення планової весняної ревізії лісових обходів (майстерських дільниць)» в частині оголошення догани старшому майстру лісу ОСОБА_2 .
Скасовано наказ директора Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» №67-в від 24.07.2023 «Про накладення дисциплінарного стягнення», яким старшому майстру лісу ОСОБА_2 оголошено догану.
Визнано протиправним та скасовано наказ директора Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» №53-к від 30.08.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 » з 30.08.2023.
Визнано протиправним та скасовано наказ директора Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» №51-К«Про звільнення ОСОБА_2 », яким ОСОБА_2 звільнений із займаної посади старшого майстра лісу з 25 серпня 2023 року у зв'язку із систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором, на підставі пункту 3 частини 1 статті 40 КЗпП України.
Поновлено ОСОБА_2 на посаді старшого майстра лісу Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» з 25 серпня 2023 року.
Стягнуто з Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28.08.2023 по 24.06.2024 в розмірі 174 999,25 грн, відрахувавши з цієї суми податки та обов'язкові платежі і збори, що стягуються із заробітної плати.
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» в користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 5368,40 грн.
Позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.
Скасовано наказ директора Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» №48-в від 16.05.2023 «Щодо результатів проведення планової весняної ревізії лісових обходів (майстерських дільниць)» в частині оголошення догани старшому майстру лісу ОСОБА_3 .
Стягнуто з Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» в користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Рішення суду оскаржила особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу 17 березня 2026 року.
Ухвалою судді Львівського апеляційного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року залишено без руху та надано апелянту строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали подати заяву з наведенням інших поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки вказані апелянтом підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали визнані судом неповажними.
15 квітня 2026 року на адресу Львівського апеляційного суду надішли письмова заява ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року.
У своїй заяві апелянт просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення, посилаючись на те, він не був залучений до участі у розгляді даної справи та не був повідомлений у передбачений законом спосіб про ухвалення оскаржуваного рішення суду, належним чином засвідчена копія якого йому не надсилалася. Зазначає, що копію ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2025 року про відкриття провадження у справі № 944/4377/25 він дійсно отримав 14 листопада 2025 року, однак районний суд, всупереч вимогам ч.2 ст. 190 ЦПК України, не надіслав разом із копією ухвали про відкриття провадження у справі копію позовної заяви Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» з додатками. Звертає увагу, що реєстрація Електронного кабінету в ЄСІТС від його імені була здійснена посадовими особами Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» без погодження з ним та без його відома у період, коли він був відсторонений він посади директора цього підприємства. На момент скерування йому в електронній формі копії позовної заяви у справі № 944/4377/25, у нього був відсутній доступ до електронного кабінету в ЄСІТС. Вважає, що надіслання на його поштову адресу Державним підприємством «Мостиське військове лісництво» позовної заяви до відкриття провадження у справі № 944/4377/25 не відповідає вимогам процесуального законодавства і є недопустимим доказом. Крім цього, звертає увагу, що адвокат Соколов О.В, не представляє його інтереси у даній справі.
Перевіривши вказане клопотання та матеріали справи, колегія суддів вважає, що підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття провадження у справі відсутні, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень.
У рішенні від 19 лютого 2009 року у справі «Христов проти України», заява № 24465/04, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити у контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії».
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення, згідно з яким жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі; повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі «Рябих проти росії»).
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» викладено висновок Європейського суду з прав людини про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом із тим питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан потрібного їм судового провадження. У кожній справі суди мають перевіряти, чи виправдовують підстави для поновлення строків для оскарження втручання у принцип юридичної визначеності.
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі «Дія 97» проти України», № 19164/04, § 47).
У рішенні від 03 квітня 2025 року у справі «Обаранчук проти України» (заява № 41443/16) Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що національні суди не надали жодних підстав, які б свідчили про наявність обставин суттєвого та переконливого характеру, які б виправдовували поновлення провадження у справі заявниці. Рішення про відкриття провадження за апеляційною скаргою Л. на рішення 2012 року порушило принцип правової визначеності. Відповідно, мало місце порушення пункту 1 статті6 Конвенції.
Отже, встановлення строків звернення до суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для сторін того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі №160/6211/21 (провадження № К/990/25232/22).
Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи є підстави для поновлення строків на оскарження.
Безпідставне поновлення строк на оскарження судового рішення може бути визнано порушенням права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Особа, яка подає апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, у тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження.
Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, суд має виходити із того, що підстави пропуску строків можуть бути визнані поважними лише у тому випадку, якщо таке недотримання строків апеляційного оскарження зумовлене діями (бездіяльністю) суду першої інстанції, а так само наявністю інших об'єктивних перешкод, що безумовно перешкоджали своєчасному зверненню з такою скаргою.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження № 61-14230сво18).
У справі, яка переглядається, 24 червня 2024 року Самбірський міськрайонний суд Львівської області ухвалив оскаржуване рішення суду. Апеляційну скаргу на рішення подано ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Оцінюючи доводи поданого ОСОБА_1 клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду, колегія суддів встановила таке:
-так, ОСОБА_1 не брав участі у розгляді даної справи, тому у суду першої інстанції, з огляду на положення ст. 272 ЦПК України, був відсутній обов'язок надсилати йому копію повного судового рішення чи повідомляти про його ухвалення;
-апелянт не заперечує, що копію ухвали Яворівського районного суду Львівської області від 18 вересня 2025 року про відкриття провадження у справі № 944/4377/25 він отримав 14 листопада 2025 року;
-із наданих суду апеляційної інстанції Державним підприємством «Мостиське військове лісництво» документів, вбачається, що підприємство звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу у справі № 944/4377/25 шляхом подання позовної заяви в електронній формі через електронний кабінет, тому надсилання матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 до його електронного кабінету та у паперовій формі листом з описом вкладення було процесуальним обов'язком позивача з огляду на положення ч.7 ст. 44 ЦПК України та відповідає вимогам процесуального законодавства. При цьому, відповідно до положень ч. 2 ст. 190 ЦПК України, Яворівський районний суд Львівської області правильно надіслав ОСОБА_1 лише копію ухвали про відкриття провадження;
-доводи ОСОБА_1 про те, що реєстрація Електронного кабінету в ЄСІТС від його імені була здійснена посадовими особами Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» без погодження з ним та без його відома, викликають у колегії суддів обґрунтований сумнів, оскільки процедура реєстрації Електронного кабінету фізичної особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису такої особи.
Колегія суддів також звертає увагу, що у поданому 21 листопада 2025 року ОСОБА_1 відзиві на позовну заяву у справі № 944/4377/25 серед іншого, ним здійснено аналіз оскаржуваного рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року, зокрема, щодо учасників справи.
Верховний Суд у своїй постанові від 18 липня 2023 року у справі № 2-6491/08 вказав, що оцінювати наявність поважних причин пропуску строку на апеляційне провадження особи, яка не брала участь у розгляді цієї справи судом першої інстанції, апеляційний суд повинен виключно в тому контексті, чи пропущено строк оскарження саме з того моменту, коли особа дізналася або за усіма обставинами повинна була дізнатися про наявність такого судового рішення.
Відповідно, ОСОБА_1 , дізнавшись про наявність оскаржуваного рішення суду першої інстанції із поданого19 серпня 2025 року Державним підприємством «Мостиське військове лісництво» позову у справі № 944/4377/25, маючи можливість самостійно звернутися протягом розумного строку до суду із вимогою надати копію такого рішення та своєчасно у межах визначених процесуальним законом строків звернутися до суду із апеляційною скаргою на таке судове рішення, не реалізував надане процесуальним законом право та лише 12 лютого 2026 року його адвокат - Соколов О.В. звернувся до Самбірського міськрайонного суду Львівської області із заявою про ознайомлення з матеріалами справи. При цьому апелянт не навів будь-яких доводів про наявність об'єктивних перешкод для ознайомлення протягом значного періоду часу із матеріалами відомого йому судового провадження.
Доводи ОСОБА_1 про порушення судом принципу змагальності є безпідставними, оскільки за наявності доказів про те, що особа, яка вважає, що оскаржуваним рішенням суду порушені її права, знала про прийняте рішення, суд зобов'язаний перевірити причини пропуску строку на апеляційне оскарження, відповідно до положень статті 354 ЦПК України. 23 березня 2026 року Державне підприємство «Мостиське військове лісництво», яке є учасником справи, подало в електронній формі через електронний кабінет заяву, в якій висловило заперечення щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 строку на апеляційне оскарження із долученням відповідних матеріалів, які апеляційний суд був зобов'язаний перевірити та оцінити, що і було зроблено.
Пунктом 4 частини 1 статті 358 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи наведене та те, що ОСОБА_1 та не навів поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження, колегія суддів дійшла до висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року.
Керуючись п.4 ч.1 ст. 358 ЦПК України,
постановив:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року - відмовити.
Відмовити у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 24 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» про визнання протиправними та скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності; позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Мостиське військове лісництво» про визнання протиправним та скасування наказу щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Ухвала набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді