21 квітня 2026 року м. Київ № 320/37008/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СКРІН КО»
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «СКРІН КО» з позовом до Головного управління ДПС у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Київській області № 1607-Р від 30.05.2025 року про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 359;
- зобов'язати Головне управління ДПС у Київській області видати Товариству з обмеженою відповідальністю «СКРІН КО» ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за місцем роздрібної торгівлі пальним за адресою: Київська область, м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 359.
В обґрунтування позову товариство вказує, що подало всі документи, передбачені законом, а саме документи щодо права користування земельною ділянкою договір купівлі-продажу земельної ділянки та договір оренди земельної ділянки №0301/25 від 03.01.2025, за яким земельна ділянка з кадастровим номером 3220489500:02:026:0530 передана позивачу у строкове платне користування до 31.12.2027, витяг з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, реєстраційний номер КС101250506693, з якого вбачається, що автозаправну станцію з магазином супутніх товарів та АГЗП збудовано, а 06.05.2025 об'єкт введено в експлуатацію, а також дозвіл Державної служби з питань праці від 16.02.2024 на експлуатацію одностінного двосекційного резервуара РГСН за цією ж адресою, а також дозвіл на виконання газонебезпечних робіт і робіт у вибухопожежонебезпечних зонах.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач у відзиві зазначив, що після 01.01.2025 застосуванню підлягає Закон України № 3817-ІХ, а не Закон № 481/95-ВР, і що частина п'ята статті 43 Закону № 3817 передбачає подання, зокрема, копій документів на право власності або користування земельною ділянкою та сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна щодо всіх об'єктів нерухомого майна, необхідних для здійснення відповідної діяльності. Також відповідач вважає, що витяг з Реєстру будівельної діяльності не є тим документом, який прямо названий у законі, а тому відмова є правомірною.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
19.05.2025 ТОВ «СКРІН КО» звернулося до ГУ ДПС у Київській області із заявою щодо видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за адресою: м. Біла Церква, вул. Івана Кожедуба, 359, додавши, зокрема, копії виписки з ЄДР, витягу платника ПДВ, статутних документів, реєстраційного посвідчення РРО, форми 20-ОПП щодо місця провадження діяльності, договору оренди земельної ділянки, договору купівлі-продажу земельної ділянки, витягу з Державного реєстру речових прав, інформації ДЗК про право власності, дозволів з охорони праці на експлуатацію обладнання та виконання робіт, паспорта посудини, що працює під тиском, витягу з реєстру будівельної діяльності, а також платіжної інструкції про сплату за ліцензію.
Рішенням від 30.05.2025 № 1607-Р ГУ ДПС у Київській області відмовило позивачу у наданні ліцензії, мотивуючи це тим, що позивач не подав документи, які підтверджують право власності / право користування майном, а також не подав копію сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна щодо одностінного двосекційного резервуара РГСН 2022 року виготовлення.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
01 січня 2025 року набув чинності розділ VII «Ліцензування» Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі Закон № 3817).
Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, ввезення на митну територію України, вивезення за межі митної території України, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, спиртовими дистилятами, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, тютюновою сировиною, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, а також посилення боротьби з їх незаконним виробництвом та обігом на території України.
Положеннями статті 1 цього закону визначено, що ліцензія - це право суб'єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності.
Частиною 1 статті 20 Закону №3817 передбачається, що вирощування тютюну, ферментація тютюнової сировини, виробництво тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюється суб'єктами господарювання за наявності ліцензії на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право виробництва тютюнових виробів, на право виробництва рідин, що використовуються в електронних сигаретах, відповідно.
Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону № 3817 (в редакції чинній на момент подання заяви про одержання ліцензії) органами ліцензування є: 1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику; 2) територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 3817 ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.
Для отримання ліцензії суб'єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України (ч. 2 ст. 43 Закону № 3817).
Відповідно до ч. 4 ст. 43 Закону № 3817 до заяви про отримання ліцензії додаються:
1) копія документа, що засвідчує право власності або право користування об'єктами/об'єктом нерухомого майна (його частиною)/приміщеннями/приміщенням (його частиною), що використовуються для виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, для ферментації тютюнової сировини;
2) перелік технологічного обладнання, що перебуває у власності суб'єкта господарювання, або копії документів, що підтверджують право користування суб'єкта господарювання технологічним обладнанням, що забезпечує повний технологічний цикл виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, ферментації тютюнової сировини;
3) копія договору з лабораторією (у разі відсутності власної лабораторії) - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах;
4) копія документа, що підтверджує право користування земельною ділянкою, на якій вирощується тютюн/здійснюється ферментація тютюнової сировини, із зазначенням кадастрового номера такої земельної ділянки - для ліцензій на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини;
5) атестат виробництва - для ліцензій на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, на право ферментації тютюнової сировини.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 3817 підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, зокрема
1) відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про заявника (крім іноземних суб'єктів господарської діяльності, які діють через свої зареєстровані постійні представництва, та осіб, які ведуть облік результатів діяльності за договорами про спільну діяльність без утворення юридичної особи) або наявність відомостей про державну реєстрацію його припинення;
2) відсутність обов'язкової реєстрації або взяття на облік суб'єкта господарювання у податкових органах, або відсутність повідомлення суб'єкта господарювання про об'єкти оподаткування і об'єкти, пов'язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України;
3) відсутність відомостей про державну реєстрацію (легалізацію, акредитацію чи засвідчення факту створення в інший спосіб) постійного представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності та/або про взяття його на облік у контролюючому органі;
4) подання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності не за встановленою формою або з порушенням порядку її подання;
5) неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом;
6) підписання заяви про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності особою, яка не має на це повноважень;
7) виявлення розбіжностей у відомостях, наведених у заяві про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі підакцизними товарами (продукцією), та відомостях інформаційних баз даних органу ліцензування щодо фіскальних номерів реєстраторів розрахункових операцій, програмних реєстраторів розрахункових операцій, книг обліку розрахункових операцій та розрахункових книжок, наявних у місці роздрібної торгівлі;
8) наявність інформації про здійснення контролю над заявником у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції", резидентами держави, що здійснює збройну агресію проти України у значенні, наведеному у статті 1 Закону України "Про оборону України";
9) наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду, що набрало законної сили, яким заявнику встановлена заборона на провадження окремого виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, рішення Ради національної безпеки і оборони України, введеного в дію указом Президента України про застосування до суб'єкта господарювання санкції, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 4 Закону України "Про санкції";
10) подання заяви про отримання ліцензії з порушенням строків, визначених частиною дев'ятою статті 46 цього Закону;
11) невідповідність відомостей, зазначених у заяві про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, щодо коду класифікації доходів бюджету, суми внесеного платежу, номера і дати платіжної інструкції, що підтверджує внесення річної плати або щоквартальної частини річної плати за відповідну ліцензію, фактичним даним органу ліцензування;
12) невстановлення цілодобової системи відеоспостереження у випадках, передбачених цим Законом;
13) наявність інформації, що заявник на дату подання заяви на отримання ліцензії не пройшов електронну ідентифікацію онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" або не здійснює листування з контролюючим органом через електронний кабінет або контролюючим органом прийнято заяву про відмову отримувати документи через електронний кабінет.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що для здійснення господарської діяльності, зокрема, зі зберігання пального, суб'єкт господарювання має отримати ліцензію на здійснення такої діяльності. Вичерпний перелік документів, що подається разом із заявою про отримання ліцензії, визначений статтею 43 Закону № 3817.
У цьому переліку, крім іншого, визначено сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об'єктів нерухомого майна, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.
Судом встановлено, що позивач, звертаючись до відповідача із заявою про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним подав: платіжну інструкцію про сплату вартості ліцензії, договір користування об'єктом за місцем провадження діяльності, витяг з Державного земельного кадастру, договір про співробітництво (партнерство), акт введення в експлуатацію основних засобів, висновок експерта за результатами будівельно-технічної експертизи, дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки, а також дозвіл на експлуатацію машин, механізмів та устаткування підвищеної небезпеки.
Водночас, контролюючий орган в оскаржуваному рішенні вказує, що позивачем не подано належних документів, що підтверджують право власності або користування об'єктом нерухомого майна, а також сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта нерухомого майна щодо резервуару, який використовується у діяльності.
Натомість, позивачем надано витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації, який, як встановлено судом, не передбачений чинним законодавством як документ, що подається для отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
Суд зазначає, що перелік документів, визначений статтею 43 Закону № 3817, є імперативним та вичерпним, а отже орган ліцензування не наділений повноваженнями приймати інші документи як альтернативу тим, що прямо передбачені законом.
Крім того, суд бере до уваги, що діяльність, пов'язана зі зберіганням та реалізацією пального, пов'язана із використанням небезпечних речовин та об'єктів підвищеної небезпеки.
Відповідно до Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» такі об'єкти становлять потенційну загрозу для життя та здоров'я людей, а тому їх експлуатація підлягає особливо суворому державному контролю.
З урахуванням положень статей 3, 13 та 50 Конституції України, суд зазначає, що забезпечення безпеки життя і здоров'я людини має пріоритет над приватним інтересом суб'єкта господарювання у здійсненні підприємницької діяльності.
У цьому контексті обов'язок подання документів, що підтверджують введення об'єкта в експлуатацію, спрямований на перевірку безпечності об'єкта та недопущення його використання без належного контролю.
Суд також враховує правову позицію Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладену у постановах від 02.07.2024 у справі № 640/6760/20, від 26.01.2021 у справі № 826/10130/18 та від 20.04.2021 у справі № 817/1269/17, відповідно до якої дотримання вимог щодо введення об'єктів в експлуатацію є обов'язковим елементом забезпечення безпеки їх використання.
Отже, неподання позивачем сертифіката про прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, який використовується для здійснення діяльності з роздрібної торгівлі пальним, є порушенням імперативних вимог пункту 2 частини п'ятої статті 43 Закону № 3817.
Доводи позивача про те, що поданий ним витяг з Реєстру будівельної діяльності є достатнім, суд відхиляє, оскільки такий документ не передбачений законом як належний доказ введення об'єкта в експлуатацію для цілей ліцензування.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи у наданні ліцензії, діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом, а оскаржуване рішення є правомірним.
Підстав для його скасування судом не встановлено.
Отже, із урахуванням сукупності наведених обставин, суд дійшов висновку про не доведення позивачем наявності підстав для задоволення позову.
Відповідачем під час розгляду даного спору, було надано переконливі і обґрунтовані пояснення, а також докази на підтвердження власної правової позиції.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду цього спору, а тому задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень статті 139 КАС України, судові витрати з відповідача стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.