ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.04.2026Справа № 910/13739/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., за участю секретаря судового засідання Голуба О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій»
до Державного підприємства «Цифрове»
про стягнення 1 909 136, 17 грн.
За участю представників сторін, згідно протоколу судового засідання від 20.04.2026.
Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Цифрове» про стягнення 1 909 136, 17 грн безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 14.10.2020 по 07.11.2022, відповідач виконував функції Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ) та стягнув за вказаний період (по окремим заявкам) від заявників грошові кошти (мито) у розмірі 1 909 136, 17 грн, та зобов'язаний був їх перерахувати на користь Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) і Європейського патентного відомства (ЄПВ) за виконані ними зобов'язаннями, проте вказаного не зробив. В той же час, починаючи з 08.11.2022 відповідач не є уповноваженим органом на виконання функцій НОІВ, так як Кабінет Міністрів України на національному рівні уповноважив саме позивача виконувати ці функції. Оскільки Відповідач з 08.11.2022 не є уповноваженим органом НОІВ, то правова підстава для зберігання ним отриманих від заявників спірних коштів відпала (припинена), внаслідок чого у нього виникли кондикційні зобов'язання перед позивачем. Враховуючи те, що відповідач з 08.11.2022 не є уповноваженим органом НОІВ, як наслідок він безпідставно утримує грошові кошти, які були отримані ним як «відомством, що отримує» та «Органом міжнародної попередньої експертизи», але не перераховані за належністю до ВОІВ та ЄПВ згідно з нормами міжнародного права, що відповідно до статті 1212 ЦК України підлягають перерахуванню на користь позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче провадження у справі призначено на 15.12.2025.
05.12.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив в задоволені позову відмовити.
09.12.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивача просив позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2025 продовжити строк підготовчого провадження у справі та відкладено розгляд справи на 26.01.2026.
20.01.2026 від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач просив в задоволені позовних вимог відмовити.
Судове засідання 26.01.2026 не відбулося у зв'язку з технічним збоєм в роботі підсистеми відеоконференцзв'язку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2026 призначено судове засідання на 16.02.2026.
В судовому засіданні 16.02.2026 під розписку, підписану уповноваженими учасниками справи було відкладено розгляд справи на 16.03.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.04.2026.
В судовому засіданні 06.04.2026 під розписку підписану уповноваженими учасниками справи було оголошено перерву на 20.04.2026.
Представник позивача у судове засідання 20.04.2026 надав пояснення суду та просив позовні вимоги задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні 20.04.2026 надав пояснення суду та заперечив проти доводів позовної заяви, просив в задоволені позову відмовити.
В судовому засіданні 20.04.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Позивач вказує, що відповідно до правила 15.1 Інструкції до Договору про патентну кооперацію (далі РСТ) кожна міжнародна заявка супроводжується сплатою мита на користь Міжнародного бюро («міжнародне мито за подання»), яке стягується відомством, що отримує.
Правилом 16.1 (а) і (b) Інструкції до РСТ передбачено, що кожен Міжнародний пошуковий орган може вимагати від заявника сплати мита («мито за пошук») на власну користь за проведення міжнародного пошуку, а також за виконання всіх інших завдань, покладених на Міжнародний пошуковий орган Договором або цією Інструкцією. Мито за пошук стягується відомством, що отримує.
Згідно з правилом 57.1 Інструкції до РСТ кожна вимога про проведення міжнародної попередньої експертизи супроводжується сплатою мита на користь Міжнародного бюро («мито за обробку»), яке стягується Органом міжнародної попередньої експертизи, до якого подається вимога.
Інформація про розмір мита за подання заявки, знижки та валюту платежу, зазначена на офіційному вебсайті Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) у вкладці «Розміри зборів PCT на міжнародній фазі» розділу «Збори PCT» https://www.wipo.int/en/web/pct-system/fees/index.
Позивач вказує, що за інформацією Українського національного офісу інтелектуальної власності та інновацій (УКРНОІВІ), відповідач, як «відомство що отримує» і як «Орган міжнародної попередньої експертизи» у період з листопада 2021 року по 07.11.2022 включно, стягнув (по окремим заявкам) від заявників кошти: міжнародне мито за подання, що за офіційним курсом Національного банку України на день сплати такого мита заявниками склало в загальній сумі 28 609, 60 доларів США, для подальшого перерахування його на користь ВОІВ відповідно до правила 15.1 Інструкції до PCT; мито за міжнародний пошук, що за офіційним курсом Національного банку України на день сплати такого мита заявниками склало в загальній сумі 14 200, 00 євро, для подальшого перерахування його на користь ЄПВ як Міжнародного пошукового органу відповідно до правила 16.1 (а) і (b) Інструкції до PCT; мито за обробку, що за офіційним курсом Національного банку України на день сплати такого мита заявниками склало в загальній сумі 272, 40 євро, для подальшого перерахування його на користь ВОІВ відповідно до правила 57.1 Інструкції до РСТ.
Також позивач вказує, що збори за подану міжнародну заявку сплачується відомству, що отримує, у валюті країни, в якій останній знаходиться. Зазначена інформація розміщена на офіційному вебсайті ВОІВ. Потім відомство, що отримує, перераховує міжнародний збір за подання до ВОІВ, а збір за пошук - організації, яку вказав заявник у заявці, у встановлених ними валютах (USD та EUR). У подальшому, ВОІВ та ЄПВ в повному обсязі виконали зобов'язання по обробці заявок.
Однак, вказані кошти, що з урахуванням ч. 2 ст. 533 ЦК України визначені у гривнях за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу у розмір 1 909 136, 17 грн, які були отримані відповідачем, не були перераховані ним за належністю.
Позивач вказує, що 17.10.2025 засобами поштового зв'язку направив відповідачу вимогу від 16.10.2025 № 9875/4002-04-2025, в якій вимагав у 5-денний строк від дати отримання цієї вимоги, повернути безпідставно збережені грошові кошти шляхом їх перерахування на його банківські реквізити.
Вказана вимога задоволена не була, що і стало підставою для звернення до Господарського суду міста Києва з даним позовом.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.10.2020 № 1267-р «Про Національний орган інтелектуальної власності», яке набрало чинності 14.10.2020, на Державне підприємство «Український інститут інтелектуальної власності» (на підставі наказу Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України від 28.08.2025 № 359 перейменовано на Державне підприємство «Цифрове») (відповідач) було покладено виконання функцій Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ).
Надалі згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 № 943-р «Деякі питання Національного органу інтелектуальної власності», яке набрало чинності 08.11.2022, було визначено, що функції НОІВ виконує Державна організація «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (УКРНОІВІ).
З наведено свідчить, що у період з 14.10.2020 по 07.11.2022, функції НОІВ виконував відповідач.
Згідно з абз. 2 ч. 3 ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» НОІВ здійснює функції «відомства, що отримує», «Міжнародного пошукового органу» та «Органу міжнародної попередньої експертизи» відповідно до Договору про патентну кооперацію від 19.06.1970, що набув чинності для України 25.12.1991.
Договір про патентну кооперацію (далі - РСТ) - це багатосторонній договір, адміністрування якого здійснюється Міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності.
Відповідно до статей 26 та 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969, яка набрала чинності для України від 13.06.1986, кожен чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен добросовісно виконуватись, а кожен учасник не може посилатись на положення свого внутрішнього права як на виправдання для невиконання ним договору.
Частиною 1 ст. 9 Конституції України та ч. 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
РСТ є міжнародним багатостороннім актом, ратифікованим Україною, і відповідно до зазначених норм у цьому пункті є частиною національного законодавства.
Також, відповідно до Угоди між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України та Міжнародним бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» функцій Міжнародного пошукового органу та Органу міжнародної попередньої експертизи відповідно до РСТ від 06.10.2017, дата набрання чинності для України 01.01.2018, відповідач призначений Міжнародним пошуковим органом та Органом міжнародної попередньої експертизи відповідно до РСТ. У подальшому позивач прийняв на себе функції щодо процедур патентування, які виконував відповідач, про що відповідно до статей 16 та 32 PCT під час 55-ї сесії Асамблеї Союзу PCT схвалено відповідні зміни до Угоди.
Судом встановлено, що відповідач у період з 14.10.2020 по 07.11.2022, виконуючи функції Національного органу інтелектуальної власності стягнув (по окремим заявкам) від заявників 28 609, 60 доларів США, 14 200, 00 євро та 272, 40 євро, що за офіційним курсом на день платежу в загальному розмірі становить 1 909 136, 17 грн та відповідно до правил 15.1, 16.1(а) і (b) та 57.1 Інструкції до Договору про патентну кооперацію повинен був вказані кошти перерахувати за належністю до ВОІВ та ЄПВ, проте зазначеного не виконав.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
За приписами ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. Зазначене викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 № 910/1238/17, від 26.06.2018 № 910/9072/17.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Вказаний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 01.04.2019 № 904/2444/18, від 23.04.2019 № 918/47/18, від 23.01.2020 № 910/3395/19.
З врахуванням викладеного, Господарський суд міста Києва дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 909 136, 17 грн як безпідставно збережених коштів на підставі ст. 1212 ЦК України підлягає задоволенню.
Викладені у відзиві на позов аргументи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, оскільки не спростовують доводів позивача та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Відповідно до ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України, встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до п. 81 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 № 129/1033/13-ц, принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, суд оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору у відповідності до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Стягнути з ДЕРЖАВНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ЦИФРОВЕ» (01133, місто Київ, б. Лесі Українки, будинок 26, ідентифікаційний код 31032378) на користь ДЕРЖАВНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ «УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ОФІС ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ТА ІННОВАЦІЙ» (01601, місто Київ, вул. Годзенка Дмитра, будинок 1, ідентифікаційний код 44673629) заборгованість у розмірі 1 909 136 (один мільйон дев'ятсот дев'ять тисяч сто тридцять шість) грн 17 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 22 909 (двадцять дві тисячі дев'ятсот дев'ять) грн 63 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 22.04.2026.
Суддя І.В. Алєєва