Справа № 308/7051/24
20.04.2026 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді ОСОБА_1
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_4 ,
учасників судового процесу: прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 , захисника-адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження у кримінальному провадженні №11-кп/4806/171/26 за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року,
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_5 про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , - задоволено.
Продовжено щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 309 КК України, строк дії раніше застосованого (обраного) запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою із визначенням розміру застави, на період розгляду кримінального провадження, але не більше ніж на 60 днів, тобто до 21 травня 2026 року включно.
В ухвалі суду вказується на те, що у провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває кримінальне провадження відомості про кримінальне правопорушення у якому 14.06.2024 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12023071030001204, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону від 28.04.2023), ч. 1 ст. 309 КК України.
23.03.2026 прокурор подав до суду клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, обґрунтовуючи тим, що ОСОБА_7 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 (в редакції Закону від 28.04.2023), ч. 1 ст. 309 КК України, одне з яких, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів. Ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, встановлені судом при обранні та неодноразовому продовженні відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу, не змінились та не зменшились, а саме, з метою ухилення від кримінальної відповідальності обвинувачений може переховуватися від органу досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків, експерта, потерпілих, спеціаліста у кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції ухвалу мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявність обставин, які свідчать про обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованих йому діянь та наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: існує ймовірність того, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі може переховуватися від органу досудового розслідування та суду; та може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, враховуючи спосіб вчинення кримінального правопорушення. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, судом не встановлено. Крім того, судом враховано і те, що злочин, передбачений ч. 4 ст. 190 КК України, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 , пов'язаний із заволодіння чужим майном шляхом обману, вчиненому в особливо великих розмірах. При цьому суд бере до уваги спосіб вчинення даного злочину, розмір спричиненої цим злочином майнової шкоди, а також особу потерпілої ОСОБА_8 , яка є матір'ю загиблого військовослужбовця, що загинув виконуючи бойове завдання пов'язане із захистом територіальної цілісності України під час дії воєнного стану. З огляду на наведене, щодо обвинуваченого ОСОБА_7 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави, достатнього для забезпечення виконання ним покладених на нього обов'язків.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_6 вказує на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, такою, що підлягає скасуванню. Зазначає, що ОСОБА_7 утримується під вартою з 12 жовтня 2023 року та тривалість тримання його під вартою склала понад 29 місяців (більше 2.5 років), тобто зазначений строк наразі перебуває за межами розумного. Вказує, що у оскаржуваній ухвалі суд не вказав жодних нових обставин, які б підтверджували збереження або збільшення виявлених ризиків. Крім того зазначає, що ухвала містить пряму внутрішню суперечність, яка свідчить про невмотивованість рішення, зокрема: з одного боку суд зазначив, що свідки на даний час судом вже допитані, з іншого боку, в іншому абзаці ухвали зазначено, що всі свідки не допитані, тобто зазначене свідчить про порушення вимоги вмотивованості судового рішення, встановленої ст.370 КПК України. Вважає, що ризики відповідно до ст. 117 КПК України щодо ОСОБА_7 - відсутні і прокурором не було надано доказів зворотного. Зазначає, що судом визначена застава є надмірно необґрунтованою, що за будь-яких стандартів є недосяжною для пересічного громадянина, тобто суд фактично не розглянув питання можливості застосування альтернативних запобіжних заходів - домашнього арешту з покладенням відповідних обов'язків. Звертає увагу, що обвинувальний акт направлено до суду 17.04.2024, тобто перебуває на розгляді вже майже два роки та наразі перебуває на стадії допиту свідків, а отже наведені обставини вказують на те, що тримання під вартою фактично перетворюється на превентивне покарання, що є неприпустимим у розумінні ст.5 Конвенції та ст.29 Конституції України.
Просить суд, оскаржувану ухвалу суду скасувати, змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, а в разі відмови у застосуванні домашнього арешту - суттєво знизити розмір застави до меж, реально досяжних для обвинуваченого, відповідно до вимог, передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Апеляційна скарга розглядається за відсутності обвинуваченого ОСОБА_7 , неявка якого, з огляду на положення ч. 4 ст. 405 ст. 422-1 КПК України, не перешкоджає її розгляду. Приймаючи рішення про розгляд справи за відсутності обвинуваченого, апеляційний суд бере до уваги, що в апеляційній скарзі не порушується питання про погіршення його становища і від нього не надходило клопотання про бажання брати участь у розгляді апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача про суть ухвали суду, повідомлення про те, ким і в якому обсязі вона оскаржена, пояснення захисника-адвоката ОСОБА_6 на підтримання вимог апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів приходить до наступного висновку.
При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення колегія суддів бере до уваги такі приписи кримінального процесуального законодавства.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
У відповідності до ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Висновок суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , колегія суддів уважає належним чином вмотивованим, викладені у судовому рішенні судження такими, що ґрунтуються на вимогах закону та узгоджуються з наявними в матеріалах контрольного провадження доказами та обставинами кримінального провадження.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , обґрунтовано взяв до уваги тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим (позбавлення волі), дані про особу обвинуваченого (сімейний стан, наявність на утриманні малолітньої дитини, відсутність судимості), а також відсутність обставин, які би перешкоджали триманню обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та необхідність проведення судом необхідних процедурних (процесуальних) дій, у тому числі дослідження доказів.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України ризиків, а саме: обвинувачений ОСОБА_7 перебуваючи на волі, усвідомлюючи тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі доведення вини, може переховуватися від суду, може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, враховуючи спосіб кримінального правопорушення.
Наведені вище обставини, на переконання апеляційного суду, свідчать і про обґрунтованість висновків суду першої інстанції про те, що інші, більш м'які, запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, будуть недостатніми для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_7 під час судового провадження та запобігання вищевказаних ризиків, які продовжують існувати, при цьому стороною захисту, в свою чергу, не спростована наявність таких. Апеляційний суд звертає увагу на те, що стороною захисту не надано жодних доказів, зокрема й даних про особу обвинуваченого, які би давали обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 , перебуваючи на волі, не ухилятиметься від суду, не вчинятиме інших кримінальних правопорушень, і що до нього може бути застосовано більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою.
З огляду на вищевказане, доводи апеляційної скарги захисника про те, що ризики відповідно до ст. 117 КПК України щодо ОСОБА_7 - відсутні і прокурором не було надано доказів зворотного, колегія суддів уважає необґрунтованими і такими, що не знаходять свого підтвердження та спростовуються наведеним вище.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги у цій частині, апеляційний суд звертає увагу на те, що висновки суду про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 є обґрунтованими та правильними. Саме цей запобіжний захід зможе запобігти настанню вищеописаних ризиків, забезпечить дієвість кримінального провадження та належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_7 .
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що обвинувачений ОСОБА_7 утримується під вартою з 12 жовтня 2023 року та тривалість тримання його під вартою склала понад 29 місяців (більше 2.5 років), тобто зазначений строк наразі перебуває за межами розумного, колегія суддів звертає увагу на те, що утримання обвинуваченого ОСОБА_7 тривалий час під вартою здійснювалось на підставі умотивованих ухвал слідчого судді та суду, зокрема й апеляційної інстанції, а складність кримінального провадження щодо ОСОБА_7 зумовила його тривалий розгляд. Відтак, ці доводи не можна вважати слушними. При цьому, колегія суддів вважає, що обраний ОСОБА_7 запобіжний захід, у тому числі й із урахуванням його тривалості, відповідає характеру та тяжкості інкримінованих ОСОБА_7 діянь, а також тяжкості можливого покарання та виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та обставини, на які посилається сторона захисту, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що такі не впливають та не спростовують наявність ризиків, описаних в оскаржуваній ухвалі, не свідчать про те, що такі перестали існувати, що в свою чергу не дає підстав для відмови в задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
З огляду на наведене вище, доводи апеляційної скарги про застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту із покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, - апеляційний суд відхиляє як безпідставні і необґрунтовані. Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд бере до уваги те, що обвинуваченим та стороною захисту не надано жодних доказів, які б спростовували встановлені ризики та, відповідно, давали можливість для застосування щодо обвинуваченого більш м'яких запобіжних заходів, у тому числі й домашнього арешту.
Тому, доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як такі, що не впливають на висновок суду першої інстанції про необхідність продовження щодо обвинуваченого ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, і не дають підстав для застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу. При цьому, апеляційний суд враховує і те, що в матеріалах контрольного провадження відсутні відомості про те, що існують обставини, які унеможливлюють застосовування відносно ОСОБА_7 саме такого запобіжного заходу.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги і те, що навіть якщо обвинувачений і не має на меті ухилятися від суду, чи вчиняти інші кримінальні правопорушення, а також порушувати процесуальні обов'язки іншим чином, однак, обставини, за яких вчинено кримінальні правопорушення, їх тяжкість та інші наведені вище обставини, у тому числі й дані про особу обвинуваченого, дають обґрунтовані підстави вважати, що такі ризики мають місце, і їх запобіганню буде достатнім лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Тому, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора та продовжив строк тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою з урахуванням положень ч. 1 ст. 197 КПК України, до 21.05.2026 включно.
Окрім того, всупереч доводів апеляційної скарги, визначений слідчим суддею підозрюваному ОСОБА_7 розмір застави є таким, що співвідноситься з даними про особу підозрюваного, обставинами кримінального правопорушення, а тому відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зазначеним у ч. 4, 5 ст. 182 КПК України.
Такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів в даному кримінальному провадженні, не порушує права підозрюваного та підстав вважати його завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає.
При цьому колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд і відхиляє як безпідставні і необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що в разі відмови у застосуванні домашнього арешту - суттєво знизити розмір застави до меж, реально досяжних для обвинуваченого, відповідно до вимог, передбачених п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
Апеляційний суд бере до уваги аргументи, які наведені в апеляційній скарзі захисника, проте в даному конкретному випадку, колегія суддів приходить до переконання, що ці аргументи не переважують вимог суспільного інтересу, який полягає у встановленні істини у кримінальному провадженні, недопущенні перешкоджанню цьому, забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого і виконання процесуальних рішень по кримінальному провадженню.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів уважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою.
На інші доводи, які б слугували підставою для скасування ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою захисник-адвокат ОСОБА_6 в апеляційній скарзі не посилається.
Процесуальних порушень, які б могли слугувати підставами для зміни чи скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги захисника-адвоката ОСОБА_6 , доводи якого не знайшли свого підтвердження і не впливають на висновки суду першої інстанції, немає, а тому ухвалу суду першої інстанції, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, як законну та обґрунтовану, необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 177, 183, 199, 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника - адвоката ОСОБА_6 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 березня 2026 року, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою до 21.05.2026 включно, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді