Житомирський апеляційний суд
Справа №295/4971/26 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/259/26
Категорія ст.422 КПК України Доповідач ОСОБА_2
15 квітня 2026 року. Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
представників третьої особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі матеріали судового провадження №295/4971/26 в межах кримінального провадження №12026060610000050 від 23.01.2026 за апеляційною скаргою представника третьої особи ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 01.04.2026,
зазначеною ухвалою задоволено клопотання про арешт майна, подане прокурором Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 .
Накладено арешт на автомобіль категорії Б марки "ГАЗ", моделі "3302-414", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в кузові синього кольору з бортовим тентованим дерев?яним кузовом, вилучений під час проведення огляду місця події 19.03.2026, який згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 09.09.2021 належить ОСОБА_10 , який перебуває в користуванні ПП "ВЖРЕП №4" на підставі договору оренди транспортного засобу від 02.01.2025, тимчасово заборонено власнику та іншим особам, які мають право на користування ним, володіти, користуватися, розпоряджатися транспортним засобом.
В апеляційній скарзі представник третьої особи директор ПП «ВЖРЕП-№4» ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 01.04.2026 про накладення арешту на майно в частині позбавлення володільця права на користування майном. Постановити нову ухвалу, якою клопотання задовольнити частково, а саме накласти арешт на автомобіль та тимчасово позбавити власника майна і третіх осіб права відчужувати та розпоряджатись ним. В задоволенні клопотання в частині накладення арешту шляхом заборони володіння та користування транспортним засобом просить відмовити та зобов'язати слідчого повернути автомобіль марки «ГАЗ» особі, в якої він був вилучений. В обґрунтування своїх вимог вказує на те, що ухвала слідчого судді Богунського районного суду є необґрунтованою, не відповідає вимогам ст.370 КПК України.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурор просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги представника про накладення арешту на транспортний засіб, а ухвалу слідчого судді залишити без змін. Вказує, що оскаржуваний транспортний засіб відіграє важливу роль речового доказу у кримінальному провадженні, є знаряддям вчинення злочину, зберігає на собі його сліди у вигляді перевезення змішаних побутових відходів. Вважає, що існує реальна загроза подальшого вчинення інших правочинів, реєстраційних дій, в тому числі з метою приховання протиправних дій та уникнення відповідальності. Крім того, зазначає, що користування, відчуження та розпорядження вказаним транспортним засобом може спричинити настання правових наслідків, що ускладнить проведення подальших слідчих дій, в тому числі відповідних експертиз.
Заслухавши суддю-доповідача, думку представників третьої особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора ОСОБА_9 проти доводів поданої апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження відповідно до вимог ст.404 КПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 41 Конституції України встановлений принцип недоторканості права власності, згідно з яким кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положеннями ст. ст. 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 16 КПК України, позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом
Одним із методів державної реакції на порушення, що носять кримінально-правовий характер, є заходи забезпечення кримінального провадження, передбачені ст.131 КПК України, які виступають важливим елементом механізму здійснення завдань кримінального провадження при розслідуванні злочинів. Одним з таких заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна у кримінальному провадженні.
Статтею 131 КПК України визначено, що заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості провадження. Одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Частиною другої цієї статті визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст.170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
При вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що слідчий суддя не в повній мірі дотрималась вказаних вимог закону.
Як вбачається з матеріалів провадження, СВ Житомирського РУП №1 ГУНП в Житомирській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026060610000050 від 23.01.2026 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 239 КК України.
Відповідно до змісту клопотання прокурора, досудовим розслідуванням встановлено, що 23.01.2026 близько 11:00 год. транспортним засобом марки «Man», реєстраційний номер НОМЕР_3 , синього кольору з написом ПП «ВЖРЕП №4», здійснено розвантаження змішаних побутових відходів на відкритій земельній ділянці з кадастровим номером 1822083200:05:000:0089 (координати 50.3060262, 28.6388475), що розташована за адресою будинок АДРЕСА_1 .
На земельній ділянці з кадастровим номером 1822083200:05:000:0089 розташований цілісний (єдиний) майновий комплекс, який перебуває у державній власності та належить до сфери управління Фонду державного майна України, який згідно з договором оренди переданий в оренду ТОВ "Західвибухпром", яке на підставі договору суборенди передало його в користування ПП "ВЖРЕП № 4".
09.07.2025 ПП "ВЖРЕП № 4" отримало дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, відповідно до якого дозволено здійснення операцій з оброблення відходів за адресою Житомирська область Житомирський район с. Сонячне, вул. Чкалова, 1а.
Водночас у ході оглядів місця події 23.01.2026 та 24.02.2026 встановлено, що ПП «ВЖРЕП № 4» здійснює вивезення та зберігання змішаних побутових відходів на необлаштованій земельній ділянці з кадастровим номером 1822083200:05:000:0089 шляхом їх розміщення безпосередньо на відкритому ґрунті, що не відповідає вимогам екологічної безпеки. Виявлено, що на території майнового комплексу та земельної ділянки сміттєпереробний комплекс не розташований, операції з оброблення відходів не здійснюються, змішані побутові відходи знаходяться безпосередньо на ґрунті, чим завдають шкоду довкіллю.
Спеціалістами відділу інструментально-лабораторного контролю Державної екологічної інспекцією Поліського округу під час огляду місця події від 24.02.2026 виконані вимірювання трьох проб ґрунтів з земельної ділянки з кадастровим номером 1822083200:05:000:0089, за результатами лабораторних досліджень зафіксовано перевищення вмісту забруднюючих речовин, а саме: заліза, амонію та хлоридів.
В цьому ж кримінальному провадженні 19.03.2026 під час огляду місця події за адресою: Житомирський район с. Сонячне, вул. Чкалова, 1а координати (50.3061682, 28.6386947) був виявлений та вилучений вантажний автомобіль категорії Б марки «ГАЗ» моделі «3302- 414», реєстраційний номер НОМЕР_4 в кузові синього кольору зі бортовим тетованим дерев'яним кузовом, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_2 від 09.09.2021 належить ОСОБА_10 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою слідчого від 20.03.2026 року вилучений вантажний автомобіль категорії Б марки «ГАЗ» моделі «3302- 414», реєстраційний номер НОМЕР_4 визнаний речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
За результатами розгляду поданого клопотання, слідчим суддею встановлено, що наведені у клопотанні обставини у сукупності з долученими матеріалами кримінального провадження №12026060610000050 від 23.01.2026 свідчать про наявність ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 239 КК України.
Зокрема, слідчим суддею встановлено, що у межах вказаного кримінального провадження досліджуються обставини несанкціонованого розвантаження побутових відходів на земельній ділянці, не призначеній для такої діяльності, що призвело до її забруднення та створення шкоди навколишньому природному середовищу.
На підтвердження викладених обставин до клопотання прокурором долучено протокол огляду місця події від 19.03.2026 року, згідно з яким на відкритій земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 (координати: 50.3061682, 28.6386947) виявлено насип побутових відходів, розміщених без належного покриття, а також транспортний засіб марки «ГАЗ», моделі «3302-414», реєстраційний номер НОМЕР_4 , у кузові якого наявні залишки сміття. Також долучено ілюстративні матеріали до протоколу огляду, постанову слідчого від 20.03.2026 року про визнання зазначеного транспортного засобу речовим доказом, відомості щодо права власності на нього та передачі у користування ПП «ВЖРЕП №4» на підставі договору оренди, договір суборенди №4р від 01.11.2024 року щодо використання майнового комплексу, результати лабораторних досліджень ґрунтів від 24.02.2026 року, якими встановлено перевищення вмісту забруднюючих речовин, а також ухвалу слідчого судді від 17.03.2026 року про накладення арешту на земельну ділянку.
Разом з тим, слідчим суддею встановлено, що, незважаючи на посилання представника ПП «ВЖРЕП № 4» на наявність права здійснювати діяльність у сфері управління відходами, матеріали провадження не містять належних доказів правомірності використання вказаної земельної ділянки для розміщення відходів, а також отримання необхідних дозволів, погоджень, передбачених чинним законодавством.
Крім того, не встановлено, що на зазначеній земельній ділянці функціонує належним чином облаштований об'єкт оброблення відходів, а діяльність здійснюється з дотриманням вимог законодавства у сфері управління відходами. Натомість встановлено, що відходи розміщуються безпосередньо на ґрунті без відповідного покриття, що суперечить встановленим правилам.
Також слідчий суддя врахувала, що на земельну ділянку, на яку здійснювалося розвантаження відходів, ухвалою слідчого судді вже накладено арешт із забороною її використання.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність обґрунтованих підстав для накладення арешту на майно, оскільки він ґрунтується на сукупності досліджених матеріалів кримінального провадження, які вказують на можливе використання вилученого майна як знаряддя вчинення кримінального правопорушення та наявність ознак речових доказів у розумінні ст. 98 КПК України.
Апеляційний суд враховує, що слідчим суддею належним чином перевірено матеріали, надані стороною обвинувачення, зокрема протоколи слідчих дій, постанови про визнання речовими доказами та інші документи, які підтверджують фактичні обставини кримінального провадження, а також встановлено наявність ризиків втрати, пошкодження або відчуження майна.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що слідчим суддею обґрунтовано застосовано захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна відповідно до вимог ст. 170 КПК України, який не має на меті позбавлення права власності, а є тимчасовим обмеженням, спрямованим на забезпечення завдань кримінального провадження.
Разом із тим колегія суддів не погоджується з ухвалою слідчого судді в частині визначеного способу обмеження права власності, а саме - щодо заборони володіння та користування транспортним засобом, оскільки при вирішенні цього питання слідчим суддею не в повній мірі враховано положення ч. 4 ст. 173 КПК України.
Так, згідно положень ч.4 ст.173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту майна. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаються на інтересах інших осіб.
Апеляційний суд враховує доводи представників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , висловлені в судовому засіданні апеляційного суду про необхідність використання транспортного засобу у господарській діяльності, що пов'язана з перевезенням вантажів та забезпеченням функціонування суб'єкта господарювання, та зазначає, що арешт майна не повинен призводити до надмірного обмеження господарської діяльності, якщо досягнення мети кримінального провадження може бути забезпечене менш обтяжливими заходами.
Відповідно до приписів ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування чи розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі наявності обставин, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування або передачі такого майна.
Однак матеріали клопотання та додані до нього докази не містять належного обґрунтування існування таких ризиків саме у частині володіння та користування транспортним засобом.
Відповідно до пунктів 69,73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Отже, незважаючи на те, що зазначене майно має значення речового доказу у цьому кримінальному провадженні, накладення на нього арешту із забороною користування суперечитиме положенням вищезазначених статей КПК України. Такий захід може призвести до зупинення або надмірного обмеження правомірної господарської діяльності законного власника чи володільця, а також спричинити інші наслідки, що істотно впливають на інтереси третіх осіб. Відтак, застосування такого обмеження є неспівмірним із завданнями кримінального провадження.
При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи прокурора щодо необхідності застосування найбільш обтяжливого способу арешту транспортного засобу.
Посилання прокурора, що існує реальна загроза вчинення реєстраційних дій, відчуження чи переоформлення транспортного засобу на інших осіб, є припущеннями та не підтверджені жодними конкретними даними, які б свідчили про наявність таких намірів або дій з боку власника чи користувача майна.
Доводи прокурора про те, що користування майном може ускладнити проведення подальших слідчих дій, у тому числі експертних досліджень, апеляційний суд відхиляє.
Зокрема, колегія суддів враховує, що обов'язок забезпечення проведення слідчих (розшукових) дій та експертних досліджень покладається саме на сторону обвинувачення. Власник або володілець майна зобов'язаний не перешкоджати таким діям та надати майно у випадках і порядку, передбачених кримінальним процесуальним законом, зокрема на підставі відповідного процесуального рішення.
Водночас сам по собі обов'язок надати майно для проведення слідчих дій не означає необхідності застосування до нього арешту в частині заборони володіння та користування. Стороною обвинувачення не доведено, що без застосування такого обмеження буде неможливо забезпечити доступ до майна або проведення відповідних експертних досліджень.
Отже, посилання прокурора на можливе ускладнення проведення слідчих дій та експертиз фактично зводиться до перекладення на власника (володільця) обов'язку забезпечення інтересів досудового розслідування шляхом надмірного обмеження його прав, що є неприпустимим.
Разом із тим колегія суддів враховує необхідність забезпечення збереження речового доказу та недопущення його вибуття з володіння власника, у зв'язку з чим вважає за необхідне застосувати більш співмірний спосіб обмеження прав власника (володільця) - шляхом встановлення заборони відчуження та розпорядження зазначеним транспортним засобом.
Такий захід є достатнім для досягнення мети арешту майна, відповідає принципу розумності та співмірності втручання у право власності та забезпечує належний баланс між інтересами кримінального провадження і правами власника (володільця) майна.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що власник (володілець) майна, відповідно до вимог ст. 174 КПК України, має право на звернення до слідчого судді із клопотанням про скасування майна із можливістю довести, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Отже, апеляційна скарга представника третьої особи підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню із постановленням нової ухвали по суті клопотання.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника третьої особи ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 01.04.2026, якою накладено арешт на майно - автомобіль марки "ГАЗ", моделі "3302-414", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання про арешт майна, подане прокурором Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 , - задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом заборони відчуження та розпорядження на автомобіль марки "ГАЗ", моделі "3302-414", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , вилучений під час проведення огляду місця події 19.03.2026, який належить ОСОБА_10 , та перебуває в користуванні ПП "ВЖРЕП N?4" на підставі договору оренди транспортного засобу від 02.01.2025.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :