П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
21 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/30236/25
Перша інстанція: суддя Лебедєва Г.В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
04 вересня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання його непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформацію про визнання його непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку із непридатністю до військової служби за станом здоров'я з 06.05.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідно до відмітки про виключення з військового обліку від 06.05.2014 року у військовому квитку серії НОМЕР_1 , позивача виключено з військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У п. 18-19 військового квитка серії НОМЕР_1 вказано, що за рішенням військово-лікарняної комісії позивач непридатний до військової служби з виключенням з військово обліку за ст. 8-а наказу Міністерства оборони України № 402 від 2008 року, а саме через злоякісні новоутворення щитоподібної залози. У 2006 році позивач переніс хірургічне втручання з видалення щитоподібної залози через виявлене онкологічне захворювання, що підтверджується випискою із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого. З 26.01.2009 року позивач є інвалідом 3 групи (безстроково).
Однак, згідно інформації з мобільного додатка «Резерв+», в реєстрі є помилкова інформація, що, по-перше, позивач нібито перебуває на обліку, а по-друге, в категорії «військовозобов'язаний», та підстава зняття/виключення - відсутня, хоча у військовому квитку серії НОМЕР_1 є запис, зроблений саме ІНФОРМАЦІЯ_3 (нині - ІНФОРМАЦІЯ_4 ) про те, що позивач непридатний з виключенням з військового обліку. Викладене, на переконання позивача, свідчить про те, що у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» міститься помилкова інформація щодо того, що він перебуває на обліку та в категорії «військовозобов'язаний», замість «виключений» та «не військовозобов'язаний».
Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою від 04.07.2025 року про внесення актуальних відомостей щодо нього до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», однак фактично відмовив у внесенні актуальних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» та роз'яснив, що позивач має особисто прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідач відзивна позовну заяву не надав.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів актуальних даних про статус придатності ОСОБА_1 до військової служби та про його виключення з військового обліку.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 04.07.2025 року про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку на підставі поданих ним документів, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що п. 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, не залишає жодної дискреції щодо прийняття рішення за результатами розгляду заяви позивача: у разі виявлення невідповідностей відповідні зміни мають бути внесені протягом 5 робочих днів із дня реєстрації такої заяви. Невідповідність інформації у електронному реєстрі наявними паперовим документам встановлена судом та підтверджена матеріалами справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є особою з інвалідністю 3 групи (безстроково), що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 2-18ОД №009279 від 26.01.2009 року та пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 серія НОМЕР_3 від 19.05.2009 року.
У військовому квитку позивача серії НОМЕР_1 , виданому 14.12.2000 року Іллічівським райвіськоматом м. Одеси, зокрема, наявні записи:
- у розділі « 18. Відмітки про військовий облік»: узято на облік - 11.01.2002 р. ІНФОРМАЦІЯ_3 ; знято з обліку - 06.05.2014 року виключений з в/обліку;
- у розділі « 9. Відмітка про виключення з військового обліку»: 06.05.2024 р. виключений з обліку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 не придатний до в/служби з виключенням з в/обліку ст. 8а.
Вказані записи засвідчені печатками та підписами відповідальних осіб ІНФОРМАЦІЯ_7 .
Згідно військово-облікового документу, сформованого 03.07.2025 року через застосунок «Резерв+», позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , категорія обліку: « ІНФОРМАЦІЯ_8 ».
04 липня 2025 року позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив: виправити помилку та внести актуальні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» про його виключення з військового обліку, на підставі п. З ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» відповідно до відмітки про виключення з військово обліку, що міститься у військовому квитку серії НОМЕР_1 , зробленої ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.05.2014; якщо до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг» не можуть бути внесені відомості про його виключення з військового обліку, то просив повідомити причини неможливості внесення актуальних відомостей про нього.
До заяви позивачем додано: копію військового квитку серії НОМЕР_1 ; копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (серія 2-180Д № 009279); копію пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 (серія НОМЕР_3 ) від 19.05.2009 р.; копію електронного військово-обліковий документу; копію паспорта.
Листом від 22.07.2025 року за № 13100, ІНФОРМАЦІЯ_2 повідомив позивача, що перевіркою облікових даних, які наявні у електронній базі Реєстру (АІТС “ОБЕРІГ») ІНФОРМАЦІЯ_9 , встановлено, що позивач перебуває на обліку офіцерів запасу ІНФОРМАЦІЯ_10 . Крім того, перевіркою встановлено, що позивач користується правом на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як військовозобов'язаний, який визнаний в установленому порядку особою з інвалідністю. Перевіркою поданих документів встановлено відсутність картки амбулаторного обстеження та медичного огляду (Додаток 13 до Положення), а також свідоцтва про хворобу (Додаток 11 до Положення), які б свідчили про проходження позивачем медичного обстеження ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_11 (на т.ч). Ураховуючи вищевикладене, позивачу відмовлено у внесенні відомостей про виключення його з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Запропоновано позивачу, з метою приведення облікових даних відповідно до вимог чинного законодавства, особисто прибути з оригіналами всіх підтверджуючих документів про виключення його з військового обліку до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання позивача непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що за результатами проведеного військово-лікарською комісією медичного огляду позивача та визнання цією комісією позивача непридатним до проходження військової служби за станом здоров'я, а також на підставі внесеного до військового квитка запису про виключення позивача з військового обліку за станом здоров'я з 06.05.2014 року, у відповідача виник обов'язок внести відповідні дані до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Як слідує з матеріалів справи, відповідач таких обов'язків не виконав, що і зумовило відсутність в Реєстрі інформації про виключення позивача з військового обліку, і така бездіяльність відповідача порушує права та інтереси позивача.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо внесення даних до Реєстру та зобов'язуючи відповідача повторно розглянути подану ОСОБА_1 заяву, суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав належної оцінки документам, наданим позивачем разом із заявою, не перевірив відомості зазначені у військовому квитку, не прийняв остаточного рішення про внесення або відмову у внесенні даних на підставі оцінки цих документів, а листом відмовив з формальних підстав, запропонувавши особисто прибути до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для уточнення даних.
Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначається Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1-3 статті 1 Закону № 2232, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який на підставі Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» продовжувався та станом на час розгляду справи триває.
Як вбачається матеріалів справи, 06 травня 2024 року у війковому квитку позивача серії НОМЕР_1 на сторінці 26 проставлена відмітка про те, що позивач виключений з військового обліку на підставі ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв'язку із не придатністю до в/служби за ст. 8а (Розкладу хвороб).
Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов'язані та резервісти) визначено Законом України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів" від 16.03.2017 №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Статтею 2 Закону №1951-VIII визначено, що одним з основних завдань Реєстру є ведення військового обліку громадян України.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону №1951-VIII основними засадами ведення Реєстру є: 1) обов'язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.
В свою чергу за нормами частини 1 статті 5 Закону №1951-VIII держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.
Адміністратор Реєстру обробляє відомості про призовників, військовозобов'язаних та резервістів від імені держателя Реєстру. Для цього із складу підпорядкованих йому органів визначаються органи адміністрування Реєстру та органи ведення Реєстру (частина 3 статті 5 Закону №1951-VIII).
Відповідно до положень частини 7 статті 5 Закону №1951-VIII порядок обробки та захисту відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів органами адміністрування Реєстру визначається Порядком ведення Реєстру, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим згідно з частиною 8, 9 статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Згідно п.2 ч.1 ст.9 Закону №1951-VIII призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право, зокрема: 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Згідно статті 14 Закону №1951-VIII ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Пункт 20 Порядку № 1487 визначає, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Згідно пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов'язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов'язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №559 затверджений Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, повинні відповідати відомостям, що містяться в Реєстрі. У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Реєстрі, він вважається недійсним. Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Реєстрі, перевіряється через: електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ.
У разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Реєстрі, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Таким чином, з аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що у Реєстрі має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов'язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування, зобов'язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов'язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.
Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує, що в даному випадку спірним питанням є бездіяльність відповідача щодо невнесення актуальних даних до Реєстру стосовно виключення його з військового обліку.
Як вбачається з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_10 , надану на заяву позивача щодо актуалізації даних в Реєстрі, відповідач повідомив, що з метою належного підтвердження результатів військово - лікарської комісії та подальшого внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, пропонують позивачу прибути особисто до РТЦК.
Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції станом на 06.05.2014 р.), виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов'язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які, зокрема: визнані військово - лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.
Аналогічні приписи зазначена стаття містить як на час звернення позивача до РТЦК, так і на час розгляду справи.
Відповідно до запису на сторінці 26 війкового квитка ОСОБА_2 серії НОМЕР_1 : позивач виключений з військового обліку на підставі ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 , у зв'язку із не придатністю до в/служби за ст. 8а (Розкладу хвороб).
Відповідно до пункту 22.12 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 № 402 у редакції, чинній на момент проходження позивачем медичного огляду, постанови військово-лікарських комісій підлягали негайній реалізації.
З викладеного вбачається, що після визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, відповідач був зобов'язаний реалізувати таку постанову шляхом виключення позивача з військового обліку.
Обов'язок дотримання процедури виключення особи з військового обліку покладено на посадових осіб районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Відтак, недотримання відповідним ТЦК певних вимог щодо реалізації процедури виключення позивача з військового обліку, на яку позивач не має впливу, не може створювати негативні наслідки для позивача.
Судова колегія враховує, що взяття осіб на військовий облік регулюється п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону №2232-XII цією нормою визначено, що взяттю на військовий облік військовозобов'язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних; військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до ст. 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань; призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу; жінки з дотриманням умов, передбачених ч. 11 ст. 1 цього Закону; які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу.
Зазначеними нормами не визначено підстав для повторного взяття на військовий облік осіб, які були виключені з нього за станом здоров'я та яких визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Питання взяття, зняття та виключення осіб з військового обліку регулюється виключно цим законом та здійснюється лише відповідно до установлених ним підстав.
3 огляду на викладене, бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей про позивача, як про виключеного з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів не відповідають вимогам закону, оскільки суперечать Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а тому є протиправними.
Крім того, судова колегія враховує, що навіть відомості з Резерв+ місять відмітку, що позивач має право на відстрочку від призову на підставі п.2 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка передбачає надання відстрочки військовозобов'язаному, зокрема, у разі визнання в установленому порядку особою з інвалідністю.
Позивачу у 2009 році встановлено 3 групу інвалідності довічно, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 від 19.05.2009 року, однак зазначені відомості також відсутні в Єдиному державному реєстру призовників.
Виявивши відсутність в Реєстрі інформації щодо виключення з військового обліку, позивач у відповідності до вимог пункту 4 Порядок №559 звернувся до відповідача із відповідною письмовою заявою, до якої долучив всі необхідні документи на підтвердження факту виключення його з військово обліку за станом здоров'я з 06.05.2014, і відповідно до вимог цього пункту Порядок №559 відповідач повинен був забезпечити внесення відповідних змін до Реєстру протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви, тобто внести до Реєстру інформацію про виключення позивача з військово обліку за станом здоров'я з 06.05.2014 року.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач, належно повідомлений про розгляд справи, ані відзиву на позовну заяву, ані відзиву на апеляційну скаргу, ані витребуваних доказів ухвалою суду, не подав. Під час розгляду справи відповідач не надав до суду належних доказів, що з боку позивача було допущено будь-які порушення під час виключення його з обліку, чи що позивачем було повідомлено свідомо неправдиві відомості та/або надані документи містили недостовірні дані та/або були підробленими.
Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції в тому, що при розгляді зави позивача відповідач наділений дискреційними повноваженнями, оскільки такі повноваження передбачають можливість обирати між двома чи більшою кількістю альтернатив, кожна з яких буде правомірною, а якщо ж правомірним може вважатися лише один варіант поведінки, то дискреційні повноваження відсутні.
Відповідно, надання позивачем до заяви належного документального підтвердження факту виключення його з військово обліку за станом здоров'я з 06.05.2014, зокрема військового квитка з відповідною відміткою, виключає для відповідача можливість прийняти інше рішення, ніж внести до Реєстру відповідну інформацію про виключення позивача з військово обліку за станом здоров'я.
Вирішуючи питання захисту порушеного права позивача, колегія суддів враховує, що згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень суд адміністративної юрисдикції зобов'язаний не лише формально розглянути заявлені позовні вимоги, а й у комплексі дослідити обставини справи, надати їм відповідну правову оцінку і, у випадку необхідності, захистити порушене право позивача. Про це неодноразово нагадував у своїх постановах Верховний Суд, зокрема в рішенні від 30 січня 2020 року (справа № 263/15399/16-а).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов'язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що зобов'язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, відповідно до даних, які містяться у військовому квитку № НОМЕР_4 та відомості щодо його звання та встановленої групи інвалідності, забезпечить ефективний захист порушених прав позивача та належне вирішення спору.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині постанови про зобов'язання відповідача внести відповідні зміни до Реєстру.
Щодо стягнення витрат на користь позивача понесених витрат на правничу допомогу, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно положень ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 КАС України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України.
Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
З матеріалів справи вбачається, що 02 лютого 2026 року між ОСОБА_1 та адвокатом Хромою А.В. укладено договір № 026/02/02/1 про надання правничої допомоги.
Відповідно до п.1.2 зазначеного договору, предметом цього договору є представництво інтересів клієнта у Одеському окружному адміністративному суді, ознайомлення з матеріалами справи № 420/30236/25, подання апеляційної скарги на рішення у справі № 420/30236/25, представництво інтересів клієнта в П'ятому апеляційному адміністративному суді.
Пунктом 3.2. договору сторони досягли згоди, що вартість послуг за цим договором становить 10 000,00 грн.
Згідно квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 09.02.2026 року №1.523215977.1 ОСОБА_1 сплачені 10 000 грн ОСОБА_3 з призначенням платежу за надання правничої допомоги по договору № 026/02/02/1.
Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Проте, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах № 810/3806/18, № 810/2816/18, № 810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі № 810/1502/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Судова колегія враховує правову позицію, викладену Верховним Судом в постанові по справі № 640/18402/19 від 28.12.2020, відповідно до якої, у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Фіксований розмір гонорару не залежить від обсягу виконаних адвокатом робіт, а тому не потребує подання позивачем додаткових доказів витраченого адвокатом часу на надання послуг.
В даному випадку матеріалами справи підтверджується факт отримання позивачем послуг адвоката Хроми А.В., який підготовив та подав апеляційну скаргу та за сплати за ці послуги 10 000 грн.
Судова колегія враховує, що у розумінні вищенаведених положень КАС України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо вона вважає, що не було дотримано вимоги стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 28 березня 2024 року у справі № 320/4840/22.
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові по справі № 140/3868/24 від 26 червня 2025 року.
У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми судових витрат, на відшкодування якої має право позивач, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Тож, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Велика Палата Верховного Суду застосувала відповідний підхід, надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення.
Судова колегія враховує, що письмових клопотань щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з обґрунтуванням неспівмірності такого розміру відповідач до суду не подавав. Також відповідач не подавав своїх пояснень чи відзиву на апеляційну скаргу позивача.
За відсутності належного обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Аналогічний правовий підхід у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 300/5313/22, від 23 січня 2025 року у справі №120/17480/23, від 21 березня 2025 року № 520/1405/22.
Враховуючи, що надані адвокатом послугу підтверджуються матеріалами справи, а відповідач жодних клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу не надав, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн.
Крім того, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню сплачений судовий збір у розмірі 1453,44 грн (з урахуванням коефіцієнту 0,8, у зв'язку із подачею апеляційної скарги через підсистему Електронний суд).
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 08 вересня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року - скасувати в частині зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 04.07.2025 року про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформації про визнання непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку на підставі поданих ним документів, з урахуванням висновків суду.
Прийняти в цій частині постанову, якою задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів шляхом внесення даних щодо визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби та про виключення його з військового обліку військовозобов'язаних у зв'язку із непридатністю до військової служби за станом здоров'я з 06.05.2014 року.
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати у загальному розмірі 11 453,44 грн (одинадцять тисяч чотириста п'ятдесят три гривні сорок чотири копійки), які складаються з витрат на професійну правничу допомогу та сплаченого судового збору, за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко