П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
20 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/39673/25
перша інстанція: суддя Білостоцький О.В.,
повний текст судового рішення
складено 27.02.2026, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді - Казанчук Г.П.
суддів - Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеського міжрегіонального управління міністерства юстиції України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року у справі № 420/39673/25 за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови,-
ІНФОРМАЦІЯ_1 звернувся до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця ВПВР УЗПВР у Херсонській обл. від 12.05.2025 року по ВП №78053851 про стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_2 виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 12.05.2025 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрите виконавче провадження №78053851 з виконання виконавчого листа №420/10084/24, виданого 25.04.2025 року Одеським окружним адміністративним судом, про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: - з 20.03.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, - з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Водночас, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.05.2025 року у виконавчому провадженні №78053851 було вирішено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 32 000,00 грн.
Разом з тим, позивач вважає, що державним виконавцем неправильно визначено розмір виконавчого збору, оскільки спірні відносини, які розглядались у справі №420/10084/24, мають всі ознаки майнового спору.
На підставі вищезазначеного, позивач вважає оскаржувану постанову незаконною, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1 про визнання протиправною та скасування постанови - задоволено.
Визнано протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 12.05.2025 року про стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження №78053851.
Стягнуто на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 суму сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2 422,40 грн. з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що вирішений судом у справі №420/10084/24 спір носить майновий характер, а тому в межах спірних правовідносин розмір виконавчого збору мав обраховуватися державним виконавцем з урахуванням нарахованої та виплаченої стягувачу суми грошового забезпечення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Одеське міжрегіональне управління міністерства юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що при прийнятті рішення у справі 420/39673/25 просить не враховувати позиції викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), а врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2026 року справа № 420/11248/24, яку було прийнято по аналогічній справі щодо стягнення виконавчого збору.
Апелянт вказує, що в рішенні, яке перебуває на виконанні, судом не було визначено конкретної суми, яка підлягає виплаті, з якої можливо було б визначити 10 відсотків виконавчого збору.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
02 квітня 2026 року до апеляційного суду надійшла адміністративна справа №420/39673/25.
У період з 06 квітня 2026 року по 10 квітня 2026 року суддя Казанчук Г.П. не здійснювала повноваження судді, оскільки перебувала на періодичному обов'язковому навчанні.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 року по справі №420/10084/24 було задоволено адміністративний позов позивача, та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: - з 20.03.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, - з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Рішення по справі №420/10084/24 набрало законної сили 07.04.2025 року.
12.05.2025 року постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрите виконавче провадження №78053851 з виконання виконавчого листа №420/10084/24, виданого 25.04.2025 року Одеським окружним адміністративним судом, про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 20.03.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Також 12.05.2025 року окремою постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у виконавчому провадженні №78053851 було вирішено стягнути з боржника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) виконавчий збір у розмірі 32000,00 грн (надалі - спірна постанова).
Отже, законність винесення постанови про визначення розміру виконавчого збору, є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій є Закон України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У пункті 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII встановлено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
За змістом п.1 ч.1 ст.26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Таким чином, умовою для стягнення виконавчого збору (за виключенням визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) є початок примусового виконання, відкриття якого здійснюється з огляду на відповідний виконавчий документ. При цьому, виконавець одночасно із відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком виконавця, спрямованим на перерахування коштів до Державного бюджету України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що у даному випадку розмір виконавчого збору повинен обраховуватися з урахуванням суми нарахованого та виплаченого стягувачу грошового забезпечення, а не як за примусове виконання рішення немайнового характеру.
Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим з огляду на таке.
Так, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.09.2024 року по справі №420/10084/24 було задоволено адміністративний позов позивача, та зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: - з 20.03.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 1 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, - з 01.01.2023 по 20.05.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 1 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Тобто, чинним законодавством регламентовано, що виконавець, здійснюючи примусове виконання рішень, повинен керуватись виключно порядком, встановленим Законом №1404-VIII.
Спірним питанням у цій справі є визначення розміру виконавчого збору.
Як вже зазначалося вище, Законом №1404-VIII встановлено два види обрахунку розміру виконавчого збору: за виконання рішення майнового та немайнового характеру.
Виходячи зі змісту частини другої статті 27 Закону №1404-VIII, у виконавчому провадженні рішення набуває майнового характеру у разі визначення у ньому конкретної суми, яка підлягає стягненню, лише в цьому випадку виконавець може визначити розмір виконавчого збору - 10 відсотків від цієї суми.
З аналізу частини першої статті 63 Закону №1404-VIII вбачається, що рішення немайнового характеру - це рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Судовим рішенням, яке підлягало примусовому виконанню, зобов'язано боржника здійснити перерахунок грошового забезпечення за відповідний період без визначення суми, яка підлягає виплаті.
У справі, що розглядається, державний виконавець, приймаючи спірну постанову про стягнення виконавчого збору, визначив зобов'язання боржника здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення як зобов'язання немайнового характеру.
Спірним питанням у цій справі є визначення розміру виконавчого збору.
Колегія суддів вважає такий висновок правомірним, оскільки судовим рішенням не зобов'язано стягнути з боржника конкретно визначені, відповідні суми (дії, що можливо виконати без участі боржника, списавши відповідні суми з рахунку), а зобов'язано здійснити такі дії, які може вчинити виключно боржник (в даному випадку роботодавець стягувача) - здійснити працівнику нарахування та виплату грошового забезпечення за відповідний період.
Окрім того, варто наголосити, що судом не було визначено конкретної суми, яка підлягає виплаті, з якої можливо було б визначити 10 відсотків виконавчого збору.
Є безпідставними висновки суду першої інстанції про те, що майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об'єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці.
Крім того, колегія суддів Верховного Суду у справі № 420/11248/24 наголосила на неправомірному ототожненні судом апеляційної інстанції поняття «рішення майнового характеру» та «позов/позовна вимога майнового характеру». Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), однак вказані висновки сформовані в контексті визначення майнової та немайнової позовної вимоги для розрахунку судового збору при зверненні до суду. Сплата судового збору урегульована Законом України від 08 липня 2011 року №3674-VI «Про судовий збір» та процесуальними кодексами.
У свою чергу, спірні правовідносини виникли під час примусового виконання судового рішення та унормовані спеціальними правовими нормами - Законом №1404-VIII, яким і передбачені вимоги для майнового та немайнового рішення, для обрахунку саме виконавчого збору.
Отже, правові висновки, сформовані Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 лютого 2019 року у справі №907/9/17 (провадження №12-76гс18) та від 25 серпня 2020 року у справі №910/13737/19 (провадження №12-36гс200), не можуть застосовуватись до спірних правовідносин, оскільки є нерелевантними, про що обґрунтовано вказано апелянтом.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про правомірність спірної постанови з урахуванням вищевикладеного, а висновок окружного адміністративного суду про те, що на виконанні у органу ДВС перебуває рішення майнового характеру, є помилковим.
Такий висновок суду апеляційної інстанції повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеного у постанові від 02 лютого 2026 року по справі № 420/11248/24.
Згідно з вимогами ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Судом апеляційної інстанції враховані приписи п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а тому, керуючись пунктом 1 частини 1 статті 317 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2026 року скасувати.
Ухвалити у справі нову постанову, яким відмовити у задоволенні позову ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65007, м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34, код ЄДРПОУ 43315529), Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській, Херсонській областях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (54056, м. Миколаїв, просп. Миру, 60/1, код ЄДРПОУ 45862901), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Суддя Ю.М. Градовський
Суддя О.В. Єщенко