20 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24262/25
Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Єщенка О.В
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2024 по 18.07.2025 включно;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.09.2024 по 18.07.2025 включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку у розмірі 426 381 (чотириста двадцять шість тисяч триста вісімдесят одну) грн. 70 коп.
У задоволенні решти вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) надали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять змінити рішення суду першої інстанції, визначивши суму середнього заробітку, з урахуванням аргументів апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до не погодження з визначеним судом першої інстанції розміром компенсації, оскільки судом не застосовано зменшення суми заборгованості.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у відповідача та відповідно до витягу з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 28 вересня 2024 року № 618-ос був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Не погоджуючись із невиплатою індексації грошового забезпечення в період проходження служби позивач звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2025, залишеного без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 30.06.2025 по справі № 420/34359/24 зобов'язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, включно, визначивши базовим місяцем - січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого Постановою №44 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 28.09.2024 з урахуванням нарахованої індексації грошового забезпечення, відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 у фіксованій величині 3983,07 грн в місяць, з урахуванням раніше виплачених сум індексації, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 "Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу", затвердженого Постановою №44 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язано НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
На виконання вказаного рішення 18.07.2025 на рахунок позивача нарахована спірна сума індексації грошового забезпечення у розмірі 588 933,16 грн.
При цьому, відповідачем не виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів фактичний розрахунок з позивачем поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення на підставі ст. 117 КЗпП України у загальному розмірі 426381,70 грн. та зазначив, що з 19.07.2022 законодавець обмежив відповідальність за несвоєчасний розрахунок при звільненні шістьма місяцями, що позбавляє суд можливості зменшувати розмір відшкодування.
В свою чергу, суд зазначив про відсутність підстав зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача компенсацію, передбачену Порядком №44, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідні позовні вимоги є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.
Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).
Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 звільнено 28.09.2024 р. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 18.07.2025 р., що сторонами у справі не заперечується.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Враховуючи, що позивач проходив військову службу у відповідача, який всупереч норм чинного законодавства не здійснив з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України.
При цьому, слід зазначити, що індексація грошового забезпечення є державною гарантією, яка є обов'язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
При цьому, вираховуючи суму яку слід стягнути на користь позивача, що стосується періоду з 29.09.2024 р. по 18.07.2025 р., суд зазначив, що середній заробіток в даному обчислюється із застосуванням статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, яка обмежує виплату середнього заробітку 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові, а тому розмір заборгованості складає 426 381,70 грн.
Отже, судом першої інстанції присуджуючи до стягнення суму в загальному розмірі 426 381,70 грн., було застосовано обмеження виплати середнього заробітку 6 місяцями, проте не було застосовано критеріїв пропорційності.
Однак, колегія суддів частково не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що в даному випадку також наявні обґрунтовані підстави для застосування критеріїв пропорційності.
Так, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій Великої Палати Верховного Суду підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
Так, колегією суддів встановлено з наведеного апелянтом в апеляційній скарзі розрахунку встановлено, що загальний розмір належних позивачеві сум при звільненні виплат складав 1 899 782,25 грн., з яких грошове забезпечення 1 523 764,76 грн. (80%) та перерахунок грошового забезпечення 376 017,49 грн. (20%).
Отже, сума з урахуванням принципу співмірності, становить 1395,09 грн (середньоденний заробіток) * 182 (кількість днів затримки) * 20% = 50 781,27 грн.
Таким чином, розмір заборгованості який слід стягнути з НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 складає 50 781,27 грн., що за встановлених обставин є співрозмірним з розмір простроченої заборгованості.
Інших доводів апеляційна скарга НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) щодо не погодження з рішенням суду першої інстанції не містить, в свою чергу позивачем рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову не оскражується.
Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За такого правового регулювання, колегія суддів переглядає висновки суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги та не вступає в обговорення та оцінку судового рішення суду першої інстанції, в тій частині, яка не оскаржена.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи та є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами частини першої та частини другої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_2 ) - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови та абзац третій резолютивної частини рішення викласти в наступної редакції:
«Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку по день фактичного розрахунку у розмірі 50 781 (п'ятдесят тисяч сімсот вісімдесят одна) грн. 27 коп.».
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко