Справа № 752/3150/25 Головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.
Провадження № 22-ц/824/1116/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
20 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги,
У січні 2025 року ТОВ «Теплопостачсервіс»звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 46 928,31 грн, за послуги з постачання гарячої води у розмірі 2 331,33 грн та за абонентське обслуговування у розмірі 1 646,20 грн за період з квітня 2022 року по листопад 2024 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Теплопостачсервіс» з 01 липня 2014 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 , і надає зазначені послуги у тому числі й до квартири АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 березня 2010 року.
Відповідач приєднався до умов публічного індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, розміщеного на сайті позивача, шляхом його акцептування.
Свої зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чим за період з квітня 2022 року по листопад 2024 рокув нього виникла заборгованість за надані комунальні послуги у загальному розмірі 50 905,84 грн, що стало підставою для звернення до суду.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс»:
заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії за період з квітня 2022 року по листопад 2024 року у розмірі 46 928,31 грн;
заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з постачання гарячої води за період з квітня 2022 року по листопад 2024 року у розмірі 2 331,33 грн;
заборгованість з плати за абонентське обслуговування за період з квітня 2022 року по листопад 2024 року у розмірі 1 646,20 грн;
судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, як власник квартири, є споживачем послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, які надає позивач, проте належним чином не виконав свої зобов'язання щодо оплати спожитих комунальних послуг відповідно до вимог закону, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заявленої суми заборгованості.
ОСОБА_1 , яка не брала участі у справі, однак, на її думку, суд першої інстанції вирішив питання про її права як співвласника квартири, звернулася з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення місцевим судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Стверджуючи про порушення своїх прав оскаржуваним рішенням, ОСОБА_1 вказала, що квартира, з приводу обслуговування якої виник спір між сторонами, була придбана нею та ОСОБА_2 під час шлюбу, а тому вона підлягала обов'язковому залученню до участі у справі.
Скаржниця просила залучити її в якості співвідповідача у справі, доучити до матеріалів справи нові докази і дослідити їх, а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Позивач та відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не скористались.
ТОВ «Теплопостачсервіс» надіслало письмові пояснення на апеляційну скаргу, відповідно до яких просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення -без змін.
Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
У зв'язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого у справі рішення суду в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги в частині вирішення судом першої інстанції питання стосовно прав та інтересів скаржниці, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження підлягає закриттю з таких підстав.
Відповідно до частини першої статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі в справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Правилами статті 18 ЦПК України передбачено, що обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Згідно положень частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Одночасно вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок.
Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Отже, процесуальним законодавством передбачений обов'язок суду апеляційної інстанції з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, тобто чи вирішено судом першої інстанції питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.
Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 352 ЦПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки, і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 та від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 604/835/15-ц та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012.
Таким чином суд апеляційної інстанції має першочергово з'ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов'язки скаржника, і лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов'язки скаржника - закрити апеляційне провадження, оскільки в такому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.
У справі, яка переглядається, предметом позову ТОВ «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_2 є стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, а також за абонентське обслуговування за період з квітня 2022 року по листопад 2024 року по квартирі АДРЕСА_3 .
Зазначена квартира належить на праві власності відповідачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 березня 2010 року, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 5, 6).
В пункті 17 вказаного договору наявна заява покупця ( ОСОБА_2 ) про те, що цей договір укладається ним в період зареєстрованого шлюбу, за письмовою згодою іншого з подружжя, що зберігається у справах приватного нотаріуса.
Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Теплопостачсервіс» заявлену суму заборгованості за комунальні послуги у загальному розмірі 50 905,84 грн.
ОСОБА_1 , оскаржуючи рішеннясуду першої інстанції, зазначає, що квартира АДРЕСА_3 була набута нею та ОСОБА_2 під час шлюбу, проте вона, як співвласник цієї квартири, не була залучена до участі у справі в якості співвідповідача.
На підтвердження шлюбних відносин з відповідачем скаржниця надала копію свідоцтва про одруження від 29 грудня 2021 року (а.с. 42).
Верховний Суд у постановах від 28 жовтня 2020 року в справі № 761/23904/19 та від 20 січня 2021 року в справі № 203/2/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та третя статті 13 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц та інших звертала увагу на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Звертаючись до суду з вимогами про стягнення заборгованості за комунальні послуги, позивач визначив відповідачем ОСОБА_2 , як титульного власника зазначеної вище квартири відповідно до договору купівлі-продажу від 30 березня 2010 року.
ОСОБА_1 , як особа, яка не брала участі у справі, вважає, що задоволення районним судом вимог ТОВ «Теплопостачсервіс» простягнення заборгованості порушує її права, оскільки придбана квартира за цим договором є спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Право подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.
Законодавець у зазначеній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов'язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України).
Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним і позовних вимог до нього не пред'явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі.
Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18.
З урахуванням наведеного необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що позивач до участі у цій справі мав залучити ОСОБА_1 , як співвідповідача за вимогами про стягнення заборгованості за комунальні послуги по квартирі АДРЕСА_3 , яка набута відповідачем ОСОБА_2 в період шлюбу із ОСОБА_1 .
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв'язку, і характер такого зв'язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім'ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім'ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов'язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов'язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов'язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім'ї.
Верховний Суд у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц сформулював правові висновки, відповідно до яких рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Встановлено, що станом на час розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції власником квартири АДРЕСА_3 був ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 30 березня 2010 року.
ОСОБА_2 , як титульний власник зазначеної квартири, залучений відповідачем у цій справі.
Таким чином, враховуючи презумпцію спільності інтересів подружжя і сім'ї, під час розгляду цієї справи у спірних правовідносинах права ОСОБА_1 захищалися другим із подружжя, а саме відповідачем ОСОБА_2 , який, будучи учасником справи, не скористався своїм правом на оскарження рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року в апеляційному порядку.
З огляду на зазначене, районний суд не розглядав і не вирішував питання про права, інтереси та/або обов'язки ОСОБА_1 і, відповідно, в останньої відсутнє право на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції у цій справі.
Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постановах (ухвалах) від 22 лютого 2022 року у справі № 307/3081/17, від 31 січня 2024 року у справі № 199/7376/16-ц, від 25 грудня 2024 року у справі № 645/5439/17, від 14 травня 2025 року у справі № 676/4537/23, від 09 липня 2025 року у справі № 520/548/18, від 02 жовтня 2025 року у справі № 757/64192/19 та 04 грудня 2025 року у справі № 237/3566/17.
В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому колегія суддів також враховує, що інших обставин, окрім правової природи зобов'язання відповідача перед позивачем та факту його невиконання, судом першої інстанції не установлювалось, висновків про права та обов'язки ОСОБА_1 у встановлених правовідносинах рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року не містить, відсутні такі висновки і в резолютивній частині судового рішення.
Скаржниця в апеляційній скарзі не посилається, яким саме чином ухвалене у даній справі рішення суду про стягнення з відповідача заборгованості за комунальні послуги негативно випливає на її права, як співвласника квартири, завдає шкоди або породжує для неї будь-які несприятливі правові наслідки.
Про існування спору між подружжям щодо поділу спільного сумісного майна на час розгляду справи та ухвалення судового рішення скаржниця не вказувала. Якщо ж особа, яка вважає себе власником чи співвласником майна, вказує, що таке майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, то за наявності спору таке питання потребує судового розгляду з огляду на положення СК України.
Судом першої інстанції, окрім як прийняття рішення щодо виконання грошового зобов'язання у примусовому порядку, інших питань, зокрема, про майнові права подружжя, не вирішувалось.
Наявність порушених прав є основною умовою для здійснення судового захисту, за відсутності якої такий захист не здійснюється. Проте апеляційним переглядом рішення суду не встановлено, а матеріали справи не містять належних доказів, що в суду першої інстанції був наявний безумовний обов'язок залучати ОСОБА_1 до участі у справі з підстав того, що ухвалене у цій справі рішення може зачіпати її права та охоронювані законом інтереси.
У постанові Верховного Суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц вказано, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
Таким чином, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та обов'язки особи, яка не була залучена до участі в справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, а відповідне судове рішення не переглядається по суті.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши фактичні обставини у справі та надавши їм відповідну правову оцінку, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для закриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 квітня 2025 року у справі за позовом ТОВ «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, так як судом першої інстанції у цій справі не вирішувалося питання про права, інтереси та (або) обов'язки зазначеної скаржниці, яка не є стороною договору та на яку судом не покладався обов'язок зі сплати заборгованості.
Керуючись статтями 352, 362, 367, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 21 квітня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Теплопостачсервіс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 квітня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: О.В. Борисова
Д.О. Таргоній