Справа № 755/17440/24 Головуючий у суді І інстанції Марфіна Н.В.
Провадження № 22-ц/824/1577/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
20 квітня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У жовтні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (далі - ТОВ «Євро-Реконструкція») звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії, постачання гарячої води та абонентської плати у розмірі 47 081,61 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 9 316,52 грн, 3 % річних в сумі 2 728,56 грн та понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 3 028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що надання послуг з централізованого опалення/постачання теплової енергії та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , в тому числі й до квартири АДРЕСА_2 , здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція», як теплопостачальною організацією,на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198.
Відповідач ОСОБА_1 зареєстрований у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , та являється споживачем зазначених комунальних послуг.
Позивач вказував, що починаючи із січня 2016 року відповідач своєчасно не вносив плату за отримані послуги з постачання теплової енергії, із серпня 2017 року - за послуги з гарячого водопостачання та листопада 2021 року - за абонентське обслуговування, в результаті чого станом на 30 червня 2024 року у нього утворилася заборгованість у розмірі 47 081,61 грн, з яких борг за спожиту теплову енергію складає 28 898,92 грн, борг за спожиту гарячу воду - 16 657,87 грн, борг з абонентської плати - 1 524,82 грн, що підлягає стягненню з відповідача з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 9 316,52 грнта 3 % річних у розмірі 2 728,56 грн у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 рокупозов ТОВ «Євро-Реконструкція» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії в сумі 23 741,69 грн, інфляційну складову боргу в сумі 3 840,74 грн, 3 % річних в сумі 1 129,61 грн, а всього - 28 712,04 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» витрати по сплаті судового збору в сумі 1 470,40 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в межах даного спору позивачем правомірно пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та абонентської плати, а також нарахованих 3 % річних та інфляційних збитків на вказану заборгованість.
При цьому позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з гарячого водопостачання у розмірі 16 657,87 грн, а також нараховані на вказану суму три відсотки річних та інфляційні збитки не підлягають задоволенню, оскільки позивач під час розгляду справи визнав той факт, що відповідач не користується гарячим водопостачанням.
Крім того, сума у розмірі 443,92 грн, яка складається з витрат теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання також не підлягає стягненню, оскільки відповідач не зобов'язаний сплачувати за супутні послуги, які фактично не отримує.
Вирішуючи спір між сторонами, суд врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності та дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за період до 12 березня 2017 року пред'явлені поза межами зазначеного строку.
З огляду на викладене, суд частково задовольнив позовні вимоги ТОВ «Євро-Реконструкція» та присудив до стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 23 741,69 грн за період з 12 березня 2017 року до липня 2024 року, плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 524,82 грн за період з листопада 2021 року до червня 2024 року, трьох процентів річних в сумі 1 129,61 грн та інфляційних збитків в сумі 3 840,74 грн, а в іншій частині позову відмовив.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині відмови у стягненні з відповідача наявної заборгованості за функціонування загальнобудинкової системи гарячого водопостачання та за абонентське обслуговування, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що з урахуванням поданого ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву та заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, ТОВ «Євро-Реконструкція» було подано до суду відповідь на відзив, в якій позивач зазначив про здійснений перерахунок вартості наданих послуг з постачання гарячої води (з урахуванням отриманої від відповідача інформації) та надав оновлений розрахунок заборгованості в межах строків позовної давності, згідно якого заборгованість відповідача становить 30 680,78 грн, а саме:
- за послугу з постачання теплової енергії у розмірі 23 741,69 грн;
- за послугу з постачання гарячої води у розмірі 443,92 грн (функціонування загальнобудинкової системи гарячого водопостачання);
- абонентське обслуговування у розмірі 1 524,82 грн;
- інфляційні втрати у розмірі 3 840,74 грн та 3 % річних у розмірі 1 129,61 грн.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що сума боргу у розмірі 443,92 грн не підлягає стягненню з відповідача, оскільки функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання не є супутньою послугою, а є обов'язковим платежем для всіх споживачів комунальних послуг, навіть при умові не споживання відповідної послуги (пункт 39 Правил надання послуг з постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182).
Крім того, згідно резолютивної частини ухваленого у справі рішення суд без будь-якої мотивації відмовив позивачу у стягненні з відповідача плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 524,82 грн.
Позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, а саме, з урахуванням поданої відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» вищезазначені суми заборгованості та сплачені суми судового збору.
За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Позивач оскаржує в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції лише в частині вирішених позовних вимог про стягнення заборгованості за функціонування загальнобудинкової системи гарячого водопостачання та за абонентське обслуговування, а в іншій частині це судове рішення не оскаржується сторонами, тому відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України апеляційним судом не переглядається.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що попри те, що суд першої інстанції неналежним чином розглянув справу, саме в тій частині, у якій оскаржує рішення позивач, суд вирішив спір вірно, оскільки позивач під час розгляду справи визнав той факт, що відповідач не користується гарячим водопостачанням, тому не повинен нести витрати на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання.
В цій частині рішення суду першої інстанції, на думку ОСОБА_1 , має бути залишеним без змін. В іншому аргументи відзиву відповідача зводяться до незгоди з висновками суду в частині, яка не оскаржується позивачем.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Євро-Реконструкція» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року та витребувано із суду першої інстанції цивільну справу № 755/17440/24.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 року визнано неподаною та повернуто скаржнику.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року закінчено проведення підготовчих дій у справі та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Після призначення справи до судового розгляду до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, в якому він просить витребувати у ТОВ «Євро-Реконструкція» оригінали або належним чином засвідчені копії:
- первинних документів (у тому числі показників лічильника), що підтверджують фактичний обсяг спожитої ним теплової енергії в гігакалоріях (гКал) з грудня 2015 року по березень 2025 року щомісячно, зокрема: акти вузла комерційного обліку теплової енергії, що містять початкові та кінцеві показники будинкового лічильника щомісячно; акти розподілу теплової енергії та методику розподілу між співвласниками-споживачами його багатоквартирного будинку за відповідний період щомісячно;
- первинних документів на підтвердження справності і повірку будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії;
- структури тарифу за весь період, заявлений до стягнення;
- інших первинних документів, які він просив надати у запиті від 26 березня 2025 року і які є первинними доказами, якими і має позивач обґрунтовувати свої вимоги, та які нададуть відповідачу можливість зробити достовірний власний контррозрахунок.
Позивач надіслав до суду заперечення щодо поданого відповідачем клопотання про витребування додаткових доказів у справі, вважає його необґрунтованим, у тому числі в зв'язку з тим, що вузли комерційного обліку теплової енергії, що встановлені на вводах зовнішніх інженерних теплових мереж до житлових будинків по зоні надання послуг ТОВ «Євро-Реконструкція», не перебувають на балансі товариства.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Ураховуючи вимоги статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно частини третьої статті 83 ЦПК Українивідповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та треті статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частини перша статті 84 ЦПК України).
Відповідно до роз'яснень, які містяться в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» № 5 від 12 червня 2009 року, докази, які збираються або подаються сторонами (показання свідків, письмові чи речові докази), повинні стосуватися суті спору (предмета та підстави позову). Тому, вирішуючи, наприклад, питання про виклик свідків, в усіх випадках слід вимагати від сторін пояснення, які саме обставини можуть бути підтверджені ними. Це ж стосується й вирішення питання про витребування інших доказів (письмових, речових). Докази, які не стосуються справи й предмета доказування, або одержані з порушенням порядку, встановленого законом, або якими не можуть бути підтверджені певні обставини справи, судом не повинні прийматися.
Враховуючи обставини даної справи, вимоги та аргументи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає правових підстав для витребування у ТОВ «Євро-Реконструкція» документів та інформації, про які зазначає відповідач, оскільки такі доказине стосуються предмету доказування під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою позивача, а їх дослідження не є необхідним для правильного вирішення спору.
За таких умов в суду апеляційної інстанції відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про витребування доказіву цій справі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення в оскаржуваній позивачем частині не відповідає.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_3 (а. с. 112, т. 1).
За вказаною квартирою обліковується два особові рахунки, а саме: НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 та НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_2 , що визнавалося позивачем та не заперечувалось відповідачем.
Згідно розрахунку заборгованості за адресою: АДРЕСА_4 , за особовим рахунком НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 значиться заборгованість за постачання гарячої води за період із серпня 2017 року по червень 2024 року включно у розмірі 16 657,87 грн (а. с. 7-8, т. 1).
Також за особовим рахунком НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 значиться заборгованість за постачання теплової енергії за період із січня 2016 року по червень 2024 року включно у розмірі 28 898,92 грн (а. с. 9-10, т. 1).
Окрім того, за особовим рахунком НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 значиться заборгованість зі плати за абонентське обслуговування за період із листопада 2021 року по червень 2024 року включно у розмірі 1 524,82 грн (а. с. 11, т. 1).
Відповідно до детального розрахунку заборгованості за адресою: АДРЕСА_4 , долученого позивачем до відповіді на відзив на позовну заяву, сума заборгованості відповідача за послуги з постачання гарячої води складає 443,92 грн (а. с. 98-100, т. 1).
Згідно із іншим розрахунком заборгованості за адресою: АДРЕСА_4 , сума заборгованості відповідача за послуги з постачання теплової енергії складає 23 741,69 грн (а. с. 101-104, т. 1).
Надані позивачем акти постановки на комерційний облік приладів теплової енергії споживача, готовності вузла комерційного обліку споживача до роботи в опалювальні періоди підтверджують розмір спожитої теплової енергії будинку під час опалювального сезону та факт надання комунальних послуг (а. с. 105-111, т. 1).
Розмір спожитої теплової енергії належним чином зафіксований також і у детальному розрахунку, який відповідачем не спростований, доказів здійснення сплати за комунальні послуги, які нараховані позивачем, відповідачем не надано, при тому, що позивач правильно нараховував розмір заборгованості за встановленими НКРЕКП для ТОВ «Євро-Реконструкція» тарифами, які в судовому порядку не визнані незаконними.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення суми заборгованості у розмірі 443,92 грн, яка складається з витрат теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, суд першої інстанції виходив з того, що позивач під час розгляду справи визнав той факт що відповідач не користується гарячим водопостачанням, а тому він не зобов'язаний сплачувати позивачу за супутні послуги, які він фактично не отримує.
Апеляційний суд не погоджується з цими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Вказані правовідносини між сторонами врегульовані нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання», Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 830 (далі - Правила № 830), Правилами надання послуг з постачання гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 (далі - Правила № 1182).
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку.
Зазначені положення законодавства встановлюють презумпцію обов'язку власника нести усі витрати, пов'язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг. Такий обов'язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб.
Згідно пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.
Статтею 7 цього Закону визначені права і обов'язки споживача (індивідуального споживача), зокрема, правом споживача є одержання своєчасно та належної якості житлово-комунальних послуг згідно із законодавством і умовами укладених договорів, а обов'язком - оплата наданих житлово-комунальних послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
За змістом статей 19, 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов'язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов'язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання виконавцем (позивачем) комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачам), та правильність нарахування заборгованості за комунальні послуги.
Так, порядок розподілу обсягів комунальних послуг між споживачами визначений у статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання».
Відповідно до частини першої вказаної статті Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» у будівлях, зазначених у частинах другій і третій статті 4 цього Закону, обсяг відповідної комунальної послуги, визначений за допомогою вузла комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням), розподіляється між усіма споживачами з урахуванням показань вузлів розподільного обліку, приладів - розподілювачів теплової енергії відповідно до частин другої - четвертої цієї статті.
Визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 цього Закону, - за розрахунковим або середнім споживанням) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в такому порядку: обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, визначається за методикою розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, та розподіляється між споживачами пропорційно до площі (об'єму) квартири (іншого нежитлового приміщення, яке є самостійним об'єктом нерухомого майна) або за рішенням співвласників будівлі - за іншим принципом, визначеним цією методикою (пункт 6 частини другої, частина четверта статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»).
Згідно із частиною шостою статті 10 зазначеного Закону обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, встановлених цією статтею, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Галузевими комунальними нормами України (ГКН 04.07.000-2005) надано визначення місць загального користування: приміщення загального користування (МЗК) житлового будинку - це сходові клітини, ліфтові шахти, вестибюлі, коридори, підвали тощо. Внутрішньобудинкові мережі централізованого опалення і гарячого водопостачання (ЦО і ГВП) належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку і є його невід'ємною частиною. Адже за рахунок тепловиділень від розподільчих трубопроводів, які розташовані в місцях загального користування будинку, створюються сприятливі умови для нормального функціонування мереж водопостачання, водовідведення та інших комунікацій.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, належать встановлення методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і з постачання та розподілу електричної енергії, а також послуги з управління побутовими відходами) у багатоквартирних будинках та інших будівлях, де налічуються два або більше споживачів;
Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22 листопада 2018 року № 315 затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг (далі - Методика № 315).
Ця Методика № 315встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.
У пункті 2 розділу І Методики № 315 визначено, що обсяг теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) - втрати теплової енергії у трубопроводах та в обладнанні внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (далі - ГВП), у тому числі в індивідуальному тепловому пункті.
Як передбачено пунктами 2, 8 розділу V Методики № 315, обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи ГВП (Qгвпф.с), розподіляється між усіма власниками (співвласниками) приміщень у будівлі/будинку (включаючи приміщення з індивідуальним опаленням та окремі приміщення з транзитними мережами опалення) незалежно від обсягу спожитої гарячої води у кожному розрахунковому періоді в опалювальний та міжопалювальний період пропорційно до загальних/опалюваних площ/об'ємів їх житлових/нежитлових приміщень.
Згідно із Методикою № 315 в кожному розрахунковому періоді визначається обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання. Відповідний обсяг теплової енергії визначається з урахуванням місця приготування гарячої води (у будинку або поза його межами) та наявності циркуляції та визначається як відповідна частка від обсягу теплової енергії використаної на приготування гарячої води: за умови наявності циркуляції - 20 %; при непрацюючій циркуляції - 10 %.
За умови наявності будинкового вузла комерційного обліку теплової енергії, використаної для надання послуги з постачання гарячої води, обсяг теплової енергії витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання визначається з урахуванням показань вузла комерційного обліку та фактичного обсягу спожитої гарячої води мешканцями будинку.
Відповідно, усі споживачі, у тому числі і ті, що тимчасово не користуються послугою з постачання гарячої води або встановили індивідуальні водопідігрівачі, щомісячно здійснюють оплату за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання.
Нарахування плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання здійснюється за тарифом на послугу з постачання теплової енергії, з урахуванням визначеного обсягу відповідно до Методики № 315.
Обсяг теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, визначається в одиницях виміру (Гкал) та розподіляється між усіма споживачами будівлі пропорційно. При такому поділі не враховується фактичне споживання гарячої води в одиницях виміру (куб. м) у приміщенні споживача.
Відповідно по пункту 39 Правил № 1182 споживач не звільняється від плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) у разі відключення (відокремлення) квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.
Аналогічні положення містяться також у пунктах 14, 24, 38 Правил № 830, за змістом яких відокремлення (відключення) від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води не звільняє власників квартир та нежитлових приміщень від обов'язку відшкодування витрат за обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень та на функціонування внутрішньобудинкових систем опалення будівлі/будинку.
Централізована система опалення та гарячого водопостачання у багатоквартирному будинку є частиною інженерно-сантехнічної системи будинку та належить на праві спільної сумісної власності всім співвласникам багатоквартирного будинку відповідно до приписів частини другої статті 382 ЦК України та частини першої статті 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», а отже всі співвласники будинку повинні нести спільні витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку, включаючи функціонування системи опалення та гарячого водопостачання у ньому.
В силу положень частини другої статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов'язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Таким чином, оскільки квартира відповідача знаходиться у багатоквартирному будинку, а внутрішньобудинкові мережі гарячого водопостачання належать до інженерного (технічного) обладнання житлового будинку та є його невід'ємною частиною, він зобов'язаний нести витрати з утримання та обслуговування будинку спільно з іншими власниками квартир цього будинку.
Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 703/58/16-ц та від 22 грудня 2020 року у справі № 311/3489/18.
З наведених положень вбачається, що відповідач, будучи співвласником квартири у багатоквартирному будинку, зобов'язаний оплачувати вартість теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, незалежно від споживання ним послуги із постачання гарячої води у кожному розрахунковому періоді в опалювальний та міжопалювальний період пропорційно до своєї частки у спільному сумісному майні.
Матеріали справи свідчать, що починаючи з листопада 2021 року по особовому рахунку ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) за адресою: АДРЕСА_4 , ТОВ «Євро-Реконструкція» нараховуються витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, розмір яких станом на листопад 2024 року становить 443,92 грн (а. с. 98-100, т. 1).
За таких обставин суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні вимог позивача про стягнення зазначеної заборгованості, яка складається з витрат теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, з підстав того, що відповідач не користується гарячим водопостачанням, а тому не зобов'язаний оплачувати супутні послуги, які він фактично не отримує.
Вказана обставина, а саме не користування комунальними послугами з постачання гарячої води, не звільняє споживача від обов'язку нести витрати з оплати послуг, які забезпечують утримання відповідного майна.
Отже, доводи ТОВ «Євро-Реконструкція» у цій частині знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи та є обґрунтованими.
Між тим, колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні з відповідача плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 524,82 грн.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанціїдійшов висновку, що в межах даного спору ТОВ «Євро-Реконструкція» правомірно пред'явлено вимоги до відповідача в межах даного спору про стягнення заборгованості, у тому числі з абонентської плати.
З врахуванням заяви відповідача про застосування строку позовної давності та встановлених фактичних обставин справи, суд зазначив, що позов ТОВ «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме присудив до стягнення з відповідача заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 23 741,69 грн за період з 12 березня 2017 року до липня 2024 року, плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 524,82 грн за період з листопада 2021 року до червня 2024 року, трьох процентів річних в сумі 1 129,61 грн та інфляційних збитків в сумі 3 840,74 грн.
Однак в резолютивній частині ухваленого у справі рішення суд першої інстанції не вказав про обов'язок ОСОБА_1 сплатити на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість з плати за абонентське обслуговування у розмірі 1 524,82 грн, що відповідно до вимог статті 270 ЦПК України є підставою для ухвалення додаткового рішення за заявою учасників справи чи з власної ініціативи суду, а не підставою для його скасування в апеляційному порядку.
Порушень норм процесуального права, які відповідно до вимог статті 376 ЦПК України могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції у цій частині, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищезазначене, висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення вартості теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення у цій частині нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.
У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв'язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Виходячи з наведеного, розподіл судових витрат у зазначеній справі слід змінити. Відповідно до положень частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, пропорційно розміру задоволених вимог позову з відповідача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем на сплату судового збору у цій справі, а саме 1 548,49 грн - за подання позовної заяви та 2 322,74 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 3 871,23 грн судового збору.
З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 рокув частині відмови у задоволенні позову про стягнення вартості теплової енергії, витраченої на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання, скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» заборгованість з вартості теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання у розмірі 443,92 гривень.
В іншій оскаржуваній частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2025 рокузалишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат у даній справі.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» судовий збір у розмірі 3 871,23 гривень.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Судді: С.А. Голуб
О.В. Борисова
Д.О. Таргоній