Справа № 759/14368/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3369/2026 Доповідач у ІІ інстанції ОСОБА_2
03 лютого 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду
кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
суддів: ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 ,-
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року продовжено ОСОБА_9 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, до 24 лютого 2026 року, включно, без визначення розміру застави.
Таке рішення, суд мотивував тим, що оцінюючи суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому ОСОБА_9 , особу обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, також тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання винуватості є достатньою та співрозмірною для продовження строку дії відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Крім того, розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою місцевий суд виходив із положень ч. 6 ст. 176 КПК України, яка визначає, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються у вчиненні, в тому числі злочину, передбаченого ст. 111 КК України, за наявності ризиків зазначених у ст. 177 КПК застосовується виключно один вид запобіжного заходу - тримання під вартою.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за місцем його реєстрації та проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , та/або в частині не визначення такого альтернативного запобіжного заходу як застави та визначити розмір застави, як альтернативний запобіжний захід відповідно в межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України.
В обґрунтування апеляційної скарги захисник зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню.
Апелянт вказує, що матеріали, які долучила сторона обвинувачення до клопотання, не підтверджують кваліфікуючі ознаки інкримінованих підозрюваному ОСОБА_9 злочинів.
Так, наявні в матеріалах справи докази, не тільки не підтверджують обґрунтованості підозри, але і спростовують версію органу досудового розслідування.
Крім того, зазначенні прокурором ризики є виключно припущеннями органу досудового розслідування щодо наявності їх існування, недоведені у судовому засіданні, у зв'язку з тим, що були лише перелічені прокурором.
Щодо неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, захисник зазначає про те, що судом не було перевірено на відповідність вимогам КПК клопотання в цій частині, не надано належної оцінки, ці обставини не були доведені прокурором під час судового засідання та не аргументовані в рішенні суду, що свідчить про відсутність існування обставин щодо неможливості застосування до ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу. При цьому, відомостей щодо виключних обставин для тримання ОСОБА_9 під вартою, немає.
Апелянт зазначає про те, що жодним матеріалом, долученим до клопотання, не підтверджуються зазначені у клопотанні обставини, відсутні навіть копії постанов слідчого щодо призначення у провадженні експертиз, на які слідчий посилається як на обов'язкові обставини, визначені п. 2 ч. 3 ст. 199 КПК України.
Окрім того, захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_9 є інвалідом другої групи та має хронічне захворювання серця, потребує постійного нагляду лікаря і прийому ліків на постійній основі, а також періодичного обстеження. Таким чином, вказаний діагноз, наявність другої групи інвалідності та неможливість надання необхідної медичної допомоги, не дозволяють належним чином проводити медичне обстеження та лікування ОСОБА_9 в умовах слідчого ізолятора та здійснення постійного прийому ліків в умовах ув'язнення. Разом з тим, починаючи з 03.08.2023, на фоні психоемоційного стресу у ОСОБА_9 відбулось різке погіршення стану здоров'я, з'явились ознаки клініки прогресуючого захворювання. Зі слів ОСОБА_9 погіршення стану безпосередньо пов'язане з довготривалим утриманням в замкнутому приміщенні та відсутність доступу до планової терапії.
Вказаний діагноз, наявність другої групи інвалідності та неможливість надання необхідної медичної допомоги, не дозволяють належним чином проводити медичне обстеження та лікування ОСОБА_9 в умовах слідчого ізолятора та здійснення постійного прийому ліків в умовах ув'язнення.
Також, захисник зазначає про те, що ОСОБА_9 є народним депутатом України ІХ скликання, має постійне місце проживання та реєстрації на території України. Має міцні соціальні зв'язки, на обрання запобіжного заходу прибув самостійно до суду за першим викликом. Під час досудового розслідування, проведення слідчих дій, участі в судових засіданнях має належну процесуальну поведінку. Не має статусу підозрюваного, обвинуваченого в рамках інших кримінальних проваджень.
Відтак, на думку захисника, відсутній ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду, оскільки ОСОБА_9 самостійно без будь-якого переслідування зі сторони правоохоронних органів чи суду України 19.01.2023 добровільно прибув на територію України із тимчасово окупованих територій шляхом перетинання кордону третіх країн, що також свідчить, що особа не бажає переховуватися від вказаних органів.
Крім цього, ОСОБА_9 з 19.01.2023 до 24.07.2023, тобто, більше 6 місяців перебував на території України та жодного разу не вжив заходів втечі. 24.07.2023 за місцем його проживання проведено обшук без ухвали слідчого судді, під час якого останній добровільно надав свій мобільний телефон, а також пароль доступу. При цьому, його не було затримано в порядку ст. 208 КПК України. Також, у ОСОБА_9 паспорт для виїзду за кордон вилучено 24.07.2023 під час обшуку, тому його фізично не можливо навіть використати для перетинання кордону України.
Крім цього, перебуваючи в ДУ «Київський слідчий ізолятор» ОСОБА_9 на профілактичному обліку як особа схильна до втечі не перебуває. Випадків порушення режиму утримання не зафіксовано. Від конвоювання до суду або слідчого не відмовлявся.
ОСОБА_9 пов'язаний з державою Україна, оскільки є її громадянином, має на утриманні двох дітей та батьків похилого віку, що засвідчує також його міцні соціальні зв'язки, має постійне місце роботи та проживання в Україні, незаплямовану репутацію, раніше не судимий, володіє майном, яке знаходиться на території України, а тому, відсутні переконливі докази, які можуть підтверджувати існування ризику переховування від судових та правоохоронних органів.
Також, відсутній ризик незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні. Так, будь-яких доказів впливу на свідків чи інших учасників провадження з урахуванням проведення негласних слідчих (розшукових) дій, не надано. Більш того, такі особи вже надали свої показання органу досудового розслідування.
Окрім того, захисник стверджує про відсутність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином. Так, стороною обвинувачення не надано будь-якої інформації, що ОСОБА_9 планує перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Також не здобуто будь-яких відомостей та доказів, які б свідчили про наміри ОСОБА_9 вчинити інше кримінальне правопорушення.
Окрім цього, ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, припинив існувати, оскільки стороною обвинувачення зібрано достатню кількість доказів та закінчено досудове розслідування у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, на думку захисника, інший більш м'який запобіжний захід цілком здатен забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_9 шляхом покладення на нього додаткових обов'язків, передбачених п.п. 2, 3, 4, 8, 9 ст. 194 КПК України.
Також, захисник зазначає про те, що доводи суду першої інстанції щодо неможливості визначення суми застави є необґрунтованими, адже положення абз. 8 ч. 4 ст. 183 КПК України в імперативному порядку не містить заборони на визначення суми застави у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених ст. 111 та ст. 111-1 КК України, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_9 .
Заслухавши доповідь судді,
Пояснення захисник ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити,
пояснення прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги,
перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним,
обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Так, розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст. ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Як слідує з матеріалів провадження, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_10 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, при розгляді клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_9 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що не зменшились та продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_9 на більш м'який запобіжний захід.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_9 на час судового розгляду.
Колегія суддів, приймаючи до уваги також дані про особу обвинуваченого ОСОБА_9 у сукупності з іншими наведеними вище даними, вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано продовжив раніше обраний щодо ОСОБА_9 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст.176 КПК України, можуть на даному етапі розгляду кримінального провадження забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України.
Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Також, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Враховуючи суспільну небезпеченість інкримінованого ОСОБА_9 кримінальних правопорушень, направлених проти основ національної безпеки України, приймаючи до уваги тяжкість кримінальних правопорушень, одне з яких відповідно ст. 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжкого злочину, характер вчинених правопорушень, дані про особу обвинуваченого, колегія суддів вважає, що висновки суду про продовження існування зазначених прокурором ризиків є такими, що ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження, тому відсутні підстави для зміни обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на більш м'який, зокрема, домашній арешт, як про це просить захисник.
Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність обставин, які виправдовують продовження дії обвинуваченому ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Доводи апеляційної скарги про необгрунтованість обвинувачення та те, що наявні в матеріалах провадження докази, не тільки не підтверджують обгрунтованості підозри, але і спростовують версію органу досудового розслідування, не можуть бути предметом дослідження в суді апеляційної інстанції при перегляді на предмет законності ухвали суду першої інстанції про доцільність перебування під вартою обвинуваченого під час судового розгляду.
Посилання захисника на недоведеність прокурором заявлених ризиків та відсутність, на думку захисника, ризиків переховування під органів досудового розслідування та/або суду; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальну провадженню іншим чином; а також ризик вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_9 , не знайшло свого підтвердження під час апеляційного розгляду, оскільки, судом в повній мірі було перевірено наявність ризиків та доводам прокурора надано належну оцінку, а ухвала суду винесена з урахуванням в тому числі норм міжнародного права та рішень Європейського суду.
Окрім того, колегія суддів зауважує, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у даному випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
У рішенні по справі «W. проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилятись від слідства.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ретельно перевірено наявність кожного із зазначених прокурором ризиків та в судовому рішенні повній мірі обґрунтовані аргументи про їх реальність.
Доводи захисника про те, що ОСОБА_9 є народним депутатом України ІХ скликання, має постійне місце проживання та реєстрації на території України, має на утриманні двох дітей та батьків похилого віку, має постійне місце роботи та проживання в Україні, незаплямовану репутацію, раніше не судимий, володіє майном, яке знаходиться на території України, не можуть бути взятими до уваги, оскільки такі дані самі по собі не можуть нівелювати існування ризиків, які були підставою для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Наведені дані про особу обвинуваченого та наявність міцних соціальних зав'язків не дозволяють вважати, що їх існування може втримати обвинуваченого від переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинення, зокрема, тяжкого злочину.
Доводи апеляційної скарги захисника про те, що судом при продовженні строку тримання під вартою не враховано стан здоров'я ОСОБА_9 та наявність у нього захворювань, є необґрунтованими, оскільки судом враховано всі обставини, передбачені ст. 178 КПК України та надано їм належну оцінку.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що у ст. 49 Конституції України задекларовано, що кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Ст. 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» передбачено, що медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в місцях попереднього ув'язнення організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я.
Порядок надання ув'язненим медичної допомоги, використання з цією метою не підпорядкованих органам, що здійснюють попереднє ув'язнення, державних та комунальних закладів охорони здоров'я, залучення їх медичного персоналу та проведення медичних експертиз визначається Кабінетом Міністрів України.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск відповідного лікаря-фахівця чи направлення хворого на лікування до обраного начальником медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Особа, узята під варту, має право на вільний вибір лікаря. У разі звернення особи, узятої під варту, до лікаря медичної частини СІЗО з проханням про допуск обраного лікаря-фахівця лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан її здоров'я та запит до керівництва СІЗО.
Керівництво СІЗО забезпечує допуск обраного особою лікаря-фахівця
У разі необхідності в додаткових лабораторних обстеженнях, які не можуть бути проведені в медичних частинах СІЗО (наявним обладнанням, лабораторіями та обсягом медико-санітарної допомоги не передбачено проведення цих обстежень), вони проводяться на базі закладів охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Керівництво СІЗО забезпечує своєчасне направлення особи, узятої під варту, на обстеження до обраного лікарем медичної частини СІЗО закладу охорони здоров'я з орієнтовного переліку.
Якщо за результатами огляду чи обстеження особи, узятої під варту, встановлено, що вона потребує надання медичної допомоги у закладі охорони здоров'я з орієнтовного переліку, лікар медичної частини СІЗО готує медичну довідку про стан здоров'я особи, узятої під варту, та звертається із запитом до керівництва СІЗО.
Отже, з огляду на гарантоване Конституцією та законами України право обвинуваченого, незалежно від місця його перебування, на належне медичне обслуговування та надання медичної допомоги, на вільний вибір лікаря-фахівця, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_9 за необхідності не позбавлений можливості отримати належну медичну допомогу, в тому числі, в умовах його перебування в місцях попереднього ув'язнення.
Крім того, на противагу доводам апеляційної скарги, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави з урахуванням вимог п. 3 ч. 4 ст. 183 КПК України.
Відтак, колегія суддів вважає, що лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, дію якого продовжено судом першої інстанції, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні на даній стадії судового розгляду.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законне та обґрунтоване рішення, колегія суддів, не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, вважаючи законною і обґрунтованою ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 та не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 376, 176-178, 183, 194, 404, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_9 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 грудня 2025 року про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з дня оголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді ____________________ ___________________ _____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4