Справа № 761/3531/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2471/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
15 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року про арешт майна у кримінальному провадженні № 22025000000000186 від 18.02.2025,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
власника майна ОСОБА_7 ,
представника власника майна ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року частково задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про накладення арешту у кримінальному провадженні №22025000000000186 від 18.02.2025 за ч. 1 ст. 111-2 КК України на майно, вилучене 26.01.2026 під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .
Накладено арешт у кримінальному провадженні № 22025000000000186 від 18.02.2025 на майно, вилучене 26.01.2026 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон «Xiaomi HyperOS», модель 22041216G, POCO X4GT, imel НОМЕР_1 , imel2 НОМЕР_2 ;
- ноутбук «ASUS», model FX7072, SN N1NRCX08S45103A;
- ноутбук «ASUS», модель X540LG9N0CX218934383.
У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року про часткове задоволення клопотання прокурора про арешт майна, тимчасово вилученого 26.01.2026 у ході проведення обшуку у домоволодінні, яке використовується ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , скасувати в частині відмови у накладенні арешту на предмети ззовні схожі на грошові кошти, у зв'язку із невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на майно, вилучене 26.01.2026 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: грошові кошти в сумі 101 908 грн., 48 178 доларів США, 6 915 Євро, 17 610 російських рублів, а в іншій частині ухвалу слідчого судді залишити без змін.
Прокурор вважає, що в оскаржуваній ухвалі слідчого судді є невідповідність висновків фактичним обставинам кримінального провадження, ухвала не відповідає завданням кримінального провадження, передбаченим ст. 2 КПК України, а тому підлягає скасуванню.
На переконання прокурора, слідчий суддя, відмовляючи в накладенні арешту на предмети, ззовні схожі на грошові кошти, надав невірну оцінку обставинам вчинення кримінального правопорушення, яке розслідується у даному кримінальному провадженні, та невірно оцінив докази при встановленні наявності або відсутності обставин, на які прокурор посилався як на підґрунтя своїх вимог.
Таким чином, апелянт вважає, що слідчий суддя допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, у зв'язку з чим винесена ухвала підлягає скасуванню.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи прокурора ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення власника майна ОСОБА_7 та його представника - адвоката ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки ухвала Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року прокурором фактично оскаржена в частині відмови у накладенні арешту на вилучені 26.01.2026 під час проведення обшуку, за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти в сумі 101 908 грн., 48 178 доларів США, 6 915 Євро, 17 610 російських рублів, суд апеляційної інстанції переглядає ухвалу слідчого судді лише в частині відмови у накладенні арешту на вищезазначене майно.
Законність та обґрунтованість ухвали слідчого судді в частині задоволення вимог клопотання прокурора про арешт іншого майна, зазначеного в ухвалі, колегією суддів не перевіряється.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів, Головним слідчим управлінням Служби безпеки України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №22025000000000186 від 18.02.2025 за підозрою ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Згідно даних клопотання, під час досудового розслідування встановлено, що службові особи ТОВ «НЦВР «Різікон» у 2009 році зареєстрували у Російській Федерації ТОВ «Центр вивчення техногенних ризиків «Ризикон» (далі - ООО «ЦИТР «Ризикон» (ИНН/КПП 7722683101/770101001, м. Москва, вул. Ольховська, 16), яке упродовж 2020-2024 років виконувало роботи з аналізу небезпеки та працездатності, аналізу небезпечності ризиків, розслідування аварій та інцидентів на небезпечних виробничих об'єктах, а також розробки ІТ систем для моделювання аварій і аналізу ризиків структурно складних технологічних систем на об'єктах ПЕК РФ, замовником яких були ВАТ АНК «Башнафта», АТ «Газпромнафта», ПАТ «Тольяттіазот», ТОВ Салаватнафтохім», ТОВ «Іркутська нафтова компанія», Кемеровський «Азот», АТ «Саянськхімпласт» та інші.
Крім того, у 2023 році ООО «ЦИТР «Ризикон» зареєстровано в якості постійного учасника проекту Федеральної державної бюджетної установи Фонд «Сколково», який створений урядом РФ з метою розробки новітніх технологій у сфері енергетичних технологій, ядерних розробок, медицини, програмного забезпечення та комп'ютерних винаходів.
Також, відповідно до фінансової звітності ООО «ЦИТР «Ризикон», останнє протягом 2022-2023 років здійснило сплату податків до бюджету РФ у розмірі близько 50 млн. руб., чим надало матеріальні ресурси (активи) представникам держави-агресора.
Встановлено, що значна частина співробітників ТОВ «НЦВР «Різікон» працевлаштовані в ООО «ЦИТР «Ризикон» та виконують відповідні роботи на об'єктах паливно-енергетичного та хімічного комплексу РФ.
Зокрема, генеральним директором та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «НЦВР «Різікон» є ОСОБА_10 , який є також провідним спеціалістом ООО «ЦИТР «Ризикон».
Засновниками ТОВ «НЦВР «Різікон» є ОСОБА_11 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин РФ) та ОСОБА_12 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин РФ), які є також засновниками ООО «ЦИТР «Ризикон».
Крім того, досудовим розслідуванням встановлені особи, які причетні до збору, підготовки та/або передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора шляхом забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного та хімічного комплексу РФ, зокрема, ОСОБА_9 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 .
У зв'язку з викладеним, органом досудового розслідування 26.01.2026 року, на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 15.01.2026 (справа № 761/813/26) проведений обшук за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , у ході якого виявлені та вилучені: мобільний телефон «Xiaomi HyperOS» модель 22041216G POCO X4GT, imel НОМЕР_1 , imel2 НОМЕР_2 ; ноутбук «Asus», model FX7072, SN N1NRCX08S45103A; ноутбук «Asus», модель X540LG9N0CX218934383; грошові кошти у сумі 101 908 грн., 48 178 доларів США, 6 915 Євро, 17 610 російських рублів, які постановою слідчого від 26.01.2026 визнані речовими доказами у кримінальному провадженні.
03.02.2026 року (клопотання датоване 27.01.2026 року) прокурор Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту у кримінальному провадженні № 22025000000000186 від 18.02.2025 за ч. 1 ст. 111-2 КК України на майно, вилучене 26.01.2026 під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 адресою - АДРЕСА_1 , а саме на:мобільний телефон «Xiaomi HyperOS» модель 22041216G POCO X4GT, imel НОМЕР_1, imel2 НОМЕР_2 ; ноутбук «Asus», model FX7072, SN N1NRCX08S45103A; ноутбук «Asus», модель X540LG9N0CX218934383; грошові кошти у сумі 101 908 грн., 48 178 доларів США, 6 915 Євро, 17 610 російських рублів.
У клопотанні прокурор посилався на те, що вказані вище предмети визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки вони були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, а також містять на собі сліди вчинення протиправної діяльності та відомості, що можуть бути використані як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Прокурор зазначив, що у органу досудового розслідування є всі підстави вважати, що вище вказані предмети та речі є предметом протиправної діяльності та містять відомості, які можуть бути використані як доказ у кримінальному провадженні, оскільки вони отримані внаслідок вчинення протиправних дій, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, містять відомості, які можуть бути використанні як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження та можуть бути використані з метою забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на викладене, зібрані в ході здійснення даного кримінального провадження докази свідчать про наявність достатніх підстав для накладання арешту в порядку ч. 2 ст. 170 КПК України на вище перелічене майно.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року частково задоволено клопотання прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 про накладення арешту у кримінальному провадженні №22025000000000186 від 18.02.2025 за ч. 1 ст. 111-2 КК України на майно, вилучене 26.01.2026 під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_14 за адресою: АДРЕСА_1 .
Накладено арешт у кримінальному провадженні № 22025000000000186 від 18.02.2025 на майно, вилучене 26.01.2026 під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
- мобільний телефон «Xiaomi HyperOS», модель 22041216G, POCO X4GT, imel НОМЕР_1 , imel2 НОМЕР_2 ;
- ноутбук «ASUS», model FX7072, SN N1NRCX08S45103A;
- ноутбук «ASUS», модель X540LG9N0CX218934383.
У задоволенні решти вимог клопотання відмовлено.
Частково задовольняючи клопотання прокурора про арешт майна, слідчий суддя дійшов висновку про наявність достатніх підстав для арешту частини зазначеного у клопотанні майна, оскільки прокурором доведено, що вилучені під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 мобільний телефон та ноутбуки можуть містити у собі інформацію про обставини вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 111-2 КК України.
Разом з тим, слідчий суддя зазначив, що прокурором не доведено, що вилучені під час обшуку грошові кошти є доказами у кримінальному провадженні, тобто те, що останні є засобом вчинення кримінального правопорушення, набуті протиправним шляхом та/або містять на собі сліди злочину.
З такими висновками погоджується і колегія суддів, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним уст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод в частині вимог про накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти у сумі 101 908 грн., 48 178 доларів США, 6 915 Євро, 17 610 російських рублів.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування вказане майно визнано речовими доказами, прокурором у клопотанні не доведено таку мету в частині накладення арешту на вказане майно, як збереження речових доказів.
Долучена до матеріалів клопотання постанова старшого слідчого в ОВС 2 відділу 4 управління досудового розслідування Головного слідчого управління Служби безпеки України ОСОБА_15 від 26 січня 2026 року про визнання майна речовими доказами, містить лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин вчинення кримінального правопорушення, без обґрунтування висновку, яким конкретно ознакам речових доказів відповідають вилучені під час обшуку грошові кошти.
При цьому, у клопотанні прокурора не вказано, у який спосіб та для з'ясування яких саме обставин, що мають значення у даному кримінальному провадженні, можливе використання вилучених під час обшуку грошових коштів.
Враховуючи наведені обставини, клопотання про арешт майна не містить, та органом досудового розслідування не надано доказів того, що вилучені під час обшуку грошові кошти, можуть бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні.
Таким чином, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання прокурора в частині накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти, з наведених вище підстав, оскільки, дослідивши клопотання прокурора та долучені до нього матеріали, слідчий суддя дійшов правильного висновку про те, що матеріали провадження не містять жодних доказів того, що вказане майно відповідає критеріям речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, в якості підстави для накладення арешту на грошові кошти.
Крім того, звертаючись із клопотанням в частині накладення арешту на грошові кошти, прокурор не перевірив, чи виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника такого майна потребам досудового розслідування, і чи не порушує при вказаних обставинах справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом, завданням цього кримінального провадження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, рішення якого застосовуються на території України поряд з національним законодавством, для того, щоб втручання в право власності вважалось допустимим, воно повинну слугувати не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна дотримуватись розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатись між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. Зазначене твердження міститься у Рішенні «АГОСІ» проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986 року.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Таким чином, на переконання колегії суддів, арешт на вилучені 26.01.2026 під час обшуку за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , грошові кошти у сумі 101 908 грн., 48 178 доларів США, 6 915 Євро, 17 610 російських рублів, не може бути накладений за обставин, викладених у клопотанні прокурора про арешт майна та з метою, яка передбачена п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, тому слідчий суддя обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання в частині накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді в частині відмови у накладенні арешту на грошові кошти, а наведені в апеляційній скарзі доводи прокурора є такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи про те, що вилучені грошові кошти, отримані кримінально-протиправним шляхом, є об'єктом кримінально протиправних дій, зберегли на собі сліди кримінального правопорушення, можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тому відповідають критеріям, визначеним ст. 98 КПК України, не спростовують правильності висновків слідчого судді, оскільки відомостей на підтвердження вказаних обставин матеріали клопотання не містять і таких відомостей не надано прокурором під час апеляційного розгляду справи.
Інші доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу прокурора третього відділу управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях органів безпеки Департаменту нагляду за додержанням законів органами безпеки Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4