16 квітня 2026 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/8133/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),
суддів: Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
при секретарі Мудрак Р. Р.,
за участі: позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Цибульської О. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Цибульської Олени Василівни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області
у складі судді Мартиненко В. С.
від 29 січня 2026 року
у цивільній справі № 369/7672/25 Києво-Святошинського районного суду Київської області
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
орган опіки та піклування - Виконавчий комітет Вишневої міської ради Бучанського району Київської області (Служба у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області)
про позбавлення батьківських прав,
В квітні 2025 року ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , звернулась в суд з позовом, в якому просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування вимог позивач посилалася на те, що між нею та ОСОБА_2 10.09.2020 було укладено шлюб. Спільна донька сторін - ОСОБА_5 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням суду від 28.03.2025, що набуло чинності 29.04.2025, шлюб розірвано.
Зазначала, що батько дитини не піклується про неї, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами в садочку, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - створились умови, які шкодять інтересам дитини. Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової (копія розрахунку заборгованості зі сплати аліментів додається), посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання вирішуються нею самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні матері.
Вважала, що зазначені факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми обов'язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов'язків. Відповідач не заперечує проти позбавлення його батьківських прав, про що надав свою згоду, посвідчену приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Герасимів Ю. В. від 27.02.2025 № 619.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі адвокат Цибульська О. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Вважає, що суд не надав належної оцінки фактичному самоусуненню відповідача від виховання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначає, що з моменту розірвання шлюбу 28.03.2025 (справа №369/3118/25) ОСОБА_2 не проявляє інтересу до дитини, не цікавиться її станом здоров'я та розвитком. Звертає увагу на те, що дитина перебуває на повному утриманні її нового чоловіка - ОСОБА_6 , тоді як біологічний батько свідомо не виконує аліментних зобов'язань. Апелянт наголошує, що відповідач надав нотаріально посвідчену згоду на позбавлення батьківських прав від 27.02.2025 (реєстровий №619), що підтверджує його небажання виконувати батьківські функції у майбутньому.
Вказує, що суд безпідставно відхилив висновок Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 13.10.2025 № 3/02-3867, у якому комісія, заслухавши особисто ОСОБА_2 , дійшла висновку про доцільність позбавлення його прав через небажання брати участь у житті дитини. Скаржник вважає помилковим ігнорування судом письмових заяв свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які підтвердили відсутність батька у житті дитини з січня 2025 року. Апелянт стверджує, що неявка відповідача у судові засідання та відсутність відзиву на позов є додатковим доказом його байдужості. Звертає увагу, що заслуховування думки 5-річної дитини було недоцільним через її вік. Посилається на постанову Верховного Суду від 23.02.2023 у справі № 188/1542/20 щодо захисту інтересів дитини у сімейних конфліктах.
Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу учасники справи не скористались.
Від Служби у справах дітей та сім'ї Вишневої міської ради Бучанського району Київської області надійшла заява в якій відділ просив слухати справу без представника ради, просив, на підставі наявних документів та доказів, враховуючи фактичні обставини справи, ухвалити рішення відповідно до вимог діючого законодавства.
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач ОСОБА_1 та її адвокат Цибульська О. В. підтримали апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що громадянин Вірменії ОСОБА_2 та громадянка України ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 29.01.2020 Виконавчим комітетом Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис №05 від 29.01.2020), копія якого долучена до матеріалів справи.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.03.2025 у справі №369/3118/25 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення суду набрало законної силу 29.04.2025. Прізвище дружини після розірвання шлюбу змінено на дошлюбне « ОСОБА_10 ».
14.08.2025 ОСОБА_11 та ОСОБА_6 уклали шлюб, прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_12 ».
Заявою, підпис на якій засвідчено нотаріально, ОСОБА_2 висловив своє волевиявлення про те, що він не заперечує проти позбавлення його батьківських прав щодо малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який може бути застосований лише за умови доведення винної поведінки батька. Встановивши, що позовні вимоги фактично ґрунтуються на нотаріальній згоді відповідача на позбавлення прав, суд дійшов висновку, що така згода є неправозгідною згідно з ч. 3 ст. 155 СК України. Суд зазначив, що позивачем не надано доказів злісного ухилення від виконання обов'язків, зокрема медичних висновків про залежності відповідача або доказів жорстокого поводження. Дослідивши висновок органу опіки та піклування, суд визнав його недостатньо обґрунтованим. Суд також відхилив письмові заяви свідків через порушення процесуального порядку їхнього допиту, та дійшов висновку, що задоволення позову за таких обставин суперечитиме інтересам дитини на піклування з боку обох батьків.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який допускається лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Верховний Суд у постанові від 05.03.2025 у справі № 336/1230/23 (провадження № 61-872св25) наголосив, що позбавлення батьківських прав є винятковим способом вирішення сімейних питань, до якого суд вдається лише у крайніх випадках за наявності переконливих доказів, що характеризують поведінку батька як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
У справі, що переглядається, судом встановлено, що ключовою підставою позову, а також доводами апеляційної скарги є факт надання відповідачем ОСОБА_2 нотаріально посвідченої заяви від 27.02.2025 № 619, у якій він висловив згоду на позбавлення його батьківських прав, а також його позиція щодо підтримки позовних вимог. Проте, згідно з правовим висновком Верховного Суду у справі № 336/1230/23, у розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, якщо таке визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
За приписами статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківство - це сукупність не лише прав, а й невід'ємних конституційних обов'язків (стаття 51 Конституції України), від яких особа не може відмовитися в односторонньому порядку або за домовленістю з іншою стороною. Відмова батьків від дитини є неправозгідною та суперечить моральним засадам суспільства, а тому визнання позову у цій категорії справ не може слугувати самостійною підставою для задоволення вимог та не звільняє позивача від обов'язку доведення обставин, передбачених статтею 164 СК України (аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2025 у справі № 562/635/24).
Позбавлення батьківських прав за своєю правовою природою є цивільно-правовою санкцією за винну протиправну поведінку, а не способом «спрощеного» вирішення сімейних питань чи звільнення одного з батьків від обов'язків задля зручності іншої сторони або третіх осіб (зокрема вітчима). Добровільне «бажання» батька перестати бути батьком не входить до вичерпного переліку підстав, передбачених статтею 164 СК України. Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_2 не є особою, яка зникла: він брав участь у засіданні комісії органу опіки та піклування, де хоч і заявив про «відсутність можливості» утримувати дитину, проте не навів жодних об'єктивних причин такої неможливості (як-от інвалідність чи тяжка хвороба). Така пасивна позиція відповідача у сукупності з наданням нотаріальної згоди вказує на наявність між батьками домовленості про штучне припинення правового зв'язку, що є недопустимим.
Суд першої інстанції на підставі частини шостої статті 19 СК України обґрунтовано не погодився з висновком Органу опіки та піклування Виконавчого комітету Вишневої міської ради від 13.10.2025 № 3/02-3867. Як вказав Верховний Суд у постанові від 15.01.2025 у справі № 384/170/23, такий висновок має лише рекомендаційний характер. У даній справі висновок є формальним і недостатньо обґрунтованим, оскільки фактично базується на нотаріально посвідченій заяві від 27.02.2025 № 619 й наданих батьком пояснень про згоду з позовом, та не містить доказів вжиття до відповідача будь-яких гнучких заходів впливу чи попереджень про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Щодо доводів апелянта про ухилення відповідача від матеріального утримання, колегія суддів зазначає, що наявність заборгованості за аліментами або факт утримання дитини вітчимом ( ОСОБА_6 ) є підставою для вжиття заходів примусового виконання обов'язку, але не є самостійною підставою для безповоротного розриву сімейних зв'язків. Як зазначено у постанові Верховного Суду від 15.01.2025 у справі № 384/170/23, позбавлення прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків неможливо. Матеріали справи не містять доказів звернення позивачки до органів державної виконавчої служби чи правоохоронних органів, які б підтверджували безрезультатність заходів примусу.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо недопустимості як доказів письмових заяв свідків ( ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ). Відповідно до правового висновку Верховного Суду у справі № 562/635/24 від 25.02.2025, пояснення свідків мають бути отримані в порядку статей 90, 230 ЦПК України безпосередньо в судовому засіданні з дотриманням процедури присяги та попередження про кримінальну відповідальність. Письмові заяви осіб, які не були допитані судом, не є належними доказами злісного ухилення від батьківських обов'язків.
Стосовно неврахування думки малолітньої дитини, колегія суддів зазначає, що на момент розгляду справи ОСОБА_5 виповнилося лише 5 років. Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 05.03.2025 у справі № 336/1230/23, якщо дитина не досягла десятирічного віку, судове рішення не може бути скасоване лише з тих підстав, що її думка не була з'ясована, особливо враховуючи можливий психологічно-травматичний вплив на дитину під час таких процедур.
Колегія суддів акцентує увагу на тому, що найкращі інтереси дитини полягають у забезпеченні її права на піклування з боку обох батьків та збереженні її коріння. У даній справі позовні вимоги фактично спрямовані на юридичне оформлення «відмови» від батьківства, що прямо заборонено нормами СК України. Позивачем не надано беззаперечних доказів абсолютної неможливості зміни поведінки відповідача, а встановлені судом обставини свідчать про відсутність гострої соціальної необхідності у застосуванні такого крайнього заходу впливу.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.
Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Цибульської Олени Василівни, в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 20 квітня 2026 року.
Судді Є. П. Євграфова
Б. Б. Левенець
В. В. Саліхов