Справа № 761/8579/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3212/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
15 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Київ, громадянина України, працевлаштованого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
підозрюваного ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року частково задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12026100000000266 від 08.03.2026.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою визначено в межах строку досудового розслідування, терміном до 06.05.2026 року включно.
Одночасно визначено ОСОБА_7 заставу у 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 499 200 (чотириста дев'яносто дев'ять тисяч двісті) гривень.
Роз'яснено, що застава вноситься підозрюваним, іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на розрахунковий рахунок: для внесення застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний ОСОБА_7 вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
У випадку внесення застави покладено на підозрюваного ОСОБА_7 обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;
- не відлучатись за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв'язку;
- здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання.
Визначено строк дії обов'язків, покладених на підозрюваного в межах строку досудового розслідування, однак не більше 2 (двох) місяців з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави в розмірі, визначеному судом.
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомленим, не з'явиться за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин, чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави.
Цією ж ухвалою зобов'язано начальника ДУ «Київський слідчий ізолятор» забезпечити проведення медичного обстеження підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою отримання об'єктивних висновків про стан його здоров'я та надання необхідної медичної допомоги, в разі необхідності з можливістю отримання відповідного лікування із залученням фахівців профільних медичних закладів за межами ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, захисник ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року, якою застосовано щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 залишити без задоволення.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги, захисник посилається на те, що підозрюваний повністю визнає свою провину, щиро кається у скоєному.
Адвокат стверджує, що слідчий не надав жодного доказу на підтвердження ризику переховування від органів досудового розслідування чи суду, а вирішив за достатнє лише констатувати факт приналежності кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється його підзахисний, до тяжких злочинів.
Проте, виключно тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим, не може слугувати обґрунтуванням цього ризику.
Захисник наголошує, що стороною обвинувачення не надано жодного підтвердження про намір підозрюваного переховуватися від органів досудового слідства чи суду, а також інших даних, які б свідчили про наявність цього ризику.
На думку адвоката, ризик незаконного впливу на свідків та потерпілу у цьому кримінальному провадженні також відсутній, так як всі свідки їхали з підозрюваним в одному автомобілі, вони всі є його друзями, йому відомо їх ПІБ, місця проживання та мобільні номери телефонів.
Аналогічно, потерпіла є подругою підозрюваного, який повністю визнає свою провину та щиро кається у скоєному.
При цьому, сторона обвинувачення у своєму клопотанні обмежилася лише формальною згадкою вказаного ризику, не навівши жодних конкретних обставин, які б свідчили про реальну можливість чи намір підозрюваного здійснювати будь-який незаконний вплив на свідків.
Крім того, в клопотанні не зазначено, яким саме чином та на кого підозрюваний нібито може впливати.
Відсутність цих даних, на переконання адвоката, свідчить про відсутність конкретного та обґрунтованого ризику, а наведені стороною обвинувачення твердження мають абстрактний характер і не можуть слугувати підставою для застосування запобіжного заходу.
Недоведеним, на переконання апелянта є й ризик знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки незрозумілим є, які саме речі чи документи може знищити чи спотворити підозрюваний, так як пошкоджений (а фактично повністю знижений) транспортний засіб, в якому він їхав, наразі знаходиться на штрафмайданчику.
Незважаючи на це, сторона обвинувачення формально посилається на ризик знищення приховування або спотворення речей і документів, однак не конкретизує, які саме речі чи документи, у якому саме місці та за яких обставин ОСОБА_7 нібито може знищити або приховати. Таке узагальнене посилання не відповідає вимогам обґрунтованості та не підтверджене жодними належними та допустимими доказами.
Таким чином, захисник вважає, що вказаний ризик є припущенням сторони обвинувачення та не доведений у судовому засіданні, що виключає можливість покладення його в основу рішення про застосування найсуворішого та виключного запобіжного заходу.
Також, апелянт вважає необґрунтованим ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Захисник звертає увагу на те, що стороною обвинувачення не надано жодних реальних доказів, фактичних даних або конкретних обставин, які б свідчили про ймовірність вчинення злочину його підзахисним.
Адвокат вважає, що усе наведене в клопотанні, це лише безпідставні припущення та домисли, які не можуть і не повинні слугувати підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу.
Також, в апеляційній скарзі захисник зазначає, що посилання сторони обвинувачення на нібито наявні ризики не може вважатися належним та достатнім обґрунтуванням неможливості застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки жоден із зазначених ризиків не підтверджений жодними реальними або допустимими доказами.
Всі твердження мають характер припущення, не опираються на факти та не дають можливості суду оцінити реальний ступінь ризику для обґрунтованого застосування запобіжного заходу.
Таким чином, враховуючи недоведеність та необґрунтованість наявності жодного із зазначених у клопотанні ризиків, стороною обвинувачення не виконано вимог положень ст. 194 КПК України, що об'єктивно унеможливлює задоволення клопотання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити з наведених у ній підстав, пояснення прокурора ОСОБА_8 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та продовження строків тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 199 КПК України.
Як вбачається з наданих апеляційному суду матеріалів, слідчим відділом Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026100000000266 від 08.03.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Згідно відомостей, наведених у клопотанні, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 , 07.03.2026, приблизно о 23 год. 15 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння (1.36 проміле), керуючи автомобілем марки «КІА MAGENTIS», д.н.з. НОМЕР_1 , рухався у першій (крайній правій) смузі руху проїзної частини Дарницького мосту у м. Києві, зі сторони Столичного шосе, в напрямку вул. П. Радзіня, зі швидкістю, яка значно перевищувала максимально дозволену на даній ділянці дороги 50 км/год, в салоні якого, на задньому пасажирському сидінні перебувала ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В цей час, попереду, в попутному напрямку, в межах першої (крайньої правої) смуги руху проїзної частини Дарницького мосту, рухався автомобіль марки «Renault-MASTER», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час руху ОСОБА_7 допустив порушення вимог пункту 1.5, підпункту «б» п. 2.3, підпункту «а» п. 2.9, п. п. 12.4 та 13.1 Правил дорожнього руху України.
Порушення вищевказаних вимог Правил дорожнього руху України з боку водія ОСОБА_7 , виявились у тому, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, який впливає на увагу і реакцію водія, а також порушує його координацію, будучи обізнаним, що транспортний засіб є джерелом підвищеної небезпеки, умисно та зухвало ігноруючи вимоги Правил дорожнього руху України, безвідповідально ставлячись до можливості настання негативних наслідків, свідомо розпочав керування автомобілем марки «КІА MAGENT1S», д.н.з. НОМЕР_1 , в процесі якого, маючи об'єктивну змогу спостерігати за показниками спідометру та обрати швидкість руху в межах дозволеної, наражаючи на небезпеку інших учасників дорожнього руху, усвідомлюючи, що своїми односторонніми діями створив умови, в яких позбавлений можливості уважно стежити за дорожньою обстановкою та відповідно реагувати на її зміни, усвідомлюючи, що вибір швидкості і контроль за швидкісними параметрами визначається односторонньою вольовою активністю водія, будучи зобов'язаним залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки і стану транспортного засобу дотримувати безпечної дистанції, не зміг вірно оцінити дорожню обстановку та обрати безпечні прийоми керування, наражаючи на небезпеку інших учасників руху, загрожуючи їх життю та здоров'ю, відволікся від керування транспортним засобом у дорозі, внаслідок чого поблизу 42-ї електроопори від початку Дарницького мосту у м. Києві здійснив зіткнення передньою частиною керованого ним транспортного засобу із задньою правою частиною автомобіля марки «Renault-MASTER», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_12 , який рухався попереду, в попутному напрямку, в межах своєї смуги.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, пасажирка автомобіля «КІА MAGENTIS», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримала тілесні ушкодження, у вигляді ВЧМТ, перелому основи черепа, ЗТЖ, ЗТГК та була доставлена до НДСЛ «ОХМАТДИТ».
В діях водія ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам пунктів 1.5, підпункту «б» п. 2.3, підпункту «а» п. 2.9, п. п. 12.4 та 13.1 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебувають у причинному зв'язку з подією дорожньо-транспортної пригоди.
08.03.2026 року, о 05 год. 00 хв. ОСОБА_7 фактично затримано в порядку ст. 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
08.03.2026 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
10.03.2026 року (клопотання датоване 08.03.2026 року) старший слідчий відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_13 , за погодження з прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12026100000000266 від 08.03.2026.
В обґрунтування клопотання слідчий зазначив, що у органу досудового розслідування є достатні підстави вважати, що ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, що заподіяло потерпілій тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами.
У клопотанні слідчий також вказав на те, що в ході досудового слідства встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховуватися від органів досудового розслідування або суду; незаконно впливати на потерпілих, свідків, експертів; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Про існування зазначених ризиків, відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України, свідчать такі обставини, як вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення, що полягає у наявності в матеріалах досудового розслідування відеозаписів, на яких зафіксовано механізм виникнення та розвитку дорожньо транспортної пригоди, а також швидкість його руху, тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі визнання його винним у кримінальному правопорушенні (покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років), у вчиненні якого він підозрюється, наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, оскільки СВ Голосіївського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 повідомлено про підозру у кримінальному провадженні № 12026100010000295 від 19.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, яке також відноситься до категорії тяжких злочинів.
Орган досудового розслідування вважає, що враховуючи зазначені обставини, особливо тяжкі наслідки у завдані кримінальним правопорушенням у вигляді заподіянні тяжкого тілесного ушкодження потерпілій ОСОБА_11 , застосування до підозрюваного ОСОБА_7 більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може бути достатнім для запобігання зазначених ризиків.
На підставі викладеного, з метою забезпечення виконання підозрюваним ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків, а також запобігання спроб переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілу, свідків, експертів; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, слідчий просив застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб без визначення розміру застави.
Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року частково задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_9 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_10 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до ЄРДР за № 12026100000000266 від 08.03.2026.
Застосовано щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою визначено в межах строку досудового розслідування, терміном до 06.05.2026 року включно.
Одночасно визначено ОСОБА_7 заставу у 150 розмірах прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 499 200 (чотириста дев'яносто дев'ять тисяч двісті) гривень.
У випадку внесення застави покладено на підозрюваного ОСОБА_7 обов'язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України:
- прибувати до слідчого, прокурора та суду за першим викликом;
- не відлучатись за межі м. Києва без дозволу слідчого, прокурора, суду;
- повідомляти слідчого, прокурора або суд про зміну свого місця проживання, роботи та засобів зв'язку;
- здати на зберігання свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, до відповідного територіального органу/підрозділу ДМС України за місцем проживання.
Визначено строк дії обов'язків, покладених на підозрюваного в межах строку досудового розслідування, однак не більше 2 (двох) місяців з моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави в розмірі, визначеному судом.
Колегія суддів погоджується з вищенаведеними висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При вирішенні клопотання про застосування запобіжного заходу для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд згідно змісту вимог ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, слідчий суддя з'ясував, що наведені у ньому дані свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Зокрема, обґрунтованість повідомленої ОСОБА_7 підозри у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується зібраними у кримінальному провадженні доказами, а саме: протоколом огляду місця ДТП та схемою до нього від 08.03.2026; протоколом допиту підозрюваного ОСОБА_7 від 08.03.2026; протоколом огляду цифрового носія інформації з електронним файлом відеозапису від 08.03.2026, іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Вагомість наявних доказів вчинення підозрюваним кримінального правопорушення доведена слідчим у клопотанні і прокурором у судовому засіданні та сумнівів не викликає.
Враховуючи, що слідчий суддя на цьому етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, встановлювати конкретну кваліфікацію діяння, за яке особа має нести кримінальну відповідальність, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, то з огляду на долучені до клопотання слідчого докази, у слідчого судді були всі підстави для висновку про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України.
Такий висновок слідчого судді ґрунтується на доданих слідчим до клопотання матеріалах. Останні містять дані, які вказують на причетність підозрюваного до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
При цьому, слід зазначити, що для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення винуватості чи її відсутності у особи за вчинення злочину, доведення чи не доведення винуватості особи, з метою досягнення таких висновків, які необхідні суду при постановленні вироку, а з тією метою, щоб визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Апеляційний суд враховує правову позицію ЄСПЛ, викладену у рішенні за скаргою «Ферарі-Браво проти Італії», відповідно до якої, затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, оцінки належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Сукупність матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу, оскільки обґрунтованість підозри - це не акт притягнення особи до відповідальності, а сукупність даних, які переконують об'єктивного спостерігача, що особа могла бути причетною до вчинення конкретного злочину.
Також, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що ризики, передбачені п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, на які посилається слідчий у клопотанні, доведені, з огляду на додані до клопотання докази.
На переконання колегії суддів, з урахуванням наявних у справі матеріалів, вищевказані висновки слідчого судді є правильними.
Зокрема, оцінюючи доведеність наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України (переховування від органів досудового розслідування та/або суду), колегія суддів виходить із того, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років, тому усвідомлюючи можливість реального позбавлення волі за вчинене ним кримінальне правопорушення, з метою уникнення відповідальності, перебуваючи на волі може переховуватись від органів досудового слідства та суду. Крім того, підозрюваний ОСОБА_7 є підозрюваним у кримінальному провадженні № 12026100010000295 від 19.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, в якому щодо підозрюваного ОСОБА_7 Голосіївським районним судом м. Києва було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 23.02.2026 у зв'язку з внесенням застави підозрюваного ОСОБА_7 було звільнено з ДУ «Київський слідчий ізолятор».
А відтак, наявні всі підстави вважати, що без застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний під острахом отримання максимального покарання, може переховуватися від органу досудового розслідування, суду, що унеможливить виконання завдань кримінального провадження.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України (незаконно впливати на свідків та потерпілу у цьому ж кримінальному провадженні), обґрунтовується тим, що підозрюваному відомо місце проживання потерпілої та свідків, а відтак підозрюваний шляхом підкупу, погроз, вмовлянь може схиляти потерпілу та свідків до дачі неправдивих показань, відмови від участі в кримінальному провадженні, що негативно вплине на хід досудового розслідування.
Також, колегія суддів враховує встановлену КПК України процедуру отримання показань від свідків у кримінальному провадженні, за якої на стадії досудового розслідування показання отримуються під час допиту слідчим, прокурором, а на стадії судового розгляду - шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо отримав або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України).
Тобто ризик впливу на свідків існує не лише під час досудового розслідування при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду, до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин, заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ймовірного впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. У зв'язку з чим, достатня вірогідність ризику впливу на свідків, оскільки, не будучи обмеженим у вільному доступі до інших осіб, підозрюваний може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
Доведеним є й ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України (вчинення іншого кримінального правопорушення), з огляду на дані про особу підозрюваного ОСОБА_7 , а також з урахуванням відомостей про те, що ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні іншого умисного кримінального правопорушення у іншому кримінальному провадженні, крім того підозрюваний системно допускав порушення ПДР, зокрема в стані сп'яніння, в тому числі притягувався до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього було накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян що складає - 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Зважаючи на те, що для обрання запобіжного заходу підозрюваному, крім наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, достатнім є доведення хоча б одного із ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, колегія суддів, зважаючи на доведеність наявності обґрунтованої підозри та ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, погоджується з висновком слідчого судді про наявність у справі підстав для застосування запобіжного заходу.
Ґрунтуючись на зазначеному, слідчий суддя дійшов правильного висновку, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, наявність яких встановлена в ході розгляду клопотання органу досудового розслідування, та забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Отже, під час розгляду клопотання органу досудового розслідування, як того вимагає закон, слідчий суддя встановив наявність достатніх підстав вважати, що обставини, визначені п.п. 1-3 ч. 1 ст. 194 КПК України, які свідчать про наявність встановлених стороною обвинувачення ризиків у даному кримінальному провадженні, обґрунтованість підозри, недостатність застосування менш суворого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, є обґрунтованими, оскільки вони належним чином вмотивовані та доведені прокурором, при цьому підтверджуються матеріалами справи.
З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необхідність застосування виняткового запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини достатньо переконливо підтверджують, що менш суворі запобіжні заходи не можуть забезпечити виконання підозрюваним процесуальних обов'язків в даному кримінальному провадженні.
Слідчим суддею враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим відносно ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який, на думку колегії суддів, в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного, тяжкістю інкримінованого йому кримінального правопорушення та його наслідками, є обґрунтованим, а тому підстав для відмови у задоволенні клопотання слідчого колегія суддів не вбачає.
Наявність обставин, які б давали підстави вважати про достатність застосування більш м'якого запобіжного заходу щодо ОСОБА_7 , ніж тримання під вартою, колегією суддів під час перегляду оскаржуваної ухвали не встановлено.
На переконання колегії суддів, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є пропорційним тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, співрозмірним із тяжкістю інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, у повній мірі зможе забезпечити належну процесуальну поведінку ОСОБА_7 та запобігти встановленим в ході апеляційного розгляду ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Оцінюючи можливість застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції насамперед використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього. При цьому КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена ч. 1 ст. 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Колегія суддів зазначає, що ймовірно вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України, у якому він підозрюється, має високий ступінь суспільної небезпеки, за обставинами провадження встановлено наявність передбачених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків, при цьому рішення суду за результатами розгляду питання щодо можливості застосування запобіжного заходу повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Отже, сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження, на даному етапі кримінального провадження до моменту з'ясування істини у справі, є достатньою для застосування щодо підозрюваного запобіжного заходу.
А тому, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про існування підстав для застосування щодо ОСОБА_7 запобіжного заходу саме у вигляді тримання під вартою, який є винятковим запобіжним заходом.
При цьому, застосувавши щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 183 КПК України, визначив підозрюваному заставу в розмірі 150 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 499 200 грн., який є достатнім для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України.
Викладені в апеляційній скарзі захисника доводи про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а також про те, що слідчий суддя не звернув уваги на те, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегією суддів не приймаються до уваги та не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
При визначенні ризиків закон не вимагає неспростовних доказів того, що підозрюваний однозначно, поза всяким сумнівом, здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає обґрунтування, що він має реальну можливість їх здійснити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу або в майбутньому.
Отже ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формі або формах, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення вірогідності їх здійснення.
Як обов'язковий критерій застосування запобіжного заходу, ризик у кримінальному провадженні має прогностичний характер, його визначення у конкретний проміжок часу спрямоване на усунення негативного впливу на кримінальне провадження в майбутньому. Безумовно, наявність заявлених ризиків має обґрунтовуватися. Однак, в переважній більшості випадків, враховуючи їх вірогідний характер, класичні категорії доказування, притаманні судовому процесу, при їх обґрунтуванні не застосовуються. При встановленні ризиків кримінального провадження суд застосовує стандарт достатності підстав вважати, що підозрюваний може вдатися до дій на шкоду кримінальному провадженню.
Оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного, суд має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності вчинення ним дій, передбачених у ч. 1 ст. 177 КПК.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
Так, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , характер та обставини інкримінованих йому дій, дані про особу підозрюваного у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим у клопотанні та прокурором у судовому засіданні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на потерпілу та свідків у цьому кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Посилання сторони захисту на те, що підозрюваний визнає свою провину та щиро кається у скоєному, раніше не судимий, має постійне місце проживання, не спростовують висновки слідчого судді про те, що ОСОБА_7 може вчинити дії, передбачені ст. 177 КПК України, та не являються достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання слідчого та застосування щодо нього більш м'якого запобіжного заходу.
Всі інші обставини, на які посилалась сторона захисту під час апеляційного розгляду, не є безумовними підставами для скасування оскаржуваного рішення та висновків слідчого судді не спростовують.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 183, 194, 199, 376, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_7 , - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ _________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4