Справа № 756/4632/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/3568/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
15 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року про арешт майна,
за участю:
представника власника майна ОСОБА_7 ,
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 рокузадоволено клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100050002656 від 30.10.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.
Накладено арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на майно, вилучене під час обшуку 12.03.2026 за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , грошові кошти в національній валюті у загальній сумі 117 000 грн., грошові кошти в іноземній валюті у сумі 7430 доларів США (номіналом 100 доларів США, купюри з номерами ME0808579B, CL14973142A, MF13027277A, PB94835706A, PB9575252B, MK00723242A, LL79609028C, LL61485621C, PF46158891C, MH94032488A, MB72834996M, PE57642238C, PE57642239C, PE57642240C, PE57642241C, PE57642242C, PE57642243C, PK29343813E, PB98731492L, PB98731487L, PE68205024D, PE68205025D, PE68205026D, PE68205080D, PE68205077D, PE68205027D, PE68205085D, PD16188244C, PL71636341B, PE68205022D, PE68205021D, PE68205020D, PE68205019D, PE68205018D, PE68205017D, PE68205016D, PE68205015D, LF48936159K, LT20487252B, MK63768499A, MK36329959A, LH02423029C, PB93796086A, PB43209185B, LG25150918C, LK14748820G, LB01959169S, ML38548568C, MG49406611B, MH05522747A, LF73018928E, LG78665791B, LL63829005F, MG54729090A, PB76916329B, PL00353776C, PL00353923C, PB43581324B, PB76916328B, PL71636338B, PE57642245C, PE57642244C, LF31887530C, LB31615593L, LB08160122D, LH60677311B, LL31952265D, KF48415855B, KB93873473C, KB18537095R, FE18760999A, KE07462077B, номіналом 50 доларів США купюра з номером JG25905260A, номіналом 20 доларів США купюри з номерами AL36166616H, CG54378584A, AD94434997A, AF63867466A, JE63761267B, AB36184940D, номіналом 10 доларів США купюри з номерами MF90262698D, MF90262694D, MF90262692D, MF90262696D, MF90262695D, MF90262697D), а також 70 Євро (номіналом 50 Євро купюра з номером S12670880047, номіналом 10 Євро купюри з номерами X02095541075, N26064192288).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_9 від 24.03.2026 року у справі та постановити нову ухвалу, якою в клопотанні прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна в кримінальному провадженні №12025100050002656 від 30.10.2025 року відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що сторона власника майна проти прийнятого слідчим суддею рішення заперечує, оскільки вилучене та арештоване майно не відповідає вимогам ст.ст. 96-2, 98 КК України, а арешт на майно (грошові кошти) накладений саме з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна, яке відповідає п. 2 ч.2 ст. 170 КПК України, а мобільний телефон не підлягав вилученню, а тільки копіюванню, виходячи з наступного.
Щодо накладення арешту на мобільний телефон, скаржник зазначає, що при наданні дозволу на проведення обшуку слідча суддя Оболонського районного суду ОСОБА_10 в своїй ухвалі від 26.02.2026 у справі № 756/2817/26 заборонила вилучати мобільні термінали систем зв'язку.
Адвокат зазначає, що в резолютивній частині ухвали прямо зазначено, що дозвіл надається на « - копіювання інформації з комп'ютерної техніки (системних блоків, ноутбуків, планшетів), серверів, внутрішніх та зовнішніх носіїв інформації (жорстких дисків, USВ-накопичувачів, карт нам'яті), мобільних терміналів зв'язку, СІМ-карт, за участі спеціаліста, а у разі неможливості копіювання - на вилучення даної техніки.»
Під час проведення обшуку власник майна ОСОБА_6 надала доступ до телефону, але в порушення вимог ухвали слідчий не скопіював телефон, а просто його вилучив.
В подальшому, не оглянувши телефон та не маючи жодного уявлення про його вміст, старший слідчий СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 постановою від 13.03.2026 року визнав даний телефон речовим доказом, зазначивши ст. 98 КПК України, як підставу для визнання речовими доказами.
Матеріали клопотання також містять доручення про проведення слідчих (розшукових) дій від 13.03.2026 року, яким старший слідчий СВ Оболонського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 доручив працівникам 3 управління ГУ «Д» ДЗНД СБ України проведення наступних слідчих (розшукових) дій - провести огляд вилученої електронної техніки, а саме мобільних телефонів, комп'ютерної техніки та електронних носіїв інформації. На дату винесення ухвали про накладення арешту інформація про такий огляд надана не була.
Апелянт звертає увагу, що сама наявність постанови про визнання речовими доказами у кримінальному провадженні не є беззаперечним доказом, та слідчий суддя самостійно перевіряє відповідність ознак майна критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України, при цьому висновки слідчого судді не залежать від наявності у кримінальному провадженні постанови про визнання вказаного майна речовим доказом.
Але слідчий суддя навіть і не намагався дослідити відповідність вилученого в ОСОБА_6 мобільного телефону критеріям ст. 98 КПК України, чим порушив принцип змагальності сторін, надавши сторонам судового засідання повний текст ухвали через 6 (шість) хвилин після виходу до нарадчої кімнати.
Щодо накладення арешту на грошові кошти, скаржник зазначає, що в ухвалі про надання дозволу на проведення обшуку, слідча суддя ОСОБА_10 взагалі не надавала дозвіл на вилучення будь-яких грошових коштів, а надавала дозвіл на відшукання речей, які зберегли на собі сліди вчинення злочину, знаряддя та засоби вчинення злочину.
Так, не знайшовши речей, передбачених ухвалою, слідчий вилучив всі до копійки заощадження ОСОБА_6 , які вона заощаджувала за роки своєї трудової діяльності.
Апелянт вказує, що в клопотанні прокурора про накладення арешту на майно, в якості обгрунтування необхідності накладення арешту на грошові кошти, зазначалось, що «у разі підтвердження в ході досудового розслідування та судового розгляду того, що вилучені грошові кошти були одержані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, використовувалися для їх вчинення або є доходом від такого майна, до них може бути застосована спеціальна конфіскація у порядку, передбаченому кримінальним та кримінальним процесуальним законодавством України».
Тобто, прокурор зазначив, що накладення арешту на майно необхідно з метою забезпечення спеціальної конфіскації майна, яке відповідає п. 2 ст. 170 КПК України.
Адвокат ОСОБА_7 посилається на те, що в судовому засіданні при розгляді клопотання про накладення арешту на майно, ним надано суду довідки про доходи ОСОБА_6 у вигляді заробітної плати за останні роки яка складала: 440 345,22 гривень нараховано та 354 477,91 гривень виплачено за 2023 рік; 1 215 092,96 гривень нараховано та 975 613,04 гривень виплачено за 2024 рік; 690 732,01 гривень нараховано та 531 863,65 гривень виплачено за 2025 рік.
Тобто, в судовому засіданні було надано належні докази щодо походження 117 000 гривень, 7 430 доларів США, 70 Євро.
Також, в судовому засіданні стороною захисту зазначалось, що гроші, які були вилучені під час обшуку, це всі заощадження ОСОБА_6 , які їй зараз вкрай потрібні, оскільки в неї 19.03.2026 року померла мати, та ці гроші потрібні в тому числі на поховання.
Але слідчий суддя ОСОБА_9 , не надавши жодного аргументованого спростування доводів сторони захисту, виніс повний текст ухвали в якій були повністю переписані номера вилучених купюр через 6 (шість) хвилин після виходу до нарадчої кімнати.
На думку апелянта, оскаржувана ухвала не містить жодних обставин та мотивів, якими слідчий суддя керувався при винесенні даного судового рішення, текст ухвали, який вмістився на півтора аркуша містить тільки цитування норм КПК без надання оцінки доказам, що додані до клопотання.
Слідчий суддя не надав оцінки доводам представника власника майна щодо невідповідності арештованого майна меті арешту, оскільки арештоване майно не відповідає вимогам ст. 96-2 КК України, також не є речовим доказом в розумінні ст. 98 КПК України, не вказав причини відхилення аргументів представника власника майна.
Без цих складових рішення не може бути обгрунтованим та вмотивованим.
В судове засідання власник ОСОБА_6 та прокурор не з'явилися, про дату, час та місце судового засідання їх повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора та власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, у провадженні слідчого відділу Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, перебувають матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025100050002656 від 30.10.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що до Оболонського УП ГУНП у м. Києві з ГУ «Д» ДЗНД СБ України надійшли матеріали щодо протиправної діяльності працівників ДП «Центр міжнародних програм МОЗ України», які, діючи умисно, всупереч вимогам постанови Кабінету Міністрів України №149 від 17.02.2023, якою визначено, що верифікацію інформації про освіту, кваліфікацію та професійний досвід працівників сфери охорони здоров'я здійснюють виключно посадові особи уповноважених органів державної влади, не маючи на це передбачених законом повноважень, за грошову винагороду у розмірі від 2500 грн. до 30000 грн. здійснюють оформлення та видачу довідок про верифікацію, які не відповідають встановленому зразку, вносячи до них недостовірні відомості без фактичного проведення перевірки поданих документів, у тому числі щодо освіти, кваліфікації та професійного досвіду заявників, що в подальшому використовується для працевлаштування осіб за кордоном.
Зазначеними діями учасники групи шляхом обману заволодівають грошовими коштами громадян, вводячи їх та іноземні установи в оману щодо законності та достовірності виданих документів, чим спричиняють майнову шкоду, підривають довіру до системи державної верифікації медичних кадрів та створюють загрозу охоронюваним законом інтересам у сфері охорони здоров'я.
Так, у межах кримінального провадження встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України № 149 від 17.02.2023 прямо визначено, що верифікацію інформації про освіту, кваліфікацію та професійний досвід працівників сфери охорони здоров'я проводить відповідальний верифікатор, а саме посадова особа Міністерства охорони здоров'я України, іншого центрального органу виконавчої влади, обласної або Київської міської військової адміністрації чи іншого уповноваженого органу управління закладу охорони здоров'я, тобто така функція покладена саме на посадову особу органу влади, а не на державне підприємство.
Водночас ДП «Центр міжнародних програм МОЗ України» є державним підприємством, тобто суб'єктом господарювання та юридичною особою публічного права, однак не є органом державної влади та не має статусу посадової особи МОЗ чи іншого уповноваженого органу, у зв'язку з чим не підпадає під визначення відповідального верифікатора у розумінні зазначеної постанови.
Таким чином, після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 149 від 17.02.2023 здійснення ДП «Центр міжнародних програм МОЗ України» верифікації інформації про освіту, кваліфікацію та професійний досвід працівників сфери охорони здоров'я відбувається без належних правових повноважень.
Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.10.2022 №910-р та акта приймання-передачі від 10.02.2023 єдиний майновий комплекс ДП «Центр міжнародних програм МОЗ України» було передано зі сфери управління Міністерства охорони здоров'я України до сфери управління Фонд державного майна України.
У подальшому зазначений єдиний майновий комплекс був реалізований Фондом державного майна України шляхом електронного аукціону, а на підставі договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації від 13.06.2025 переданий у власність ОСОБА_12 .
Надалі, на підставі наказу Фонду державного майна України №2168 від 05.12.2025 діяльність юридичної особи - ДП «Центр міжнародних програм МОЗ України» припинено шляхом ліквідації.
Незважаючи на припинення правового статусу підприємства та відсутність повноважень, вказані особи продовжують використовувати його реквізити/бланки/печатки/назву для оформлення документів.
Такі дії за своєю природою посягають на охоронювані законом суспільні відносини у сфері охорони здоров'я, створюють реальну загрозу заподіяння шкоди життю та здоров'ю пацієнтів, підривають довіру до системи підтвердження кваліфікації медичних працівників та міжнародного визнання документів України.
За результатами проведених слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій установлено місце вчинення протиправних дій та коло причетних осіб, а також розподіл ролей між учасниками організованої групи, а саме:
Для здійснення протиправної діяльності, а також з метою створення у громадян України, іноземців та іноземних установ хибного уявлення про належність вказаного суб'єкта до системи Міністерства охорони здоров'я України, продовження функціонування підприємства та використання довіри до його раніше існуючого державного статусу як інструменту одержання неправомірної вигоди, вказана група осіб використовує службове приміщення - кабінет № 12-А у будівлі «Національного університету охорони здоров'я України імені П.Л. Шупика» за адресою: м. Київ, вул. Дорогожицька, буд. 9.
ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виступав організатором та керівником організованої групи: приймав ключові рішення щодо продовження протиправної діяльності, особисто підписував підроблені документи, координував дії інших учасників та забезпечував загальне функціонування злочинного механізму.
ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виступала співорганізатором організованої групи: здійснювала виготовлення підроблених документів, надавала консультації замовникам щодо порядку їх оформлення та використання, організовувала і контролювала пересилку таких документів, а також координувала дії інших учасників групи, у тому числі з використанням службових приміщень та транспортного засобу.
ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виступала активним учасником організованої групи: безпосередньо здійснювала виготовлення підроблених документів, організовувала та забезпечувала їх пересилку замовникам, у тому числі через поштомати недержавного оператора поштового зв'язку «Нова Пошта».
ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виступала пособником організованої групи: здійснювала підготовку, коригування та погодження текстів підроблених документів, сприяла використанню реквізитів, що створювали уявлення про їх офіційне походження.
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виконувала роль кур'єра організованої групи: здійснювала пересилку підроблених документів замовникам через операторів поштового зв'язку.
На підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва 12.03.2026 у період часу з 06 год. 36 хв. по 08 год. 28 хв. проведено обшук за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за адресою: АДРЕСА_1 , за результатом якого серед іншого майна вилучено мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , грошові кошти в національній валюті у загальній сумі 117 000 грн., грошові кошти в іноземній валюті у сумі 7430 доларів США (номіналом 100 доларів США, купюри з номерами ME0808579B, CL14973142A, MF13027277A, PB94835706A, PB9575252B, MK00723242A, LL79609028C, LL61485621C, PF46158891C, MH94032488A, MB72834996M, PE57642238C, PE57642239C, PE57642240C, PE57642241C, PE57642242C, PE57642243C, PK29343813E, PB98731492L, PB98731487L, PE68205024D, PE68205025D, PE68205026D, PE68205080D, PE68205077D, PE68205027D, PE68205085D, PD16188244C, PL71636341B, PE68205022D, PE68205021D, PE68205020D, PE68205019D, PE68205018D, PE68205017D, PE68205016D, PE68205015D, LF48936159K, LT20487252B, MK63768499A, MK36329959A, LH02423029C, PB93796086A, PB43209185B, LG25150918C, LK14748820G, LB01959169S, ML38548568C, MG49406611B, MH05522747A, LF73018928E, LG78665791B, LL63829005F, MG54729090A, PB76916329B, PL00353776C, PL00353923C, PB43581324B, PB76916328B, PL71636338B, PE57642245C, PE57642244C, LF31887530C, LB31615593L, LB08160122D, LH60677311B, LL31952265D, KF48415855B, KB93873473C, KB18537095R, FE18760999A, KE07462077B, номіналом 50 доларів США купюра з номером JG25905260A, номіналом 20 доларів США купюри з номерами AL36166616H, CG54378584A, AD94434997A, AF63867466A, JE63761267B, AB36184940D, номіналом 10 доларів США купюри з номерами MF90262698D, MF90262694D, MF90262692D, MF90262696D, MF90262695D, MF90262697D), а також 70 Євро (номіналом 50 Євро купюра з номером S12670880047, номіналом 10 Євро купюри з номерами X02095541075, N26064192288).
Зазначене майно вилучено у порядку, передбаченому КПК України, та постановою слідчого визнано речовими доказами у кримінальному провадженні, оскільки воно має значення для встановлення обставин вчинення кримінальних правопорушень, джерел отримання грошових коштів, способу координації дій між учасниками групи, а також може містити відомості, що підлягають використанню як доказ.
18.03.2026 року (клопотання датоване 13.03.2026) прокурор Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 звернувся до слідчого судді Оболонського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100050002656 від 30.10.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, а саме вищевказаного мобільного телефону та грошових коштів.
Клопотання обґрунтоване з посиланням на те, що вилучений мобільний телефон має істотне доказове значення для досудового розслідування, оскільки з урахуванням встановленого механізму вчинення кримінальних правопорушень, ролі ОСОБА_6 як особи, яка забезпечувала пересилання документів замовникам, а також характеру комунікацій між учасниками організованої групи, у пам'яті вказаного пристрою можуть міститися відомості про контакти інших учасників організованої групи, листування у месенджерах, електронній пошті та інших засобах електронних комунікацій щодо прийняття замовлень, погодження текстів документів, обговорення змісту довідок, способу їх оформлення та доставки, фотозображення, скан-копії, електронні макети документів, бланків, печаток, підписів, відомості про фінансові операції, у тому числі банківські застосунки, SMS-повідомлення, push-сповіщення, історію переказів, збережені реквізити карткових рахунків, які використовувались для отримання оплати, файли, чорнові записи, нотатки, списки замовників, зразки персональних даних осіб, яким оформлювались підроблені документи, відомості про використання поштових сервісів, створення ТТН, адреси відправлення та отримання кореспонденції, інформацію, що може підтверджувати зв'язок вилучених коштів із конкретними епізодами протиправної діяльності.
Прокурор зазначав, що з урахуванням сучасних технічних особливостей мобільних терміналів систем зв'язку, значний обсяг такої інформації може бути прихований від безпосереднього візуального огляду або зберігатися у специфічних форматах, системних розділах пам'яті, хмарних сервісах, резервних копіях, прихованих каталогах, видалених файлах або захищених застосунках.
Саме тому належний огляд, фіксація, копіювання та вилучення інформації з мобільного телефону неможливі без залучення відповідних спеціалістів, які володіють спеціальними знаннями у сфері комп'ютерної техніки, телекомунікацій, цифрової криміналістики та дослідження електронних носіїв інформації.
З огляду на викладене, огляд такого електронного пристрою об'єктивно не може бути проведений миттєво або в межах короткого часу без ризику втрати, пошкодження або неповного виявлення інформації, що має доказове значення. Відповідно, незастосування арешту до зазначеного майна створить реальні ризики передчасного повернення пристрою власнику, його модифікації, дистанційного видалення даних, зміни облікових записів, блокування доступу до інформації, а відтак втрати важливих доказів.
Отже, арешт мобільного телефону є необхідним для забезпечення його збереження як речового доказу, проведення повного та належного огляду за участі спеціалістів, а за необхідності - призначення та проведення відповідних комп'ютерно-технічних експертних досліджень.
Також у клопотанні зазначено про те, що під час обшуку за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 вилучено значну суму грошових коштів.
З урахуванням обставин кримінального провадження, встановленого механізму вчинення кримінальних правопорушень, ролі учасників організованої групи та характеру одержуваної ними неправомірної вигоди, наявні достатні підстави вважати, що зазначені грошові кошти можуть бути безпосередньо одержані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, частиною оплати, отриманої за виготовлення, оформлення, пересилання та видачу довідок, предметом протиправного збагачення учасників групи, доходом від використання злочинного механізму, побудованого на обмані громадян, коштами, які зберігались з метою подальшого розподілу між учасниками організованої групи або використання для забезпечення її подальшого функціонування.
У клопотанні прокурор посилався на те, що на даному етапі досудового розслідування вилучені кошти мають ознаки майна, що відповідає критеріям речових доказів у розумінні ст. 98 КПК України, оскільки вони можуть бути предметом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом або можуть містити відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення.
У разі підтвердження в ході досудового розслідування та судового розгляду того, що вилучені грошові кошти були одержані внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, використовувалися для їх вчинення або є доходом від такого майна, до них може бути застосована спеціальна конфіскація у порядку, передбаченому кримінальним та кримінальним процесуальним законодавством України.
Також зазначено про те, що на цей час наявні достатні підстави вважати, що зазначені кошти можуть підпадати під правовий режим майна, щодо якого у подальшому можливе вирішення питання про спеціальну конфіскацію, оскільки вони ймовірно одержані внаслідок систематичного отримання неправомірної вигоди від оформлення та збуту підроблених документів, а отже є імовірним доходом від кримінально протиправної діяльності.
Накладення арешту на вказані кошти є необхідним також і з цією метою - для унеможливлення їх приховування, відчуження, витрачання, обміну, переміщення, передачі третім особам чи легалізації, що у подальшому унеможливило б виконання завдань кримінального провадження та потенційне застосування спеціальної конфіскації.
В зв'язку із викладеним, з метою виконання завдань кримінального провадження та наявністю ризику знищення речового доказу чи іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, у слідства виникла необхідність накласти арешт на майно, яке містить відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 рокузадоволено клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 12025100050002656 від 30.10.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України.
Накладено арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на майно, вилучене під час обшуку 12.03.2026 за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , грошові кошти в національній валюті у загальній сумі 117 000 грн., грошові кошти в іноземній валюті у сумі 7430 доларів США (номіналом 100 доларів США, купюри з номерами ME0808579B, CL14973142A, MF13027277A, PB94835706A, PB9575252B, MK00723242A, LL79609028C, LL61485621C, PF46158891C, MH94032488A, MB72834996M, PE57642238C, PE57642239C, PE57642240C, PE57642241C, PE57642242C, PE57642243C, PK29343813E, PB98731492L, PB98731487L, PE68205024D, PE68205025D, PE68205026D, PE68205080D, PE68205077D, PE68205027D, PE68205085D, PD16188244C, PL71636341B, PE68205022D, PE68205021D, PE68205020D, PE68205019D, PE68205018D, PE68205017D, PE68205016D, PE68205015D, LF48936159K, LT20487252B, MK63768499A, MK36329959A, LH02423029C, PB93796086A, PB43209185B, LG25150918C, LK14748820G, LB01959169S, ML38548568C, MG49406611B, MH05522747A, LF73018928E, LG78665791B, LL63829005F, MG54729090A, PB76916329B, PL00353776C, PL00353923C, PB43581324B, PB76916328B, PL71636338B, PE57642245C, PE57642244C, LF31887530C, LB31615593L, LB08160122D, LH60677311B, LL31952265D, KF48415855B, KB93873473C, KB18537095R, FE18760999A, KE07462077B, номіналом 50 доларів США купюра з номером JG25905260A, номіналом 20 доларів США купюри з номерами AL36166616H, CG54378584A, AD94434997A, AF63867466A, JE63761267B, AB36184940D, номіналом 10 доларів США купюри з номерами MF90262698D, MF90262694D, MF90262692D, MF90262696D, MF90262695D, MF90262697D), а також 70 Євро (номіналом 50 Євро купюра з номером S12670880047, номіналом 10 Євро купюри з номерами X02095541075, N26064192288).
Із висновками слідчого судді суду першої інстанції в частині накладення арешту на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ,з метою його збереження як речового доказу, погоджується і колегія суддів апеляційної інстанції.
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження №12025100050002656 від 30.10.2025 за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України та накладаючи арешт на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою його збереження як речового доказу у вказаному кримінальному провадженні.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою, зокрема, і збереження речових доказів.
У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення в частині накладення арешту на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_3 , слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
Так, задовольняючи в цій частині клопотання прокурора, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_3 , оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, оскільки може зберігати сліди вчинення кримінального правопорушення та містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, та визнане речовим доказом постановою слідчого від 12.03.2026 року у даному кримінальному провадженні.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна в частині його накладення на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_3 , з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на зазначене вище майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на мобільний телефон, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Статтею 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на мобільний телефон, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що дане майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Твердження апелянта про те, що вилучене під час обшуку майно, а саме мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , не є речовим доказом та не відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, є безпідставними, так як прокурором при розгляді клопотання було доведено, що дане вилучене під час обшуку майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки може містити інформацію, яка має вагоме значення для досудового розслідування та може бути використана як доказ у кримінальному провадженні, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 .
Крім того, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникненню майна, що може перешкодити кримінальному провадженню, а слідчий суддя, в свою чергу, не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Таким чином, колегія суддів вважає, що слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводів представника власника майна, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170-173 КПК України, наклав арешт на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до втрати доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт мобільного телефону, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено. Слід також зазначити, що накладення арешту є необхідним для збереження майна, оскільки дане майно відповідає критеріям речових доказів, передбаченим ст. 98 КПК України, позаяк може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, і ненакладення арешту дасть можливість для його приховування чи знищення, що позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Посилання власника майна в апеляційній скарзі на порушення органом досудового розслідування вимог ст. 168 КПК України, так як орган досудового розслідування мав можливість зняти копії інформації з мобільного телефону без його вилучення, як про то зазначено в ухвалі про надання дозволу на обшук, а також на те, що ОСОБА_6 надала доступ до телефону, однак слідчий не скопіював дані телефону, а все ж його вилучив, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки, як убачається із клопотання прокурора, у органу досудового розслідування були достатні підстави вважати, що вилучене майно могло містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а тому, за умови доведеності прокурором наявності беззаперечних підстав для накладення арешту на вилучене майно, порушення органами слідства вимог ст. 168 КПК України не можуть бути безумовною підставою для скасування ухвали слідчого судді та відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Посилання на те, що слідчий суддя не дослідив зміст поданого прокурором клопотання та відповідність телефону критеріям речового доказу, оскільки у судовому засіданні слідчий суддя надав сторонам копію повного тексту оскаржуваної ухвали через 6 хвилин після виходу до нарадчої кімнати, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки виготовлення повного тексту ухвали у стислі терміни не свідчить про те, що слідчим суддею не досліджено належним чином матеріали провадження, що б завадило йому прийняти законне та обгрунтоване рішення на підставі наданих йому матеріалів, які, в тому числі, досліджувались під час судового розгляду та з приводу яких сторонами надавались пояснення.
Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 щодо відсутності підстав накладення арешту на вилучені під час обшуку грошові кошти, виходячи з наступного.
Так, із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчим суддею накладено арешт на вищевказані, належні ОСОБА_6 , грошові кошти, саме з метою збереження речових доказів, оскільки зазначене у клопотанні прокурора майно відповідає критеріям речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Чинним Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод в частині його вимог про арешт грошових коштів.
Не зважаючи на те, що органом досудового розслідування визнано речовими доказами грошові кошти в національній валюті у загальній сумі 117 000 грн., грошові кошти в іноземній валюті у сумі 7430 доларів США, а також 70 Євро, прокурором у клопотанні не доведено таку мету накладення арешту на вказане майно, як збереження речових доказів.
Надані суду матеріали не містять даних та доказів, які б давали розумні підстави вважати, що вищевказані кошти можуть містити на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, або здобуті злочинним шляхом, як на це посилається прокурор у клопотанні.
Ухвала слідчого судді також містить лише опис встановлених органом досудового розслідування обставин вчинення кримінальних правопорушень, без наведення обґрунтувань, які б давали розумні підстави вважати, що належні ОСОБА_6 кошти зберегли на собі сліди кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об'єктом кримінально протиправних дій, набуті кримінально протиправним шляхом.
На переконання колегії суддів, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, в якості підстави для накладення арешту на грошові кошти в національній валюті у загальній сумі 117 000 грн., грошові кошти в іноземній валюті у сумі 7430 доларів США, а також 70 Євро з метою збереження їх, як речових доказів.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги довідки про доходи ОСОБА_6 , надані представником під час розгляду клопотання, відповідно до яких заробітна плата останньої складала: 440 345,22 гривень нараховано та 354 477,91 гривень виплачено за 2023 рік; 1 215 092,96 гривень нараховано та 975 613,04 гривень виплачено за 2024 рік; 690 732,01 гривень нараховано та 531 863,65 гривень виплачено за 2025 рік, що за умови недоведеності прокурором протилежного, цілком можуть свідчити про законне походження вилучених під час обшуку, належних ОСОБА_6 грошових коштів.
Щодо доводів клопотання прокурора про накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_6 з метою спеціальної конфіскації, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою ст.ст. 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, ст. 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.
Згідно п.п. 1, 2 ст. 96-2 КК України, спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення.
З огляду на те, що клопотання прокурора не містить достатніх обґрунтувань та до нього не долучено доказів на підтвердження протиправного походження вилучених грошових коштів та їх відношення до кримінального провадження, то на переконання колегії суддів, в даному випадку, необхідність накладення арешту на належні ОСОБА_6 грошові кошти з метою спеціальної конфіскації є недоведеною та суперечить завданням кримінального провадження.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що арешт майна (грошових коштів) не може бути накладено з метою та за обставин, наведених у клопотанні прокурора та ухвалі слідчого судді.
Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України, суд відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої 170 КПК України.
Наведене дає колегії суддів підстави вважати, що застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді обмеження права власності ОСОБА_6 на належні їй грошові кошти здійснено в порушення вимог закону, а отже втручання в право на мирне володіння майном вказаної особи здійснено без законних на те підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення клопотання прокурора та накладення арешту шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на майно, вилучене під час обшуку 12.03.2026 року за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_3 , та відмову у задоволенні іншої частини клопотання прокурора.
Керуючись ст.ст.170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора Оболонської окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні №12025100050002656 від 30.10.2025 року за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358 КК України, - задовольнити частково.
Накласти арешт шляхом заборони відчуження, користування та розпорядження на майно, вилучене під час обшуку 12.03.2026 за місцем фактичного проживання ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на мобільний телефон «Xiaomi», IMEI1 НОМЕР_1 , IMEI2 НОМЕР_3 .
В задоволенні вимог клопотання прокурора про накладення арешту на грошові кошти - відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ __________________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3