Справа № 754/2233/26 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2838/2026 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
02 квітня 2026 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №120261000300030334 від 14.02.2026 року,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
Ухвалою слідчого Деснянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про арешт майна по матеріалах досудового розслідування, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120261000300030334 від 14.02.2026 року за ч. 1 ст. 203-2 КК України, а саме: 16 системних блоків, 7 комп'ютерних мишок, 9 комп'ютерних клавіатур.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, прокурор у кримінальному провадженні - прокурор Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на вилучене майно у кримінальному провадженні № 12026100030000334 від 14.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України, у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання прокурора та накласти арешт на вилучене майно, а саме 16 системних блоків, які опечатані бирками: № NPP 0153087, NPP 0153088, NPP 0153086, NPP 0153085, NPP 0153084, NPP 0153083, NPP 0153081, NPP 0153089, NPP 0153090, NPP 0153092, NPP 0153094, NPP 0153095, NPP 0153096, NPP 0153097, NPP 0153098, NPP 0153093; 9 комп'ютерних клавіатур, які поміщено до спеціального пакету KIV №6119708; 7 одиниць комп'ютерних мишок, які поміщено до спеціального пакету № WAR 1786278.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, прокурор посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою, невмотивованою та такою, що підлягає скасуванню внаслідок невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення.
Прокурор зазначає, що саме вилучена техніка є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України та на ній збереглись сліди кримінального правопорушення, тому вона повністю підпадає під ознаки речового доказу у кримінальному провадженні, відповідно до ст. 98 КПК України, що є підставою для її арешту - тимчасового позбавлення права на відчуження, розпорядження та користування з метою запобігання можливості її приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Також вказує, що оскільки вилучені під час обшуку речі використовувалися невстановленими особами, як засіб вчинення кримінального правопорушення, до них може бути застосована спеціальна конфіскація, відповідно до вимог ст. 96-2 КК України.
Всі інші питання - фактичні обставини кримінального провадження, питання винності чи невинності в скоєнні кримінальних правопорушень, вірності кваліфікації, а також питання належності, допустимості, достовірності доказів вирішуються під час іншої стадії кримінального процесу - судового провадження під час розгляду справи по суті в суді першої інстанції.
Прокурор вважає, що відмова у накладенні арешту на виявлені та вилучені під час обшуку речі, за таких обставин, створює реальний ризик втрати доказової інформації та унеможливлення проведення необхідних експертних досліджень.
Таким чином, на переконання прокурора, висновки слідчого судді є передчасними, зроблені з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та не відповідають завданням кримінального провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_6 , який підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як убачається із наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів, у провадженні слідчого відділу Деснянського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026100030000334 від 14.02.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203-2 КК України.
16.02.2026 року прокурор Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 звернулась до слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна по матеріалах досудового розслідування, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120261000300030334 від 14.02.2026 року за ч. 1 ст. 203-2 КК України.
Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилалась на те, що СВ Деснянського УП ГУ НП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні, під час якого встановлено, що 14.02.2026 р. на спец-лінію «102» надійшло повідомлення з приводу здійснення незаконної діяльності з організації та проведення азартних ігор за адресою: АДРЕСА_1. Прибувши за викликом, працівники Деснянського УП ГУНП у м. Києві встановили, що за вказаною адресою дійсно проводилась незаконна діяльність у сфері азартних ігор, доступ до таких приміщень не обмежувався.?
Також зазначила, що 14.02.2026 року у період часу з 14 год. 12 хв. до 15 год. 08 хв. проведено обшук у нежитловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1, у ході якого виявлено та вилучено: 16 системних блоків, 7 комп'ютерних мишок, 9 комп'ютерних клавіатур.
Відповідно до постанови старшого слідчого СВ Деснянського УП ГУ НП у м. Києві ОСОБА_8 від 14.02.2026 року, вилучені у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 речі, визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12026100030000334.
Прокурор в клопотанні вказувала, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна нежитлове приміщення, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2238609780000, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Вилучене майно за адресою: АДРЕСА_1 безпосередньо використовувалося для організації доступу до азартних ігор, тобто були засобами (знаряддями) вчинення злочину; містить на цифрових носіях відомості, що мають значення для встановлення обставин вчинення правопорушення, у тому числі інформацію про облікові записи, інтерфейс гральної платформи; можуть бути об'єктами спеціальної конфіскації, якщо буде доведено, що вони використовувалися з прямою метою порушення закону.
З метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні, запобігання подальшому використанню у протиправній діяльності, можливої подальшої конфіскації, прокурор просила накласти арешт на речі, вилучені у ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про арешт майна, по матеріалах досудового розслідування, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120261000300030334 від 14.02.2026 року за ч. 1 ст. 203-2 КК України, а саме: 16 системних блоків, 7 комп'ютерних мишок, 9 комп'ютерних клавіатур.
Відмовляючи в задоволенні клопотання прокурора, слідчий суддя виходив з того, що комп'ютерна техніка, про арешт якої ставиться питання, ідентифікаційні ознаки якої у протоколі обшуку відсутні, вилучена незаконно, а тому відсутні підстави для накладення на неї арешту.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, виходячи з наступного.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).
Згідно п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
У відповідності до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
З матеріалів судового провадження вбачається, що прокурором при зверненні до слідчого судді з клопотанням про арешт майна не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав та основоположних свобод.
Так, правомірність вилучення органом досудового розслідування під час обшуку у приміщенні, що є приватною власністю, майна та подальшого його утримання визначається виключно ухвалою слідчого судді про дозвіл на обшук.
Як встановлено слідчим суддею місцевого суду, ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва від 16.02.2026 року відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого Деснянського УП ГУНП у м. Києві про надання дозволу на проведення невідкладного обшуку у порядку ч. 3 ст. 233 КПК України - нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1, в ході якого було виявлено та вилучено комп'ютерну техніку, про арешт якої ставиться питання, що тягне за собою недопустимість отриманих внаслідок вказаної слідчої дії доказів.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок слідчого судді про те, що комп'ютерна техніка, про арешт якої порушує питання прокурор, ідентифікаційні ознаки якої у протоколі обшуку відсутні, вилучена незаконно, а тому підстав для накладення на неї арешту не вбачається.
Таким чином, на переконання колегії суддів, слідчий суддя дійшов правильного висновку про необґрунтованість клопотання прокурора щодо накладення арешту на майно.
Викладені в апеляційній скарзі прокурора доводи про те, що вилучена техніка є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не спростовують правильність висновків слідчого судді про відсутність законних підстав для накладення арешту.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не встановлено.
Доводи прокурора про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали слідчого судді колегія суддів вважає такими, що не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали слідчого судді.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, у зв'язку із чим ухвала слідчого судді підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга прокурора - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Деснянської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Деснянського районного суду міста Києва від 17 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4