Справа № 759/4904/26 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/2950/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
01 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2026 року про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 301, ч. 1, 4 ст. 301-1 КК України у кримінальному провадженні № 12026100080000144 від 16.01.2026 року,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2026 року, з урахуванням ухвали слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 05 березня 2026 року про виправлення описки, частково задоволено клопотання старшого слідчого Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві ОСОБА_8 , погоджене прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_9 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Застосовано стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27 квітня 2026 року включно і визначено утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Визначено ОСОБА_7 заставу в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 665 600 гривень.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки: прибувати до слідчого, прокурора або суду з встановленою періодичністю; не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання; утримуватися від спілкування із свідками, та іншими особами з приводу обставин кримінального правопорушення; здати на зберігання до відповідного відділу Державної міграційної служби України свій закордонний паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначено обчислювати з дня внесення застави до 27 квітня 2026 року включно.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту або визначити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що матеріали клопотання та докази на підтвердження обґрунтованості підозри жодним чином не містять інформації чи будь-яких відомостей, які б вказували на вчинення злочину ОСОБА_7 .
Крім того, апелянт зазначає, що слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_7 раніше не судимий, має на утриманні малолітню дитину, характеризується за місцем проживання позитивно, має постійне місце проживання, що свідчить про міцні соціальні зв'язки.
Апелянт наголошує на тому, що визначений розмір застави є занадто непомірним для підозрюваного, а при визначенні розміру застави слідчим суддею не перевірено можливість внесення такої суми підозрюваним та не перевірено його майновий стан.
Апелянт вказує, що стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, щодо особи ОСОБА_7
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_9 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, Слідчим відділом Святошинського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12026100080000144 від 16.01.2026, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 301-1, ч. 4 ст. 152 КК України.
27.02.2026 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні ним кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 301-1, ч. 4 ст. 152 КК України.
Обставини, що вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_7 підтверджуються наступними доказами: протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 16.01.2026; протоколами допиту потерпілої ОСОБА_10 від 16.01.2026; протоколом огляду місця події від 16.01.2026 в ході якого у ОСОБА_10 було вилучено мобільний телефон марки «Iphone 12 Pro Max», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI 2: НОМЕР_2 , який остання добровільно надала для огляду; протоколом огляду предмету від 20.01.2026; висновком експерта № СЕ-19/111-26/3733-МЗ від 10.02.2026; висновком експерта № СЕ-19/111-26/8799-МЗ від 24.02.2026; протоколом проведення негласних слідчи (розшукових) дій від 13.02.2026; протоколом огляду покупця від 12.02.2026; протоколом обшуку проведеним за місцем проживання ОСОБА_7 від 27.02.2026; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 27.02.2026; іншими матеріалами в їх сукупності.
28.02.2026 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва застосовано стосовно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, тобто до 27.04.2026 включно і визначено утримувати його в Державній установі «Київський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України.
Визначено ОСОБА_7 заставу в розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 665 600 гривень.
На підставі ч. 5 ст. 194 КПК України, у разі внесення застави, покладено на ОСОБА_7 наступні обов'язки:
прибувати до слідчого, прокурора або суду з встановленою періодичністю;
не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу слідчого, прокурора або суду;
повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання;
утримуватися від спілкування із свідками, та іншими особами з приводу обставин кримінального правопорушення;
здати на зберігання до відповідного відділу Державної міграційної служби України свій закордонний паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Термін дії обов'язків, покладених судом, у разі внесення застави, визначено обчислювати з дня внесення застави до 27.04.2026 включно.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Колегія суддів вважає, що застосовуючи відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя дійшов правильного висновку про доведеність наявності обставин, які свідчать про обґрунтованість підозри останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 301-1, ч. 4 ст. 152 КК України, що підтверджується фактичним даними, наданими суду та наведеними в ухвалі слідчого судді.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності події та складу кримінального правопорушення в діянні, винуватості особи в його вчиненні, у тому числі наявності або відсутності умислу в діях особи, вирішуються судом під час ухвалення вироку, тобто на стадії судового провадження.
Обставини здійснення підозрюваним конкретних дій, доведеність його винуватості, у тому числі правильність кваліфікації його дій, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування, а дослідження та оцінка доказів, встановлення наявності або відсутності події та складу кримінального правопорушення, та достатності доказів для доведеності винуватості особи, відноситься до стадії судового розгляду по суті, та не вирішується на стадії досудового розслідування.
Таким чином, на переконання колегії суддів, сукупність зібраних доказів та матеріалів судового провадження на даному етапі кримінального провадження до моменту розгляду справи в суді є достатньою для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу.
Всупереч доводам апеляційної скарги, враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_7 інкримінованих кримінальних правопорушень.
Крім цього, враховуючи тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких підозрюється ОСОБА_7 , його наслідки, характер та обставини інкримінованих дій, дані про особу підозрюваного, колегія суддів дійшла висновку, що слідчим суддею належним чином встановлено, що слідчим у клопотанні доведено існування у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Перевіривши матеріали клопотання слідчого та судового провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування оскаржуваного запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_7 , оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, не зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
У справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
На переконання колегії суддів, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи, та здатне забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Крім того, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, у відповідності до вимог ч. 4, 5 ст. 182, ч. 3 ст. 183 КПК України, взявши до уваги дані, які характеризують особу підозрюваного ОСОБА_7 та конкретні обставини інкримінованих кримінальних правопорушень, дійшов обґрунтованого висновку про визначення йому застави у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 665 600 грн.
Всупереч доводам апеляційної скарги колегія суддів вважає, що вказаний розмір застави є відповідним і достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, та який здатен забезпечити гарантії належної процесуальної поведінки підозрюваного.
Доводи апеляційної скарги про недоведеність наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, колегія суддів також вважає безпідставними, з огляду на таке.
У контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).
У справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Ризики, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Таким чином, дослідивши доводи апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у справі належних доказів, які б підтверджували, що встановлені слідчим суддею ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, на день апеляційного розгляду втратили свою актуальність.
Доводи апелянта щодо відомостей про особу підозрюваного самі по собі не забезпечують впевненості у його подальшій належній процесуальній поведінці та не спростовують висновків про існування ризиків у кримінальному провадженні.
На переконання колегії суддів, підстав для застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, принаймні на цій стадії досудового розслідування, немає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують та не є підставою для скасування ухвали слідчого судді, оскільки даних, які б унеможливлювали тримання підозрюваного під вартою, матеріали судового провадження не містять та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідає вимогам статті 370 КПК України та є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому, колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду м. Києва від 28 лютого 2026 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_11
Судді:
ОСОБА_12 ____________ ОСОБА_13