Справа № 359/13458/25 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/1259/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
01 квітня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України, у кримінальному провадженні №12021161100000155 від 20.04.2021,
Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року задоволено клопотання старшого слідчого СВ Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області ОСОБА_8 про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без можливості внесення застави.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що оскаржувана ухвала постановлена з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Крім того, апелянт зазначає про те, що підозрюваний не брав участі під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, тому не зміг висловити доводи на свій захист.
Апелянт наголошує на тому, що злочин, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_7 , є не насильницьким, з невисокою суспільною небезпекою.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 , який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, думку прокурора ОСОБА_9 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, слідчим відділом Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021161100000155 від 20.04.2021 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_7 будучи неодноразово засудженим за вчинення злочинів проти власності, зокрема шахрайства, останнього разу вироком Залізничного районного суду м. Львова від 10.06.2019 за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України, маючи не зняту та непогашену судимість, на шлях виправлення не став та продовжив свою злочинну діяльність з метою заволодіння грошовими коштами шляхом вчинення шахрайських дій, прикриваючи її наданням цивільно-правових послуг з ремонту та будівництва.
Так, в листопаді 2020 року, ОСОБА_10 за рекомендацією невстановлених досудовим розслідуванням осіб, звернувся до ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою отримання послуг з ремонту належного йому житлового будинку по АДРЕСА_1 .
У листопаді 2020 року, ОСОБА_7 під час зустрічі з ОСОБА_10 в будинку по АДРЕСА_1 , увійшов в довіру до останнього, пообіцявши провести ремонтні роботи, за умови отримання коштів на будівельні матеріали, не призначені для ремонту будинку.
Користуючись довірливими відносинами, будучи впевненим у намірах, що склалися між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 , останній перерахував на банківську картку «А-Банк» НОМЕР_1 у період з 29 листопада 2021 року по 5 січня 2021 року грошові кошти в сумі 57 000 грн. Після отримання коштів ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, повторно, діючи умисно, привіз будівельні матеріали на суму 35 000 грн. та пообіцяв, що розпочне проведення ремонтних робіт, однак до теперішнього часу жодних дій щодо ремонтних робіт квартири не вчинено, оскільки шляхом зловживання довірою заволодів чужим майном, яке належить ОСОБА_10 , а саме грошові кошти в сумі 22 000 грн.
Крім того, у листопаді 2020 року ОСОБА_11 через всесвітню мережу «Інтернет» на веб-ресурсі «оlх.uа» звернувся до ОСОБА_7 , з метою отримання послуг з ремонту належної йому квартири АДРЕСА_2 .
Згодом, у листопаді 2020 року, ОСОБА_7 під час зустрічі зі ОСОБА_11 в квартирі АДРЕСА_2 , увійшов в довіру останнього, пообіцявши провести ремонтні роботи, за умови отримання коштів за будівельні матеріали, не призначені для ремонту квартири.
Користуючись довірливими відносинами, будучи впевненим у намірах між ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , з 21.11.2020 по 23.12.2020 останній перерахував на банківську картку «А-Банку» НОМЕР_1 грошові кошти в сумі 10 500 грн. Після отримання коштів ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, повторно, діючи умисно, обіцяв, що приступить до виконання ремонтних робіт, але до теперішнього часу жодних дій щодо доставки будівельних матеріалів та ремонтних робіт квартири не здійснено, тому шляхом зловживання довірою заволодів чужим майном, яке належить ОСОБА_11 , а саме грошовими коштами в сумі 10 500 грн.
Крім цього, в листопаді 2020 року, ОСОБА_12 , за рекомендацією невстановлених досудовим розслідуванням осіб, звернувся до ОСОБА_7 з метою отримання послуг з ремонту належного йому квартири АДРЕСА_3 .
Надалі, у листопаді 2020 року, ОСОБА_7 під час зустрічі із ОСОБА_12 в квартирі АДРЕСА_3 , увійшов в довіру останньому, пообіцявши виконати ремонтні роботи, за умови отримання грошових коштів на будівельні матеріали, немаючі на меті здійснити ремонт квартири.
Користуючись довірливими відносинами, будучи впевненим у намірах між ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , останній перерахував на банківську картку НОМЕР_2 в період часу з 14.12.2020 по 22.12.2020 грошові кошти в сумі 70 800 грн. Після отриманих коштів ОСОБА_7 реалізуючи свій злочинний намір, повторно, діючи умисно, привіз будівельні матеріали на суму 30000 грн. та пообіцяв, що приступить до виконання ремонтних робіт, однак до теперішнього часу ніяких дій щодо ремонтних робіт квартири не виконано, чим повторно, заволодів чужим майном шляхом зловживання довірою, яке належить ОСОБА_12 , а саме грошовими коштами на суму 40 800 грн.
Таким чином, ОСОБА_7 , підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчиненому повторно, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
18.08.2021 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, карається штрафом від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п?яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.
Зокрема, відповідно до інформації з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системою «АРКАН» 09.09.2021 ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перетнув державний кордон України, напрям перетинання «виїзд».
29.10.2021 підозрюваного ОСОБА_7 оголошено у розшук.
05.04.2025 підозрюваного ОСОБА_7 оголошено в міжнародний розшук.
18.11.2025 ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без можливості внесення застави.
Слідчий суддя виходив з того, що слідчим доведено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. При цьому, було з'ясовано обставини, які мають значення для вирішення питання про обрання запобіжного заходу в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України.
Колегія суддів погоджується з такими висновками слідчого судді, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Згідно п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України, застосування запобіжного заходу є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: 1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для вжиття заходів забезпечення кримінального провадження; 2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; 3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 193 КПК України, розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті.
Відповідно до частини шостої статті 193 КПК України, слідчий суддя може розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного за наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК України, та за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.
Згідно з ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, що свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Положеннями ч. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97 ВР (далі - Конвенція) визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Відповідно до п. «с» ч.1 ст. 5 Конвенції, законними є арешт або затримання особи, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Розглядаючи клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , слідчий суддя встановив обставини того, що він обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Враховуючи вищезазначені загальні підходи до обґрунтованості підозри, а також встановлені згідно з матеріалами судового провадження факти, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що на даному етапі досудового розслідування у справі наявна достатня кількість даних, які можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що ОСОБА_7 своїми діями, про які йдеться у повідомленні про підозру, вчинив кримінальне правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення.
Крім того, слідчим суддею обґрунтовано визнано доведеними вказані у клопотанні слідчого ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Зокрема, врахувавши наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, його тяжкість та суворість покарання, що загрожує у разі визнання його винуватості, дані про особу підозрюваного, слідчий суддя дійшов правильного висновку про доведеність слідчим наявності у кримінальному провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а саме: можливості підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, що підтверджується доданими до клопотання доказами.
Той факт, що ОСОБА_7 перебуває у міжнародному розшуку вже сам по собі доводить існування у даному кримінальному провадженні ризику переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Оцінюючи можливість обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, суд апеляційної інстанції насамперед використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена ч. 1 ст. 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Таким чином, слідчим суддею при розгляді клопотання у порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, враховано обставини справи в сукупності з даними про особу підозрюваного, які вказують на можливість останнього вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, в зв'язку з чим, щодо підозрюваного ОСОБА_7 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який на думку колегії суддів в сукупності з існуючими ризиками, особою підозрюваного та конкретними ознаками інкримінованого йому кримінального правопорушення, є обґрунтованим та підстав для відмови у задоволенні клопотання колегія суддів не вбачає.
Крім цього, як вбачається із матеріалів судового провадження та не заперечується стороною захисту, ОСОБА_7 перетнув кордон України та на даний час перебуває за межами України, у зв'язку з чим 05.04.2025 підозрюваного у встановленому законом порядку оголошено у міжнародний розшук.
Також, з матеріалів провадження вбачається, що повідомлення про підозру ОСОБА_7 , у відповідності до вимог ст. 278, 111, 135 КПК України, та у зв'язку із не встановленням місця перебування останнього, було вручено у спосіб, передбачений Главою 11 КПК України.
Згідно ч. 1 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК України, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.
Письмове повідомлення про підозру, згідно вимог ч. 1 ст. 278 КПК України, вручається особі в день його складання слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Порядок вручення повідомлення передбачено частиною другою статті 135 КПК України, згідно якої у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім'ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Таким чином, під час апеляційного розгляду колегією суддів не здобуто доказів порушення стороною обвинувачення вимог ст. ст. 276-278 КПК України під час здійснення повідомлення про підозру ОСОБА_7 , що у відповідності до положень ч. 1 ст. 42 КПК України свідчить про набуття ним статусу підозрюваного у даному кримінальному провадженні.
За наведених обставин, колегія суддів доходить висновку, що органом досудового розслідування та слідчим суддею в повній мірі дотримано вимог ч. 6 ст. 193 КПК України.
Щодо доводів сторони захисту про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які б обґрунтовували необхідність застосування саме такого запобіжного заходу, колегія суддів звертає увагу, що обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваної особи в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України не є остаточним застосуванням стосовно особи запобіжного заходу, натомість, за своєю правовою природою не призводить до негайного взяття особи під варту, а виступає підставою для затримання й доставки цієї особи до місця кримінального провадження.
Відповідно до положень вищевказаної ч. 6 ст. 193 КПК України, у разі обрання стосовно підозрюваної особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за її відсутності, після затримання такої особи та не пізніш як через 48 годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю такої особи розглядає питання про застосування стосовно неї обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м'який запобіжний захід.
Інші доводи апеляційної скарги висновків слідчого судді не спростовують, позаяк істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, ухвала слідчого судді суду першої інстанції відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому колегія суддів не вбачає підстав для її скасування.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 18 листопада 2025 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_14
Судді:
ОСОБА_15____________ ОСОБА_16 ____________