Київський апеляційний суд
25 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченої ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 12025105040000711 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженки м. Христинівка Черкаської області, громадянки України,
що зареєстрована за адресою:
АДРЕСА_1 , проживає за адресою:
АДРЕСА_2 ,
судимої вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14.03.2025
до штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян, що становить 17 000 грн,
яка обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2025 року,
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07.10.2025 ОСОБА_7 визнана винуватою у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.309 КК України і їй призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
На підставі ст.71 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднано невідбуте покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14.03.2025 у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, які на підставі ч.3 ст.72 КК України суд ухвалив виконувати самостійно.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду змінити, визнати ОСОБА_7 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, і призначити їй покарання у виді штрафу в розмірі від 2 000 до 5 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Покарання у виді штрафу за попереднім вироком просить вважати виконаним і не приєднувати його повторно на підставі ст.71 КК України.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої через суворість. На переконання захисника, суд неповно врахував обставини, які пом'якшують покарання, обмежившись лише загальним посиланням на щире каяття. При цьому залишив поза увагою інші обставини, які згідно зі ст.66 КК України є такими, що пом'якшують покарання, а саме. Активне сприяння розкриттю злочину, яке виразилось у тому, що ОСОБА_7 сама повідомила працівникам поліції про наявність у неї психотропної речовини та видала її. На утриманні обвинуваченої перебуває малолітня дитина, яку вона самостійно утримує і виховує. Батько дитини не бере участь в утриманні та вихованні дитини і знаходиться на тимчасово окупованій території, що унеможливлює стягнення аліментів. Враховуючи ці обставини і те, що за наявності вищої освіти ОСОБА_7 не має постійної офіційної роботи, що здійснює вплив на її свідомість, кримінальне правопорушення вчинено внаслідок збігу тяжких особистих та сімейних обставин.
Крім того, обставини, які обтяжують покарання, відсутні. ОСОБА_7 не перебуває на обліку у лікарів нарколога або психіатра, позитивно характеризується за місцем проживання, усвідомлює протиправність своєї поведінки та засуджує свої дії, вчинений злочин відноситься до нетяжких і його вчиненням шкоди державним та приватним інтересам завдано не було.
Щодо призначення покарання на підставі ст.71 КК України, то штраф, призначений ОСОБА_7 вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14.03.2025, сплачений 30.10.2025, що підтверджується доданою до апеляційної скарги квитанцією. Також обвинувачена сплатила на користь держави процесуальні витрати, пов'язані із залученням експерта. Вказане свідчить про її сумлінне ставлення до виконання судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника та обвинуваченої, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченій останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить задовольнити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_7 у невстановлені досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 13 години 51 хвилини 23 липня 2025 року, за невстановлених досудовим розслідуванням обставин незаконно придбала без мети збуту психотропну речовину PVP масою 0,443 г у виді кристалічної речовини білого кольору в ємності з полімерного матеріалу у вигляді мікропробірки типу "Еппендорф", після чого почала її незаконно зберігати при собі без мети збуту, помістивши в чашечку бюстгальтеру, що вчинила протягом року після засудження вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року за ч.1 ст.309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн.
Цього ж дня близько 13 години 51 хвилини за адресою: м. Київ, вул. Андрія Малишка, 31-А, ОСОБА_7 повідомила працівникам поліції, що незаконно зберігає при собі психотропну речовину PVP. В подальшому в період з 14 години 24 хвилин по 14 годину 29 хвилин під час особистого обшуку за вказаною адресою у ОСОБА_7 було виявлено та вилучено особливо психотропну речовину PVP масою 0,443 г.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджуються наявними доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.309 КК України - незаконне придбання та зберігання психотропної речовини без мети збуту, вчинені протягом року після засудження за цією статтею, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, перевіряючи доводи захисника про суворість призначеного покарання у виді позбавлення волі, хоча і на мінімальний строк, передбачений санкцією відповідного закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає їх обґрунтованими.
Суд врахував ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винної, яка є судимою, має на утриманні малолітню дитину, офіційно не працевлаштована, обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують
Зважаючи на ці обставини і те, що ОСОБА_7 не відбула покарання за попереднім вироком, зокрема, не сплатила штраф, суд призначив їй покарання у виді позбавлення волі і не знайшов підстав для застосування положень ст.ст.69, 75 КК України.
Між тим, поза увагою суду залишилася та обставина, що обвинувачена є розлученою, самостійно виховує та утримує малолітню дитину ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько якої не сплачує аліменти, у зв'язку з чим Чорнухинським районним судом Полтавської області 18.09.2019 видано судовий наказ (а.с.87-88, 91-94). Як пояснила ОСОБА_7 , вона хоча і неофіційно, заробляє прибиранням офісів та квартир, орендує кімнату, в якій проживає разом з донькою, і дитина відвідує школу в м. Києві.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини в сукупності з даними про особу ОСОБА_7 , відсутність негативних характеристик та наслідків вчиненого кримінального правопорушення, а також щире каяття, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин, які є обставинами, що пом'якшують покарання, колегії суддів вважає, що покарання у виді позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченої і за своїм видом є явно несправедливим через суворість.
Вказані обставини згідно зі ст.ст.408, 409, 414 КПК України є підставою для зміни вироку шляхом пом'якшення ОСОБА_7 призначеного покарання на штраф та задоволення апеляційної скарги захисника в цій частині.
У той же час, вимоги захисника, яка просить не застосовувати положення ст.71 КК України, задоволені бути не можуть, і суд першої інстанції правильно призначив ОСОБА_7 покарання за сукупністю вироків, оскільки вона вчинила нове кримінальне правопорушення після постановлення попереднього вироку і до відбуття покарання. І покарання у виді штрафу за цим і попереднім вироками належить призначити шляхом їх повного складання.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання, яке полягає у накладенні грошового стягнення, що суттєво вплине на майновий стан ОСОБА_7 , відповідатиме вимогам ст.65 КК України за своїм видом та розміром і буде необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як нею, так і іншими особами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 задовольнити частково.
Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 7 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 змінити.
Пом'якшити призначене ОСОБА_7 за ч.2 ст.309 КК України покарання до штрафу у розмірі 2 000 /двох тисяч/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 /тридцять чотири тисячі/ гривень.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання повністю приєднати покарання за вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2025 року і за сукупністю вироків призначити ОСОБА_7 остаточне покарання у виді штрафу у розмірі 3 000 /трьох тисяч/ неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 /п'ятдесят одну тисячу/ гривень.
У решті вирок суду залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3