Справа №567/66/26
Провадження №2/567/310/26
31 березня 2026 рокум. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Василевич О.В.
секретар - Клімович О.О.
з участю представника позивача - адвоката Януль-Сидорчук Х.В.
представника відповідача Чижикової Л.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, одноразової та додаткової матеріальної допомоги, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до АТ «Укрзалізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, одноразової та додаткової матеріальної допомоги.
В обгрунтування позову зазначає, що 02.03.1992 року він був прийнятий на роботу на залізниці монтером колії ПЛ-14 ст.Острог, про що зроблено відповідний запис у трудовій книжці.
Згідно наказу (розпорядження) начальника дистанції виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії «Про припинення трудового договору (контракту)» № 191/ОС від 25.11.2025 року його було звільнено з посади монтера колії з 28.11.2005 року, у зв'язку з виходом на пенсію за віком за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП, та вказаний наказ він отримав у день його складення - 25.11.2025 року.
Згідно вищевказаного наказу йому при звільненні повинні були виплатити виплати, передбачені колективним договором у розмірі п'яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгований на 2006-2025р.р. розділ 8 п.15 в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 11 місяців 17 днів).
В день звільнення - 28.11.2025 року йому було вручено повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, відповідно до якого нараховано та виплачено на картку 4 568,24 грн. (заробітна плата, оплата почасовиків, компенсація за невикористані дні відпустки, відрахування податків, тощо).
Проте ні у день звільнення та в подальшому ні станом на день подання позову вищевказані виплати, передбачені колективним договором, одноразової та додаткової матеріальної допомоги йому відповідачем не було виплачено, що й спонукало його звернутися до суду з вищевказаним позовом, в якому, просив стягнути з відповідача на свою користь одноразову матеріальну допомогу у розмірі 86 953,94 грн. та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 34 781,58 грн., та з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути одноразову матеріальну допомогу у розмірі 40 000 грн. та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 16 000 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 25 060,84 грн. (за період з 29.11.2025 р. по 26.03.2026 р.) та понесені ним судові витрати.
Ухвалою суду від 28.01.2026 р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін. Відповідачу роз'яснено його право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзив на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Одночасно роз'яснено відповідачу, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Встановлено позивачу триденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив, а відповідачу триденний строк з дня отримання останнім відповіді на відзив для подання заперечення.
Відповідач в поданому до суду відзиві на позовну заяву заперечив проти позову та просив у його задоволенні відмовити. Узагальнені доводи відзиву зводяться до того, що відповідачем визнається факт звільнення позивача з роботи з 28.11.2025 р., за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, та у наказі про звільнення позивача дійсно зазначено про виплату йому виплат, передбачених колективним договором у розмірі п'яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору, у розмірі двох середньомісячних заробітків. Проте нарахування та виплата таких коштів позивачу у день звільнення не відбулося з наступних причин. Відповідач вказує, що виплата вищевказаних допомог не є державною гарантією, а є додатковим благом, яке виплачується на інших підставах, не передбачених законом. Доводи позивача про порушення АТ «Укрзалізниця» умов колективного договору вважає такими, що не відповідають дійсності, оскільки відповідач є товариством, яке має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, та в умовах воєнного стану товариством всі сили та ресурси були спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. АТ «Укрзалізниця» в умовах збройної агресі не має змоги забезпечити працівників всіма соціальними гарантіями, що передбачені колективними договорами структурних підрозділів. Посилаючись на ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану в Україні» зазначає, що в період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. В зв'язку з цим, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 року було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами на період дії правового режиму воєнного стану в Україні. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. Вважає, що з березня 2022 року інші додаткові виплати, передбачені колективним договором між адміністрацією виробничого підрозділу Шепетівська дистанція колії регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» та профспілкового комітету первинної профспілкової організації Шепетівської дистанції колії було призупинено.
Згодом, після збільшення обсягу перевезень та часткового покращення фінансового стану, рішенням правління АТ «Укрзалізниця» 24.10.2022 року було ухвалено рішення про часткове відновлення виплат працівникам, передбачених колективними договорами. На підставі вказаного рішення 05.09.2023 р. та 06.12.2023 р. директором з управління персоналом та соціальної політики АТ «Укрзалізниця» затверджено графіки виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразовової матеріальної допомоги при виході на пенсію згідно з п.3.2.21 Галузевої угоди, згідно яких працівникам, які вперше звільнилися з роботи у зв'язку з виходом на пенсію в березні 2022 року відповідні виплати провести в грудні 2023 року, і т.д.
Аналогічне рішення було прийнято й щодо тих працівників, які звільнилися в 2023 році та тих, що звільнилися в 2024 році. Для працівників АТ «Укрзалізниця», що звільнилися з роботи у зв'язку з виходом на пенсію у 2025 році і до даного моменту зазначені графіки виплат поки що не розроблені, однак вони будуть формуватися в процесі розрахунку з працівниками залізниці за попередніми графіками. Виходячи із послідовності зазначених графіків, АТ «Укрзалізниця» вказує, що позивачу обов'язково буде сплачено одноразову матеріальну допомогу при виході на пенсію згідно умов колективного договору, згідно хронології графіків виплат.
Звернення позивача з позовом про стягнення матеріальної допомоги у зв'язку з виходом на пенсію вважає передчасним, оскільки товариство в умовах воєнного стану не може нормально функціонувати та здійснювати діяльність через воєнну агресію російської федерації проти України, тобто з причин, що не залежать від товариства.
В частині первісно виконаного позивачем розрахунку розміру одноразової та додаткової матеріальної допомоги вважає такий розрахунок не вірним, та вважає, що у разі задоволення позову в цій частині одноразова матеріальна допомога повинна становити 40 000 грн. та додаткова матеріальна допомога - 16 000 грн.
В заперечення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач вказує, що виплата матеріальної допомоги при виході на пенсію була призупинена не з вини АТ «Укрзалізниця», а зумовлена обставинами непереборної сили, у зв'язку з чим вваважає, що відсутні підстави для покладення на відповідача обов'язку, передбаченого ст.117 КЗпП щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас відповідач звертає увагу суду на те, що позивач заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні надмірно визначив таку суму в розмірі 14 540,16 грн. (яку в подальшому було збільшено до 25 060,84 грн.), вважаючи, що така сума повинна бути зменшена, та не заперечував проти стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 3 276 грн.
Позивач в судове засідання не з'явився, про місце, день та час судового розгляду був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення судового засідання до суду не подавав.
Представник позивача - адвокат Януль-Сидорчук Х.В. в судовому засіданні позов, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, підтримала повністю з підстав, викладених у ньому та просила суд його задовольнити.
Представник відповідача - Чижикова Л.О. в судовому засіданні заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просила у його задоволенні відмовити.
Суд, визначивши юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно наказу (розпорядження) №191/ОС від 25.11.2025 року «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 з 28.11.2025 року було звільнено з посади монтера колії 3 розряду виробничого підрозділу Шепетівської дистанції колії регіональної філії «Південна-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», за ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за віком. Крім того, вказаним наказом постановлено виплатити йому виплати, передбачені колективним договором у розмірі п'яти середньомісячних заробітків та додаткової матеріальної допомоги, передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору за 2001-2005 р.р., пролонгований за 2006-2025 р.р. розділ 8 п.15 в розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи в галузі складає 29 років 11 місяців 17 днів).
Згідно п.15 розділу VIII колективного договору виробничого підрозділу Шепетівської дистанції колії регіональної філії «Південна-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» при звільненні працівників вперше з роботи у зв'язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі п'яти середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті : - більше 15 років - 5 середньомісячних заробітків. У разі звільнення працівників за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права, виплачувати їм додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті при стажі роботи в галузі: для чоловіків від 25 до 30 років - 2 середньомісячні заробітки.
Порядок обчислення середньої заробітної плати визначено відповідною постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року.
Так, згідно п.2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року (із наступними змінами), обчислення середньої заробітної плати для оплати надання матеріальної (грошової) допомоги проводиться виходячи з виплати за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання матеріальної (грошової) допомоги.
Згідно п.4 розділу ІІІ вищевказаного Порядку, якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 01 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі встановлено 8 000 грн.
Позивач ОСОБА_1 згідно наказу №129/ОС від 26.11.2020 року «По особовому складу» був увільнений на військову службу з 26.11.2020 року на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період до дня фактичної демобілізації із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку (а.с.110).
Згідно із наказом №156/ОС від 20.10.2025 року «З особового складу» у зв'язку із звільненням у запас з військової служби ОСОБА_1 , монтера колії 3 розряду Бригади 20 околотка 14 дільниця IV регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця», вважати таким, що став до роботи з 20.10.2025 року. Визнати таким, що втратив чинність наказ від 26.11.2020 року № 129-ОС про увільнення від роботи ОСОБА_1 (а.с.111).
Таким чином, впродовж усього періоду військової служби за позивачем ОСОБА_1 зберігався середній заробіток.
Згідно повідомлення про нарахування та виплачені суми працівнику при звільненні від 28.11.2025 року та розрахунку заробітної плати у монтера колії 3 розряду (табельний № 65032, ОСОБА_1 ) оклад (тариф) складає 38,69 грн. за годину (а.с.113).
Згідно розрахунку оплати середньої зарплати ОСОБА_1 за період з листопада 2024 року по жовтень 2025 року вказано нормогодини та нормодні (а.с.112).
Отже, розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 з листопада 2024 року по жовтень 2025 року наступний :
-листопад 2024 - 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн.
-грудень 2024 - 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.
-січень 2025 - 184 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 7 118,96 грн.
-лютий 2025 - 160 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 190,40 грн.
-березень 2025 - 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн.
-квітень 2025 - 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.
-травень 2025 - 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.
-червень 2025 - 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн.
-липень 2025 - 184 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 7 118,96 грн.
-серпень 2025 - 168 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 499,92 грн.
-вересень 2025 - 176 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 6 809,44 грн.
-жовтень 2025 - 184 (нормогодин) х 38,69 грн. оклад (тариф) = 7 118,96 грн.
Отже, відповідно до розрахунку оплати середньої зарплати позивача за період з листопада 2024 року по жовтень 2025 року розмір посадового окладу позивача є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.
Таким чином, розрахунок матеріальної допомоги слід здійснювати у відповідності до п.4 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ № 100 від 08.02.1995 року, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку.
Судом встановлено, що станом на день звільнення позивача ОСОБА_1 відповідач не провів виплату всіх належних йому сум, а саме не виплатив одноразову матеріальну допомогу у розмірі п'яти середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітків.
Таким чином, розмір невиплаченої ОСОБА_1 одноразової матеріальної допомоги при його звільненні становить 40 000 грн. (5 х 8 000 грн. = 40 000 грн.), та розмір додаткової матеріальної допомоги при його звільненні становить 16 000 грн. (2 х 8000 грн. = 16 000 грн). Всього загальний розмір невиплаченої одноразової та додаткової матеріальної допомоги при звільненні становить 56 000 грн. (40 000 грн. + 16 000 грн. = 46 000 грн.).
Факт невиплати відповідачем на користь позивача належних останньому при звільненні одноразової та додаткової матеріальної допомоги при звільненні у вищевказаному розмірі відповідачем не оспорюється і не заперечується, та невиплата такої допомоги відповідачем на користь позивача, на переконання суду, не пов'язана з непереборними та істотними труднощами.
Доводи відповідача щодо поважності причин невиплати такої допомоги при звільненні суд вважає неспроможними та відхиляє з наступних підстав.
Право на отримання позивачем спірних матеріальних допомог, їх розмір відповідач не оспорює. Проте роботодавець вважає, що мав право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.
Відповідно до ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, було передбачено, що на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.
Відповідач посилався на те, що виплата спірних матеріальних допомог, передбачених колективним договором була призупинена на підставі підпункту 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця».
Водночас Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX набрав чинності 24 березня 2022 року, а тому відповідно до вимог статті 58 Конституції України його положення не могли застосовуватись відповідачем під час прийняття рішення правління від 14.03.2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця» в частині призупинення здійснення матеріальних допомог, визначених Галузевими угодами та колективними договорами.
Відповідно до ч.3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР).
Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23 залишено в силі рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23.02.2024 року, яким визнано незаконним та скасовано пункт 1.1.4 протокольного рішення №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.
За змістом відомостей ЄДРСР у справі № 211/7338/23 Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що у порушення вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» не ініціювали питання щодо підписання змін/доповнень до діючих колективних договорів в частині призупинення/зміни строків виплати матеріальної допомоги, і такі зміни мають вноситись лише за взаємною згодою сторін, а не роботодавцем в односторонньому порядку без погодження з профспілковим органом. Крім того, товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року.
Зважаючи на викладене, підпункт 1.1.4 пункту 1.1 протокольного рішення правління від 14.03.2022 року № Ц-54/31 «Про деякі питання оплати праці працівників акціонерного товариства «Укрзалізниця», який скасовано рішенням суду, яке набрало законної сили, не є підставою для відтермінування виплати позивачу спірних матеріальних допомог.
Відповідач, крім копії протокольного рішення правління від 14.03.2022 № Ц-54/31, надав суду також копію протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/90 Ком.т від 24.10.2022 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця» та копію протокольного рішення засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-85/44 Ком.т від 17.07.2023 року «Про деякі питання оплати праці працівників АТ «Українська залізниця».
Дослідивши вказані рішення, суд дійшов висновку, що їх положення не регулюють порядок проведення остаточного розрахунку з працівником при звільненні у розумінні статті 116 КЗпП України, а стосуються організації поточних виплат у період дії трудових відносин.
Відтак, зазначені рішення не можуть бути підставою для невиплати працівникові всіх належних йому сум у день звільнення.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що при прийнятті вказаних рішень відповідач ініціював внесення змін чи доповнень до діючих колективних договорів у частині призупинення або зміни строків виплати матеріальної допомоги.
Відповідно до вимог Закону України «Про колективні договори і угоди» такі зміни можуть вноситися виключно за взаємною згодою сторін колективного договору, а не в односторонньому порядку роботодавцем (див. постанову ВС у справі № 211/7338/23).
Отже, посилання відповідача на положення Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» як на підставу для правомірності призупинення виплат є безпідставними, оскільки надане роботодавцю право зупиняти дію окремих положень колективного договору не звільняє його від обов'язку дотримуватися встановленої законом процедури внесення змін до такого договору та не може тлумачитися як право на односторонню відмову від виконання вже набутих працівником прав.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, зміни до колективного договору у встановленому порядку, зокрема за погодженням із профспілковою стороною, внесені не були, що виключає можливість правомірного призупинення відповідних виплат.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок про те, що «виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)».
Викладене дає підстави для висновку про те, що стаття 116 КЗпП зобов'язує роботодавця виплатити працівнику у день його звільнення усі види належних йому від роботодавця виплат, право на які передбачено як законодавством, так і колективним договором, іншими локальними актами.
Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, у тому числі відповідно до умов колективного договору. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП відповідальність.
Наведений висновок відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 30 червня 2021 року у справі № 759/10613/20.
Згідно ст.47 КЗпП роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Таким чином, зі встановлених обставин та досліджених судом доказів вбачається наявність фактичних та правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача одноразової матеріальної допомоги при звільненні в розмірі 40 000 грн. та додаткової матеріальної допомоги у розмірі 16 000 грн. (суми вказані без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час їх виплати).
При вирішенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст.117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.
Закріплені у ст.ст.116, 117 КЗпП норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівниками.
Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року у справі №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за ст.47 кодексу роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації у строки, зазначені в статті 116 кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Системний аналіз наведених норм матеріального права з урахуванням висновків, що викладені у рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 року у справі № 4-рп/2012, дає підстави вважати, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.06.2020 року у справі № 712/3776/17.
Аналіз правових норм дає підстави для висновку проте, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, одноразова матеріальна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.
Як вже вище зазначалося, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року визначає, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності цьому своєї вини; сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу (п.20 постанови).
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком. Поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц прийшла до висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП. Водночас зазначено, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Встановивши наявність заборгованості зі сплати одноразової та додаткової матеріальної допомоги при звільненні, керуючись принципом пропорційності та враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц, суд вважає за необхідне визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі, співмірній до допущеного порушення та зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, заявлений позивачем до стягнення в сумі 25 060,84 грн., до суми співмірної з порушенням в розмірі 12 500 грн., при цьому суд вважає, що такий підхід забезпечить справедливий баланс інтересів сторін - захистить право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустить понесення АТ «Укрзалізниця» несправедливих та непропорційних майнових втрат.
При вирішенні вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат суд виходить з наступного.
За змістом ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача також слід стягнути понесені останнім витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн.
Частиною другою статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Заявлені позивачем до стягнення витрати на правову допомогу у зв'язку з розглядом вищезазначеної справи становлять 8 000 грн.
Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.1 ст.60, ч.4 ст.62 ЦПК України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), повноваження якого підтверджуються довіреністю або ордером.
Згідно з положеннями ст.19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно із ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 (у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, ЄСПЛ у своїх рішеннях від 12.10.2006 року у справі "Двойних проти України", від 10.12.2009 року у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 23.01.2014 року у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед проти України", від 26.02.2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Згідно п.п.1, 2 ч.2 ст.137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні на користь якої ухвалене рішення підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, у тому числі, витрати пов'язані з оплатою правової допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
До матеріалів справи представником позивача долучено договори про надання правничої допомоги № б/н від 11.12.2025 року та від 0.01.2026 року, акт виконаних робіт/наданих послуг за вищевказаними договорами № 1 від 25.03.2026 р.
З наданих суду доказів вбачається, що 11.12.2025 р. та 09.01.2026 р. між позивачем ОСОБА_1 адвокатом Януль-Сидорчук Х.В. було укладено договори про надання правничої допомоги № б/н від 11.12.2025 р. та від 09.01.2026 р.
Згідно акту виконаних робіт/наданих послуг за вищевказаними договорами № 1 від 25.03.2026 р. адвокатом було здійснено надання інформаційно-консультаційної послуги з пошуку судової практики, вивчення матеріалів справи, написання позовної заяви, складення розрахунків - вартістю 4 000 грн., та послуги з подання позовної заяви, ведення справи суді першої інстанції - вартістю 4 000 грн., та загальну вартість наданих послуг визначено в розмірі 8 000 грн. (а.с.151).
Суд, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, враховуючи критерії розумності та співмірності, а також часткове задоволення позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України дійшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати за надання професійної правничої допомоги в розмірі 4000 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.12, 76, 81, 83, 89, 141, 247, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, -
Позов ОСОБА_1 до АТ "Укрзалізниця" про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, одноразової та додаткової матеріальної допомоги задовольнити частково.
Стягнути з АТ "Укрзалізниця" (юридична адреса: м.Київ, вул.Єжи Гедройця, буд.5 індекс 03150, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову матеріальну допомогу у розмірі 40 000 (сорок тисяч) грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час її виплати) та додаткову матеріальну допомогу у розмірі 16 000 (шістнадцять тисяч) грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час її виплати), а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12 500 (дванадцять тисяч п'ятсот) грн. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час її виплати).
Стягнути з АТ "Укрзалізниця" на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 коп. та витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 4 000 (чотири тисячі) грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 10.04.2026 року.
Суддя Острозького районного судуВасилевич О.В.