Провадження № 11-кп/803/1114/26 Справа № 199/625/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
16 квітня 2026 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
обвинуваченої ОСОБА_7
її захисника ОСОБА_8
захисників
обвинуваченого ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_11
представника
потерпілої ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_13
представника цивільного
відповідача ПАТ «НАСК «Оранта» ОСОБА_14
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Дніпровського апеляційного суду кримінальне провадження №12024041030001675, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11.05.2024, за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_10 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» ОСОБА_15 та представника цивільного відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» ОСОБА_14 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року, яким:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Серебрянка Артемівського району Донецької області, громадянина України, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх доньок: ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,-
визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_9 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.
На підставі п.п. 1,2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК покладено на ОСОБА_9 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженку міста Дніпропетровська, громадянку України, тимчасово не працюючу, заміжню, зареєстровану та проживаючу за адресою: АДРЕСА_3 , не судиму,-
визнано винною та засуджено за ч.2 ст. 286 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 (один) рік.
Відповідно до ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.
На підставі п.п. 1,2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК покладено на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Цивільний позов задоволено та ухвалено стягнути на користь ОСОБА_12 в частині відшкодування витрат на лікування із:
- ПАТ «HACK «Оранта» - 55479 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гри 39 коп.;
- ПрАТ «СК «ВУСО» - 54979 (п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) гри 39 коп.
Скасовано арешт майна, накладений ухвалами слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.05.2024 на автомобілі «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіль «Renault laguna», д.н.з. НОМЕР_2 .
Відповідно до ч. 9 ст. 100 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) речові докази: автомобіль «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 та автомобіль «Renault laguna», д.н.з., НОМЕР_2 , ухвалено повернути за належністю власникам транспортних засобів.
Долю судових витрат вирішено відповідно до положень ст. 124 КПК, -
Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 та ОСОБА_7 визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
10 травня 2024 року близько 19 години 00 хвилин водій ОСОБА_9 , керуючи технічно справним автомобілем «Renault laguna», д.н.з. НОМЕР_2 , який згідно свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 належить ОСОБА_18 , рухався по вулиці Гуртовій, з боку вул. Казахстанської в напрямку вул. Моторної в Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпра.
Під час руху ОСОБА_9 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували його порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, на перехресті вул. Гуртової з вул. Віктора Сулими (Мінусинська) у м. Дніпрі, здійснював обгін автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_7 , яка рухалась попереду в попутному напрямку, та на вищевказаному перехресті виконувала маневр повороту ліворуч з вул. Гуртової на вул. Віктора Сулими (Мінусинську), внаслідок чого відбулось зіткнення вищевказаних транспортних засобів. Внаслідок зіткнення автомобіль «Renault laguna», д.н.з. НОМЕР_2 , у некерованому стані виїхав за межі проїзної частини ліворуч, за напрямком свого руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка рухалась по узбіччю.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_12 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: травми лівої нижньої кінцівки, відкритого перелому лівої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків та масивною забійно-рваною раною по зовнішній поверхні лівого стегна, закритого багатоуламкового втисненого перелому міжвиросткового піднесення та зовнішнього виростку лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, косого перелому лівої малогомілкової кістки у верхній третині та підшкірної гематоми зовнішньої поверхні лівої гомілки у верхній третині, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п. 2.1.3-л,о, «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що водій ОСОБА_9 , керуючи автомобілем марки «Renault laguna», д.н.з. НОМЕР_2 , порушив вимоги п. 14.6 а) Правил дорожнього руху України, який свідчить:
п. 14.6 «Обгін заборонено: а) на перехресті», невиконання якого, знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.
10 травня 2024 року близько 19 години 00 хвилин водій ОСОБА_7 , керуючи власним, технічно справним автомобілем «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , рухалась по вулиці Гуртовій, з боку вул. Казахстанської в напрямку вул. Моторної Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпра.
Під час руху ОСОБА_7 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, при відсутності зовнішніх факторів, що змушували її порушувати ті або інші вимоги Правил дорожнього руху України, на перехресті вул. Гуртової з вул. Віктора Сулими (Мінусинська), у м. Дніпрі перед зміною напрямку руху ліворуч, з вулиці Гуртової на вулицю Віктора Сулими (Мінусинську), не переконалась, що це буде безпечним і тим самим, створила небезпеку для руху автомобіля «Renault laguna», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який рухався в попутному напрямку по вул. Гуртовій та почав виконувати маневр обгону автомобіля «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого відбулось зіткнення вищевказаних транспортних засобів. Внаслідок зіткнення автомобіль «Renault laguna», д.н.з. НОМЕР_2 у некерованому стані виїхав за межі проїзної частини ліворуч, за напрямком свого руху, де здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_12 , яка рухалась по узбіччю.
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_12 , спричинені тілесні ушкодження у вигляді: травми лівої нижньої кінцівки, відкритого перелому лівої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків та масивною забійно-рваною раною по зовнішній поверхні лівого стегна, закритого багатоуламкового втисненого перелому міжвиросткового піднесення та зовнішнього виростку лівої великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, косого перелому лівої малогомілкової кістки у верхній третині та підшкірної гематоми зовнішньої поверхні лівої гомілки у верхній третині, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п. 2.1.3-л,о, «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995.
Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося в тому, що водій ОСОБА_7 , керуючи автомобілем марки «Renault Megane», д.н.з. НОМЕР_1 , порушила вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху України, який свідчить:
п. 10.1.: «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху», невиконання якого, знаходиться в причинному зв'язку з наслідками, що настали.
Дії обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , кожного окремо, кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 вказує на незаконність та необґрунтованість вироку суду в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Вважає, що, призначаючи обом обвинуваченим - ОСОБА_9 та ОСОБА_7 додаткове покарання, суд першої інстанції обмежився обґрунтуванням необхідності такого покарання виключно тим, що «в даній ситуації (дорожньо-транспортній пригоді) кожним з обвинувачених одночасно допущене таке порушення, яке є грубим порушенням, нехтуванням вимог Правил дорожнього руху».
Суд вдався до загальної оцінки дій обох обвинувачених, вказавши, що правопорушення допущене кожним з обвинувачених одночасно, при цьому не проаналізував дії ОСОБА_7 при вчиненні кримінального правопорушення окремо; не врахував обставин вчинення дорожньо-транспортної пригоди, при яких спочатку водій автомобіля «Renault laguna» ОСОБА_9 першим, у порушення вимог п.14.6 ПДР, виїхав на зустрічну смугу руху, здійснюючи забороняючий на перехресті обгін автомобіля «Renault Megane» під керуванням ОСОБА_7 , і тільки після цього остання змінила напрямок руху свого автомобіля вліво, виконуючи лівий поворот на перехресті, та відбулось зіткнення транспортних засобів на зустрічній смузі руху, де автомобіля «Renault laguna» не мало бути.
Апелянт звертає увагу на те, що досудове розслідування у даному кримінальному провадженні та судовий розгляд тривали півтора роки та за весь цей час ОСОБА_7 , будучи водієм, не допускала порушень ПДР (як і до ДТП), що вказує на можливість незастосування до неї додаткового покарання у вигляді позбавлення права на керування транспортними засобами.
На думку сторони захисту, суд не послався у вироку та не прийняв до уваги, що ОСОБА_7 вперше вчинила злочин з необережності, активно сприяла розкриттю злочину, щиросердно розкаялася у вчиненому, вину свою визнала повністю, потерпілій повністю добровільно відшкодувала шкоду у своїй частині. Ці обставини враховані лише при обґрунтуванні призначення основного покарання. Суд також не звернув увагу на усвідомлення обвинуваченою ОСОБА_7 протиправності своєї поведінки та наміру в подальшому суворо дотримуватись закону, засудження вчиненого кримінального правопорушення, яке свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання.
Враховуючи наведене, захисник просить вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19.12.2025 змінити, виключити з вироку додаткове покарання обвинуваченій ОСОБА_7 у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 років. В решті вирок залишити без змін.
Захисник ОСОБА_10 в своїй апеляційній скарзі, не оспорюючи правильність встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеність винуватості ОСОБА_9 , правильність кваліфікації його діяння, вважає, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 рік, з підставі істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильному застосуванні закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Вказує, що вирок суду не містить належного та достатнього мотивування призначення додаткового покарання ОСОБА_9 , а саме того, чому судом в повній мірі не враховано, що обвинувачений є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, на теперішній час виконує бойові завдання, спрямовані для захисту суверенітету та територіальній цілісності держави, в тому числі із використанням транспортних засобів, у зв'язку з чим вирок суду не відповідає критерію мотивованості, передбаченому ст.370 КПК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та однією з підстав для зміни судового рушення.
Зазначає, що ОСОБА_9 є молодим чоловіком, який вимушено покинув місце проживання у зв'язку з військовою агресією рф, має статус внутрішньо-переміщеної особи, що підтверджується довідкою від 01 лютого 2023 року №1239-7501526319; вперше притягується до кримінальної відповідальності за необережне кримінальне правопорушення; перебуває на військовій службі за контрактом у в/ч НОМЕР_4 на посаді оператора відділення об'єктового контролю взводу об'єктового контролю роти об'єктового контролю; на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває.
Просить врахувати, що обвинувачений вину у вчиненні злочину визнав в повному обсязі, виявив щире каяття з самого початку кримінального провадження, активно сприяв розкриттю злочину, проявив належну процесуальну поведінку та з'являвся за кожним викликом до слідчого та суду. Одразу після ДТП відвідував потерпілу в лікарні та ініціював надання необхідної допомоги для лікування потерпілої і висловлював готовність надати всю необхідну матеріальну допомогу для лікування потерпілої та частину грошових коштів передав одразу. Вжив необхідних заходів до повного відшкодування моральної та матеріальної шкоди потерпілій. ОСОБА_9 одружений, має на вихованні малолітню доньку ОСОБА_17 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Під час досудового розслідування та судового розгляду ОСОБА_9 не був обмежений в користуванні правом керування транспортними засобами в порядку і за цей період не допускав порушень ПДР, та не був притягнутий до відповідальності.
На думку апелянта, вказані обставини залишились без належної оцінки суду першої інстанції, який призначаючи додатковий вид покарання, обмежився формулюванням про грубе порушення ОСОБА_9 ПДР в той час, як порушення ПДР та настання таких наслідків враховані законодавцем під час встановлення санкції за ч.2 ст.286 КК, яка передбачає можливість (дискрецію) суду не призначати таке додаткове покарання.
Також захисник звертає увагу на те, що ОСОБА_9 приймає безпосередню участь в якості військовослужбовця у заходах необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави через військову агресію російської федерації проти України, що передбачає керування транспортними засобами з метою збереження свого життя та життя своїх побратимів. У бойових умовах можливість керувати транспортними засобами надає можливість швидко переміщувати особовий склад, озброєння та вантаж, окрім цього дозволяє військовому діяти без затримок і не залежати від наявності окремого водія. Можливість керувати транспортними засобами позбавить ОСОБА_9 виконувати всі вище перелічені функції та змоги швидко евакуювати поранених та доставити їх до медичних пунктів, або допомогти цивільному населенню.
Враховуючи наведене захсник просить вирок Амур - Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19.12.2025 щодо ОСОБА_9 змінити в частині призначеного додаткового покарання. Вважати засудженим ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами. В іншій частині вирок суду залишити без змін.
Представник цивільного відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_15 в поданій апеляційній скарзі зазначає про необхідність зміни вироку в частині вирішення цивільного позову про стягнення з ПрАТ «СК ВУСО» страхового відшкодування витрат 54 979,39 грн на лікування потерпілої ОСОБА_12 відповідно до приписів п. 24.2 ст. 24 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 01.07.2004 № 1961-ІV (далі - Закон № 1961)».
Так, згідно п. 24.2 ст. 24 Закону № 1961, мінімальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за шкоду, пов'язану з лікуванням потерпілого, становить 1/30 розміру мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на дату настання страхового випадку, за кожний день лікування, підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я, але не більше 120 днів.
Ну думку апелянта, суду першої інстанції був упереджений та не взяв до уваги факт добровільного, позасудового відшкодування завданої шкоди ОСОБА_12 витрат на лікування ОСОБА_7 та ОСОБА_9 ..
19.06.2025 Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська, прийняв відмову адвоката ОСОБА_13 , який діє в інтересах потерпілої ОСОБА_12 від цивільного позову та закрив провадження за цивільним позовом, пред'явленим до обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_9 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.
Ухвалюючи вирок, суд встановив, що всі збитки відшкодовані повністю, маючи письмові заперечення представника ПрАТ «СК «ВУСО» щодо стягнення страхового відшкодування без врахування вже відшкодованих сум завданої шкоди, все одно відмовився враховувати такий розмір відшкодування збитків, отриманий потерпілою від обвинувачених не зазначив такий розмір відшкодування, що передбачено ст. 35 Закону №1961 та стягнув всі заявлені вимог цивільним позовом 54979,39 грн.
Суд першої інстанції не врахував відсутність в матеріалах провадження належних та достовірних доказів витрат потерпілої на лікування, оскільки надані ОСОБА_12 докази - нечитабельні квитанції, чеки на медикаменти без призначення лікаря. Надані квитанції та чеки на придбання харчів, оплату транспорту, правничої допомоги - не відповідають вимогам ст. 85 КПК і не відшкодовуються страховиком, як витрати на лікування позивачки за наслідками ДТП, яка сталася 10 травня 2024 року.
Також суд не врахував заперечення ПрАТ «СК «ВУСО» від 24.04.2025 про те, що спеціаліст ПАТ «HACK «ОРАНТА» лікар Березовець провела аналіз наданих чеків та витрат на лікування та визнала їх належними тільки в розмірі - 93 251,32 грн, так як інші не є витратами на лікування, які підлягають відшкодування страховиком.
На підставі викладеного, представник цивільного відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_15 просить вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра змінити в частині стягнення з ПрАТ «СК «ВУСО» відшкодування витрат на лікування потерпілої в розмірі 54 979,39 грн.
Стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» витрати на лікування потерпілої ОСОБА_12 за період з 10.05.2024 по 05.07.2024, з 10.09.2024 по 13.09.2024 (загалом 61 день) в розмірі 16 266,66 грн (8000,00/30*6), з врахуванням вже відшкодованих обвинуваченими ОСОБА_7 та ОСОБА_9 потерпілій ОСОБА_12 збитків.
Представник цивільного відповідача ПАТ «НАСК «ОРАНТА» ОСОБА_14 в апеляційній скарзі зазначає про порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права:
Так, в позовній заяві представником позивачки ОСОБА_12 заявлено вимоги на відшкодування суми шкоди у розмірі 270 010 грн. 98 коп. загалом, з яких:
- витрати на продукти харчування складають 6570,19 грн;
- витрати на заправку автомобіля - 14 002,02 грн;
- витрати на реабілітацію - 49 500 грн;
- витрати на таксі - 13 500 грн;
- витрати на лікування - 47 160;
- витрати на юридичну допомогу - 25 320 грн;
- на лікування згідно чеків - 113 958,79 грн.
Під час досудового розслідування обвинувачений ОСОБА_9 відшкодував потерпілій 40 000 грн в рахунок відшкодування витрат на лікування, які були витрачені готівкою.
Приймаючи рішення про стягнення зі Страховиків, судом не прийнято до уваги наданий представником ПАТ «НАСК «ОРАНТА» висновок лікаря-експерта Департаменту організації медичного сервісу ПАТ «HACK «ОРАНТА» про розмір збитку від 26.03.2025 та поданих розрахунків. Разом з тим, з наданих позивачкою документів є чеки неналежної якості, з яких неможливо дізнатися що та коли було придбано, а також чеки на придбання не медичних речей, як-то: комісія банку, пакети, безповоротна фінансова допомога, препарати, направлені на лікування супутніх захворювань або профілактику, креми. Відповідно до Висновку, підлягають відшкодуванню лише - 93 251,32 грн.
Частиною першою статті 1188 ЦК України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, з врахуванням вже відшкодованої обвинуваченим ОСОБА_9 суми 40 000 грн, ПАТ «HACK «ОРАНТА» мало відшкодувати потерпілій розмір шкоди, що дорівнює 6625,66 грн.
Крім того, Страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.
Таким чином сума моральної шкоди, що підлягає виплаті в рахунок моральної шкоди, завданій потерпілій ОСОБА_12 з ПАТ «HACK «ОРАНТА» становить 2331,28 грн.
ПАТ «HACK «ОРАНТА» в процесі розгляду справи заявила про згоду відшкодувати витрати потерпілої на лікування та моральну шкоду згідно законодавства. Разом з тим судом було встановлено, що винуватці аварії добровільно відшкодували шкоду потерпілій. В рішенні суду вказано, що відшкодовано матеріальну шкоду (на лікування), а відтак, ця обставина є визначальною в цій справі, де відповідачами є Страховики винуватців.
Апелянт вказує, що суд розглянув заяву про відмову від позову без ознайомлення представників цивільних відповідачів з її змістом, що унеможливило реалізацію їх прав. Адвокатом позивачки ОСОБА_13 не було надано копій цієї заяви ані в паперовому вигляді, ані в електронному.
Враховуючи, що винуватцями добровільно відшкодовано спричинену шкоду, рішення суду про витрат на лікування ще і зі Страховика є неприпустимим.
На підставі наведеного апелянт просить вирок Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра від 19.12.2025 в частині стягнення з ПАТ “НАСК »ОРАНТА" суми 55 479 грн. 39 коп. - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_12 до ПАТ “НАСК »ОРАНТА" відмовити.
В судове засідання апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_9 , потерпіла ОСОБА_12 та представник ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_15 не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи. Представник ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_15 подав до апеляційного суду клопотання про розгляду кримінального провадження за його відсутності (т.5 а.п.52-54). Потерпіла ОСОБА_12 у своїй заяві від 26.02.2026 просила провести судове засідання без її участі та за участю її представника - адвоката ОСОБА_13 (т.5 а.п. 208). Щодо неявки обвинуваченого ОСОБА_9 , який наразі проходить військову службу в лавах ЗСУ, то його захисники не заперечували проти розгляду справи без участі підзахисного. За наведених обставин колегія суддів, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК, вважає за можливе провести апеляційний перегляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого ОСОБА_9 , потерпілої ОСОБА_12 та представника ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_15 .
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення:
- обвинуваченої ОСОБА_7 та її захисника ОСОБА_8 на підтримку доводів своєї апеляційної скарги, які просили її задовольнити у повному обсязі; одночасно не заперечували про задоволення апеляційних вимог адвоката ОСОБА_10 , натомість апеляційні скарги представників страхових компаній просили залишити без задоволення;
- захисників ОСОБА_10 і ОСОБА_11 , що діють в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 , які підтримали подану ними апеляційну скаргу, просили вирок суду змінити в частині призначеного додаткового покарання, вважати ОСОБА_9 засудженим за ч.2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без позбавлення права керування транспортними засобами; одночасно не заперечували проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , поданої в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , але заперечували проти апеляційних скарг представників страхових компаній та просили залишити їх без задоволення;
- представника цивільного відповідача ПАТ «НАСК «ОРАНТА» ОСОБА_14 , яка підтримала вимоги поданої нею апеляційної скарги та апеляційної скарги представника ПрАТ «СК «ВУСО», просила їх задовольнити у повному обсязі;
- представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 , який підтримував апеляційні вимоги сторони захисту, просив їх задовольнити, вирок суду щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_7 змінити та призначивши їм покарання без позбавлення права керування транспортними засобами; щодо задоволення апеляційних скарг представників цивільних відповідачів - заперечував;
- прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення поданих апеляційних скарг, вважав оскаржуваний вирок суду законним та обґрунтованим;
перевіривши матеріали кримінального провадження, частково дослідивши докази та обговоривши доводи поданих апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах поданих апеляційних скарг.
Судове рішення, відповідно до ст. 370 КПК, повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час судового розгляду в повній мірі дотримався вищевказаних вимог кримінального процесуального Закону та Конвенції.
Доведеність вини обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, правова кваліфікація їх дій за ч.2 ст. 286 КК, вид та розмір призначеного основного покарання ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються в поданих апеляційних скаргах, а тому судом апеляційної інстанції відповідно до ч.1 ст.404 КПК не перевіряються.
Зі змісту апеляційних скарг захисників убачається, що ними порушується питання про правильність призначення обвинуваченим додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 КК та роз'яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
На переконання апеляційного суду, призначаючи обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_7 основне покарання, суд першої інстанції дотримався вищезазначених вимог, та належним чином врахував обставини вчинення кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, особи обвинувачених, а також обставини, що пом'якшують покарання, й дійшов обґрунтованого та законного висновку про необхідність призначення обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі, в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, без його реального відбування, яке є необхіднім і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
До того ж, висновки суду в частині призначеного обвинуваченим ОСОБА_9 та ОСОБА_7 основного покарання також не оскаржуються в апеляційних скаргах захисників.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги захисників про безпідставність рішення суду в частині призначення обвинуваченим додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, колегія суддів вважає їх обґрунтованими з огляду на таке.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. У цьому випадку додаткове покарання є альтернативним, а доцільність його застосування вирішується судом у кожному конкретному випадку. Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 10.08.2021, справа № 137/807/20.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 08.02.2018, справа № 361/2704/16-к, санкція ч.2 ст.286 КК, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи, оскільки це покарання у санкції носить альтернативний характер і не є обов'язковим для застосування судом.
Між тим, приймаючи рішення про необхідність призначення ОСОБА_9 та ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами суд першої інстанції своє рішення не обґрунтував, не надавши належної оцінки особам обвинувачених, їх посткримінальній поведінці, думки потерпілої сторони з цього приводу.
Так, обвинувачений ОСОБА_9 раніше не судимий, є військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період; одружений, має на утриманні двох малолітніх доньок ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має місце реєстрації та постійного мешкання, характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, добровільно відшкодував спричинену потерпілій ОСОБА_12 шкоду.
Колегія суддів враховує також надане стороною захисту та досліджене під час апеляційного розгляду повідомлення командира військової частини НОМЕР_5 , згідно якого ОСОБА_9 проходить військову службу на посаді командира відділення - командира екіпажу безпілотних літальних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти безпілотних авіаційних комплексів, до обов'язків якого, належать і обов'язки, пов'язані з керуванням автомобільним транспортом, який знаходиться в розпорядженні підрозділу, забезпечення швидкого перевезення особового складу, вантажів, озброєнь та МТЗ відповідно до наказів та бойових розпоряджень. На теперішній час у підрозділі наявна нестача водіїв серед військовослужбовців, зумовлена кадровим дефіцитом, ротацією особового складу та обмеженою кількістю військовослужбовців, які мають відповідні водійські категорії та практичний досвід, тому військовослужбовці, які мають право керування транспортними засобами є більш універсальними та найбільш необхідними для забезпечення виконання як щоденних, так і бойових завдань, саме тому позбавлення права керування транспортними засобами молодшого сержанта ОСОБА_9 вкрай негативно вплине на виконання підрозділом бойових завдань та забезпечення бойової готовності в цілому (т.5 а.п. 205-235).
Обвинувачена ОСОБА_7 раніше не судима, тимчасово не працює, заміжня, має місце реєстрації та постійного мешкання, характеризується позитивно, на обліку лікарів нарколога та психіатра не перебуває, спричинену потерпілій ОСОБА_12 шкоду відшкодувала у повному обсязі.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_9 та ОСОБА_7 відповідно до ст.66 КК, судом визнано повне визнання ними своєї вини; активне сприяння розкриттю злочину; щире каяття, критична оцінка своєї злочинної поведінки, бажання виправити ситуацію, яка склалася та демонстрацію готовності понести заслужене покарання.
Обставин, які обтяжують покарання обвинувачених відповідно до ст. 67 КК - судом не встановлено.
Представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_13 висловив категоричну позицію потерпілої та заперечував проти необхідності позбавлення обох обвинувачених права керувати транспортними засобами, зазначивши при цьому, що потерпіла ОСОБА_12 не має до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_7 жодних претензій матеріального чи морального характеру.
Колегія суддів також враховує, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є джерелом доходу. Наявність цієї обставини потребує більш виваженого підходу під час обрання відповідного виду покарання для особи, засудженої за ч.2 ст.286 КК, з урахуванням загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Відтак, з урахуванням даних про обставини порушення обвинуваченими правил безпеки дорожнього руху, даних про особу кожного із обвинувачених, наявність обставин, що пом'якшують їх покарання та відсутність обставин, що його обтяжують, колегія суддів дійшла до переконання про можливість виправлення ОСОБА_9 та ОСОБА_7 без призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Відповідно до вимог ст. 413 КПК, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню; призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Конституційний Суд України у Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України».
Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що апеляційні скарги захисників підлягають задоволенню, а вирок суду підлягає зміні в частині призначеного ОСОБА_9 та ОСОБА_7 покарання.
Аналізуючи апеляційні доводи представників цивільних відповідачів - ПрАТ «СК «ВУСО» та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог потерпілої ОСОБА_12 , колегія суддів зазначає наступне.
Згідно вимог ч.1 ст. 128 КПК, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Судом встановлено, що між обвинуваченим ОСОБА_9 та Приватним акціонерним товариством «HACK «Оранта» було укладено договір «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який діяв з 14.01.2024 по 13.01.2025 включно, страховий поліс № 218893133.
Між обвинуваченою ОСОБА_7 та Приватним акціонерним товариством «СК «ВУСО» було укладено договір «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховий поліс №220793866.
Під час судового розгляду кримінального провадження представник потерпілої ОСОБА_12 - адвокат ОСОБА_13 заявив цивільний позов:
- про стягнення з ПАТ «HACK «Оранта» 55 479 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гри 39 коп. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_12 ;
- про стягнення ПрАТ «СК «ВУСО» 54 979 (п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) гри 39 коп. в рахунок відшкодування витрат на лікування потерпілої ОСОБА_12
- про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_12 з обвинуваченого ОСОБА_9 59 526,10 грн в рахуноку відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди;
- про стягнення на користь потерпілої ОСОБА_12 з обвинуваченої ОСОБА_7 60 026,10 грн в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди (т.1 а.п. 74-189).
19.06.2025 представник потерпілої подав до суду заяву про відмову від позовних вимог до обвинувачений ОСОБА_9 та ОСОБА_7 в цивільному позові, який було подано під час підготовчого судового засідання, у звязку з відшкодуванням обвинуваченими спричиненої моральної та матеріальної шкоди (т. 2 а.п.112-123).
Відповідно до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
У відповідності до ст.ст. 1194, 1195 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої у особи, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, виник обов'язок відшкодувати шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілих осіб.
Страхові (регламентні) виплати за внутрішнім договором страхування, крім регламентних виплат, що здійснюються МТСБУ відповідно до пунктів 1-3 і 5 частини першої статті 43 цього Закону, обмежуються страховими сумами, встановленими відповідно до законодавства на день укладення такого договору.
Регламентна виплата, що здійснюється МТСБУ відповідно до пунктів 1-3 і 5 частини першої статті 43 цього Закону, обмежується страховими сумами, встановленими відповідно до законодавства на день настання страхового випадку.
Згідно з зазначеним Законом шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:
- шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого;
- шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;
- шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;
- моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо цивільно-правова відповідальність власника наземного транспортного засобу застрахована, витрати на лікування в межах ліміту відповідальності за виключенням франшизи, відшкодовує страховик.
Враховуючи вищевикладене, розмір витрат потерпілої ОСОБА_12 на лікування, розмір франшиз за страховими полісами ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення на користь цивільного позивача з ПАТ «HACK «Оранта» - 55 479 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста сімдесят дев'ять) гри 39 коп.; а з ПрАТ «СК «ВУСО» - 54 979 (п'ятдесят чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) гри 39 коп.
Апеляційні твердження представників страхових компаній про те, що частина чеків та квитанцій, наданих представником потерпілої на підтвердження понесених витрат на лікування, є нечитабельними - є неспроможні, оскільки під час судового розгляду справи судом першої інстанції адвокатом ОСОБА_13 повторно були долучені до матеріалів провадження копії необхідних документів належної якості (т.2 а.п.66-121).
Доводи апелянтів про те, що судом першої інстанції не було взято до увагу висновок лікаря - експерта Департаменту організації медичного сервісу ПАТ «НАСК «ОРАНТА» ОСОБА_19 про витрати потерпілої на лікування, не відповідають дійсності, оскільки з вироку суду убачається, що цей висновок враховано судом в сукупності з іншими доказами по справі.
Розрахунки представника ПАТ «НАСК «ОРАНТА» ОСОБА_14 , що наведені в апеляційній скарзі про розмір суми відшкодування страховиком моральної шкоди є неспроможними, оскільки позивачем не було пред'явлено вимог відшкодування спричиненої моральної шкоди до ПАТ «НАСК «ОРАНТА».
Не впливають на правильність висновків суду і посилання апелянта ОСОБА_14 на те, що суд розглянув заяву представника потерпілої про відмову від позову до обвинувачених без представників цивільних відповідачів, що унеможливило реалізацію їх прав.
Наявними матеріалами провадження підтверджено, що про судове засідання 19.06.2025, під час якого розглядалась заява представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 про відмову від позовних вимог до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_20 , як і про усі інші засідання суду, представника ПАТ «НАСК «ОРАНТА» ОСОБА_14 було належним чином повідомлено. Однак представник жодного разу до суду не з'явилась, спілкуючись із судом виключно за допомогою процесуальних документів, поданих через електронний суд.
Крім того, ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 червня 2025 року про прийняття відмови представника потерпілої адвоката ОСОБА_13 від цивільного позову щодо обвинувачених та закриття провадження була оскаржена в апеляційному порядку представником ПрАТ «СК «ВУСО» ОСОБА_15 . Про засідання апеляційного суду представник ПАТ «НАСК «ОРАНТА» ОСОБА_14 також була належним чином повідомлена, однак до суду не з'явилась (т. 1 а.п. 37,46, 54-55).
На переконання колегії суддів, представник ПАТ «НАСК «ОРАНТА» враховуючи вищенаведене, мала об'єктивну можливість звернутися до суду з клопотанням про отримання копії заяви представника потерпілої ОСОБА_12 - адвоката ОСОБА_13 про відмову від позовних вимог до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , як в паперовому, так і в електронному вигляді, і жодних об'єктивних перешкод у неї для цього не було.
Дана позиція повністю відповідає усталеній практиці ЄСПЛ, яку відповідно до ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006, яку суди застосовують при розгляді справ як джерело права. Так, у рішенні ЕСПЛ у справі «Пономарев проти України» Суд зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже доводи, викладені в поданих представниками цивільних відповідачів ПрАТ «СК «ВУСО» та ПАТ «НАСК «Оранта» апеляційних скаргах не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги представників цивільних відповідачів є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, апеляційні скарги захисників ОСОБА_8 та ОСОБА_10 слід задовольнити, вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 року - змінити в частині призначення покарання обвинуваченим ОСОБА_21 та ОСОБА_7 .
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413 та 418, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представника цивільного відповідача ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» ОСОБА_15 та представника цивільного відповідача ПАТ «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» ОСОБА_14 - залишити без задоволення.
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_8 , який діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_10 , яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 - задовольнити.
Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 19 грудня 2025 рок, ухвалений щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК - змінити в частині призначення покарання.
Вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавленням його права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Вважати ОСОБА_7 засудженою за ч.2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки без позбавленням його права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1,2 ч.1, п.2 ч.3 ст. 76 КК, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили після її оголошення, але на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4