Провадження № 11-кп/803/31/26 Справа № 209/2877/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
15 квітня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
представника потерпілого ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання захисника ОСОБА_8 про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження вироку Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2022 року, ухваленого стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
Вироком Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2022 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання з випробуванням, якщо він впродовж іспитового строку тривалістю 3 роки не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього відповідно до ст. 76 КК України обов'язки.
Крім того, судом вирішено цивільний позов, питання про стягнення процесуальних витрат та долю речових доказів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, поза межами строку на апеляційне оскарження, захисник ОСОБА_8 звернулася до суду з апеляційною скаргою разом із клопотанням про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Обґрунтовуючи поважність пропущення процесуального строку на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції, захисник посилається на те, що 10.03.2022 року, після ухвалення вироку, обвинувачений ОСОБА_7 був призваний до лав Національної гвардії України, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості в межах процесуального строку подати апеляційну скаргу. До того ж, захисник зазначає, що договір про надання правової допомоги із захисником ОСОБА_10 , який здійснював захист обвинуваченого в суді першої інстанції, діяв лише на стадії судового розгляду в суді першої інстанції, а із захисником ОСОБА_8 , обвинуваченим було укладено договір про надання правничої допомоги лише 01.04.2026.
Таким чином захисник вважає, що строк на апеляційне оскарження вироку від 17.02.2022 пропущено з поважних причин та він підлягає поновленню
Обвинувачений та його захисник підтримали заявлене клопотання, просили його задовольнити та поновити процесуальний строк на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції.
Представник потерпілої заперечував проти задоволення клопотання захисника.
Прокурор стосовно заявленого клопотання покладалася на розсуд суду.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши наведені захисником доводи, колегія суддів вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження вказаного вироку не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ч.ч. 2, 3 ст. 395 КПК України, апеляційна скарга на вирок може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Частиною 1 ст. 117 КПК передбачено, що строк виконання процесуальних дій поновлюється лише у тому випадку, якщо його пропущено з поважних причин. Отже, в ініційованому учасником кримінального провадження клопотанні про поновлення процесуального строку має бути наведено причини, через які цей строк пропущено. Поняття поважних причин пропуску строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Виходячи із усталеної практики Верховного Суду та системного аналізу норм процесуального закону, під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Зазначене кореспондується з висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 8 жовтня 2020 року у справі № 461/3021/18 (провадження № 51-1246 км 20), від 29 вересня 2020 року у справі №265/2982/18 (провадження № 51-2844 км 20).
Із матеріалів провадження видно, що оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 було ухвалено судом першої інстанції 17 лютого 2022 року й цього ж дня копію вироку було вручено обвинуваченому, що підтверджується наявною в матеріалах провадження розпискою (т. 1 а.п. 229).
Разом з цим, договір про надання правничої допомоги з адвокатом ОСОБА_8 обвинуваченим було укладено лише 01.04.2026 року, та адвокатом апеляційну скаргу на вирок від 17.02.2022 було подано лише 07.04.2026.
Згідно до вимог ч. 2 ст. 113, ст. 116 КПК України будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
У відповідності до ст. 116 КПК України закон вимагає додержання процесуальних строків, зазначені положення є визначальними і в практиці Європейського Суду з прав людини, якою передбачено вимоги про юридичну визначеність судових рішень, складовою якої є обов'язковість судових рішень, які вступили в законну силу і дотримання учасниками судового провадження процесуальних строків.
Лише наявність поважних причин, які повинна довести особа, яка заявила клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку, у відповідності до ст. 117 КПК України є підставою для поновлення пропущеного строку.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Устименко проти України» від 29.10.2010 Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
В свою чергу необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу юридичної визначеності, про що вказує як судова практика Верховного суду України (наприклад, Постанова ВСУ від 13.07.2016 по справі № 3-774гс16 (№ в ЄДРСРУ 58986625) так і судова практика Європейського суду з прав людини.
В той же час, строк на апеляційне оскарження може і повинен бути поновлений тільки у випадку, якщо він пропущений з поважних причин. Поважність причин його пропуску має довести апелянт, який заявив таке клопотання.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 127/17092/18, особа, яка бажає подати апеляційну скаргу, має діяти сумлінно для того, щоб ефективно реалізувати своє право. Хоча ст. 117 КПК України містить норму щодо поновлення пропущеного строку, але це можливо лише в разі наявності поважних причин пропуску такого строку.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд також виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» № 28249/95 від 19.06.2001, в п.53 якого зазначено, що «…право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави ...», тобто уникнення зловживання суб'єктами такими правами.
Обгрунтовуючи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження вироку від 17.02.2022 сторона захисту посилається на те, що 10.03.2022 року, після ухвалення вироку, обвинувачений ОСОБА_7 був призваний до лав Національної гвардії України, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості в межах процесуального строку подати апеляційну скаргу.
Разом з цим, колегією суддів встановлено, що згідно з листом від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 та наданою захисником копією тимчасового посвідчення військовозобов'язаного ОСОБА_7 10.03.2022 був призваний на військову службу по мобілізації до в/ч НОМЕР_1 , , у зв“язку з чим ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07.09.2022 судове провадження стосовно ОСОБА_7 було зупинено до його звільнення з військової служби.
Водночас, згідно з відповіддю та витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 Національної гвардії України№30, ОСОБА_7 29.09.2023 було виключено зі списків частини 3036 та звільнено у запас.
Дійсно з 10.03.2022 року, тобто до закінчення процесуального строку на апеляційне оскарження вказаного вироку, до 29.09.2023 року ОСОБА_7 перебував на військовій службі, однак не дивлячись на те, що він був звільнений з військової служби у запас 29.09.2023, та йому було відомо про перебування кримінального провадження стосовно нього в суді апеляційної інстанції, весь цей час обвинувачений не цікавився долею кримінального провадження та договір з адвокатом ОСОБА_8 на надання правничої допомоги ним було укладено лише 01.04.2026 року, тобто більш ніж через 2 роки 6 місяців після звільнення з військової служби.
Про обізнаність про перебування кримінального провадження стосовно нього на стадії апеляційного перегляду та зупинення судового провадження. обвинувачений не заперечував і в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, вказуючи про те, що він вважав, що судовий розгляд стосовно нього було зупинено до закінчення воєнного стану в Україні, що колегія суддів розцінює, як намагання обвинуваченого за будь-яких обставин виправдати невиконання ним обов'язків обвинуваченого та пропуск строку на апеляційне оскарження.
Крім того, колегія суддів зауважує і на тому, що не дивлячись на те, що договір про надання правничої допомоги між захисником ОСОБА_8 та обвинуваченим було укладено 01.04.2026 року, тобто поза межами строку на апеляційне оскарження вироку, й в цей же день захисник ознайомилася з матеріалами судового провадження, нею не було вжито заходів для якнайшвидшого звернення до суду з апеляційною скаргою та клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, й апеляційну скаргу з клопотанням нею було подано лише 07.04.2026.
Отже, колегія суддів вважає, що за наявності у засудженого наміру оскаржити вирок від 17.02.2022 у нього було достатньо часу для того, щоб скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, за відсутності у нього відповідних юридичних знань, у нього не було перешкод як самостійно залучити захисника так і звернутися до суду з відповідним клопотанням.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що укладення із захисником договору про надання правової допомоги після проголошення оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції та через більше ніж 2 роки 6 місяців після звільнення з військової служби, не є поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 01 жовтня 2020 року (провадження № 51 - 3790 ск 20) та у постанові від 07 листопада 2023 року (справа № 317/1651/23).
Відтак, на переконання колегії суддів, причини пропуску строку на апеляційне оскарження вироку, зазначені в клопотанні, не можуть вважатися поважними.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення строку апеляційного оскарження вироку та вважає, що апеляційну скаргу слід повернути особі, яка її подала.
Керуючись ст.ст. 399, 405 КПК України, апеляційний суд, -
Відмовити в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження вироку Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2022 року, ухваленого стосовно ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 лютого 2022 року, ухвалений стосовно ОСОБА_7 , - повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4