20 квітня 2026 р. Справа № 520/11567/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: Бегунца А.О. , П'янової Я.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 (головуючий суддя І інстанції: Садова М.І.) по справі № 520/11567/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 20.12.2024;
- зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.09.1997, на вказаний нею банківський рахунок № НОМЕР_1 відкритий в АТ КБ “Приватбанк», з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, у розмірі відповідно до норм Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 20.12.2024 № 156050018113 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 пенсію за віком з 7 жовтня 2009 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходу.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 968,96 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області не погодившись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив про відсутність в діях пенсійного органу ознак протиправності, оскільки, позивач не надав до пенсійного органу паспорт громадянина України.
Зазначив про передчасність вимог позивача в частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, також заява про поновлення пенсії подана лише 20.06.2024, відповідно вимоги стосовно періоду з 07.10.2009 - є безпідставними.
Крім того, зауважує, що позивачем пропущено строк для звернення з адміністративним позовом.
Позивачем подано відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині задоволення без змін, оскільки вважає дане рішення суду в цій частині законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що ОСОБА_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 від 20.08.2021.
З 1997 року ОСОБА_1 виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.
З 01.09.1997 виплату пенсії ОСОБА_1 припинено.
03.04.2023 ОСОБА_1 подала заяву про заяву про поновлення виплати пенсії за віком, виплату якої припинено 01.09.1997, пенсія на іншій підставі не призначалась.
20.06.2024 ОСОБА_1 звернулась до головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком.
28.06.2024 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю страхового стажу (не зараховано усі періоди роботи згідно трудової книжки від 08.07.1959, оскільки відсутній документ, що засвідчує особу), а також недотримання п. 2.9 розділу ІІ Порядку оформлення документів при призначенні (перерахунку) пенсій, а саме відсутність паспорта громадянина України та довідки про реєстрацію місця проживання, що підтверджено рішенням Головного управління ПФУ в Харківській області від № 222030008505.
Позивач звернулась за захистом своїх прав до суду.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 по справі № 520/19725/24, яке набрало законної сили 03.12.2024, зокрема зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.06.2024 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.
На виконання судового рішення від 31.10.2024 відповідач рішенням від 20.12.2024 № 156050018113 відмовив у призначення пенсії відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Підставою відмови вказано недотримання пункту 2.9 розділу ІІ Порядку та оформлення документів при призначенні (поновленні) пенсій, а саме відсутністю паспорту громадянина України, невідповідністю та неналежним поданням заяви.
Зазначено, що виплату пенсії за віком припинено з 01.09.1997 у зв'язку із виїздом за кордон. Для поновлення виплати пенсії за віком необхідно звернутися із заявою про поновлення виплати пенсії за віком до органів Пенсійного фонду України.
Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, позивач звернулась до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення відповідача та зобов'язав поновити позивачці пенсію за віком з 07.10.2009 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходу.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи оскарження відповідачем судового рішення першої інстанції фактично лише в частині задоволення позову щодо Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Згідно із ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст. 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.
Згідно зі ст. 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно зі ст. 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Згідно зі ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.
Судом встановлено та визнається відповідачем, що ОСОБА_1 перебувала еа пенсійному обліку в Управлінні праці Уманського соціального захисту населення Уманської міської ради в Черкаській області та отримувала пенсію за віком.
З 01.09.1997 позивачка виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, у зв'язку з чим виплата пенсії була припинена.
03.04.2023 через веб-портал Пенсійного фонду України ОСОБА_1 звернулась до ГУ ПФ України в Черкаській області із заявою про поновлення виплати пенсії та нарахування заборгованості з моменту припинення виплати пенсії (01.09.1997). Матеріали справи не містять відомостей про результати розгляду вказаної заяви.
20.06.2024 через веб-портал Пенсійного фонду України позивачем направлено звернення про призначення пенсії за віком, в якому позивач просила призначити пенсію за віком.
За результатами розгляду даної заяви ГУ ПФ України в Харківській області прийнято рішення від 28.06.2024 № 222030008505 про відмову у призначенні пенсії, мотивуючи недотриманням пункту 2.9 розділу ІІ Порядку та оформлення документів при призначенні (поновленні) пенсій, а саме відсутністю паспорту громадянина України
На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 по справі № 520/19725/24 відповідач повторно розглянув заяву ОСОБА_1 та прийняв рішення від 20.12.2024 № 156050018113, яким повторно відмовив у призначенні пенсії у зв'язку з недотриманням пункту 2.9 розділу ІІ Порядку та оформлення документів при призначенні (поновленні) пенсій, а саме відсутністю паспорту громадянина України, невідповідністю та неналежним поданням заяви. Для поновлення виплати пенсії за віком необхідно звернутися із заявою про поновлення виплати пенсії за віком до органів Пенсійного фонду України, з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.
Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п. 2.1 Порядку № 22-1 встановлено перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії, зокрема, документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01.07.2000 (додатки 1, 3 до Положення); документи про місце проживання (реєстрації) особи; документи, які засвідчують особливий статус особи.
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування (пункт 2.22 Порядку № 22-1).
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 року № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію (пункт 2.23 Порядку № 22-1).
Згідно з п. 2.9 Порядку № 22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу), місце її проживання (реєстрації) та вік.
Відповідно до п. 3.3 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу I цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Згідно з пп. 4.1 п. 4 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 4.7 Порядку № 22-1).
До заяви про призначення пенсії , ОСОБА_2 долучено паспорт громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_2 , виданий 20.08.2021 , з терміном закінчення 30.08.2031 року.
Строк дії паспорта становить десять років (п. 12 Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон). На час звернення до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії (03.04.2023) та про призначення пенсії (20.06.2024) паспорт був дійсний.
Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що у разі наявності у пенсійного органу обґрунтованих сумнівів у тому, що позивач втратив громадянство України, відповідач мав звернутися до компетентних органів із відповідним запитом, і тільки після отримання достовірних доказів втрати позивачем громадянства України приймати рішення про припинення виплати пенсії. Компетенцією самостійно констатувати факт належності пенсіонера до громадянства України або втрати ним громадянства відповідач не наділений.
Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що виходячи з правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення/поновлення йому пенсії не може залежати від умови постійного проживання в Україні.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 10 вересня 2021 року у справі № 182/1283/17, від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18, від 14 липня 2020 року у справі № 414/2108/16.
За таких обставин, колегія суддів вважає вірним висновок суд першої інстанції, що відмова пенсійного органу з підстав надання для призначення пенсії паспорта громадянина України для виїзду за кордон є протиправною.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що заява позивача до пенсійного органу стосувалась призначення того ж виду пенсії (пенсії за віком), що призначена їй до припинення виплати пенсії (01.09.1997), а тому такий самий вид пенсії не може бути призначений повторно на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отже позивачем подано заяву неналежного формату.
При цьому, колегія суддів враховує, що підставою для звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії від 20.06.2024 слугувала відсутність реагування пенсійних органів на заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії від 03.04.2023, що підтверджується матеріалами справи.
Відтак, у зв'язку з протиправною бездіяльністю пенсійного органу щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 03.04.2023 задля поновлення виплати пенсії позивач звернулась із заявою про призначення пенсії від 20.06.2024, яка за своє суттю є заявою про поновлення пенсії. За наслідками розгляду останньої відповідач, через неповний розгляд заяв та матеріалів пенсійної справи, двічі прийняв протиправні рішення про відмову у призначенні (фактично поновленні виплати) пенсії від 28.06.2024 № 222030008505, протиправність якого підтверджена рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.10.2024 по справі № 520/19725/24 та рішення від 20.12.2024 № 156050018113 яке є предметом розгляду даної справи та протиправність якого підтверджена за наслідками апеляційного перегляду справи.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФ України в Харківській області від 20.12.2024 № 156050018113 є протиправним у зв'язку з чим, з метою ефективного захисту прав позивача, судом першої інстанції вірно покладено на відповідача зобов'язання поновити ОСОБА_1 пенсію за віком з 7 жовтня 2009 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Щодо доводів апелянта стосовно пропуску позивачем строку для звернення до суду, колегія суддів зазначає, що виплата пенсії позивачці була припинена у зв'язку із виїздом за кордон.
Наведе свідчить про те, що така поведінка держави в особі її компетентних органів стосовно пенсіонерів, які є громадянами України та проживають за межами України, не відповідає принципу належного урядування. Очевидно, що на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 державні органи, відповідальні за його виконання, не діяли вчасно та послідовно.
Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі ("правильному" розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07 жовтня 2009 року свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права позивача на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.
Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії за наявності відповідних підстав має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 11 травня 2022 року у справі № 540/1429/21, від 18 травня 2022 року у справі № 160/5259/20 та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
Таким чином, положення статей 122, 123 КАС України не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку поновленням виплати раніше призначених (нарахованих) пенсій громадянам України, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009.
Зважаючи на те, що непроведення виплати пенсії таким особам відбулося з вини Держави в особі її компетентних органів, що підтверджується вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, то поновлення виплати пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18, від 14 липня 2020 року у справі № 160/10737/19, від 30 липня 2020 року у справі № 802/798/18-а, від 30 липня 2020 року у справі № 461/5775/16-а.
Враховуючи наведене вище, доводи апелянта щодо пропуску строку для звернення з адміністративним позовом є необґрунтованими.
Щодо нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу, колегія суддів зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно зі ст. 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).
Відповідно до ст. 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок № 159.
Відповідно до п.п. 1, 2 Порядку № 159 аналогічні положенням Закону № 2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Так, абз. 1 п. 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов'язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023 у справі № 520/2020/19, від 25.03.2025 у справі № 400/8389/21 та від 19.06.2025 у справі № 580/11000/23.
Отже, право на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати виникає внаслідок несвоєчасного нарахування та виплати доходу за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Тобто, для проведення компенсації обов'язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.
Колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах відповідачем не приймалось рішення про поновлення позивачу виплати пенсії. Як наслідок, відсутні нараховані, але не виплачені суми доходів.
Відтак, враховуючи, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не нараховані та не виплачені суми пенсії, вказана позовна вимога є передчасною.
За вказаних обставин оскаржуване судове рішення в частині зобов'язання виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову у цій частині.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні в частині задоволення позову, а саме позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з відмовою у задоволенні позову у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим а тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 по справі № 520/11567/25 - скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Викласти абзац третій резолютивної частини рішення в новій редакції:
Зобов'язати головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області поновити ОСОБА_1 пенсію за віком з 7 жовтня 2009 року на вказаний нею банківський рахунок відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та здійснити нарахування і виплату відповідної пенсії.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2025 по справі № 520/11567/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді А.О. Бегунц Я.В. П'янова