08 квітня 2026 року Справа № 926/14/26
За позовом Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак"
про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 129564,00 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Рогатинчук О.В.
Представники:
від прокуратури (у режимі ВКЗ) - Маліцька Ю.С.
від позивача 1 (у режимі ВКЗ) - Булгарова М.М.
від позивача 2 (у режимі ВКЗ) - Сидорчук Я.О.
від відповідача - не з'явився
Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону, діючи в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" про стягнення штрафних санкцій за порушення умов договору в сумі 129564,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за Договором №326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну поставку товару, у зв'язку з чим, у відповідності до пункту 8.3. укладеного договору, органом прокуратури заявлено до стягнення на користь позивача-2 коштів у сумі 129564,00 грн, з яких: пеня - 68076,00 грн, та штраф - 61488,00 грн.
Згідно із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02 січня 2026 року, справу №926/14/26 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 06 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21 січня 2026 року.
08 січня 2026 року прокурор через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву (вх. №69) про участь у розгляді справи №926/14/26 (судових засіданнях) у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду. Заяву задоволено судом частково ухвалою від 12 січня 2026 року.
09 січня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву (вх. №92) про участь у судовому засіданні 21 січня 2026 року у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, яка задоволена судом ухвалою від 12 січня 2026 року.
Ухвалою суду від 21 січня 2026 року відкладено підготовче засідання на 16 лютого 2026 року. Постановлено Головному управлінню Національної гвардії України та Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України надати суду письмові пояснення з викладеною позицією щодо підтримання/не підтримання поданого Київською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Центрального регіону позову у справі №926/14/26 - до початку наступного судового засідання.
21 січня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України через підсистему “Електронний суд» направив до суду письмові пояснення (вх. №269).
Позивач-2 вказує, що відповідно до умов договору постачальник отримав наручно 01 серпня 2025 року, заявку від 31 липня 2025 року № 78/1/10-3259-2025 про необхідність поставки товару в загальній кількості 40 000 кг., у відповідні строки та відповідні місця постачання. Постачальником не виконано умови договору, а саме: не поставлено товар у відповідні місця постачання, що визначені заявкою замовника від 31 липня 2025 року № 78/1/10-3259-2025, а саме: 20 000 кг., товару, що мали бути поставлені до 19 серпня 2025 року, станом на 09 листопада 2025 року не було поставлено Товар (порушення строків поставки Товару 82 днів, повідомлення про односторонню відмову від договору в повному обсязі від 04 листопада 2025 року №78/1/5/1-5484-2025); 20 000 кг., товару, що мали бути поставлені до 28 серпня 2025 року, станом на 09 листопада 2025 року не було поставлено товар (порушення строків поставки товару 73 дні, повідомлення про односторонню відмову від договору в повному обсязі від 04 листопада 2025 року №78/1/5/1-5484-2025).
Відповідно до пункту 8.3. розділу 8 Договору, замовником нараховано постачальнику пеню у розмірі 68 076,00 грн, та штрафу у розмірі 61 488,00 грн за порушення строків поставки товару, визначеного заявкою замовника від 31 липня 2025 року № 78/1/10-3259-2025 на підставі проведеного розрахунку. Означене свідчить про обґрунтованість заявленого органом прокуратури позову, у зв'язку із чим, позивач-2 просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.
09 лютого 2026 року представник Головного управління Національної гвардії України через підсистему “Електронний суд» направив до суду додаткові пояснення (вх. №588) та заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 16 лютого 2026 року, у режимі відеоконференції (вх. №517). У задоволені заяви відмовлено ухвалою від 09 лютого 2026 року.
У письмових поясненнях позивач-1 повідомляє суд, що не є стороною договору поставки №326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року, проте не має заперечень стосовно пред'явленого позову задля захисту інтересів держави.
10 лютого 2026 року представник Головного управління Національної гвардії України через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву про участь у судовому засіданні, призначеному на 16 лютого 2026 року, у режимі відеоконференції (вх. №544), яку суд задовольнив ухвалою від 10 лютого 2026 року.
Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02 березня 2026 року.
Ухвалою суду від 02 березня 2026 року відкладено розгляд справи по суті на 16 березня 2026 року.
Ухвалою суду від 16 березня 2026 року відкладено розгляд справи по суті на 30 березня 2026 року.
19 березня 2026 року представник Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву (вх. №1095) про участь у судовому засіданні 30 березня 2026 року у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, яку суд задовольнив ухвалою суд від 20 березня 2026 року.
24 березня 2026 року представник Головного управління Національної гвардії України через підсистему “Електронний суд» направив до суду заяву (вх. №1151) про участь у судовому засіданні 30 березня 2026 року у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду, яку суд задовольнив ухвалою суд від 24 березня 2026 року.
Прокурор та представники позивачів у судовому засіданні 30 березня 2026 року підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні 30 березня 2026 року судом було відкладено ухвалення та проголошення судового рішення на 08 квітня 2026 року.
У судовому засіданні 08 квітня 2026 року судом проголошено скорочене рішення.
Відповідач у жодне судове засідання не з'явився, явку належного представника не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не відомі, відзив на позовну заяву до суду не подано.
Так, відповідач був повідомлений про розгляд справи №926/14/26 господарським судом шляхом отримання копій ухвал суду від 06 січня 2026 року, від 21 січня 2026 року, від 16 лютого 2026 року, від 02 березня 2026 року, від 16 березня 2026 року, що підтверджується наявним у матеріалах справи довідками про доставку ухвал до зареєстрованого електронного кабінету відповідача в ЄСІТС.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Також з огляду на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані органом прокуратури матеріали, заслухавши пояснення представників сторін по справі, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
05 червня 2025 року між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лілак» (далі-постачальник) укладено Договір № 326/ВОЗ-2025 (далі-договір) згідно з умовами якого постачальник зобов'язується поставити замовнику якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а замовник прийняти і оплатити такі товари (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пункту 1.2. Договору найменування та кількість товару зазначена в додатку № 1 до договору. Код ДК 021:2015:15320000-7 Фруктові та овочеві соки.
Згідно із пунктом 4.1. договору його ціна складає 878400 грн, у тому числі податок на додану вартість 20% - 146400,00 грн.
Розрахунки за товар, що поставляється без порушень строків або вимог щодо якості або тари або упаковки або маркуванням, замовником проводяться шляхом оплати за фактично поставлену кількість товару (партію товару) з відстрочкою платежу до 30 календарних днів або до 10 календарних днів у випадку поставки продовольчого товару вітчизняного виробництва, з дати прийняття товару на склад замовника та/або на склади військових частин Національної гвардії України (товароодержувачів), факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб постачальника та замовника (товароодержувача) на відповідній видатковій накладній (пункт 5.1. Договору).
Пунктом 6.1. Договору сторони узгодили, що дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, яка вручається під особистий підпис постачальнику (представнику постачальника).
Не пізніше 5 числа кожного місяця або в інші дні за викликом замовника по телефону постачальник (представник постачальника) прибуває до замовника для отримання письмової заявки. У разі не прибуття вищезазначених осіб, вона надсилається постачальнику рекомендованим листом або ціним листом з описом вкладеного, направленим на адресу постачальника, зазначену в розділі 15 цього договору. У разі надсилання заявки засобами поштового зв'язку вона вважається врученою постачальнику з дня отримання замовником фіскального чеку про сплату поштового відправлення.
У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару та інша необхідна інформація для поставки товару.
У випадку корегування інформації яка зазначена у заявці, замовник має право здійснити таке корегування засобами телефонного зв'язку з обов'язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.
Відповідно до пункту 6.2. Договору передача товару здійснюється в пункті відвантаження військових частин національної гвардії України, розташованих у Київській області. Військові частини будуть визначені заявкою замовника згідно планів-графіків поставок Головного управління національної гвардії України. Місця поставки можуть бути змінені з урахуванням потреби національної гвардії України.
У разі відсутності у замовника та/або товароодержувача складських приміщень для зберігання товару замовник та/або товароодержувач може укласти договір про тимчасове зберігання товару, відповідно до якого приймання товару може здійснюватися в місцях відповідального зберігання товару.
Поставка товару здійснюється постачальником власними силами та засобами (пункт 6.3. Договору).
Згідно із пунктом 6.4. Договору при передачі товару постачальник повинен направити до замовника (товароодержувача) уповноваженого представника, який має право підпису на необхідних документах та який зобов'язаний передати всю необхідну товарно-супровідну документацію на товар, а замовник (товароодержувач) зобов'язаний прийняти товар і підписати всі необхідні документи, що підтверджують передачу товару. Присутність постачальника (уповноваженого представника) під час приймання товару замовником (товароодержувачем) є обов'язковою.
Відповідно до пункту 6.6 Договору замовник (товароодержувач) розпочинає приймання товару при наявності у постачальника (представника постачальника), особи, яка бере участь у обігу товару, супровідних документів вказаних у пункті 6.5 договору.
Пунктами 7.1.1 та 7.1.2 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений товар, приймати поставлений належної якості товар разом з належним чином оформленими товарно-супровідними документами, вказаними у пункті 6.5 договору.
Згідно із пунктом 7.2.1 Договору замовник має право у випадку порушення постачальником своїх зобов'язань щодо порядку постачання товару, у тому числі його кількості або якості або термінів або строків або маркування або тари або упаковки, при зміні постачальником в односторонньому порядку умов договору чи відмови від виконання договору, відмови постачальника від зміни на обґрунтовану вимогу замовника істотних умов договору у випадках передбачених статтею 41 Закону України «Про публічні закупівлі», замовник в односторонньому порядку, має право відмовитись від цього договору у повному обсязі або частково.
Про односторонню відмову від договору у повному обсязі або частково, замовник повідомляє постачальника рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу постачальника, зазначену в цьому договорі, за 5 календарних днів до дати розірвання цього договору. У таких випадках договір вважається відповідно зміненим або розірваним згідно з умовами викладеними в письмовому повідомлені замовника, надісланому па адресу постачальника.
Пунктом 7.3 Договору передбачено, що постачальник зобов'язаний:
- забезпечити поставку товару у строки та на умовах, передбачених цим договором (пункт 7.3.1 Договору);
- прибувати особисто або направляти представника постачальника який діє на підставі довіреності чи іншого належного документа, що посвідчує повноваження цієї особи до замовника для отримання письмової заявки на поставку товару (пункт 7.3.6 Договору);
- забезпечити своєчасне отримання поштових відправлень (кореспонденції) за цим договором, у тому числі на відповідному об'єкті поштового зв'язку (пункт 7.3.7 Договору).
Відповідно до пункту 8.1 Договору за не виконання або неналежне виконання своїх обов'язків за договором сторони несуть відповідальність, передбачену відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України, а також інших чинних нормативно-правових актів України та договором.
У пункті 8.3 Договору сторони узгодили між собою, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору в повному обсязі.
У разі поставки неякісного (некомплектного товару або поставки товару з порушенням вимог щодо безпечності або придатності або порушенням розділу 2 цього договору) постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20 % вартості цього товару. Факт поставки недоброякісного товару підтверджується актом приймального контролю, складеним замовником (товароодержувачем) та/або протоколами випробувань та/або експертними висновками, виданими уповноваженою лабораторією. Зазначений товар не зараховується постачальнику у виконання поставки і підлягає заміні в строк 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання постачальником вказаного акту. У разі заміни товаром з порушенням вимог щодо безпечності або придатності або з порушенням вимог розділу 2 цього договору постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% вартості такого товару за кожен такий випадок зафіксований замовником (товароодержувачем). Факт заміни товаром з порушенням вимог щодо безпечності або придатності або з порушенням вимог розділу 2 цього договору підтверджується актом приймального контролю, складеним замовником (товароодержувачем). Сплата штрафу не звільняє постачальника від виконання обов'язку за цим договором (пункт 8.4 Договору).
Згідно із пунктом 8.8 Договору сторони домовилися, що строк позовної давності три роки застосовується для вимог про стягнення з постачальника штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Відповідно до пункту 8.9 Договору сторони домовилися, що за прострочення виконання постачальником зобов'язань за договором, нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) припиняється через рік від дня, коли зобов'язання мало бути викопано.
Сплата постачальником визначених цим договором штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) не звільняє його від обов'язку відшкодовувати за вимогою замовника збитки, завдані порушенням договору (реальні збитки, упущена вигода) у повному обсязі. Сплата штрафних санкцій, а також відшкодування збитків не звільняє постачальника від виконання зобов'язань в натурі (пункт 8.10 Договору).
Пунктом 12.1 Договору визначено, що договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до завершення воєнного стану, оголошеного Указом Президента України 24 лютого 2022 року № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні та продовженого Указами Президента України від14 березня 2022 року № 133/2022 Про введення воєнного стану в Україні, від 18 квітня 2022 року № 259/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 17 травня 2022 року № 341/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 12 серпня 2022 року № 573/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 07 листопада 2022 року № 757/2022 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 06 лютого 2023 року № 58/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 01 травня 2023 року № 254/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 26 липня 2023 року № 451/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 06 листопада 2023 року № 734/2023 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 05 лютого 2024 року № 49/2024 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 06 травня 2024 року № 271/2024 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 23 липня 2024 року № 469/2024 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, від 28 жовтня 2024 року № 740/2024 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні та від 14 січня 2025 року № 26/2025 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні та від 15 квітня 2025 року № 235/2025 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні а в частині оплати за поставлений Товар - до повного виконання сторонами узятих на себе зобов'язань. Строк дії Договору продовжується автоматично, у разі продовження строку дії воєнного стану в Україні понад період, визначений Указом Президента України від 15 травня 2025 року № 235/2025 Про продовження строку дії воєнного стану в Україні, але не довше ніж до 31 грудня 2025 року.
Згідно із пунктом 13.7 Договору дострокове розірвання цього договору (відмова від цього договору) може бути здійснене в таких випадках: - за згодою сторін, оформленою шляхом підписання угоди між сторонами; - в односторонньому порядку з ініціативи замовника, у випадках передбачених цим договором. Договір вважається розірваним па вимогу замовника на умовах, передбачених цим договором, з дати розірвання, зазначеної замовником в повідомленні про розірвання договору; - у інших випадках, передбачених цим договором або чинним законодавством.
У разі дострокового розірвання цього договору (відмови від цього договору) сторони протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з для розірвання цього договору (відмови від цього договору) мають погодити усі документи та розрахунки для здійснення остаточного розрахунку за договором.
Відповідно до пункту 13.8 Договору у разі неможливості виконання зобов'язань щодо поставки за даним договором, постачальник зобов'язаний письмово повідомити замовника про обставини, що заважають належному виконанню його обов'язків в строк до 3 (трьох) календарних днів з дати виникнення таких обставин.
Пунктом 13.9 договору передбачено, що не пізніше дати укладання договору постачальник, перераховує на розрахунковий рахунок замовника, забезпечення виконання договору, грошові кошти в розмірі 5 % ціни вказаної у пункті 4.1. Договору.
За порушення умов договору передбачених розділом 2 (щодо якості та безпечності) або розділом 6 (прострочення поставки понад 30 календарних днів) договору, замовник не повертає забезпечення виконання умов договору, внесеного постачальником та залишає за собою право одержати задоволення своїх грошових вимог, передбачених умовами цього договору за рахунок грошових коштів, переданих постачальником у забезпечення виконання договору (пункт 13.11 Договору).
Спірний договір підписаний сторонами та скріплений печатками.
Відповідно до додатку № 1 до договору (специфікації) передбачено, що найменування товару (асортимент): сік (нектар) фруктовий (плодово-ягідний) «Виноградний», строк поставки до 31 жовтня 2025 року, кількість товару 40000, ціна за одиницю товару 21,96 грн, сума з ПДВ 878400,00 грн.
У матеріалах справи наявний гарантійний лист відповідача від 09 травня 2025 року, яким останній підтвердив Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України можливість поставлення запропонованого товару в кількості 40000 кг до 31 жовтня 2025 року.
31 липня 2025 року Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України направлено відповідачу Заявку до договору № 326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року, про необхідність поставки товару в загальній кількості 40000 кг, у тому числі:
-сік плодово-ягідний виноградний в кількості 20000 кг, місце поставки згідно заявки, дата поставки 19 серпня 2025 року;
-сік плодово-ягідний виноградний в кількості 20000 кг, місце поставки згідно заявки, дата поставки 28 серпня 2025 року.
У відповідній заявці міститься підпис представника відповідача про отримання заявки від 31 липня 2025 року особисто 01 серпня 2025 року. До матеріалів справи разом із заявкою долучено довіреність уповноваженої особи отримувати таку заяву від імені відповідача
04 листопада 2025 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України направила відповідачу повідомлення про односторонню відмову від договору №326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року, у зв'язку з тим, що станом на 04 листопада 2025 року постачальником не здійснено жодної поставки товару замовнику.
Факт направлення вищевказаного повідомлення підтверджується описом вкладення до цінного листа, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошта».
10 листопада 2025 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України направила відповідачу претензію про сплату 68076,00 грн пені та 61488,00 грн штрафу за порушення строку поставки товару.
Факт направлення вищевказаної претензії підтверджується описом вкладення до цінного листа, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошта».
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Згідно частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Як встановлено судом, підставою виникнення правовідносин між сторонами є Договір №326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року.
Згідно із частиною 1 статті 3 Цивільного кодексу України засадами цивільного законодавства є свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, справедливість, добросовісність та розумність.
Статтею 14 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Виконання цивільних обов'язків забезпечується засобами заохочення та відповідальністю, які встановлені договором або актом цивільного законодавства.
До спірних правовідносин застосовуються положення чинного законодавства про поставку та купівлю-продаж.
Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що 01 серпня 2025 року уповноважений представник відповідач отримав заявку Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 31 липня 2025 року, про необхідність поставки товару в загальній кількості 40000 кг., дата поставок: 19 серпня 2025 року та 28 серпня 2025 року.
У подальшому, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України 04 листопада 2025 року направила відповідачу повідомлення про односторонню відмову від договору, мотивовану тим, що постачальником не здійснено жодної поставки товару замовнику.
Станом на 04 листопада 2025 року товар, визначений заявкою до договору № 326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, не був поставлений.
10 листопада 2025 року Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України направила претензію відповідачу щодо сплати пені та штрафу за порушення строків поставки товару, однак відповідач залишив останню без задоволення. Доказів реагування чи наданні відповіді матеріали справи не містять.
Доказів того, що відповідач поставив у строк означений заявкою від 31 липня 2024 року товар у матеріалах справи відсутні, як і будь які належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували причини неможливості поставки товару військовій частині.
Так, судом встановлено, що у порушення взятих на себе договірних зобов'язань відповідач поставку замовленого Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України товару не здійснив, про причини неможливості поставки товару військову частину в порядку пункту 13.8 Договору не повідомив.
Отже відповідач прострочив виконання свого зобов'язання щодо поставки замовленого Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України товару у період з 20 серпня 2025 року по 09 листопада 2025 року на 82 дні та у період з 29 серпня 2025 року по 09 листопада 2025 року на 73 дні.
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові 01 червня 2021 року у справі №910/12876/19 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Так, пеня та штраф є різними видами неустойки і можуть стягуватися одночасно, при цьому, можливість їх стягнення прямо передбачена умовами пункту 8.3. Договору №326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року.
У пункті 8.3. договору сторони досягли згоди, що за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів замовник має право в односторонньому порядку відмовитися від цього договору в повному обсязі, що повністю узгоджується з передбаченим законом розміром штрафних санкцій.
За порушення строку поставки: 20000 кг., товару з 20 серпня 2025 року по 09 листопада 2025 року на 82 дні - 0,1 % вартості товару в сумі 439200,00 грн пеня становить 36 014,40 грн; 20000 кг., товару з 29 серпня 2025 року по 09 листопада 2025 року на 73 дні - 0,1 % вартості товару в сумі 439200,00 грн розмір пені становить 32061,60 грн.
За прострочення поставки понад 30 календарних днів нараховується штраф у розмірі 7 % вартості непоставленого товару 40000 кг в загальній сумі 878400,00 грн, а саме - 61488 грн.
Здійснивши перевірку наведених органом прокуратури розрахунків штрафу та пені, суд дійшов висновку про те, що вони є арифметично вірними, обґрунтованими та виконаними у відповідності до приписів чинного законодавства.
Суд зазначає, що відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені строки здійснення поставки товару.
24 листопада 2025 року Головне управління Національної гвардії України направило лист-відповідь №78/1/5/1-5966-2025 на запит Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону №8282вих-25 від 19 листопада 2025 року у якій повідомила суд, що відповідач товар за договором №326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року не поставив військовій частині, а вимоги претензії не задоволені, з метою належного представництва інтересів військові частини в суді управління направило органу прокуратури документи.
25 листопада 2025 року Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом №8363вих-25 просила Головне управління Національної гвардії України та Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомити чи вживались та чи будуть вживатись останніми заходи представницького характеру щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" штрафу та пені згідно з умовами договору №326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року.
Крім того, Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону повідомила, що у разі невжиття заходів представницького характеру нею буде подано позов про стягнення з ТОВ «Лілак» пені та штрафу.
02 грудня 2025 року Головне управління Національної гвардії України звернулося листом №27/11/02-48259-2025 до Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в якому повідомило, що не заперечує щодо зверненням з позовом до суду, а військовою частиною було направлено претензію відповідачу, вимоги якої не задоволено.
Листом від 12 грудня 2025 року №78/1/5/1-6401-2025 Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Київської спеціалізованої прокуратура у сфері оборони Центрального регіону яким також повідомила, що направлена претензія відповідачу залишена без задоволення, проти звернення з позовом до суду не заперечують.
19 грудня 2025 року Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону звернулася листом №8829вих-25 до Головного управління Національної гвардії України та Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в якому повідомила про пред'явлення позовної заяви про стягнення штрафних санкцій згідно з договором № 326/ВОЗ-2025 від 05 червня 2025 року.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким є Закон України «Про прокуратуру».
За змістом абзаців 1, 2 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії (абзаци 1- 3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).
У відповідності до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Системне тлумачення положень частин 3- 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Водночас тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.
При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом, а саме позивачем жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
З матеріалів справи вбачається, що органом прокуратури доведено наявність підстав для представництва інтересів держави у даній справі в суді та виконано приписи статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Крім того, матеріалами справи підтверджено позицію позивачів щодо відсутності наміру звертатись із відповідним позовом самостійно.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
У пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що органом прокуратури належним чином доведено обставину позову, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами заявлені до стягнення пені у сумі 68076,00 грн та штрафу у сумі 61488,00 грн, а тому вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Решта доводів учасників справи, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" (58005, Україна, Чернівецька обл., Чернівецький р-н., м. Чернівці, вул. Кушніренка Андрія, буд. 7-а, код 40220106) на користь Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) кошти в сумі 129564,00 грн, з яких: пеня - 68076,00 грн, штраф - 61488,00 грн.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лілак" (58005, Україна, Чернівецька обл., Чернівецький р-н., м. Чернівці, вул. Кушніренка Андрія, буд. 7-а, код 40220106) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону прокуратури (01014, Україна, м. Київ, вул. Болбочана Петра, буд. 8, код 38347014) витрат зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.
У судовому засіданні 08 квітня 2026 року було проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Повне судове рішення складено та підписано 20 квітня 2026 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК