31.03.2026 м. Дніпро Справа № 904/63/26
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Соп'яненко О.Ю. (доповідач)
суддів: Джепи Ю.А., Мартинюка С.В.,
за участю секретаря судового засідання: Федорчук В.С.,
за участю представників:
від позивача: Головій Т.Ю.,
від відповідача (скаржник): Зінченко Г.В.,
від відповідача (скаржник): Хохленко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 (суддя Назаренко Н.Г., повний текст якої складено 12.02.2026) у справі № 904/63/26
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн», м. Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс», м. Дніпро
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача -Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Голден Сервіс», м. Дніпро
про стягнення грошових коштів
1. Короткий зміст позовної заяви і ухвали суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» про стягнення грошових коштів у розмірі 1 484 475,23 грн.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 1 417 175,90 грн - сума попередньої оплати,
- 30 057,15 грн - 3% річних,
- 37 242,18 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної поставки товару.
09.01.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить суд вжити заходи забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» про стягнення грошових коштів в сумі 1 484 475,23 грн шляхом накладення арешту та заборони відчуження на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» в межах ціни позову 1 484 475, 23 грн.
12.01.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла уточнена заява про забезпечення позову, в якій заявник просить вжити заходи забезпечення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн» (код ЄДРПОУ 45199298) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» (код ЄДРПОУ 45475948) про стягнення грошових коштів в сумі 1 484 475,23 грн шляхом накладення арешту та заборони відчуження на наступне майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» (код ЄДРПОУ 45475948):
1. транспортний засіб марки «TOYOTA LAND CRUISER PRADO», номерний знак НОМЕР_1 , 2025 року випуску, об'єм двигуна - 2393 см. куб., шасі JTEAA3AJ205009694, дата реєстрації - 14.08.2025, свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_2 в межах ціни позову 1 484 475,23 грн;
2. кошти, інше рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» (код ЄДРПОУ 45475948) в межах ціни позову 1 484 475,23 грн.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн» про забезпечення позову задоволено частково.
Накладено арешт на майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» та грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс», в межах суми 1 215 660,19 грн до набрання рішенням у справі законної сили.
2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» 20.02.2026 звернулося через підсистему «Електронний суд» до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/63/26;
- відмовити в забезпеченні позову.
Апеляційна скарга обґрунтовується тим, що ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову постановлена з порушенням норм процесуального та матеріального права, оскільки позивач не довів наявності реальних ризиків невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду, а його доводи ґрунтуються лише на припущеннях без належних і допустимих доказів. Суд, на думку відповідача, не перевірив обґрунтованість заяви про забезпечення позову, не забезпечив баланс інтересів сторін та фактично порушив принцип змагальності й рівності сторін. Застосований захід у вигляді арешту всього майна і грошових коштів є неспівмірним із заявленими вимогами, оскільки не визначено конкретне майно та його вартість, а також створюється ризик подвійного забезпечення (одночасно щодо коштів і майна). Крім того, такі заходи безпідставно обмежують право власності відповідача та можуть повністю паралізувати його господарську діяльність, що спричинить значні негативні наслідки як для нього, так і для третіх осіб. Крім того, суд безпідставно не застосував зустрічне забезпечення, хоча вжиті заходи можуть спричинити значні збитки відповідачу.
3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.
Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн», скориставшись правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, подало відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс», відповідно до якого просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду - без змін.
Позивач у відзиві зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, а ухвала суду першої інстанції - законною та обґрунтованою, оскільки заява про забезпечення позову подана з дотриманням вимог процесуального закону та була належним чином мотивована необхідністю гарантування виконання майбутнього рішення суду. Позивач вказує, що сам факт невиконання відповідачем грошових зобов'язань свідчить про ризик утруднення виконання рішення, а вимога доведення очевидних обставин щодо можливості розпорядження майном є надмірною та суперечить позиції Верховного Суду. Обраний захід забезпечення є співмірним із заявленими вимогами, має тимчасовий характер і не позбавляє відповідача права власності, а лише обмежує його реалізацію до вирішення спору. Водночас наявні конкретні докази недобросовісної поведінки відповідача, зокрема відчуження транспортного засобу після подання позову та напередодні розгляду заяви про забезпечення позову, причому на пов'язану особу, що свідчить про намагання уникнути виконання можливого рішення суду та має ознаки фіктивного правочину. Такі дії підтверджують існування реальних ризиків ускладнення виконання рішення, тому застосування арешту є виправданим і необхідним для запобігання подальшому відчуженню майна. З огляду на це, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про необхідність забезпечення позову, дотримався балансу інтересів сторін і норм законодавства, а отже підстав для скасування ухвали та задоволення апеляційної скарги немає.
4. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.02.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп'яненко О.Ю. (суддя-доповідач), судді: Джепа Ю.А., Мартинюк С.В..
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
16.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
30.03.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, але колегія суддів в судовому засіданні 31.03.2026 протокольною ухвалою відмовила у прийняті додаткових доказів, зокрема, на підставі частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України (Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього).
В судове засідання 31.03.2026 з'явилися представники позивача та відповідача (скаржника) надали пояснення стосовно апеляційної скарги.
Колегія суддів у судовому засіданні 31.03.2026 оголосила скорочену (вступну та резолютивну частини) постанову у даній справі.
5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2026 призначено судове засідання з розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн» про забезпечення позову на 19.01.2026.
19.01.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшли додаткові пояснення.
В судовому засіданні 19.01.2026 оголошено перерву до 26.01.2026.
26.01.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на заперечення.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2026 призначено судове засідання розгляду заяви про забезпечення позову в межах розумних строків на 28.01.2026
Судове засідання 28.01.2026 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.01.2026 призначено судове засідання розгляду заяви про забезпечення позову в межах розумних строків на 03.02.2026
Судове засідання 03.02.2026 не відбулося.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.02.2026 призначено судове засідання розгляду заяви про забезпечення позову в межах розумних строків на 09.02.2026.
09.02.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про долучення доказів та уточнення до заяви про забезпечення позову, в яких він зазначив, що після подання позовної заяви та відкриття провадження у цій справі Відповідачем вчинені дії щодо відчуження зареєстрованого за ним транспортного засобу «TOYOTA LAND CRUISER PRADO», 2025 року випуску, об'єм двигуна - 2393 см. куб., шасі НОМЕР_3 .
08.02.2026 представником позивача через мобільний додаток до баз даних МВС України зроблено запити за VIN-кодом вказаного транспортного засобу та з'ясовано, що 17.01.2026 вищевказаний транспортний засіб було відчужено іншій особі.
З метою встановлення особи нового власника, а також ціни продажу та інших обставин відчуження представником позивача було направлено адвокатський запит до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України у Дніпропетровській та Запорізькій областях, відповідь на запит не надійшла.
Позивач вказує, що наявна на теперішній час інформація з баз даних МВС України уже свідчить про вчинення відповідачем дій, спрямованих на ускладнення захисту прав позивача та ускладнення виконання рішення суду.
Позивач зазначає, що вищезазначений транспортний засіб 2025 року випуску, тобто перебував у користуванні щонайбільше один рік, а тому відсутні будь-які розумні мотиви у його відчуженні, що вказує на фіктивний характер його відчуження, виключно з метою ухилення від виконання рішення суду та поновлення порушених прав позивача.
У зв'язку з тим, що транспортний засіб «TOYOTA LAND CRUISER PRADO», 2025 року випуску, об'єм двигуна - 2393 см. куб., шасі НОМЕР_3 уже відчужено, позивач вважає за необхідне уточнити клопотання про забезпечення позову.
Позивач вказує, що з наданих відповідачем документів стало відомо про наявний у нього рахунок НОМЕР_4 , відкритий в АТ КБ «ПРИВАТБАНК», у зв'язку з чим позивач вважає за необхідне просити суд накласти арешт на грошові кошти на ньому, та на інші грошові кошти на інших банківських рахунках в банках та фінансових установах України, на грошові кошти в готівковій формі, та на інше рухоме, нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» в межах ціни позову 1 484 475,23 грн.
6. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, погоджується з правовим обґрунтуванням та висновками Господарського суду Дніпропетровської області з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20). Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.
Інститут забезпечення позову регулюється главою 10 розділу I Господарського процесуального кодексу України.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення із відповідною заявою та її розгляду у суді), згідно з якою господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Заходи забезпечення позову визначає стаття 137 Господарського процесуального кодексу України, а порядок подання заяви про забезпечення позову - стаття 138 цього Кодексу.
Відповідно до статті 138 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову подається:
1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо;
2) одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом;
3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Здійснюючи аналіз цієї норми процесуального права (стаття 138 Господарського процесуального кодексу України), Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.01.2025 у справі № 903/497/24 виснував, що розгляд заяви та вжиття заходів забезпечення позову здійснюються виключно судом, компетентним розглядати спір по суті. Це зумовлює обов'язок суду першої інстанції при надходженні заяви про забезпечення позову перевіряти її відповідність приписами статті 20 Господарського процесуального кодексу України. Водночас у разі застосування заходів забезпечення позову така ухвала не може бути оскаржена з підстав порушення судами правил юрисдикції окремо від рішення суду в цій справі, ухваленого за результатами розгляду справи по суті, адже це фактично означитиме оскарження предметної та суб'єктної приналежності справи на стадії її відкриття, що не передбачено приписами Господарського процесуального кодексу України.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заходи забезпечення позову мають бути пропорційними заявленим вимогам та спрямованими на захист прав сторін у справі.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між заявленим заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи непоновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України). Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Велика Палата Верховного Суду, Верховний Суд неодноразово зазначала таке: розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22); як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії; не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності; під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обраний заявником вид забезпечення позову, зокрема, накладення арешту на майно, не призводить до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки майно фактично залишиться у володінні та користуванні титульного власника (відповідача), а буде обмежено лише можливість розпоряджатися ним.
Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 910/12404/21).
Верховний Суд неодноразово наголошував (у т.ч. в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Накладення арешту як на кошти, так і на майно відповідача, в межах ціни позову 1 484 475,23 грн, причому окремо на те, і на інше - у повній сумі спору (по 1 484 475,23 грн), мало би наслідком подвійне забезпечення позовних вимог (і за рахунок коштів, і за рахунок майна), що також суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.
За загальним правилом достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Оцінка адекватності заходу забезпечення позову здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.
Обрання належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову.
Слід зауважити, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Верховний Суд у постанові № 918/124/23 від 29.06.2023 звернув увагу, що забезпечення позову є підтриманням "status quo", поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кюблер проти Німеччини» (заява №32715/06).
При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову (частина 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України).
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутні підстави для застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідача чи інших осіб, та спрямовані на те, щоб не допустити перехід права власності до третіх осіб, що унеможливить виконання можливого рішення у даній справі та призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами, більше того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.
Аналогічні позиції щодо такого питання викладені у постановах Верховного Суду у справі № 916/870/18 від 15.01.2019 та № 916/73/19 від 27.06.2019.
Арешт майна, за своєю суттю, - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдає шкоди та збитків відповідачу, не позбавляє його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам. Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20 міститься висновок, що за змістом пункту 1 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
03.03.2023 у cправі № 905/448/22 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду прийняв постанову, в якій не погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, зазначивши: «Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову».
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість додаткового накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Позивач в позові просить стягнути з відповідача 1 417 175,90 грн - сума попередньої оплати, 30 057,15 грн - 3% річних, 37 242,18 грн - інфляційні втрати.
Також позивач зазначає, що декілька рахунків щодо оплати за будівельні матеріали (№ 147 від 04.02.2025, № 148 від 04.02.2025, № 149 від 04.02.2025, № 150 від 04.02.2025, № 2024 від 30.12.2024) виписано на партнерське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю «БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ГОЛДЕН СЕРВІС» (Третя особа по справі), а оплату цих рахунків здійснювало Товариство з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн».
Відповідно до правової позиції, що викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22, від 27.04.2023 у справі №916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідачів (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнтів) у розумінні статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, а тому саме відповідачі мають можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ними рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідачів на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує їх права; зазначити про наявність у них на відкритих ними рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитимуть про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідачів на відкритих ними рахунках в банківських установах та належного їм майна в межах спірної суми.
Відповідачі не позбавлені права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідачів та в залежності від цього встановити чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
У разі, коли відповідачі не доводять, що наявних у них грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим.
Такий висновок узгоджується з пунктом 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22: «За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів».
У даній справі заява позивача про забезпечення позову була розглянута судом першої інстанції у судовому засіданні із повідомленням сторін. Відповідач не був позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача (наявність на банківських рахунках, готівкою коштів в межах ціни позову; наявність рухомого/нерухомого майна, вартість якого дорівнює чи перевищує ціну позову тощо) та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними.
Тим більше, що позивачем надано суду інформацію та докази відчуження відповідачем рухомого майна - автомобіля «TOYOTA LAND CRUISER PRADO», 2025 року випуску, після призначення до розгляду в судовому засіданні заяви позивача про забезпечення позову.
При цьому у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим (постанова КГС ВС від 07.01.2025 у справі № 910/1/21).
Колегія суддів, виходячи з принципу співмірності та пропорційності заходів забезпечення позову, погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «БК Будкомплект Дизайн» та накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» та на грошові кошти, що обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс», без врахування сплат по рахункам № 147 від 04.02.2025 на суму 36312,00 грн, № 148 від 04.02.2025 на суму 5025,00 грн, № 149 від 04.02.2025 на суму 5 295,00 грн, № 150 від 04.02.2025 на суму 18150,00 грн, № 2024 від 30.12.2024 на суму 200 870,00 грн, які було виписано на партнерське підприємство Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Голден Сервіс», та нарахованих на ці суми 3% річних та інфляційних втрат в загальному розмірі 268 815,04 грн., а саме в межах суми 1 215 660,19 грн.
7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами перегляду ухвали суду.
Апеляційний господарський суд, здійснивши апеляційний перегляд справи у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про відсутність порушення судом першої інстанції норм права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з повним з'ясуванням обставин справи, з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а судове рішення Господарського суду Дніпропетровської області - таким, що підлягає залишенню без змін.
8. Розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстави для скасування оскаржуваної ухвали не вбачаються, судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
В той же час, колегія суддів наголошує, що апелянтом здійснена переплата судового збору за подачу апеляційної скарги.
Так, порядок та розмір справляння судового збору встановлений Законом України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями).
Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до підпункту 8 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду встановлюється у розмірі 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01.01.2026 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить суму 3 328,00 грн.
Таким чином, за подання апеляційної скарги у даній справі судовий збір підлягав сплаті у сумі 2662,40 грн (3328,00 грн х 0,8).
Натомість, апелянтом згідно з платіжною інструкцією № 81 від 20.02.2026 сплачено 3328,00 грн. Тобто, переплата складає 665,60 грн.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, за наявності відповідного клопотання апелянту підлягає поверненню з бюджету 665,60 грн надмірно сплаченого судового збору.
З підстав наведеного та керуючись статями 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Покрівля Плюс» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/63/26 - залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 09.02.2026 у справі № 904/63/26 про забезпечення позову - залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 904/63/26 повернути до Господарського суду Дніпропетровської області.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова підписана 20.04.2026 у зв'язку з відрядженням членів колегії суддів з 16.04.2026 по 19.04.2026.
Головуючий суддя О.Ю. Соп'яненко
Суддя Ю.А. Джепа
Суддя С.В. Мартинюк