Постанова від 08.04.2026 по справі 914/466/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/466/23(914/3338/25)

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії суддів:

головуючий суддя Желік М.Б.

судді Орищин Г.В.

Галушко Н.А.

за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» від 19.02.2026 (вх. №01-05/481/26 від 20.02.2026)

на рішення Господарського суду Львівської області від 05.02.2026 (повне рішення складено 11.02.2026, суддя Цікало А.І.)

у справі №914/466/23(914/3338/25)

за позовом: Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл»

про стягнення: 3834890 грн. 99 коп. (з яких: 3199833,69 грн. основний борг; 516314,80 грн. пеня; 50021,89 грн. 3% річних; 68720,61 грн. інфляційні втрати)

в межах справи: №914/466/23

про банкрутство: Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл»

за участю представників:

від скаржника (позивача): представник Полубоярова К.М. (поза межами приміщення суду)

від відповідача: адвокат Дробот Д.М. (поза межами приміщення суду)

Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46, Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 05.02.2026 у справі №914/466/23(914/3338/25) позов ДП «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) до ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» про стягнення заборгованості за договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 2343-П-ОДФ-18 від 12.07.2018 у розмірі 3 834 890 грн. 99 коп. задоволено частково; стягнуто з ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» на користь ДП «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) заборгованість у розмірі 3 679 996 грн. 55 коп. (з яких: 3 199 833,69 грн. - основний борг; 361 420,36 грн. - пеня; 50 021,89 грн. - 3% річних; 68 720,61 грн. - інфляційні втрати) та 46 018 грн. 69 коп. витрат по сплаті судового збору; в задоволенні позову в частині стягнення 154 894 грн. 44 коп. пені - відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 05.02.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та стягненні 154 894,44 грн та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) стосовно стягнення пені у загальному розмірі 516 314,80 грн, задовольнити у повному обсязі, в решті рішення залишити без змін, а судові витрати покласти на відповідача.

Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 20.02.2026 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді Орищин Г.В., Галушко Н.А.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 відкрито апеляційне провадження, встановлено строк на подання відзиву до 27.03.2026, призначено розгляд справи на 08.04.2026.

27.03.2026 відповідач подав відзив (вх.№01-04/2564/26), в якому просить залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 08.04.2026 представниця апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги, просила оскаржене рішення скасувати в оскарженій частині та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача просив залишити оскаржене рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, а відтак оскаржуване рішення слід залишити без змін, з огляду на таке.

Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог, заперечень відповідача та рішення суду першої інстанції.

В провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/466/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл», провадження в якій відкрито 15.02.2023. Вказана справа перебуває на стадії судової процедури розпорядження майном, повноваження розпорядника майна виконує арбітражний керуючий Сокол Олексій Юрійович.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 у справі №914/466/23 припинено повноваження керівника ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» Марченка В.Г., виконання обов'язків керівника боржника покладено на розпорядника майна, арбітражного керуючого Сокола О.Ю.

30.10.2025 Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» про стягнення заборгованості за договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 2343-П-ОДФ-18 від 12.07.2018 у розмірі 3 834 890 грн. 99 коп. (з яких: 3 199 833,69 грн. основного боргу; 516 314,80 грн. пені; 50 021,89 грн. 3% річних; 68 720,61 грн. інфляційних втрат).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що всупереч умовам договору № 2343-П-ОДФ-18 від 12.07.2018, відповідач із січня 2025 року до травня 2025 року не сплачував витрати на електрозабезпечення (витрати на забезпечення технологічної можливості передачі електричної енергії та утримання технологічних електричних мереж), у зв'язку з чим на підставі п.8.5 договору позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 516 314,80 грн., 3% річних в розмірі 50 021,89 грн. та інфляційні втрати в розмірі 68 720,61 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №914/466/23(914/3338/25); постановлено справу №914/466/23(914/3338/25) розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в межах справи №914/466/23 про банкрутство ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл».

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, а у разі задоволення позову - зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій, відсотків річних.

Місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов таких висновків:

- у відповідача наявна заборгованість перед позивачем по відшкодуванню витрат на електрозабезпечення за договором про спільне використання технологічних електричних мереж № 2343-П-ОДФ-18 від 12.07.2018 за період із січня 2025 року до травня 2025 року в розмірі 3 199 833,69 грн., що підтверджується актами відшкодування витрат за вказаний період;

- споживання відповідачем електроенергії підтверджується засобами обліку електроенергії (показниками лічильників електроспоживання);

- заборгованість відповідача перед позивачем виникла після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, отже, відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, така заборгованість є поточною;

- порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, відповідач перебуває в судовій процедурі банкрутства, у ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» наявна велика кредиторська заборгованість, фінансовий стан відповідача характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності;

- беручи до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, враховуючи фінансовий стан відповідача, можливим є частково задоволити клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, процентів річних та зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню на 30% до 361 420,36 грн.

Узагальнені доводи апелянта (позивача) та заперечення відповідача.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що ухвалюючи рішення в оскарженій частині, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду в цій частині ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт покликається на такі доводи:

- зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов;

- пеня є кратно меншою за основне зобов'язання та жодним чином не може вважатися такою, що значно перевищує його розмір або створює очевидний дисбаланс;

- перебування відповідача у процедурі банкрутства та наявність значної кредиторської заборгованості не є істотними обставинами, які у розумінні ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України можуть бути підставою для зменшення неустойки, погіршення фінансового стану боржника є наслідком його господарської діяльності та не може покладатися на кредитора шляхом зменшення погодженої сторонами відповідальності;

- дискреційні повноваження суду щодо зменшення неустойки не є довільними, а повинні бути належним чином мотивовані та ґрунтуватися на всебічній оцінці доказів (схожий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22);

- сума пені, що встановлена договором відповідає Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та не перевищує зазначені в законі норми нарахування, а сума 3% прямо встановлена чинним законодавством України, тобто нарахування за прострочення зобов'язання відповідача не перевищує розумні межі, з огляду на тривалість прострочення та суму основного боргу, а тому вказані санкції мають компенсаційний характер і спрямовані на відновлення порушеного грошового становища позивача, такі санкції не є способом покарання (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 16.03.2021 у справі №922/266/20);

- пеня як спосіб забезпечення виконання зобов'язання встановлюється договором та нормами чинного законодавства, зокрема статтею 549 Цивільного кодексу України та Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»; у цьому випадку розмір пені прямо передбачений умовами договору та відповідає вимогам закону, а отже презюмується правомірним і погодженим сторонами (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 23.07.2019 у справі № 910/7398/18);

- сторони є вільними у визначенні умов договору, зокрема щодо виду та розміру відповідальності за порушення зобов'язання; відповідач, укладаючи договір, добровільно погодився з умовами щодо нарахування пені, а отже прийняв на себе ризик настання відповідних наслідків у разі порушення зобов'язання;

- відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2011 №138 «Про затвердження Порядку відрахування до державного бюджету частини прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об'єднаннями» Адміністрація наразі сплачує до державного бюджету 80% від свого чистого прибутку;

- численні ворожі обстріли призвели до значних пошкоджень портової інфраструктури та забезпечення безперебійної роботи порту, оскільки на вказані цілі витрачаються виключно власні кошти підприємства, без отримання додаткових асигнувань, постійно спостерігається дефіцит коштів на такі цілі, що потребує ефективного та раціонального спрямування державних коштів;

- адміністрація, діючи добросовісно, виконуючи покладені на неї законом обов'язки, розраховує на те, що її контрагенти будуть діяти аналогічно добросовісно, розумно, не допускаючи порушень при веденні господарської діяльності, взаємних обов'язків, в іншому разі недобросовісні партнери повинні нести справедливу відповідальність, в тому числі у вигляді застосування до них штрафних санкцій у розмірі, передбаченому договором та законом, отже суд необґрунтовано зменшив розмір штрафних санкцій на 30%, відповідно, штрафні санкції мають бути стягнуті з відповідача у повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач наводить такі аргументи на спростування доводів скаржника:

- вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов'язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24);

- зменшення розміру неустойки підпадає також під регулювання норм ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, тобто вказана норма передбачає умови як підстави для зменшення пені і не визначає вимог щодо обов'язкової їх наявності у поєднанні, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них без відносно до майнового стану сторін (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 11.06.2025 у справі № 916/2299/24);

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 дійшла правового висновку про те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника, а тому з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання;

- оскільки порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а також враховуючи порушення справи про банкрутство відповідача з 15.02.2023, наявність у боржника великої кредиторської заборгованості, зважаючи на фінансовий стан відповідача, який характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності, суд першої інстанції обґрунтовано зменшив розмір нарахування пені;

- розпорядника майна відповідача не було допущено представниками ТзОВ «Аттолло Гранум», які фактично користувалися майном на підставі договору №02-ОП-2014 від 02.01.2024 та договору охорони №2401202-ФО від 24.01.2024, що свідчить про те, що у спірний період боржник не здійснював господарську діяльність;

- скаржник не спростував висновків суду першої інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення в частині зменшення заявленої до стягнення пені.

Фактичні обставини спору.

12.07.2018 між ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту) та ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» укладено договір про спільне використання технологічних електричних мереж № 2343-П-ОДФ-18.

Відповідно до п. 1.1.1. та п. 1.1.2. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 08.06.2021) основний споживач забезпечує технічну можливість передачі електричної енергії електричними мережами в точки приєднання електроустановок користувача, а користувач зобов'язується своєчасно відшкодовувати витрати на електрозабезпечення (витрати на забезпечення технологічної можливості передачі електричної енергії та утримання технологічних електричних мереж).

Згідно з п. 7.3 договору оплата користувачем відшкодування витрат на електрозабезпечення здійснюється платіжним дорученням на підставі оформленого «Акта відшкодування витрат» та виставленого основним споживачем рахунку не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним періодом.

Відповідно до контрольних показників лічильників електроспоживання та розрахунку споживання електроенергії по об'єктам відповідача загальний об'єм електроенергії, спожитої відповідачем за січень - травень 2025 року становить 379 274 кВт*год (у січні 2025 року 84 318 кВт*год, у лютому 2025 року 78 263 кВт*год, у березні 2025 року 79 072 кВт*год, у квітні 2025 року 78 195 кВт*год, у травні 2025 року 59 426 кВт*год).

Відповідно до п. 3 додатку № 5 договору основний споживач, враховуючи умови п.1 оформлює «Акт відшкодування витрат» та надає їх на узгодження користувачу, а користувач у впродовж трьох календарних днів зобов'язується повернути погоджений «Акт відшкодування витрат».

Відповідно до п. 7.4. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 08.06.2021), рахунки направляються користувачу на його фактичну адресу рекомендованим листом з повідомленням вказаним в договорі або надаються уповноваженому представнику користувача під підпис.

За надану електричну енергію в період з січня 2025 року до травня 2025 року, позивачем було направлено відповідачу для підписання акти відшкодування витрат на загальну суму 3 387 500,76 грн. та виставлено для оплати відповідні рахунки, а саме:

- за січень 2025 року: акт № 6 від 31.01.2025 та рахунок № 560070 від 31.01.2025 на суму 753 512,53 грн., який отримано відповідачем 10.02.2025, що підтверджується підписом представника відповідача в журналі реєстрації видачі рахунків, актів відшкодування витрат; акт відшкодування витрат не підписаний відповідачем; рахунок сплачено частково на суму 187 667,07 грн. (ТзОВ «Пріста Ойл-Україна» здійснила часткове відшкодування витрат на електрозабезпечення по договору переуступки прав вимоги); борг відповідача за січень 2025 року становить 565 845,46 грн.;

- за лютий 2025 року: акт № 89 від 28.02.2025 та рахунок № 560153 від 28.02.2025 на суму 699 401,69 грн., який отримано відповідачем 10.03.2025, що підтверджується підписом представника відповідача в журналі реєстрації видачі рахунків, актів відшкодування витрат; акт відшкодування витрат не підписаний відповідачем; рахунок не сплачено;

- за березень 2025 року: акт № 173 від 31.03.2025 та рахунок № 560285 від 31.03.2025 на суму 706 631,35 грн., який отримано відповідачем 09.04.2025 р., що підтверджується підписом представника відповідача в журналі реєстрації видачі рахунків, актів відшкодування витрат; акт відшкодування витрат не підписаний відповідачем; рахунок не сплачено;

- за квітень 2025 року: акт № 262 від 30.04.2025 та рахунок № 560377 від 30.04.2025 на суму 698 794,00 грн., який отримано відповідачем 12.05.2025, що підтверджується підписом представника відповідача в журналі реєстрації видачі рахунків, актів відшкодування витрат; акт відшкодування витрат не підписаний відповідачем; рахунок не сплачено;

- за травень 2025 року: акт № 400 від 31.05.2025 та рахунок № 560471 від 31.05.2025 на суму 529 161,19 грн., який отримано відповідачем 09.06.2025, що підтверджується підписом представника відповідача в журналі реєстрації видачі рахунків, актів відшкодування витрат; акт відшкодування витрат не підписаний відповідачем; рахунок не сплачено.

Таким чином, всупереч умовам договору, рахунки на оплату залишились несплаченими, а акти відшкодування витрат залишились не підписаними відповідачем. Заборгованість відповідача перед позивачем за період з січня 2025 року до травня 2025 року становить 3 199 833,69 грн.

Згідно з п. 8.5. договору за внесення платежів, передбачених п.п. 1 п. 4.1. розділу 4 цього договору, з порушенням терміну (строку), користувач сплачує основному споживачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

За неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо відшкодування витрат на електрозабезпечення, відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 8.5. договору, позивач нарахував пеню у розмірі 516 314,80 грн., 3% річних у розмірі 50 021,89 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68 720,61 грн.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується сторонами, основна заборгованість відповідача перед позивачем по відшкодуванню витрат на електрозабезпечення за договором про спільне використання технологічних електричних мереж становить 3 199 833,69 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.3 договору оплата користувачем відшкодування витрат на електрозабезпечення здійснюється платіжним дорученням на підставі оформленого «Акта відшкодування витрат» та виставленого основним споживачем рахунку не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним періодом.

Згідно з п. 8.5. договору за внесення платежів, передбачених п.п. 1 п. 4.1. розділу 4 цього договору, з порушенням терміну (строку), користувач сплачує основному споживачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який нараховується пеня, від несвоєчасно оплаченої суми, за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Таким чином, сторони визначили інший строк нарахування пені до дня фактичної оплати включно.

Позивач правильно визначив періоди нарахування пені за кожним з рахунків:

- за період з 14.06.2025 до 20.10.2025 на заборгованість у розмірі 565 845,46 грн. за січень 2025 року згідно з рахунком №560070 від 31.01.2025 (пеня 133 733, 48 грн.);

- за період з 21.03.2025 до 20.10.2025 на заборгованість у розмірі 699 401, 69 грн. за лютий 2025 року згідно з рахунком №560153 від 28.02.2025 (пеня 127 118, 65 грн.);

- за період з 21.04.2025 до 20.10.2025 на заборгованість у розмірі 706 631, 35 грн. за березень 2025 року згідно з рахунком №560285 від 31.03.2025 (пеня 109 827, 94 грн.);

- за період з 21.05.2025 до 20.10.2025 на заборгованість у розмірі 698 794, 00 грн. за квітень 2025 року згідно з рахунком №560377 від 30.04.2025 (пеня 90 804, 93 грн.);

- за період з 21.06.2025 до 20.10.2025 на заборгованість у розмірі 529 161, 19 грн. за травень 2025 року згідно з рахунком №560471 від 31.05.2025 (пеня 54 829, 80 грн.).

Здійснивши власний перерахунок пені, колегія суддів апеляційного суду погоджується з тим, що правильний розмір загальної суми пені становить 516 314, 80 грн.

За неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо відшкодування витрат на електрозабезпечення, відповідно до ст. 625 ЦК України та п. 8.5. договору, позивачем окрім пені нараховано 3% річних у розмірі 50 021,89 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68 720,61 грн.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат здійснений позивачем за спірний період, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі розрахунки є правильними. Щодо правильності розрахунків позивача відповідач не заперечує.

Водночас, щодо зменшення судом першої інстанції розміру пені, колегія суддів зазначає таке.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач у відзиві на позов заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Зазначене клопотання обґрунтоване, зокрема тим, що основна заборгованість за договором погашена в повному обсязі, порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, відповідач перебуває в судовій процедурі банкрутства, у відповідача наявна велика кредиторська заборгованість, фінансовий стан відповідача характеризується ознаками надкритичної неплатоспроможності.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №911/952/22).

Отже, зменшення розміру неустойки є правом, а не обов'язком суду, та може бути застосоване на розсуд суду за наявності певних умов.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20)

Також, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч. 3 ст. 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

При цьому, категорії «значно» та «надмірно», які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та ін.)

Таку ж правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у справі №914/466/23(916/551/25), предметом розгляду в якій також був позов ДП «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» до ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл» про стягнення заборгованості за договором про спільне використання технологічних електричних мереж, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, окрім викладеного, на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи встановлено, що 15.02.2023 ухвалою Господарського суду Львівської області порушено провадження у справі №914/466/23 про банкрутство ТзОВ «Олімпекс Купе Інтернейшнл».

Заборгованість відповідача перед позивачем виникла після відкриття провадження у справі про банкрутство відповідача, а отже, відповідно до ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, така заборгованість є поточною.

Відповідно до ч. 5 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів.

У цій справі суд першої інстанції оцінив відповідні аргументи відповідача, а також обставини неналежного виконання обов'язків керівником відповідача, що мали наслідком припинення його повноважень на підставі постанови апеляційного господарського суду в межах справи про банкрутство та покладення виконання обов'язків керівника на розпорядника майна боржника, обставини непередання розпоряднику майна колишнім керівником документації боржника, обставини перешкоджання розпоряднику майна у доступі до майна боржника за його місцезнаходженням, які були встановлені судовими рішеннями в межах справи 914/466/23 про банкрутство ТзОВ «Олімпекс Купе Інтрнейшнл», в межах якої розглядається також ця справа за позовом ДП «Адміністрація морських портів України» в особі Одеської філії ДП «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Одеського морського порту).

Відтак суд першої інстанції у цій справі реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені ч. 3 ст. 551 ЦК України та, оцінивши за внутрішнім переконанням встановлені обставини і подані докази в сукупності, беручи до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, дотримуючись принцип збалансованості інтересів сторін, враховуючи фінансовий стан відповідача, обґрунтовано дійшов висновку про можливість часткового задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені на 30%.

Таким чином, апеляційний суд відхиляє доводи апелянта про те, що перебування відповідача у процедурі банкрутства та наявність значної кредиторської заборгованості не є істотними обставинами, які у розумінні ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України можуть бути підставою для зменшення розміру пені.

На переконання колегії суддів, зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 30% забезпечить дотримання балансу інтересів сторін, в тому числі з урахуванням доводів апелянта щодо необхідності забезпечення безперервної роботи Одеського морського порту та формування надходжень до державного бюджету.

Загальні висновки суду апеляційної інстанції

В порядку положень ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апелянт не спростував висновків суду, викладених в оскаржуваному рішенні, не довів порушення судом норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача слід відмовити, а рішення Господарського суду Львівської області від 05.02.2026 у справі №914/466/23(914/3338/25) - залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в порядку ст.129 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 269, 270, 275, 276, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні вимог апеляційної скарги Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі відокремленого підрозділу Одеської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» - відмовити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 05.02.2026 у справі №914/466/23(914/3338/25) - залишити без змін.

3. Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги - покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки встановлені ст. 287, 288 ГПК України протягом двадцяти днів з дня її підписання.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Повну постанову складено 20.04.2026.

Головуючий суддя Желік М.Б.

суддя Галушко Н.А.

суддя Орищин Г.В.