17 квітня 2026 року м. Рівне№460/4517/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді В.В. Щербакова, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - Позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач), якому Позивач просить суд:
визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які виразилися в постановці на військовий облік 12 лютого 2025 року на підставі Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 « Про реалізацію експерементального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів»;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 ( код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) виключити Позивача - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України « Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції від 05 грудня 2012 року, що був чинний станом на 18 травня 2013 року у зв'язку із настанням граничного віку перебування в запасі другого розряду.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив, що Позивач до 2014 року, а саме 18 травня 2013 року досяг 40-річного віку, що відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції від 05 грудня 2012 року, яка діяла станом на 18 травня 2013 року - цей вік є граничним перебування в запасі. Вказує, що в обліковій картці Позивача відсутні записи щодо виключення позивача з військового обліку по досягненню граничного віку - 40 років». Також зазначає, що на адвокатський запит Позивачу було відмовлено в отриманні копії його облікової картки, що свідчить про те, що відповідних записів немає, Позивач ставить під сумнів взагалі існування облікової картки, яка б мала існувати з моменту першої постановки його на облік, а саме, 25 січня 2000 року. І за вищевказаним Законом (в редакції від 05 грудня 2012 року, яка діяла станом на 18 травня 2013 року) мав бути виключеним із військового обліку, а отже - військовозобов'язаним не являється, а тому Відповідач не має права поновлювати його на військовому обліку.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невнесення відомостей про виключення з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України « Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції від 05 грудня 2012 року, що був чинний станом на 18 травня 2013 року у зв'язку із настанням граничного віку перебування в запасі другого розряду.
Ухвалою суду від 17.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 03.04.2026 року про витребування доказів було витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_1 копію облікової картки Позивача.
31 березня 2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву, в якому заперечує проти позовних вимог. Вказує, що Позивач не надав відповідні рішення військово лікарської комісії при постановці на облік також зазначив, що записи в обліковій картці відсутні. Також зазначає, що на облік Позивач поставлений 12 лютого 2025 року експерементальної програми, в порядку передбаченому Постановою КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експерементального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів», вказує, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації" № 1169-VІІ від 27.03.2014 внесені зміни до статті 28 Закону № 2232-ХІІ та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України "Про внесення змін до статті 28 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 1604-VІІ від 22.07.2014 - до 60 років. В той же час, приписи Закону № 2232-ХІІ про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали. Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону № 2232-ХІІ позивач підпадає під його дію як особа, яка досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду. У зв'язку із внесенням змін до Закону № 2232-ХІІ підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі, з метою розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектуванні Збройних Сил України, тобто, збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Таким чином, дія вказаного Закону у новій редакції поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі. Позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та вважається військовозобов'язаним.
У відповіді на відзив Позивач вказує, що він мав бути виключений із військового обліку, вказує громадяни, які підлягають виключенню з військового обліку, втрачають статус військовозобов'язаного, в той же час зняті з військового обліку продовжують перебувати в статусі військовозобов'язаних такого висновку дійшов Верховний суд у постанові № 280/2880/24, Верховний суд в даній постанові вказав, що якщо особа виключена із військового обліку, то у ТЦК і СП немає законних підстав для взяття на облік. Позивач вказує, що Відповідач порушив п. 81 Порядку № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затверджений Постановою КМУ 30.12.2022 р., що встановлює - - взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України) та військово-облікового документа - однак, Позивач не був присутнім у Відповідача, не виявляв бажання стати на облік та жодних заяв, щодо постановки на облік до Відповідача Позивач не писав, вказує на те, що Відповідач - не надав жодних доказів, які б спростовували аргументи Позивача.
07.04.2026 відповідачем долучені витребувані ухвалою від 03.04.2026 докази, а саме копія облікової карти ОСОБА_1 .
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 18.05.1973 року є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , орган що видав 5610, у 2013 році досяг 40-річного віку - граничний вік перебування в запасі.
Вперше на облік ІНФОРМАЦІЯ_4 поставив 25 січня 2000 року, про що є відповідна відмітка у військово-обліковому документі №051020239334519800011.
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_1 строкову військову службу не проходив. Разом з тим, відповідно до того ж облікового документа судом встановлено, що Позивачу встановлено третя група інвалідності відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААГ № 902321 від 25.03.2024 року.
Судом встановлено, що Позивач отримує пенсію по інвалідності, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 .
Водночас у матеріалах справи міститься облікова картка № 120220259317413800002, що сформована 23 березня 2025 року - однак, із вказаної картки неможливо встановити, в яку дату ця картка була заведена, а також, не можливо встановити даних про виключення його з військового обліку у 2013 році чи станом на 01 січня 2014 року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не внесення змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, останній звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
У силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Преамбулою Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) визначено, що цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Відповідно до частин другої, третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення , посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно із частиною десятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, і встановлені законодавством.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.202264/202 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022№2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який діє до тепер.
Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 “Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в редакції, яка діяла станом на 2013 рік, військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:
1) перший розряд - до 35 років;
2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років;
сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
Згідно з ч. 4 вказаного Закону граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" в редакції, яка діяла станом на 05.12.2012 року, військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.
Згідно із ч.4 ст. 28 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» - граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі у військовому резерві.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 зазначеного закону, військовозобов'язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, а також визнані військово-лікарськими комісіями непридатними для військової служби, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.
Суд звертає увагу, що ОСОБА_1 досяг граничного 40-річного віку, і відповідно до вищезазначених норм Закону в редакції станом на 05 грудня 2012 року - мав бути виключеним із військового обліку, а відповідно, ще у 2013 році набути статусу - невійськовозобов'язаного.
Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
- призовники - особи, які взяті на військовий облік;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Суд зазнчаає, що позивач не належить до жодної з зазначених у ч. 9 ст. 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" категорій, зокрема не є військовозобов'язаним, не перебуває в запасі, оскільки, за законом станом на 18 травня 2013 року мав бути виключений з обліку за досягненням граничного віку перебування в запасі.
Водночас, суд критично ставиться до доводів Відповідача, а саме, «Позивач був поставлений на військовий облік 12 лютого 2025 року в порядку передбаченому Постановою КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 «Про реалізацію експерементального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів.» - оскільки, як зазначалось вище Позивач - не відноситься до жодної із вищевказаних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", в редакції чинній на момент досягнення граничного строку перебування в запасі позивача, існувало лише дві категорії військового обліку - облік призовників і облік військовозобов'язаних.
Позивач по досягненню ним граничного віку перебування в запасі, перестав відноситися до жодної з цих двох категорій, тож перестав перебувати на військовому обліку автоматично.
Відта, заяву на взяття його на військовий облік позивач до ІНФОРМАЦІЯ_1 не подавав - протилежного відповідач не довів належними та допустимими доказами.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до п. 81 Порядку № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів» затвердженого Постановою КМУ 30.12.2022 р. - взяття на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється за їх особистої присутності (крім випадків, визначених у пунктах 15, 15-1 цього Порядку). При цьому взяття на військовий облік здійснюється за умови наявності паспорта громадянина України (паспорта громадянина України для виїзду за кордон у випадку подання заяви про взяття на військовий облік через закордонну дипломатичну установу України) та військово-облікового документа - однак, Позивач не був присутнім у Відповідача, не виявляв бажання стати на облік та не писав жодних заяв, щодо постановки на облік до Відповідача.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 має копії документів котрі належать Позивачу, оскільки останній звертався до відповідача із заявою про видачу військово-облікового документа 12 лютого 2025 року - однак відповідач не надав доказів, а саме, заяви Позивача про постановку на облік, окрім того і заявах по суті також зазначає , що позивач звертався лише із заявою про видачу військово-облікового документа - отже, дії Відповідача щодо автоматичної постановки на облік Позивача 12 лютого 2025 року в якості військовозобов'язаного - незаконні.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 37 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни, які були зняті, звільнені, але не виключені з військового обліку.
Судом із наданих документів від Відповідача встановлено, що Позивач був виключений з військового обліку, ще у 18 травня 2013 року, а тому повторному взяттю на такий облік він не підлягає.
Фактично у даній справі відповідач постановив на військовий облік особу, яка була раніше виключена з військового обліку і постановці повторно не підлягає.
Відповідно до п. 79 Порядку № 1487, районні (міські) територіальн центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого: здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Положенням про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затверджений Постановою КМУ від 23.02.2022 № 154, передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (п.1).
Завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил, ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства. (п.8 Положення)
Відповідно до ч. 3 п. 35 Порядку № 1487 у разі неприбуття військовозобов'язаного та резервіста, який досяг граничного віку перебування в запасі, до відповідного районного (міського) територіальних центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу для виключення з військового обліку, таке виключення здійснюється без участі зазначених осіб 1 січня наступного року після року досягнення граничного віку перебування в запасі.
Відповідно до ч. 2 п. 81 Порядку, особиста присутність призовників, військовозобов'язаних та резервістів для зняття або виключення з військового обліку у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів не обов'язкова, однак, із аналізу вищевказаних норм чинного законодавства - для постановки на облік - обов'язкова.
Європейський суд з прав людини зазначає, що принцип унеможливлення зворотної дії закону в часі не застосовується, коли нове законодавство ставить особу в сприятливіший стан (Scoppola v. Italy, заява № 126/05, п. 102-111).
Конституційний Суд України також висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (Рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп).
У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 № 5-р/2018 зазначено, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням.
Отдже, повторне взяття на військовий облік позивача на підставі нових законів неможливе, який вже був виключений з обліку остаточно в 2013 році, є дією, яка погіршує його існуюче становище, та буде обмеженням його конституційних прав і свобод.
Вимога ТЦК та СП до виключеної з військового обліку особи стати на облік знову, або навіть включення такої особи до обліків військовозобов'язаних без згоди громадянина посадовими особами, є незаконною та такою, що порушує її конституційні права і свободи.
З урахуванням зазначеного, Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, після досягнення позивачем граничного віку 40 років, повинен був прийняти конкретне рішення про виключення ОСОБА_1 з військового обліку. Відсутність належним чином оформленого рішення про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про виключення з військового обліку свідчить про протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Доказів наявності правових підстав для невнесення вказаної інформації, відповідач суду не надав, отже, такі докази у справі відсутні.
У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 чітко зазначено, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).
Згідно із висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005, заява №38722/02).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати Відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся Позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15 квітня 2021 року у справі №9901/104/20, від 01 вересня 2022 року у справі №990/46/22, від 31 серпня 2023 року у справі №990/75/23 та від 14 березня 2024 року у справі №240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб'єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.
Така бездіяльна форма поведінки щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб'єктом владних повноважень всупереч установленого законодавчим актом обов'язку взагалі чи протягом установленого строку.
У постанові від 13 грудня 2019 року у справі №826/7889/16 Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Отже, з метою повного та всебічного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо невнесення відповідної інформації про позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів та зобов'язати відповідача внести інформацію (зміни) до Єдиного державного реєстру призовників, військовослужбовців і резервістів.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Суд також враховує встановлений ст. 3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити.
Визнати протиправними бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесенні до Єдиного Державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції від 05 грудня 2012 року, що був чинний станом на 18 травня 2013 року та повторного постановлення на військовий облік 12 лютого 2025 року на підставі Постанови КМУ від 16 серпня 2024 року № 932 "Про реалізацію експерементального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів".
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного Державного реєстру призовників військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі ч. 4 статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» в редакції від 05 грудня 2012 року, що був чинний станом на 18 травня 2013 року у зв'язку із настанням граничного віку перебування в запасі другого розряду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 17 квітня 2026 року.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_5 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
Суддя В.В. Щербаков