ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.04.2026Справа № 910/1839/26
Господарський суд міста Києва у складі судді Капцової Т.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Форвардінг» (вул.Городоцька, буд.160, м.Львів, Львівська обл., 79041; ідентифікаційний код 41130012)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сетрал Сіайес Лімітед» (вул.В.Хвойки, буд.18/14, м.Київ, 04080; ідентифікаційний код 43011760)
про стягнення 22 263,21 грн
без виклику представників сторін,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Форвардінг» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сетрал Сіайес Лімітед» про стягнення 22 263,21 грн, з яких 20 136,80 грн заборгованості, 1 698,11 грн пені, 165,51 грн 3% річних та 262,79 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо оплати послуг за договором № КВ 1802202-3 про транспортно-експедиторське обслуговування від 18.02.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та, серед іншого, встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
На виконання частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу, вказану ухвалу було надіслано судом до електронного кабінету позивача, а відповідачу - рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Позивач ухвалу про відкриття провадження у справі отримав, про що в матеріалах справи міститься повідомлення про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
Натомість, 17.03.2026 до суду повернулось поштове відправлення, адресоване відповідачу, разом з копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 02.03.2026, яке відповідно до повідомлення підприємства поштового зв'язку, АТ «Укрпошта», не було вручене відповідачу під час доставки у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою та повернуто за зворотною адресою.
Згідно з приписами частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси сторін є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/1839/26 відповідач вважається повідомленим належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду про відкриття провадження у справі № 910/1839/26 від 02.03.2026, оскільки остання оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом, але не забезпечив отримання поштової кореспонденції, і як наслідок, не скористався наданим йому процесуальним правом та у встановлений строк не подав до суду відзив на позовну заяву, враховуючи, що матеріали справи мітять достатньо доказів для правильного вирішення спору, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними у ній матеріалами.
09.04.2026 та 10.04.2026 від позивача надійшли докази понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000,00 грн.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
18.02.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Форвардінг» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сетрал Сіайес Лімітед» (клієнт) було укладено договір № КВ 18022025-3 про транспортно-експедиторське обслуговування (далі - Договір), згідно з пунктом 1.2 якого клієнт доручає, а експедитор зобов'язується організувати за рахунок клієнта транспортно-експедиторське обслуговування (ТЕО), перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів по території України і в міжнародному сполученні, а також надати інші транспортно-експедиторські послуги клієнту за згодою сторін.
Пунктами 1.3, 1.4 Договору передбачено, що умови перевезення, вид вантажу, вид транспорту, вартість послуг експедитора, а також інші умови, пов'язані з виконанням цього Договору, встановлюються за угодою сторін, та визначаються експедитором за заявками клієнта. Під кожне перевезення клієнт надає експедитору заявку, в якій зазначається найменування та кількість вантажу, маршрут перевезення (порт завантаження, порт розвантаження, місце доставки вантажу), заплановану дату надання вантажу відправником, тип транспортного засобу, дані про вантажовідправника та вантажоодержувача, а також інша необхідна інформація, що стосується організації ТЕО.
У пункті 2.1 Договору визначені обов'язки експедитора за цим Договором, до яких, зокрема, належить за рахунок клієнта організувати перевезення його вантажів на умовах, погоджених сторонами, а також надати інші послуги клієнтові за погодженням сторін, в тому числі, митне оформлення вантажу. При необхідності для виконання своїх зобов'язань за Договором, укладати від свого імені договори з транспортними організаціями, контейнерними лініями, автомобільними перевізниками, складами зберігання та іншими третіми особами. Документом, що підтверджує наявність та зміст такого договору з транспортними організаціями є транспортний документ - коносамент, автомобільна накладна, авіа накладна або залізнична накладна (підпункт 2.1.1).
Відповідно до підпункту 2.1.6 пункту 2.1 Договору експедитор зобов'язаний після надання послуг укласти акт виконаних робіт (послуг) та надати його клієнтові.
З наведеним кореспондується обов'язок клієнта, визначений у підпункті 3.1.12 пункту 3.1 Договору, підписати і відправити експедитору акт виконаних робіт (послуг) протягом 3 робочих днів з моменту його отримання, або надати протягом 5 робочих днів мотивовану відмову. Після закінчення зазначеного терміну і неотримання акта виконаних робіт (послуг) або обґрунтованої відмови, такий акт і послуги вважаються прийнятими і підтвердженими сторонами.
Порядок розрахунків між клієнтом і експедитором визначені у пункті 4.1 Договору.
Згідно з підпунктом 4.1.1 пункту 4.1 Договору перелік послуг, а також вартість послуг експедитора встановлюються за згодою сторін.
Відповідно до підпункту в) підпункту 4.1.3 пункту 4.1 Договору при перевезенні вантажу автомобільним та/або залізничним транспортом (при наземній доставці), оплата здійснюється клієнтом протягом 3 банківських днів з моменту виставлення експедитором рахунку.
Підпунктом 4.1.8 пункту 4.1 Договору передбачено, що клієнт сплачує за виставленим рахунком експедитора понаднормативне використання автомобільного транспорту, залученого для перевезення. Понаднормативне використання автомобільного транспорту (автопростій) виникає при знаходженні транспорту більш ніж 1 доби під митним контролем та розвантаженням або завантаженням. У разі доставки вантажу до 12-00 годин поточного дня, день прибуття вважається повною добою (перша доба нормативного часу обробки вантажу закінчується в 24-00 цього дня). Вартість авто простою одного автотранспорту за одну добу не може перевищувати суму еквівалентну 100 Євро.
Штрафи та ціни, зазначені в цьому Договорі у Євро, сплачуються в гривнях за курсом, погодженому сторонами в заявці. У випадку значного відхилення погодженого курсу від офіційного курсу НБУ, у період надання послуг, погоджений курс підлягає перегляду на вимогу експедитора (пункт 4.6 Договору).
Відповідно до підпункту 5.3.4 пункту 5.3 Договору у випадку несвоєчасного здійснення клієнтом оплати по виставленим рахункам експедитора, клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до моменту повного погашення заборгованості.
Термін дії Договору встановлюється з моменту підписання обома сторонами цього Договору та діє до кінця наступного року (пункт 7.1 Договору).
28.10.2025 відповідач на сайті https://me.euro-forwarding.com/ створив заявку № 00000024331 від 28.10.2025 до Договору щодо організації перевезення вантажу, яка містить інформацію серед іншого про вантаж, вантажовідправника та вантажоодержувача та ставку фрахту в розмірі 315 Євро.
Для оплати послуг за цією заявкою позивач виставив відповідачеві рахунок на оплату № 18216 від 07.11.2025 на суму 20 136,80 грн.
Позивач зазначає, що для організації та перевезення вантажу відповідно до заявки відповідача № 00000024331 від 28.10.2025 ним було залучено третіх осіб, які належним чином надали послуги щодо перевезення вантажу, про що складені відповідні товаросупроводжувальні документи: міжнародна товарно-транспортна накладна (CMR) FRT-001022629 та товарно-транспортна накладна № BXU208342025 від 12.11.2025.
За фактом надання послуг позивач склав акт надання послуг № 18320 від 12.11.2025 на суму 20 136,80 грн, два примірники якого разом із рахунком на оплату та двома примірниками заявки надіслав відповідачу.
Водночас поштове відправлення № 0316200131654 із вказаними документами не було вручено відповідачу та у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання було повернуто позивачу, про що свідчить витяг із сервісу відстеження поштових пересилань.
З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом, у якому просить стягнути з відповідача на свою користь 20 136,80 грн заборгованості, 1 698,11 грн пені, 165,51 грн 3% річних та 262,79 грн інфляційних втрат.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Укладений між сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків, та за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України та Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність»: транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Аналогічне визначення договору транспортного експедирування закріплено в частині 1 статті 929 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.
Наведеному кореспондують положення частин 1, 2 статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», якими передбачено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здійснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу. Клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.
Судом встановлено, що за заявкою відповідача № 00000024331 від 28.10.2025, складеною на виконання Договору, позивачем було організовано перевезення вантажу, про що складено акт надання послуг № 18320 від 12.11.2025 на суму 20 136,80 грн.
Вказаний акт було підписано позивачем та у двох примірниках разом із рахунком на оплату та двома примірниками заявки надіслано відповідачу.
Відповідно до витягу із сервісу відстеження поштових пересилань, адресоване відповідачу поштове відправлення № 0316200131654 не було вручено відповідачу та 02.02.2026 повернуто за зворотною адресою у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в ухвалі від 21.05.2024 у cправі № 922/4140/19 звернув увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, як зазначив суд касаційної інстанції, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Частиною 3 статті 212 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.
Відтак, з урахуванням того, що позивач надіслав вищенаведений акт надання послуг відповідно до підпункту 2.1.6 пункту 2.1 Договору, на дійсну адресу відповідача, а відповідач не вчинив дій щодо отримання цього акту, суд вважає, що такий акт вважається отриманим відповідачем.
Оскільки відповідач не відмовився від підписання акту надання послуг № 18320 від 12.11.2025, не надав зауважень щодо послуг, надання яких засвідчено цим актом, як і не спростував їх отримання від позивача, зокрема в частині нарахування плати за понаднормативне використання транспортного засобу, суд констатує, що такі послуги відповідно до підпункту 3.1.12 пункту 3.1 Договору вважаються в повному обсязі прийнятими відповідачем і підлягають оплаті у повному обсязі.
Суд враховує правову позицію Верховного Суду, сформовану при розгляді спорів про стягнення заборгованості на підставі односторонньо підписаних актів за договорами підряду, викладену, зокрема, у постановах від 17.03.2021 у справі № 910/11592/19, від 20.04.2021 у справі № 905/411/17 та від 14.07.2021 у справі № 911/1981/20, згідно з якою передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акту і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.
Згідно з частиною 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, яка набрала чинності для України 17.05.2007 (далі - Конвенція).
Статтею 1 Конвенції визначено, що вона застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом може бути міжнародна автомобільна накладна (СМR).
Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
За визначенням, наведеним у абзаці двадцять сьомому глави 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу (крім фізичних осіб, які здійснюють перевезення вантажу за рахунок власних коштів та для власних потреб) документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов'язкові реквізити, передбачені Законом України «Про автомобільний транспорт» та цими Правилами.
Відповідно до пункту 11.1 Правил товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до Правил, є основним документом на перевезення вантажів.
За встановленими обставинами справи перевезення вантажу відповідно до заявки відповідача № 00000024331 від 28.10.2025 підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) FRT-001022629 та товарно-транспортною накладною № BXU208342025 від 12.11.2025. Про отримання вантажу відповідачем свідчить підпис його директора Шестопалова С.І. у товарно-транспортній накладній № BXU208342025 від 12.11.2025.
Наведене дає підстави для висновку про реальний характер наданих позивачем послуг за Договором, що є підставою виникнення обов'язку з їх оплати.
Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням погодженого сторонами у підпункті в) підпункту 4.1.3 пункту 4.1 Договору порядку розрахунків, зобов'язання відповідача щодо оплати наданих послуг при перевезенні вантажу автомобільним транспортом мало бути виконано протягом 3 банківських днів з моменту виставлення позивачем рахунку.
Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем грошового зобов'язання є таким, що настав.
Крім того, як встановлено судом, в рахунок на оплату № 18216 від 07.11.2025, а також в акт надання послуг № 18320 від 12.11.2025 включено плату за понаднормативне використання транспортного засобу (простій) в сумі 4 852,24 грн, що становить еквівалент 100 Євро, який передбачений підпунктом 4.1.8 пункту 4.1 Договору та умовами заявки № 00000024331 від 28.10.2025.
За приписом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (частина 1 статті 525 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи викладене, оскільки невиконання грошового зобов'язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості, з урахуванням плати за простій, в розмірі 20 136,80 грн визнається судом обґрунтованою.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 698,11 грн пені, 165,51 грн 3% річних та 262,79 грн інфляційних втрат.
Як встановлено частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до підпункту 5.3.4 пункту 5.3 Договору у випадку несвоєчасного здійснення клієнтом оплати по виставленим рахункам експедитора, клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до моменту повного погашення заборгованості.
З огляду на викладене, оскільки несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання з оплати послуг підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі підпункту 5.3.4 пункту 5.3 Договору, за неналежне виконання грошового зобов'язання, визнається судом обґрунтованою.
Водночас як встановлено судом, позивач здійснив нарахування пені на суму 20 136,80 грн, що включає суму компенсації понаднормативного використання транспортного засобу (простою) в розмірі 4 852,24 грн.
Суд відзначає, що чинне законодавство не містить визначення терміну «простій», водночас він опосередковано розкривається у пункті 15.2 Правил, де простоєм автомобіля вважається затримання у пунктах вантаження і розвантаження понад встановлені норми часу.
Тобто, простій - це затримка або невикористання транспортного засобу, що починається після закінчення (перевищення) строків, передбачених для вчинення якихось дій, як-то навантажувально-розвантажувальних робіт, здійснення митних операцій тощо, тобто є порушенням строків виконання зобов'язання з перевезення.
Отже плата за простій не є складовою частиною плати за перевезення, оскільки за існуючого нормативного регулювання її призначенням є відшкодування перевізнику втрат внаслідок неможливості використання ним рухомого складу. Оскільки простій оплачується виходячи з тривалості затримки при перевезенні, то він за своєю правовою природою є штрафною санкцією, якою забезпечується виконання зобов'язання із перевезення.
Аналогічний висновок сформульовано Вищим господарським судом України у постанові від 17.04.2012 у справі № 1/93/5022-1253/2011, згідно з яким штраф за простій транспорту за своєю правовою природою не є грошовим зобов'язанням в розумінні статей 230, 231, 232 Господарського кодексу України, глави 47 та глави 48 Цивільного кодексу України, а є санкцією, якою забезпечується виконання зобов'язання.
На користь цього висновку суду свідчить також і те, що у заявці №00000024331 від 28.10.2025 визначено, що за понаднормовий простій сплачується штраф за ставкою 100 Євро за кожну розпочату добу простою.
Оскільки стягнення штрафу, який є видом неустойки є самостійною мірою цивільно-правової відповідальності, то на нього не можуть нараховуватись ані пеня, ані проценти річних, передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням викладеного, судом здійснено перерахунок пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходячи із заборгованості з оплати послуг перевезення в сумі 15 284,56 грн, не виходячи при цьому за визначений позивачем період нарахування (з 13.11.2025 по 20.02.2026), розмір якої склав 1 288,93 грн.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розрахований судом розмір 3% річних за період з 13.11.2025 по 20.02.2026, виходячи із заборгованості в розмірі 15 284,56 грн, склав 125,63 грн, а розмір втрат позивача від інфляції з урахуванням індексу інфляції за період з листопада 2025 року по січень 2026 року - 199,46 грн.
Щодо нарахування інфляційних втрат на суму плати за простій суд додатково зауважує, що розмір цієї плати визначено у Євро.
Натомість індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, тому зазначена норма Цивільного кодексу України щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а не в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку застосуванню не підлягає.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 01.03.2017 у справі № 6-284цс17 та підтримано Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц.
Суд відзначає, що у пункті 4.6 Договору сторони узгодили, що штрафи та ціни, зазначені в Договорі у Євро, сплачуються в гривнях за погодженим сторонами курсом, водночас у випадку значного відхилення погодженого курсу від офіційного курсу НБУ, у період надання послуг, сторони домовились, що погоджений курс підлягає перегляду на вимогу експедитора. Отже, сторони у Договорі передбачили, що на вимогу експедитора втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість в розмірі 20 136,80 грн, пеня в розмірі 1 288,93 грн, 3% річних в розмірі 125,63 грн та інфляційні втрати в розмірі 199,46 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в розмірі 2 601,12 грн - на відповідача, в розмірі 61,28 грн - на позивача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 12 000,00 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість у частині 5 наведеної статті визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку (дії/бездіяльність) обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії договору № 0304/24 про надання правової допомоги від 03.04.2024, укладеного між позивачем, як клієнтом, та адвокатом Зелінкою В.В., акту про надані послуги від 08.04.2026 на суму 12 000,00 грн та детального опису наданих послуг адвокатом.
За умовами договору № 0304/24 про надання правової допомоги від 03.04.2024 адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а клієнт зобов'язаний прийняти таку правовому допомогу і оплатити винагороду у порядку та строки, обумовлені сторонами (пункт 1.1). За надану правову допомогу клієнт виплачує адвокату винагороду (гонорар) в розмірі, що визначається за згодою сторін після надання відповідних послуг відповідно до акту наданих послуг (пункт 2.1).
Згідно з актом про надані послуги від 08.04.2026 адвокатом Зелінкою В.В. надано, а позивачем прийнято послуги на суму 12 000,00 грн.
Стаття 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Частиною 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач, утім, клопотання про зменшення розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу не подав.
Водночас суд зазначає, що надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу у зазначеному розмірі не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу саме в цьому розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зі змісту акту про надані послуги від 08.04.2026 вбачається, що до складу послуг, що надавались позивачу адвокатом Зелінкою В.В., було включено:
- аналіз Договору та інших первинних документів бухгалтерських документів, що підтверджують наявність заборгованості (1 год. у розмірі 1 000,00 грн);
- формування правової позиції щодо стягнення заборгованості (2 год. у розмірі 3 000,00 грн);
- підготовка проекту позовної заяви про стягнення заборгованості за договором транспортно-експедиторського обслуговування; подання позовної заяви до суду через систему електронного суду та процесуальний супровід у справі (3 год. 30 хв. у розмірі 7 000,00 грн);
- формування та підготовка пакету документів для подання позовної заяви до суду (додатки до позову, розрахунок заборгованості, оформлення доказів) (1 год. у розмірі 1 000,00 грн).
Водночас за висновком суду послуги зі складання позовної заяви охоплюють (включають) послуги щодо аналізу Договору і інших документів, формування правової позиції та формування додатків до позовної заяви, а тому не можуть бути виокремлені.
У цьому висновку суд звертається до усталеної правової позиції Верховного Суду, що викладена, зокрема, у додатковій постанові від 18.12.2024 у справі № 911/826/23, згідно з якою послугою з підготовки відзиву на касаційну скаргу охоплюється не лише його складення, а також послуги з вивчення касаційної скарги, аналізу судової практики та позицій Верховного Суду, визначених у касаційній скарзі. Отже, послуги з аналізу рішень судів першої та апеляційної інстанцій, підготовки правової позиції у справі (підбір нормативно-правової бази, аналіз судової практики з подібних судових справ, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень щодо можливих варіантів дій, обрання стратегії правового захисту) охоплюються послугами з підготовки, зокрема, касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу прокурора, а тому не підлягають виокремленню.
З огляду на викладене заявлений позивачем до стягнення з відповідача в порядку розподілу витрат на професійну правничу допомогу розмір правничої допомоги у сумі 12 000,00 грн не відповідає критеріям співмірності (є неспівмірним зі складністю справи та обсягом і складністю виконаних адвокатом робіт), обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру.
Проаналізувавши наданий представником позивача обсяг послуг, врахувавши рівень складності справи, характер спірних правовідносин, а також те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути ані способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, ані становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу, керуючись принципами справедливості, верховенства права, критеріями реальності адвокатських витрат в контексті їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку обмежити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу сумою у 7 000,00 грн, що визначена судом виходячи із узгодженої сторонами ставки 1 години роботи адвоката в розмірі 2 000,00 грн за відповідний вид послуг та 3 годин 30 хвилин часу, необхідного, за висновком суду, для виконання відповідних робіт. Такий розмір суд вважає розумним розміром компенсації за надані при розгляді цієї справи послуги.
Водночас, відповідно до пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на вищевикладене, оскільки позов у цій справі підлягає частковому задоволенню, витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відтак витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7 000,00 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в сумі 6 838,89 грн, а інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 161,11 грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сетрал Сіайес Лімітед» (вул.В.Хвойки, буд.18/14, м.Київ, 04080; ідентифікаційний код 43011760) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Форвардінг» (вул.Городоцька, буд.160, м.Львів, Львівська обл., 79041; ідентифікаційний код 41130012) заборгованість в розмірі 20 136 (двадцять тисяч сто тридцять шість) грн 80 коп., пеню в розмірі 1 288 (одна тисяча двісті вісімдесят вісім) грн 93 коп., 3% річних в розмірі 125 (сто двадцять п'ять) грн 63 коп., інфляційні втрати в розмірі 199 (сто дев'яносто дев'ять) грн 46 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 601 (дві тисячі шістсот одна) грн 12 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 838 (шість тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 89 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17.04.2026.
Суддя Т.П. Капцова