ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про відмову у відкритті провадження у справі
м. Київ
17.04.2026Справа № 910/4147/26
Суддя Господарського суду міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши
позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 )
до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 )
про стягнення коштів у розмірі 23 642, 32 грн
ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про витребування грошових коштів у розмірі 23 642, 32 грн.
Обґрунтовуючи вказаний позов, позивач вказує, що ОСОБА_2 на підставі рішення Загальних зборів від 28 серпня 1999 року було обрано казначеєм Садівничого товариства «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР» (код ЄДРПОУ 45881566), правонаступником якого є Обслуговуючого кооперативу «СТ Медик». Під час перебування на посаді казначея Садівничого товариства «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР», ОСОБА_2 отримала в касу товариства членські внески у розмірі 23 642, 32 грн.
Так, 09 квітня 2025 року Садівниче товариство «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР» внаслідок реорганізації було припинено, правонаступником Садівничого товариства «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР» є Обслуговуючий кооператив «СТ Медик», що підтверджується Витягом з ЄДРПОУ від 09.04.2025 року.
Як зазначає позивач, враховуючи те, що останній є правонаступником Садівничого товариства «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР», ОСОБА_2 зобов'язана передати грошові кошти у розмірі 23 642, 32 грн у касу позивача, проте, відповідач не передала членські внески, які знаходились у касі Садівничого товариства «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР» позивачу, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення грошових коштів у розмірі 23 642, 32 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на наступне.
Згідно з визначеннями статті 45 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.
Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття “обмеження основоположних прав і свобод» від прийнятого у законотворчій практиці поняття “фіксація меж самої сутності прав і свобод» шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).
При цьому, як слідує зі змісту Рішення Конституційного Суду України від 25.12.1997 № 9-зп, не є порушенням права на судовий захист відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених не у відповідності до чинного законодавства.
Так, в силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України, судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Статтею 17 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Найвищим судом у системі судоустрою є Верховний Суд. Систему судоустрою складають: 1) місцеві суди; 2) апеляційні суди; 3) Верховний Суд.
Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів», місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб'єктний склад правовідносин і характер діяльності суб'єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб'єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством.
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 Господарського процесуального кодексу України).
Як зазначено у позовній заяві, ОСОБА_2 зобов'язана була передати грошові кошти у розмірі 23 642, 32 грн у касу позивача, проте, остання не передала членські внески, які знаходились у касі Садівничого товариства «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР» позивачу.
Суд вказує, що юрисдикція господарських судів поширюється, зокрема на корпоративні спори, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів (пункт 3 частина перша статті 20 ГПК України); справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; справи у спорах щодо цінних паперів (пункти 4, 5 частини першої статті 20 ГПК України); справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах (пункт 12 частини першої 1 статті 20 ГПК України).
Корпоративними є спори, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, незалежно від того, чи є позивач акціонером (учасником) юридичної особи (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 921/36/18, 910/8132/19, 804/14471/15, 260/91/19).
До суб'єктного складу вказаних правовідносин належить особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи та має право на участь в управлінні останньою й інші правоможності, передбачені законом і статутом (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 750/3192/14, 509/577/18, 910/7554/18, 146/616/15-ц).
Якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням своїх корпоративних прав, то такий спір є спором про право управління юридичною особою та має ознаки корпоративного (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах №№ 904/3657/18, 916/1295/18, 927/97/19).
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позовні вимоги обґрунтовані не порушенням прав позивача як учасника (засновника, акціонера, члена) юридичної особи, а тим, що відповідач - ОСОБА_2 зобов'язана була передати грошові кошти у розмірі 23 642, 32 грн у касу позивача, оскільки такі кошти були членськими внески, які знаходились у касі Садівничого товариства «Медик при поліклініці №1 Головного управління при МЗ УССР» позивачу.
Позивач звернувся до господарського суду як фізична особа, яка не є підприємцем, а відповідачем визначив також фізичну особу - ОСОБА_2 .
Як передбачено ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
А відтак, вказаний позов підлягає розгляду за правилами Цивільного процесуального кодексу України в місцевому районному суді в порядку цивільного судочинства.
Крім того суд вказує, що система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне, між собою.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Можна зробити висновок, що загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування грошових коштів у розмірі 23 642, 32 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 4, 20, 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі.
2. Роз'яснити заявнику, що даний спір віднесено до юрисдикції місцевого районного суду в порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст.ст. 255, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя М.Є. Літвінова