номер провадження справи 27/11/26
16.04.2026 Справа № 908/288/26
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Акціонерного товариства “МетаБанк» (пр. Металургів, 30, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 20496061)
до відповідача: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про стягнення 107 520 грн 89 коп.
без виклику сторін
Акціонерне товариство “МетаБанк» звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 30 874 грн 43 коп. 3 % річних, 76 646 грн 46 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2026 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/288/26 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою суду від 10.02.2026 позовну заяву залишено без руху.
12.02.2026 на адресу суду через систему “Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду з обґрунтуванням.
Ухвалою суду від 16.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2880/26, присвоєно справі номер провадження 27/11/26. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 16.02.2026 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 16.03.2026.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Відповідно до відповіді № 2313638 від 06.02.2026 з Єдиного державного демографічного реєстру, адреса реєстрації відповідача - ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .
Ухвала Господарського суду Запорізької області від 16.02.2026 у справі направлялася судом на адресу відповідача: АДРЕСА_1 , проте, конверт повернувся з відміткою засобу поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.
Верховний Суд в ухвалі від 11.08.2022 у справі № 916/514/21 зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень»: //reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Частинами 1, 2 ст. 3 Закону України “Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про доступ до судових рішень»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
У зв'язку із повернення ухвали суду, відповідач був також повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення ухвали суду від 16.02.2026 на сайті Господарського суду Запорізької області, з метою доведення до відповідача змісту ухвали суду.
В постанові Верховного Суду від 08.04.2019 у справі № 922/2887/16 викладена правова позиція, що сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання та неповідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/288/26.
Судом також враховано, що не лише на суд покладається обов'язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов'язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 16.04.2026.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Звернення з позовною заявою саме до Господарського суду Запорізької області мотивовано тим, що статтею 20 ГПК України визначено предметну та суб'єктну юрисдикцію господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) ФОП. Крім того, відповідно висновків Великої Палати Верховного суду, що містяться у постанові від 13.03.2018 у справі № 415/2542/15-Ц, з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 3 жовтня 2017року № 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. Відтак, з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договорів поруки, укладених для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатись за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.
Сторонами основного зобов'язання (кредитного договору) є позивач - юридична особа та Позичальник - Приватний підприємець Вайнтруб Євген Борисович. Тому, не дивлячись на те, що предметом спору є невиконання договору поруки, укладеного позивачем з відповідачем - фізичною особою Хорольською Тетяною Миколаївною, спір є господарсько-правовим, що зумовлює розгляд спору в порядку господарського судочинства.
29.10.2007 між Акціонерним банком “Металург», правонаступником якого є Акціонерне товариство “МЕТАБАНК»(далі Позивач, Банк) та Приватним підприємцем Вайнтруб Євгеном Борисовичем (далі Позичальник) укладено кредитний договір № 32-24-07/0235-К/В (далі-Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору, Банк видає Позичальнику довгостроковий кредит у сумі 35000,00 доларів США 00 центів на термін по 20.10.2010 включно, у порядку та на умовах, передбачених цим договором.
Кредит надається Позичальнику на цілі: придбання автоспецтехніки (п. 1.2 Договору).
Пунктом 1.3 Договору сторони передбачили, що забезпеченням виконання зобов'язань позичальника за цим договором є застава 2-х (Двох) автомобілей (бетонозмішувачів) марки КАМАЗ, 1990 та 1987 років випуску, згідно з відповідним договором застави, що укладається між Позичальником та Банком (п.п. 1.3.1 Договору); порука громадянки ОСОБА_1 , згідно з відповідним договором поруки, що укладається між останньою та Банком (п.п. 1.3.2 Договору).
Згідно з п. 2.1.1 Договору, Банк зобов'язався видати Позичальнику кредит у розмірі, передбаченому в п.1.1 цього договору, в повному обсязі або частинами після набуття чинності договорів, які зазначені у п. 1.3 цього договору.
Відповідно до розділу 3.1 Договору, позичальник зобов'язався: забезпечити виконання своїх зобов'язань за цим договором способом, передбаченим у п. 1.3 цього договору. Використовувати кредит у відповідності з цільовим призначенням, визначеним в п. 1.2 цього договору (п.п. 3.1.1 Договору).
Згідно п.п. 3.1.2 Договору на протязі дії цього договору щомісячно здійснювати погашення кредиту частинами по 970,00 (дев'ятсот сімдесят доларів 00 центів) доларів США не пізніше передостаннього робочого дня місяця, починаючи з лютого 2008 року.
Повністю погасити Банку залишок заборгованості за кредитом, отриманий за цим договором, у перший робочий день, наступний за днем, передбаченим у п. 1.1 цього договору.
Згідно з п. 5.1 Договору, в разі невиконання чи неналежного виконання сторонами зобов'язань, передбачених цим договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні завдані цим збитки. Збитки стягуються в повній сумі понад суми неустойки (штрафу, пені) “…».
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання Позичальником своїх зобов'язань по погашенню кредиту, сплаті відсотків, інших платежів, неустойки (штрафу, пені), а також відшкодування збитків, заподіяних Банку “…».
26.10.2007 між Акціонерним Банком “Металург» та ОСОБА_1 (Поручитель, відповідач у справі) укладений договір поруки № 32-24-07/0235-К/В/П (далі - Договір поруки).
Відповідно до п. 1 Договору поруки Поручитель, у разі невиконання приватним підприємцем Вайнтрубом Євгеном Борисовичем (надалі - Позичальник) зобов'язань за кредитним договором № 32-24-07/0235-К/В від 26 жовтня 2007р., укладеним між Позичальником та Банком (надалі - Кредитний договір), зобов'язується в порядку, передбаченому цим договором, погасити борг Позичальника Банку в сумі наданого кредиту 35000.00 (Тридцять п'ять тисяч доларів США 00 центів) доларів США, сплатити відсотки за кредитом, комісії, суми неустойки і нанесених збитків та інші платежі за Кредитним договором, виходячи з умов Кредитного договору, за весь період користування Позичальником кредитом.
Поручитель зобов'язується не здійснювати протягом дії цього договору відчуження майна, що йому належить на праві власності, без письмової згоди Банку (п. 2 Договору поруки).
Згідно п. 3 Договору поруки у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов'язань за Кредитним договором по погашенню кредиту, сплаті відсотків за кредитом, комісій, сум неустойки і нанесених збитків та інших платежів за Кредитним договором, Поручитель, як солідарний боржник Банку, зобов'язується погасити Банку заборгованість Позичальника за Кредитним договором протягом двох робочих днів з дня, наступного за днем порушення Позичальником строку погашення заборгованості за Кредитним договором.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, Публічне акціонерне товариства “МетаБанк» звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 32-24-07/0235-К/В від 26.10.2007.
За результатами розгляду вищевказаної позовної заяви, рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2011 по справі № 2-353/11 задоволено позов позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “МетаБанк». Стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 348783,07 грн., що складається з суми простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 218137,92 грн., суми простроченої заборгованості по відсоткам у розмірі 19157,62 грн., пені за прострочений кредит та відсотки у розмірі 111487,54 грн., судовий збір у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаціно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2011 по справі № 2-353/11 встановлено:
“26.10.2007 р. між банком та ФОП Вайнтруб Є.Б. укладено кредитний договір № 32-24-07/0235-К/В, за яким банк надав ФОП Вайнтруб Є.Б. грошові кошти у сумі 35 000 доларів США., а ФОП Вайнтруб Є.Б. прийняв їх та зобов'язався повернути кредит із строком погашення не пізніше 20.10.2010 р. Третя особа ФОП Вайнтруб Є.Б. зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки, винагороди та комісії за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.
26.10.2007 р. між ПАТ «МетаБанк» та відповідачем Хорольською Т.М. в забезпечення виконання кредитного договору, укладено договори поруки № 32-24-07/0235-К/В/П, предметом якого є надання поруки відповідачем Хорольською Т.М. перед ПАТ «МетаБанк» за виконання ФОП Вайнтруб Є.Б. своїх зобов'язань за кредитним договором № 32-24-07/0235-К/В від 26.10.2007р., згідно умов якого поручитель ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання відповідати перед кредитором за виконання обов'язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і ФОП Вайнтруб Є.Б., включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, тобто в повному обсязі боргових зобов'язань, які витікають з кредитного договору № 32-24-07/0235-К/В від 26.10.2007 р., укладеного між ПАТ «МетаБанк» і ФОП Вайнтруб Є.Б.
Судом встановлено, що ФОП Вайнтруб Є.Б. не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, та допустив заборгованість по кредиту, чим порушив умови договору, припинив погашення кредиту та процентів в порядку і строки, передбачені договором, і станом на 26.01.2010 р. утворилася заборгованість за кредитним договором у розмірі 348 783, 07 грн.
За таких обставин, відповідач Хорольська Т.М. має зобов'язання перед позивачем за кредитним договором по поверненню кредиту ФОП Вайнтруб Є.Б.
На підставі викладеного, дослідивши надані ПАТ «МетаБанк» письмові докази, суд перевіривши правильність розрахунків ПАТ «МетаБанк», приходить до висновку, що позовні вимоги банку є обґрунтованими, стягненню з відповідача Хорольської Т.М. на користь банка підлягає сума у розмірі 348 783, 07 грн., що складається з суми простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 218 137, 92 грн., суми простроченої заборгованості по відсоткам у розмірі 19 157, 62 грн., пені за прострочений кредит та відсотки у розмірі 111 487, 54 грн.».
Відповідно до ч. ч. 4 та 7 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для господарського суду.
Враховуючи, що відповідачем - Хорольською Тетяною Миколаївною не здійснюється погашення заборгованості за Кредитним договором № 32-24-07/0235-К/В від 26.10.2007 та не виконується рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2011 по справі № 2-353/11, на суму основної заборгованості у розмірі 237 295 грн 54 коп. (218 137 грн 92 коп. сума простроченої заборгованості за кредитом, 19 157 грн 62 коп. сума простроченої заборгованості по відсоткам) позивачем нараховано 30 874 грн 43 коп. 3 % річних, 76 646 грн 46 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період з жовтня 2017 року по січень 2022 року.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з такого.
Статтями 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа мас право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа мас право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, п. 5 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, крім випадків, передбачених законом.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, судове рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2011 по справі № 2-353/11 станом на час прийняття судом рішення у даній справі не виконано, що свідчить про те, що відповідач продовжує порушувати грошове зобов'язання перед позивачем за кредитним договором № 32-24-07/0235-К/В від 26.10.2007 та договором поруки № 32-24-07/0235-К/В/П від 26.10.2007.
За змістом статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
З урахуванням вищенаведених обставин справи, факт прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором № 32-24-07/0235-К від 26.10.2007 встановлено в рішенні Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20.01.2011 по справі № 2-353/11.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних за загальний період з 01.10.2017 по 31.01.2022 на суму 30 874 грн 43 коп. та інфляційних витрат за період з жовтня 2017 по січень 2022 у розмірі 76 646 грн 46 коп. за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство», враховуючи принцип диспозитивності, суд приходить до висновку, що вказані суми розраховані вірно, відповідають вимогам чинного законодавства та підлягають стягненню з відповідача.
Відповідач проти арифметичних розрахунків не заперечив, контррозрахунку як і доказів сплати суми боргу у повному обсязі або частково суду не надав.
За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Відповідач своїм правом на участь у судовому розгляді справи не скористався, проти позову не заперечив, належними доказами доводи позивача не спростував.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Оцінюючи подані учасниками судового процесу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства “МетаБанк» до ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства “МетаБанк» (пр. Металургів, 30, м. Запоріжжя, 69006, ідентифікаційний код юридичної особи 20496061) 30 874 (тридцять тисяч вісімсот сімдесят чотири) грн 43 коп. 3 % річних, 76 646 (сімдесят шість тисяч шістсот сорок шість) грн 46 коп. інфляційних втрат, 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення оформлено та підписано 17.04.2026.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.