17 квітня 2026 року м. Харків Справа № 922/3929/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Крестьянінов О.О.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергомонтаж" (вх. № 143 Х/2)
на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025, ухвалене у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Байбак О.І., в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (повне рішення складено 12.12.2025) у справі № 922/3929/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" м. Харків
до Приватного підприємства "Енергомонтаж" м. Харків,
про стягнення 380 708,28 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Енергомонтаж" 380708,28 грн, з яких: 187028,20 грн - заборгованості за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08 лютого 2024 року; 110091,67 грн - пені; 15541,73 грн - 3% річних; 68046,68 грн - інфляційні втрати.
Позов обґрунтовано з посиланням на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024 щодо своєчасного та повного проведення розрахунків за отриманий товар.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 позов задоволено.
Стягнуто з Приватного підприємства "Енергомонтаж" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон":
187028,20 грн - заборгованості за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08 лютого 2024 року;
110091,67 грн - пені;
15541,73 грн - 3% річних;
68046,68 грн - інфляційних втрат;
5710,62 грн - витрат по сплаті судового збору.
Місцевий господарський суд за насідками дослідження матеріалів справи дійшов висновку про виконання позивачем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №0802/24-3 від 08.02.2024, поставивши відповідачу обумовлений ним товар на загальну суму 10 209 983,58 грн. Однак, відповідач свої зобов'язання щодо оплати цього товару в повному обсязі не виконав, його заборгованість перед позивачем складає 187 028,20 грн, строк з сплати якої встановлено умовами договору, та є таким, що настав. Крім того, оскільки відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання в строк, встановлений умовами укладеного між сторонами договору, позивачем правомірно в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) нараховано 15 541,73 грн 3 % річних за загальний період прострочення оплат за видатковими накладними з 19.05.2024 по 29.10.2025, та 68 046,68 грн інфляційних за прострочення оплати за видатковими накладними, що мало місце протягом червня 2024 року - жовтня 2025 року. Також господарський суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача 110 091,67 грн пені за вказані вище періоди прострочення виконання зобов'язання.
Розглянувши доводи відповідача в обґрунтування поданого клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій до 1000,00 грн, суд дійшов висновку, що учасником справи не наведено наявності виняткових обставин, за наявності яких можливе зменшення штрафних санкцій судом. Зокрема суд критично поставився до послань відповідача в обґрунтування необхідності зменшення розміру штрафних санкцій про те, що в Україні з 2022 року введено воєнний стан, що в свою чергу негативно впливає на можливість ведення відповідачем підприємницької діяльності. Також господарський суд вважає безпідставним посилання відповідача на значний розмір штрафних санкцій в порівнянні з розміром існуючої заборгованості суд, оскільки, як встановлено судом, в рамках договору купівлі-продажу позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 10 209 983,58 грн, тоді як позивач заявив до стягнення з відповідача пеню в сумі 110 091,67 грн, що відповідно становить 1,07% від загальної суми поставленого товару. Таким чином, вказує, що сума заявленої до стягнення пені не може вважатися значною в порівнянні з сумою договору та розглядатися не як засіб стимулювання відповідача до виконання основного грошового зобов'язання, а як непомірний тягар для останнього та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.
Приватне підприємство "Енергомонтаж" з рішенням Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 частково не погодилось та 26.01.2026 через підсистему "Електронний суд" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 року у справі № 922/3929/25 в частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір штрафних санкцій до 1000,00 грн, або, як альтернативу, направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог вказує не таке:
- судом не було належним чином досліджено поведінку сторін у процесі виконання договору. Відповідач не ухилявся від виконання своїх зобов'язань, здійснював систематичні платежі, підтримував господарські відносини з позивачем та вживав заходів для поетапного погашення заборгованості. Прострочення виконання грошового зобов'язання мало частковий характер і було обумовлене об'єктивними фінансово-економічними труднощами, а не недобросовісною поведінкою чи зловживанням правом з боку відповідача;
- суд першої інстанції не надав жодної оцінки принципу добросовісності сторін, який відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України є однією з фундаментальних засад цивільного законодавства. Ігнорування цього принципу призвело до того, що формальне порушення строків оплати було поставлено вище за реальні дії відповідача, спрямовані на виконання зобов'язання, що суперечить самій логіці цивільно-правової відповідальності;
- судом не було враховано поведінку позивача, який протягом тривалого часу не вживав активних заходів для мінімізації можливих негативних наслідків, не ініціював переговорів щодо зміни строків оплати або реструктуризації заборгованості та фактично допустив накопичення штрафних санкцій. Така пасивна позиція кредитора також має враховуватися судом при визначенні розміру відповідальності боржника, оскільки право на захист порушеного права не може використовуватися з метою отримання економічно необґрунтованої вигоди;
- суд першої інстанції не здійснив аналізу динаміки заборгованості та тривалості прострочення щодо кожної частини боргу. Нарахування пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних без урахування фактичних оплат, здійснених відповідачем, призвело до істотного збільшення обсягу відповідальності та викривлення реальних наслідків порушення зобов'язання;
- застосований судом підхід фактично нівелює зміст частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, перетворюючи право суду на зменшення неустойки на декларативну норму без реального практичного застосування. Такий підхід суперечить усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово наголошував на необхідності активної ролі суду у забезпеченні справедливого балансу інтересів сторін.
Також, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2026 апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергомонтаж" (вх. №143 Л/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25 залишено без руху. Встановлено Приватному підприємству "Енергомонтаж" десятиденний строк з дня вручення ухвали скаржнику на виправлення недоліків апеляційної скарги для надання доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Наслідки неусунення недоліків, визначених цією ухвалою, у строк, встановлений судом, визначені статтями 260, 261 ГПК України.
13.02.2026 через підсистему "Електронний суд" до Східного апеляційного господарського суду від заявника апеляційної скарги надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх. № 1800), до якої додані докази сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25 у сумі 3634,00 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2026 поновлено Приватному підприємству "Енергомонтаж" пропущений строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Енергомонтаж" (вх. № 143 Л/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25; постановлено розглянути апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергомонтаж" (вх. № 143 Л/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження); зупинено дію рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25; витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3929/25; встановлено сторонам строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв і клопотань по суті справи та з процесуальних питань - 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему "Електронний суд" до електронного кабінету користувачів і доставлена учасникам справи 17.02.2026 (з урахуванням положень ч. 6 ст. 242 ГПК України).
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи, направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку письмового провадження (без виклику учасників справи в судове засідання), а також створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
20.02.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції встановила таке.
08.02.2024 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу № 0802/24-3 (далі за текстом - договір; а. с. 18-20), за умовами якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар.
Предметом договору є залізобетонні вироби (п. п. 1.1, 2.1 договору).
Відповідно до п. 2.2 договору загальна кількість товару, що підлягає поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікаціями, які є додатками до цього договору та його невід'ємною частиною.
Пунктом 3.1 договору передбачено, що поставка загальної кількості товару здійснюється товарними партіями обсяг яких визначається в кожному конкретному випадку відповідно до змісту специфікації.
Згідно з п. 4.1 договору ціна товару та загальна вартість товару за даним договором визначається у специфікації.
На підставі п. п. 5.1, 5.4 договору постачання товару здійснюється після перерахування покупцем на рахунок постачальника попередньої оплати за товар у розмірі 100 (сто) відсотків ціни товару, якщо інші умови не визначені в специфікації або додатковими угодами. Датою оплати за товар вважається день зарахування коштів на рахунок постачальника.
Пунктом 6.2 договору визначено, що перехід права власності та ризиків випадкового знищення або пошкодження товару відбувається в момент передачі товару уповноваженому перевізнику покупця та/або підписання видаткової накладної на товар.
Пунктом 10.1, 10.4 договору визначено, що передання (здавання-приймання) товару здійснюється в місці відвантаження, визначене у п. 7.1 цього договору. Товар за даним договором вважається прийнятим покупцем за кількістю і якістю з моменту підписання уповноваженою особою покупця одного за таких документів: товарно-транспортної накладної, видаткової накладної, акту приймання-передачі, або шляхом направлення покупцем на адресу постачальника повідомлення про підтвердження прийняття товару.
Відповідно до п. 12.1 договору у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
За змістом п. п. 13.1-13.3 договору останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Строк цього договору починає перебіг у момент, визначений у п. 13.1 цього договору, та закінчується 31.12.2024.
Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від виконання своїх обов'язків за даним договором та від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
З матеріалів справи вбачається, що протягом дії договору з метою його виконання між сторонами складено та підписано специфікації (а. с. 21-26): № 1, № 2, № 3 та № 4 від 08.02.2024, № 5 від 08.03.2024, № 6, № 7, № 8, № 9 та № 10 від 14.03.2024, № 11 від 09.04.2024.
Матеріалами справи також підтверджується факт належного виконання умов договору з боку позивача щодо поставки товару, що підтверджується видатковими накладними (а. с. 31-48): № 792 від 20.02.2024, № 790 від 21.02.2024, № 969 від 09.03.2024, № 1131 від 14.03.2024, № 1183 від 18.03.2024, № 1235 від 19.03.2024, № 1383 від 25.03.2024, № 1398 від 27.03.2024, № 1429 від 27.03.2024, № 1447 від 28.03.2024, № 1490 від 29.03.2024, № 1491 від 29.03.2024, № 1493 від 29.03.2024, № 1613 від 02.04.2024, № 1614 від 02.04.2024, № 1689 від 03.04.2024, № 1690 від 03.04.2024, № 1708 від 03.04.2024, № 1741 від 03.04.2024, № 1738 від 04.04.2024, № 1739 від 04.04.2024, № 1740 від 04.04.2024, № 1803 від 05.04.2024, № 1874 від 08.04.2024, № 1934 від 10.04.2024, № 1989 від 10.04.2024, № 2022 від 10.04.2024, № 2021 від 11.04.2024, № 2200 від 16.04.2024, № 2758 від 30.04.2024, № 2928 від 04.05.2024, № 2981 від 08.05.2024, № 3232 від 16.05.2024, № 3266 від 17.05.2024, № 3277 від 18.05.2024, № 3293 від 20.05.2024, які містять печатки та підписи обох сторін договору. Всього позивачем було поставлено товару за вказаними видатковими накладними на загальну суму 10 209 983,58 грн.
Згідно з долученими до матеріалів справи платіжними дорученнями відповідач здійснив оплату поставленого товару на загальну суму 10 022 955,50 грн (а.с. 49-57). Вказаний факт не спростовується сторонами у справі.
Також, як свідчать матеріали справи, крім договору купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024, позивач, як перевізник, та відповідач, як замовник, уклали договір про надання послуг з перевезення вантажу за № 2503/2024-П від 0.02.2024 (далі - договір перевезення), на виконання умов якого позивачем надавалися відповідачу послуги з перевезення вантажу.
Як свідчать матеріали справи, відповідач 27.12.2024 та 15.01.2025 оплатив у повному розмірі надані послуги за договором про надання послуг з перевезення вантажу.
Проте, відповідно до платіжного доручення від 27.12.2024 відповідач сплатив суму 400000,00 грн в якості боргу за договором поставки та договором про надання послуг з перевезення вантажу, про що свідчить графа "призначення платежу" - "Сплата за стінові панелі, фунд. блоки та інш.зг.дог.№0802/24-3 від 08.02.2024р. ,дог.№2503/2024- П від 25.03.2024р., за актом звіряння № бн від 26.12.2024р., в т. ч. ПДВ 20 % - 66 666,67 грн".
Як зазначає позивач, від відповідача не надходило пропозицій щодо розподілення суми оплати в рахунок сплати заборгованості за договорами перевезення та купівлі-продажу. В свою чергу, позивач, в порядку черговості закриття боргу, розподілив сплачену суму коштів у розмірі 400 000,00 грн в наступному порядку: 209 971,56 грн було визначено, як оплата боргу за договором перевезення; 190 028,44 грн було визначено, як оплата боргу за договором купівлі-продажу.
В подальшому, відповідач 15.01.2025 сплатив залишкову суму боргу за договором про надання послуг з перевезення вантажу у розмірі 42 028,44 грн, відповідно, заборгованість за цим договором була оплачена, а подальші взаємовідносини за цим договором не здійснювалися.
При цьому, решта боргу за поставлений товар за договором купівлі-продажу №0802/24-3 від 08.02.2024 в сумі 187 028,20 грн залишилася не оплаченою.
Крім того, у зв'язку з простроченням відповідачем оплати поставленого товару за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08.02.2024, що мали місце в процесі виконання умов цього договору, позивач на підставі умов цього договору та відповідних вимог чинного законодавства України нарахував до стягнення з відповідача 110 091,67 грн пені, 15 541,73 грн 3 % річних за загальний період прострочення оплат з 19.05.2024 по 29.10.2025, а також 68 046,68 грн інфляційних за прострочення оплат протягом червня 2024 року - жовтня 2025 року.
Вказані обставини стали підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" до господарського суду з даним позовом.
12.12.2025 ухвалено оскаржуване судове рішення з підстав, викладених вище.
Предметом апеляційного оскарження є законність і обґрунтованість рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 в частині стягнення з відповідача пені, 3% річних на інфляційних нарахувань, а також відмови в задоволенні клопотання про зменшення судом першої інстанції таких нарахувань до 1 000,00 грн.
Приватне підприємство "Енергомонтаж" вважає рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також у частині відмови в зменшенні розміру штрафних санкцій таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належної оцінки доводів відповідача та без дотримання принципів справедливості, розумності та пропорційності відповідальності.
Апелянт не оспорює рішення суду в частині встановлення факту наявності основної заборгованості у розмірі 187 028,20 грн та не заперечує обов'язку її сплати. Відтак суд апеляційної інстанції не переглядає оскаржуване судове рішення в зазначеній частині.
З урахуванням доводів і вимог, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів, аналізуючи спірні правовідносини між сторонами, враховує наступні положення діючого законодавства України.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlanav. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.628 ЦК України).
Спірні правові відносини за своєю правовою природою є відносинами з поставки товару.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За умовами ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов'язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.
Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов'язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов'язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов'язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).
Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов'язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов'язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов'язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов'язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.
Умовами п. 12.1 договору встановлена відповідальність покупця, а саме: у випадку несвоєчасної оплати отриманого товару, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.
Суд першої інстанції визнав, що позивачем правомірно нарахована пеня за прострочення оплати товару, яку відповідно до доданого до позовної заяви розрахунку обмежено з посиланням на ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин, далі - ГК України), яка передбачає припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Суд апеляційної інстанції, перевіривши на відповідність розрахунок неустойки частково не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведений позивачем розрахунок неустойки є вірним та таким, що відповідає приписам Закону та умовам договору з огляду на таке.
У даному випадку, у п. 5.1 договору постачання товару здійснюється після перерахування покупцем на рахунок постачальника попередньої оплати за товар у розмірі 100 (сто) відсотків ціни товару, якщо інші умови не визначені у специфікації або додатковими угодами.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідач, прийнявши товар за видатковими накладними від 18.05.2024 № 3277 та від 20.05.2024 № 3293 без заперечень, що не спростовується жодним з учасників справи, тим самим визнав виникнення у нього обов'язку з оплати вартості такого товару в момент його отримання (тобто з 18.05.2024 та 20.05.2024 відповідно).
За висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.08.2020 у справі №902/959/19, зазначено, що законодавець надав право сторонам у господарському договорі самостійно визначати розмір штрафних санкцій (пені, штрафу) та граничні строки їх нарахування у випадку порушення стороною прийнятого на себе зобов'язання. У випадку відсутності таких спеціальних умов у договорі, діє ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, яка передбачає, що строк нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Водночас, приписами ч. 6 ст. 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане, натомість застосування строку позовної давності щодо пені регулюється ст. ст. 254, 258 ЦК України.
Таким чином, якщо строк нарахування пені в порядку, передбаченому ст. 232 ГК України, може бути змінений за згодою сторін, то спеціальний строк позовної давності в один рік, передбачений ст. 258 ЦК України, зокрема його початок, перебіг та закінчення - ні. Перебіг позовної давності завжди розпочинається на наступний день після дня, в який зобов'язання повинно було бути виконаним.
Якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Оскільки сторонами не визначений інший період нарахування пені в договорах, тому судом застосовується шестимісячний, унормований ч. 6 ст. 232 ГК України, період нарахування.
Отже, враховуючи порушення відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару, правомірне нарахування належної до стягнення пені (в межах визначеного позивачем періоду стягнення) визначається наступним чином:
- за видатковою накладною від 18.05.2024 № 3277 на суму 269 0740,72 грн (з урахуванням існуючої на час поставки товари переплати в розмірі 13546,76 грн) у період з 19.05.2024 по 18.11.2024 складає 38 209,37 грн;
- за видатковою накладною від 20.05.2024 № 3293 на суму 304 287,48 грн у період з 21.05.2024 по 20.11.2024 складає 39 973,07 грн.
Враховуючи незначну помилку в визначенні шестимісячного строку нарахування пені за кожною видатковою накладною, належний до сплати розмір пені становить 78 182,44 грн.
Таким чином, нарахування позивачем пені на заборгованість за вказаними видатковими накладними, яке здійснено понад шестимісячного строку, визначеного положеннями ч. 6 ст.232 ГК України, судова колегія визнає безпідставним, як таким, що не узгоджується з умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу від 08.02.2024 № 0802/24-3 та чинними на час виникнення спірних правовідносин нормами законодавства.
Відтак, в задоволенні заявленої до стягнення пені в розмірі 31 909, 23 грн має бути відмовлено, що не було враховано судом першої інстанції під час ухвалення рішення у справі.
В частині розрахунку заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість задоволення 15 541,73 грн 3 % річних за загальний період прострочення оплат за видатковими накладними з 19.05.2024 по 29.10.2025, та 68 046,68 грн інфляційних за прострочення оплати за видатковими накладними, що мало місце протягом червня 2024 року - жовтня 2025 року, як таким, що узгоджується з положеннями ст. 625 ЦК України.
В той же час, відповідач наполягає на необхідності зменшення неустойки, інфляційних втрат та трьох відсотків річних до 1000,00 грн, у зв'язку із чим ним було подано відповідне клопотання до господарського суду першої інстанції.
Згідно із частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України, неодноразово послідовно викладався Верховним Судом.
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, Закон відносить на розсуд суду.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру, у даному випадку неустойки, наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок міститься у пункті 67 постанови Верховного Суду від 16.03.2021 у справі №922/266/20).
Верховний Суд у справі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 1, 2 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене водночас вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.
Подібні висновки викладено об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, Великою Палатою Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20)).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, вказав, що заявник не довів поважності причин неналежного виконання зобов'язань, винятковості цього випадку, а також невідповідності штрафних санкцій наслідкам порушення.
Сама по собі наявність обставини воєнного стану на території України, не є безумовною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за прострочення оплати. Безпосередній вплив таких обставин має бути доведений належним доказами, чого відповідачем не було зроблено. При цьому, слід зазначити, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах, отже несприятливі обставини, пов'язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.
В матеріалах справи відсутні докази неможливості вчасного виконання зобов'язання за договором через настання форс-мажорних обставин. На підтвердження обставин, на які відповідач посилається як підставу для зменшення належного до стягнення розміру штрафних санкцій відповідачем не надано жодного доказу в господарському суді першої інстанції.
В свою чергу, ч. 1 ст. 96 ЦК України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Як позивач, так і відповідач є суб'єктами господарювання та несуть однакову економічну (матеріальну) відповідальність за свої дії та однакові ризики. Кожна із сторін, укладаючи договір, приймає на себе відповідні ризики можливого погіршення економічної ситуації та фінансового становища свого підприємства, підприємств своїх контрагентів та країни в цілому. Учасник договору не повинен відповідати за прорахунки суб'єкта підприємницької діяльності, з яким він уклав договір. Погіршення економічної ситуації, збитковість виробництва, так само як і відсутність прибутку становить один із можливих ризиків підприємницької діяльності, не є форс-мажорною, незвичайною і непрогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки.
Водночас, укладаючи договір, сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі, ціну, строк виконання, штрафні санкції. Тобто відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки оплати товару.
Крім того, колегія суддів враховує, що зазначає, що договір укладався сторонами вже під час дії воєнного стану та відповідач мав враховувати ризики, пов'язані з цим.
Таким чином, відповідачем не доведено, що введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Судова колегія, враховуючи економічну ситуацію в країні, розуміє, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього.
Водночас в даному випадку прострочення виконання зобов'язання мало місце в цілому за двома видатковим накладними 18.05.2024 № 3277 та від 20.05.2024 № 3293 на загальну суму 595 028,20 грн понад півроку, за який і була нарахована пеня, розмір якої склав 13,13% від суми заборгованості. Остаточна заборгованість в розмірі 187 029,20 грн визначилася лише 15.01.2025 за наслідками проведення відповідачем часткових оплат за поставлений товар. Доказів остаточного погашення заборгованості за укладеним між сторонами договором станом в зазначеному розмірі на момент звернення позивача з даним позовом до суду (05.11.2025) та ухвалення оскаржуваного судового рішення матеріали справи не містять.
В свою чергу, можлива відсутність збитків у позивача не є визначальним критерієм для зменшення заявленої до стягнення неустойки, а лише однією із складових, які враховуються судом в комплексі з оцінкою інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на те, що зменшення розміру заявленої до стягнення суми неустойки - є прерогативою суду, яке реалізується ним на власний розсуд, виходячи з системного та комплексного аналізу всіх фактичних обставин справи та поданих сторонами доказів, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.
Щодо заявленого відповідачем клопотання про зменшення нарахувань, то апеляційний суд не вбачає у даних правовідносинах сторін виключних обставин, які б свідчили про необхідність їх зменшення. Ставка річних не збільшувалась сторонами у договорі порівняно з законодавчо встановленим розміром, а їх нарахування не є значним. Зменшення ж інфляційних втрат взагалі не передбачено законодавством. Відтак в цій частині рішення суду є цілком законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
За таких обставин, з огляду на наведені вище висновки, апеляційна скарга Приватного підприємства "Енергомонтаж" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі № 922/3929 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення - зміні в частині належного до стягнення з відповідача розміру пені.
Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із заявленого позову, обґрунтованим розміром судового збору за подання позову за вимогами майнового характеру є 4 185,59 грн (348 799,05 грн * 1,5 % *0,8), які за наслідками розгляду справи покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Енергомонтаж" на рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі № 922/3929/25 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25 змінити в частині стягнення з Приватного підприємства "Енергомонтаж" 31 909, 23 грн пені.
В решті рішення Господарського суду Харківської області від 12.12.2025 у справі №922/3929/25 залишити без змін. Здійснити новий розподіл судових витрат.
Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства "Енергомонтаж" (адреса: 61032, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 301, оф. 20; код ЄДРПОУ 24286389) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" (адреса: 61060, м.Харків, пр.-т Льва Ландау, буд. 171; код ЄДРПОУ 38771657):
187028,20 грн - заборгованості за договором купівлі-продажу № 0802/24-3 від 08 лютого 2024 року;
78 182,44 грн - пені;
15 541,73 грн - 3% річних;
68 046,68 грн - інфляційних втрат;
4 185,59грн - витрат по сплаті судового збору за подання позову.
В решті позову відмовити.".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Еталон" (адреса: 61060, м.Харків, пр.-т Льва Ландау, буд. 171; код ЄДРПОУ 38771657) на користь Приватного підприємства "Енергомонтаж" (адреса: 61032, м. Харків, пр.-т Героїв Харкова, буд. 301, оф. 20; код ЄДРПОУ 24286389) 601,75 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок та строки оскарження постанови апеляційного господарського суду передбачені статтями 286-289 ГПК України.
Повна постанова складена 17.04.2026.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя О.О. Крестьянінов