ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 квітня 2026 року Справа № 918/1279/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Тимошенко О.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 04.02.26, повний текст складено 09.02.26 у справі № 918/1279/25 (суддя Церковна Н.Ф.)
за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Степаської селещної ради Сарненського району Рівненської області
до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"
про стягнення в сумі 142871,02 грн
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.02.2026 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Степанської селищної ради 142871,02 грн. шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, які перерахувати на розрахунковий рахунок ГУК у Рівнен.обл./ Степан.сел.тг/24062100, з подальшим перерозподілом до бюджетів відповідних рівнів. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2422,4 гривень.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний суд" 02.03.2026 від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Апелянт просить суд прийняти апеляційну скаргу та відкрити апеляційне провадження. Рішення Господарського суду Рівненської області від 04 лютого 2026 року у справі №918/1279/25 за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Степанської селищної ради Сарненського району Рівненської області до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення шкоди завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев в розмірі 142 871,02 грн. - скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.
Листом № 918/1279/25/1025/26 від 03.03.2026 матеріали справи витребувано у Господарського суду Рівненської області. 06.03.2026 від місцевого господарського суду до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.03.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 04.02.26 у справі № 918/1279/25. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
24.03.26 від керівника Сарненської окружної прокуратури до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу. Із підстав висвітлених у відзиві орган прокуратури просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Згідно з ст.ст. 269, 270 ГПК України апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Під час дослідження матеріалів справи колегією суддів апеляційної інстанції встановлено наступне.
У кварталі 7 виділ 6 Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" (Степанське лісництво Березнівського лісництва філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України") допущено здійснення незаконної порубки 12 сироростучих дерев породи "вільха", 2 сухих дерев породи "вільха", 4 сухих дерев породи "береза", що мало місце 25.11.2024.
27.11.2024 року лісничим Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" ОСОБА_1 за участю майстра лісу Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" Усика Д.В. складено акт про те, що 27.11.2024 у кварталі 7 виділ 6 Степанського лісництва виявлено незаконну порубку 14 дерев породи "вільха".
Крім того, 27.11.2024 лісничим Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" за участю майстра лісу Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" Усика Д.В. складено акт про те, що 27.11.2024 у кварталі 7 виділ 6 Степанського лісництва виявлено незаконну порубку 4 дерев породи "береза".
Відповідно до складених актів, незаконна порубка дерев заподіяла шкоду у розмірі 142 871,02 грн.
За вищезазначеним фактом Сарненським РВП розпочато кримінальне провадження №12024181200000922 від 02.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
У ході досудового розслідування вищевказаного кримінального провадження проведено судову інженерно-екологічну експертизу. Так, згідно з висновком експерта №1295-Е від 02.04.2025, складеного за результатами проведення судової інженерно-екологічної експертизи, встановлено, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної незаконною порубкою 12 сироростучих дерев породи "вільха", 2 сухостійних дерев породи "вільха", 4 сухих дерев породи "береза" на території філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" підтверджується в сумі 142 871,02 грн.
Прокурор зазначає, що вказане стало можливим через неналежне виконання окремими посадовими особами своїх посадових обов'язків, внаслідок чого допущено здійснення незаконної порубки 12 сироростучих дерев породи "вільха", 2 сухостійних дерев породи "вільха", 4 сухих дерев породи "береза" невстановленими особами в кварталі 7 виділ 6 Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України".
Вважає, що філією "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" правонаступноком якої є філія "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - філія "Поліський лісовий офіс" ДСГП "Ліси України"), порушено вимоги законодавства у сфері охорони, захисту та використання лісів при веденні лісового господарства, а саме: не здійснено комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, запобігання незаконних порубок.
Відповідач, як постійний лісокористувач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконного вирубування на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування 12 сироростучих дерев породи "вільха", 2 сухостійних дерев породи "вільха", 4 сухих дерев породи "береза" невстановленими особами в кварталі 7 виділ 6 Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" (на даний час - Степанське лісництво Березнівського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс").
На даний час у вказаному кримінальному провадженні досудове розслідування триває, жодній особі про підозру не повідомлено, збитки, завдані в сумі 142871,02 грн, не відшкодовано, що є підставою для їх стягнення у судовому порядку.
Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у ст. 1166 Цивільного кодексу України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Підставою пред'явлення позову про стягнення з державного підприємства 142871,02 грн стало неналежне виконання постійним лісокористувачем обов'язків по здійсненню охорони лісових насаджень, оскільки згідно згідно ч.2 ст. 19 Лісового кодексу відповідач зобов'язаний: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів; вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.02.2026 позов задоволено. Мотивуючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції зазначив, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а також постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень (пошкодженню дерев) внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Місцевий господарський суд встановив, що на території, де відповідач є лісокористувачем відбулася незаконна вирубка дерев. Покликаючись на правові висновки Верховного Суду у релевантних спорах та враховуючи встановлення незаконної рубки лісу, місцевий господарський суд виснував про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга. Апелянт акцентує увагу на тому, що виявлення незаконного вирубування дерев відбулось безпосередньо відповідачем, про що відразу було повідомлено правоохоронні органи для вжиття заходів реагування. Жодного чіткого, виконуваного та передбачуваного нормативно-правового акту, який би визначав перелік заходів, у спірний період ні центральним органом виконавчої влади, ні органом місцевого самоврядування не було розроблено. Також відповідач наголошує, що Державна екологічна інспекція Поліського округу відповідно до покладених на неї завдань, не проводила перевірку (у тому числі документальну) із застосуванням інструментально-лабораторного контролю зі складанням відповідно до закондавства акту за результатами здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства з питань, що належать до її компетенції та не надала обов'язкові до виконання приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства. Місцевий господарський суд мав не лише констатувати наявність проведеної судової інженерно-екологічної експертизи № 1295-Е від 02.04.2025, але й дослідити її зміст, обсяг проведених дій та перевірити достовірність вихідних даних, чого зроблено не було. Відтак апелянт просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У відзиві на апеляційну скаргу орган прокуратури зазначив, що відповідач як постійний лісокористувач не забезпечив охорону та захист лісових насаджень. У зв'язку з чим державі завдано шкоду в розмірі 142 871, 02 грн. Місцевий господарський суд встановив наявність усіх елементів цивільного правопорушення, вчиненого відповідачем, яке передбачене ст. 1166 ЦК України. Висновок експерта № 1295-Е від 02.04.2025 є письмовим доказом, якому місцевий господарський суд надав відповідну правову оцінку. Із огляду на зазначене, керівник Сарненської окружної прокуратури вважає, шо доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими, а відтак просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.
Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку оскаржуваному судовому рішенню в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи, віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Згідно ст.ст. 1-3 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Лісові відносини - суспільні відносини, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. Об'єктом лісових відносин є лісовий фонд України та окремі лісові ділянки. Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни, які діють відповідно до Конституції та законів України. Лісові відносини в Україні регулюються Конституцією України, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища", цим Кодексом, іншими законодавчими актами України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством. Норми Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" у сфері спірних відносин, слід визнавати спеціальними стосовно до загальних норм Лісового або Земельного кодексів України. Ця спеціальність (особливість) визначається не обсягом нормативного регулювання загалом лісових або земельних питань, а особливістю механізму регулювання.
Згідно ст.ст. 16, 17, 19 ЛК України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Постійні лісокористувачі зобов'язані: забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.
У силу ст.ст. 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень. Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок.
Щодо незгоди Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Відповідно постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання реформування управління лісової галузі" від 07.09.2022 № 1003, утворено ДСГП "Ліси України" та приєднано до нього спеціалізовані державні лісогосподарські підприємства, які належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів.
Згідно статуту, який затверджений Державним агентством лісових ресурсів України від 28.05.2024 № 141, ДСГП "Ліси України" засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України від 26.10.2022 № 804 та належить до сфери управління державного агентства лісових ресурсів України. Відповідно до п. 1.4.50 вказаного статуту ДП "Ліси України" є правонаступником прав та обов'язків ДП "Березнівське лісове господарство".
Згідно п. 3.1. статуту ДСГП "Ліси України" створене з метою ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання та відтворення лісів.
Пунктами 3.2.2 та 2.2.3 визначено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідликовго впливу. Запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і мисливських тварин.
Відповідно до п. 3.2.4 статуту одним з напрямків діяльності підприємства також є ведення лісового господарства на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Згідно наказу Держлісагенства державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" № 206 від 24.01.2025, затверджено організацію території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" площею 1341272,6745 га, що передані до державного спеціалізованого господарського підприємства Ліси України, зокрема, від державного підприємства "Березнівське лісове господарство" передавальним актом від 30.12.2022, затвердженим наказом Державного агенства лісових ресурсів України від 02.01.2023 № 6 (том 1, а.с. 19-20).
Матеріали справи містять положення про філію "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства від 16.01.2025 № 187 (надалі - положення; том 1, а.с. 31-36).
Згідно пп. 2.2.2., 2.2.6 п. 2.2. положення предметом діяльності філії є, окрім іншого, зокрема, забезпечення охорони лісів від незаконних порубок, а також ведення лісового господарства на підставі затверджених в установленому порядку матеріалів лісовпорядкування, здійснення використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення.
Відтак, правонаступником всіх прав та обов'язків користувача земельної ділянки, яка знаходиться в межах лісового масиву ДП "Березнівське лісове господарство" є ДСГП "Ліси України". Дані землі передані для організації території земель філії "Поліський лісовий офіс" державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".
Згідно ст. ст. 105, 107 ЛК України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.
Із вказаних приписів закону вбачається, що забезпечення охорони та захисту лісів, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів, у даному випадку і на відповідача, як постійного лісокористувача.
Згідно ст. ст. 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування майнової шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).
Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження). Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у не вчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини. Бездіяльність відрізняється від дії зовнішньою, фізичною стороною. При бездіяльності особа не робить певної дії, яку вона за даних конкретних умов повинна була і могла вчинити для запобігання заподіянню шкоди охоронюваним законом суспільним відносинам. Наявність реальної можливості діяти певним чином полягає в тому, що особа в даній конкретній ситуації мала реальну можливість діяти, тобто виконати активні дії і запобігти тим самим злочинним наслідкам.
При оцінці можливості (чи неможливості) виконати покладені на особу обов'язки слід враховувати конкретну обстановку, умови місця і часу, зміст обов'язків, покладених на особу.
Враховуються і її суб'єктивні можливості щодо виконання необхідних дій. У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою.
У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи. При цьому за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст. ст. 614, 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника.
Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт вчинення незаконної порубки дерев у кварталі 7 виділ 6 Степанського лісництва філії "Березнівське лісове господарство" ДП "Ліси України" (на даний час - Степанське лісництво Березнівського надлісництва філії "Поліський лісовий офіс"), а саме: - 12 сироростучих дерев породи "вільха", 2 сухостійних дерев породи "вільха", 4 сухих дерев породи "береза". За вищезазначеним фактом Сарненським РВП ГУНП в Рівненській області розпочато кримінальне провадження 12024181200000922 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 КК України.
На даний час триває досудове розслідування, жодній особі у межах даного кримінального провадження про підозру не повідомлено, винних осіб у вчиненні даного правопорушення - не встановлено.
Водночас, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень і покладається на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства встановлених у сфері охорони , захисту та використання лісів, є підставою для покладання на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.
Факт незаконної порубки 12 сироростучих дерев породи "вільха", 2 сухостійних дерев породи "вільха", 4 сухих дерев породи "береза" свідчить про те, що відповідний комплекс заходів щодо збереження таких дерев відповідачем не здійснено.
Судами встановлено, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, проте, обставина вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що відповідні заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу підприємством, з огляду на що судова колегія виснує належне підтвердження протиправної поведінки відповідача у формі бездіяльності, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що встановлення працівниками відповідача факту самовільної порубки дерев під час здійснення заходів з охорони і захисту лісів від незаконних порубок та повідомлення правоохоронних органів, не може свідчити про належне виконання відповідачем своїх посадових обов'язків, оскільки такі аргументи не спростовують факт наявності вини відповідача та його бездіяльності щодо незабезпечення належної охорони лісу.
У постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.08.2018 у справі № 924/382/17 зазначено, що лісокористувач не є потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень.
Відтак, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки на рівні з лісокористувачами. Наведеним спростовуються доводи відповідача стосовно відсутності у нього обов'язку нести відповідальність за шкоду, завдану діяннями осіб, які вчинили незаконну порубку лісу.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).
Факт завданої шкоди від незаконної порубки підтверджується наявними у справі доказами, а саме: - витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, номер кримінального провадження 12024181200000922, дата реєстрації провадження 02.12.2024; - заявою головного лісничого філії "Березнівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" Олександра Галагуза про вчинення кримінального правопорушення від 29.11.2024; - відомостями переліку пнів від 27.11.2024; - відомостями обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту, складеними лісничим Степанського лісництва філії "Березнівське ЛГ" Віталієм Чуприною; - двома актами огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства від 27.11.2024 (том 1, а.с. 38-45).
Також колегія суддів апеляційної інстанції акцентує увагу, що в межах кримінального провадження було проведено судову інженерно-екологічну експертизу від 02.04.2025 № 1295-Е. Згідно висновку експерта розмір шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки 12 сироростучих дерев породи вільха, 2 сухостійних дерев породи вільха, 4 сухих дерев породи береза, проведений філією "Березнівське лісове господарство" ДСГП "Ліси України" відповідно до прогнозованих розрахунків розміру шкоди 25.11.2024 у сумі 142871 грн 02 коп. підтверджується. Розбіжності між розміром шкоди, визначеної у наданих на дослідження розрахунках від 25.11.2024 та розміром шкоди, встановленої під час експертного дослідження з урахуванням вимог та норм чинного законодавства, відсутні (том 1, а.с. 47-52).
Згідно ст. 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що факт незаконної порубки дерев було виявлено самостійно філією "Березнівське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", що підтверджується складеними актами огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Також відповідальними працівниками відповідача складено документ - відомості щодо обчислення розміру шкоди, яка заподіяна незаконною порубкою дерев. Судовим експертом підтверджено правомірність проведеного розрахунку та встановлено, що розмір шкоди заподіяної лісу внаслідок незаконної порубки складає 142 871 грн 02 коп.
Відтак з огляду на наявні докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що факт незаконної порубки дерев було підтверджено відповідальними працівниками відповідача, а розмір встановленої шкоди підтверджено шляхом проведення судової експертизи. Водночас заперечення відповідача щодо недоведеності проведеного розрахунку розміру заподіяної шкоди, розмір якої було визначено також і представниками відповідача, по суті свідчить про взаємосуперечливу поведінку апелянта.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини "venire contra factum propriu" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Із огляду на зазначене колегія суддів апеляційної інстанції враховує принцип "venire contra factum propriu" під час ухвалення судового рішення в даній справі.
Суд зауважує, що причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Підприємство, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій останньому території земель лісового фонду, діяло неправомірно, що призвело до незаконного вирубування невстановленими особами дерев (нанесення збитків). Відтак, саме наслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" обумовлено, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладання на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу. Обов'язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов'язків, у тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.
Відтак, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні та не перешкоджанні їх працівниками незаконному вирубуванню лісових насаджень внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов'язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.
Юридична відповідальність є важливим елементом правового регулювання суспільних відносин, суть якого полягає в цілеспрямованому впливі на поведінку індивідів за допомогою юридичних засобів з метою впорядкування суспільних відносин, надання їм системності і стабільності, уникнення різких загострень соціальних конфліктів, втілення принципів соціальної справедливості тощо. Саме існування права як регулятора суспільних відносин обумовлене необхідністю підтримувати соціальний порядок у неоднорідному суспільстві, попереджаючи будь-які відхилення від встановлених правил поведінки. За допомогою юридичної відповідальності встановлюються дієві механізми охорони і захисту суспільних відносин від неправомірних посягань шляхом покарання діянь, які порушують умови нормального розвитку суспільства, суперечать інтересам держави, суспільства в цілому. Розгляд юридичної відповідальності саме в цьому контексті дозволяє з'ясувати її роль і значення в системі забезпечення і гарантування прав і свобод особи, їх охорони і захисту від незаконних порушень. Юридична відповідальність є важливим засобом забезпечення законності та правопорядку, належної реалізації чинного законодавства. З іншого боку, вона стимулює правомірну поведінку суб'єктів суспільних відносин, сприяє формуванню в населення поваги до права та закону, а отже, виступає істотним фактором побудови правової держави в Україні.
Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що відповідачем не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження факту здійснення останнім заходів з організації охорони лісу в достатній мірі, заходів з недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства. У свою чергу прокурор не зобов'язаний доводити та обґрунтовувати, які саме заходи з охорони лісу зобов'язаний вживати відповідач, оскільки в даному випадку обґрунтованим є твердження про те, що усі заходи, які вживалися ним є недостатніми, оскільки мав місце факт незаконної вирубки лісу, а усі заходи охорони лісу не привели до його попередження, зупинення, або ж виявлення винних осіб. Окрім того, за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (ст. ст. 614, 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Таким чином місцевий господарський суд повно та всебічно дослідив докази, які підтверджують обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують протиправну бездіяльність відповідача у вигляді невчинення останнім дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних порубок дерев на підвідомчій відповідачу території земель лісового фонду, що як наслідок є правовою підставою для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Частиною 3 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).
За таких обставин, колегія суддів вважає доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі судового рішення.
На підставі ст. 129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 04.02.26 у справі № 918/1279/25 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків, визначених у підпунктах а, б, в, г пункту 2 частини 3 статті 287 ГПК України.
3. Справу №918/1279/25 повернути до Господарського суду Рівненської області.
Головуючий суддя Розізнана І.В.
Суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Тимошенко О.М.