Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/5374/2026
м. Київ Справа № 362/3847/25
15 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайнек» - адвоката Миролюбової Ольги Володимирівни на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Мартинцової І.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайнек» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги № 4/02/2024 від 22.02.2024 року, -
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайнек», у якому просила стягнути з відповідача на свою користь заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024 від 22.02.2024 року в розмірі 72 571, 45 грн., з яких: 70 000,00 грн. сума неповернутих коштів, 512,05 грн. пеня, 1 547,35 грн. інфляційні витрати, 512,05 грн. 3% річних.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.02.2024 року між нею та ТОВ «Тайнек» було укладено договір поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024, за умовами якого позикодавець зобов'язувалась передати на строк позичальнику грошові кошти в розмірі установленому договором, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів.
У відповідності до п.2.1. Договору, загальна орієнтовна сума даного договору становить 70 000,00 грн. Строк повернення коштів до 21.02.2025 року (п. 4.1 Договору).
Надання поворотної фінансової допомоги позикодавцем ТОВ «Тайнек» підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3489468018.1 від 22.02.2024 року.
03.04.2025 року позивач направила на адресу фактичного місцезнаходження відповідача лист з вимогою про повернення коштів, проте поштове повідомлення повернулося відправнику, у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
Станом на день звернення до суду, кошти передані за договором від 22.02.2024 року не були повернуті позивачу, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, щодо стягнення якої позивач змушений звернутись до суду.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Тайнек» про стягнення заборгованості за договором поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024 від 22.02.2024 року задоволено частково.
Стягнуто з ТОВ «Тайнек» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024 від 22.02.2024 року в розмірі 70 000 грн. 00 коп.
Стягнуто з ТОВ «Тайнек» на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 168 грн. 28 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року, 01 грудня 2025 року представник відповідача ТОВ«Тайнек» - адвокат Миролюбова О.В. направила апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно досліджено обставини, що мають значення для справи, тому висновки суду не відповідають наявним у матеріалах справи доказам.
Відповідач вважає, що позовні вимоги є безпідставнимим та недоведеними, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід було відмовити, відповідач виконав взяті на себе зобов'язання і повернув позивачці в установлений Договором строк кошти в сумі 70 000,00 грн., а саме 19.11.2024 року за таких обставин:
Позивач станом на листопад 2024 року входила до складу учасників ТОВ «Тайнек» і виявила бажання вийти зі складу його учасників.
У зв'язку з виходом із складу ТОВ «Тайнек» за безпосередньої участі позивача були зроблені всі розрахунки і визначені суми для сплати їх у зв'язку із виходом зі складу Товариства, в тому числі враховані суми зазначені в Договорі поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024 від 22.02.2024 року на суму 70 000,00 грн. і Договорі поворотної фінансової допомоги № 5/03/2024 від 19.03.2024 на суму 55 000,00 грн.
Доказом зазначеного є додана до відзиву розписка складена власноруч ОСОБА_1
щодо отримання нею від іншого учасника Товариства ОСОБА_2 грошових коштів.
Зазначену розписку, позивачка написала після отримання коштів в сумі 777 700 грн., в присутності двох осіб ОСОБА_3 , і ОСОБА_4 , дослівно заначивши в ній: «У зв?язку з чим я не маю будь яких майнових та немайнових претензій до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайнек» та його учасників».
Окрім того, 28.11.2024 року позивачка склала нотаріально завірену заяву про повний розрахунок у зв?язку з виходом зі складу учасників і відсутності будь яких майнових і немайнових претензій до ТОВ «Тайнек». Копія заяви також була надана відповідачем суду.
26 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду від позивача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Зазначає, що надані відповідачем документи (розписка від 19.11.2024 року та нотарільно посвідчена заява від 28.11.2024 року), не підтверджують обставини виконання відповідачем свого обов'язку з поверненням позивачу коштів за Договором поворотної фінансової допоомоги № 4/02/2024 від 22.02.2024 року, та стосуються інших взаємовідносин сторін спору, тих які виникли та існували між ними внаслідок належності позивачу частки в статуному капіталі відповідача, а також виплати на її користь грошової компенсації та номінальної вартості частки, в зв'язку із виходом зі складу учасників Товариства.
Окрім того, апелянтом не долучено інших доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
На підставі вище викладеного, позивач просила суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22.02.2024 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Тайнек» було укладено договір поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024 (надалі Договір) за умовами якого (п. 1.1. Договору) позикодавець зобов'язувалась передати в строк позичальнику грошові кошти в розмірі установленому договором, за заявками останнього, а позичальник зобов'язувався повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів.
Згідно положень п.2.1. Договору загальна орієнтовна сума даного договору становить 70 000,00 грн.
Кошти вважаються переданими позичальникові в момент їх зарахування на поточний рахунок позичальника (п.3.2. Договору).
Пунктом 3.3. Договору визначено строк надання грошових коштів до 22 лютого 2024 року, та строк повернення коштів до 21.02.2025 року (п. 4.1 Договору).
Положеннями договору між сторонами також було узгоджено порядок повернення суми коштів ( розділ 5).
Так, п. 5.1 Договору було визначено, що сума коштів підлягає поверненню шляхом її перерахування на поточний рахунок позикодавця.
Днем повернення коштів вважається день зарахування грошової суми (її частини), що надавалась, на поточний рахунок Позикодавця (п. 5.2 Договору).
Крім того, умовами договору визначено (п.6.1. Договору), що при прострочені повернення суми коштів (її частини) позичальник сплачує пеню в розмірі 3% річних від простроченої суми до моменту повернення. При цьому позичальник зобов'язаний повернути суму коштів (її неповернену часину в разі дострокового повернення частини), збільшену на індекс інфляції за весь строк прострочення.
Факт надання поворотної фінансової допомоги позивачем ТОВ «Тайнек» підтверджується квитанцією до платіжної інструкції № 0.0.3489468018.1 від 22.02.2024 року та не заперечується самим відповідачем.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції посилався на те, що доказів виконання відповідачем зобов'язань з повернення отриманої поворотної фінансової допомоги матеріали справи не містять. В свою чергу, докази надані відповідачем (розписка та нотаріально посвідчена заява про повний розрахунок) не беруться судом до уваги, оскільки стосуються виключно компенсації виплат за вихід позивача зі складу ТОВ «Тайнек», а отже не стосуються питань повернення коштів за договором надання поворотної фінансової допомоги № 4/02/2024 від 22.02.2024 року.
Окрім того, з огляду на вимоги пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 3 % річних, пені та інфляційних втрат за період з 22.02.2025 р. по 21.05.2025 р., оскільки їх нарахування здійснено позивачем у період дії воєнного стану в Україні, під час якого позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором позики.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
Згідно із статтею 11 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків зокрема є договори та інші правочини.
Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії; а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Стаття 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з пунктом 14.1.257 Податкового кодексуУкраїни поворотна фінансова допомога сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.
У постанові Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі №140/125/17 зазначено, що правовою основою для отримання позики або поворотної фінансової допомоги є договір позики.
Згідно зі статтею 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі статтею 1047 ЦК Українидоговір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.
Згідно із статтею 1049 Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Згідно з частиною першою цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (постанова Верховного Суду від 22 січня 2020 року в справі №674/461/16-ц).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
Стаття 629 ЦК Українивстановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаною нормою визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року у справі №602/1455/20.
Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості, ОСОБА_1 на підтвердження заявлених вимог надала копію Договору про надання поворотної фінансової допомоги №-4/02/2024, який було укладено 22 лютого 2024року між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тайнек».
На виконання умов вказаного договору позивач перерахував на рахунок ТОВ «Тайнек»грошові кошти, розмір яких становить 70 000,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції, в якій зазначено призначення платежу «Фінансова допомога поворотня зг. дог. #-4/02/2024 від 22.02.2024 р.».
Отже, доказами, наявними у справі, підтверджено, що ОСОБА_1 виконала свої обов'язки за договором про надання поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024від 22.02.2024 року та надала таку допомогу, однак ТОВ «Тайнек» борг не повернуло, що підтверджено доказами у справі і не спростовано відповідачем.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 70 000,00 грн суми поворотної фінансової допомоги.
Доводи апеляційної скарги, що відповідачем надані суду докази (розписката нотаріальнопосвідчена заявапро повнийрозрахунок) неберуться судомдо уваги,оскільки стосуютьсявиключно компенсаціївиплат завихід позивача зіскладу ТОВ «Тайнек»,а отжене стосуютьсяпитань поверненнякоштів задоговором надання поворотної фінансової допомоги № -4/02/2024 від 22.02.2024 року.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про наявність достатніх правових підстав для стягнення з відповідача отриманої поворотної фінансової допомоги.
Доводи апеляційної скарги вищенаведених висновків суду не спростовують та не містять посилань на обставини, які б свідчили про існування підстав для скасування судового рішення.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, перевірив їх доказами, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня2006року).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК Україниапеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
За правилами частини першоїстатті 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 389, 390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайнек» - адвоката Миролюбової Ольги Володимирівни - залишити без задоволення.
Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 07 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до Верховного Суду.
Головуючий Судді: