15 квітня 2026 року м. Рівне№460/4150/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення інформації про розшук ОСОБА_1 , як такого, що вчинив адміністративне правопорушення; 2) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості про відсутність підстав для розшуку ОСОБА_1 , як такого, що вчинив адміністративне правопорушення. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач 22 лютого 2001р. лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку по групі І ст. 59 Б Розкладу хвороб (наказ МО України від 1999 р. № 207) та виключений із військового обліку (про що міститься відповідна відмітка у військовому квитку серія НОМЕР_1 ). Таким чином, Позивач, відповідно до паперового військово-облікового документа, був виключеним з військового обліку військовозобов'язаних у 2001 році за станом здоров'я. 24 квітня 2025 року, встановивши на свій телефон мобільний застосунок «Резерв +», позивач виявив, що в розділі «Дата взяття на облік» вказано - 07.02.2009. В розділі «ТЦК та СП» стояв «-». 18 серпня 2025 року ОСОБА_1 повторно встановив на свій телефон мобільний застосунок «Резерв +» та виявив, що з 30.05.2025 року перебуває в розшуку, а в графі «ТЦК та СП» було вказано - ІНФОРМАЦІЯ_2 . 19 серпня 2025 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів цінним листом з описом вкладень до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій обґрунтовано просив внести відомості щодо виключення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 із військового обліку для відображення цих даних у всіх наявних в Міністерстві оборони України реєстрах; виправити недостовірні відомості в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів; направити повідомлення до Нацполіції про відсутність підстав для адміністративного затримання та доставлення в ТЦК. Відповіді на вказаний запит позивач не отримав. В подальшому неодноразові запити до ТЦК направлялися адвокатом позивачам. Згідно останньої відповіді від 04 березня 2026 року, відповідачем повідомлено, що, зокрема, за інформацією Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», ОСОБА_1 перебуває у розшуку з 11.02.2026 року за не проходження ВЛК. ОСОБА_1 військово-лікарську комісію не проходив взагалі. А це є порушенням правил військового обліку. ОСОБА_1 порушив умови проходження медичної комісії, так як у РТЦК та СП не прибував жодного разу і медичну комісію не проходив. Отже, ОСОБА_1 порушив правила військового обліку і за це порушення передбачена адміністративна відповідальність, відповідно до КУпАП. Такі дії відповідача позивач вважає протиправними, оскільки відсутні підстави для оголошення його в розшук. у зв'язку із чим просить суд позовні вимоги задовольнити.
Відповідач подав відзив на позов, в якому заперечує проти позову. Свої заперечення мотивує тим, що ОСОБА_1 був взятий на військовий облік згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 932 «Про реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов'язаних та резервістів». В порушення конституційного обов'язку по захисту Вітчизни та вимог законодавства про мобілізацію, військовий обов'язок та військову службу позивач по теперішній час не здійснив жодних дій для уточнення усіх необхідних військово-облікових даних. На даний час ступінь придатності до військової служби визначається за розкладом хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, служби у військовому резерві військової служби що є додатком 1 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом від 14.08.2008 № 402 «Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України». Статті 59 Розкладу хвороб наказ МО України від 1999 р. № 207 відповідає наразі стаття 66 розділ XIV хвороби сечостатевої системи (N00-N99), їх наслідки. У вказаному розділі всі стани за пунктами «б» (з помірним порушенням функцій) відносяться до ступеню придатності «придатні до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони». Таким чином, позивач на даний час може бути придатним до військової служби з вказаними обмеженнями. Крім того, запис у військовому квитку позивача від 22.02.2001 року про непридатність до військової служби зі зняттям з військового обліку з невідомих причин перекреслений. Тобто є підстави вважати, що він міг бути скасований вищестоящим органом ВЛК. Оскільки станом на 2001 рік Позивач перебував в ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 не володіє інформацією щодо скасування рішення про непридатність до військової служби. Таким чином, позивач продовжує вчиняти порушення правил військового обліку та по теперішній час не оновлює дані про ступінь придатності до військової служби шляхом проходження медичного огляду ВЛК (дані з ЄДРПВР про відсутність постанови ВЛК долучено до позовної заяви із застосунку «Резерв+»). Крім того, через ЄДРПВР позивач сформував заяву, якою підтвердив, що погоджується з вчиненим порушенням, та за його запитом системою сформовано постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та розгляд справи без його участі. Отже, підстави для виключення відомостей про порушення правил військового обліку в ЄДРПВР щодо позивача відсутні. Позовні вимоги щодо внесення в ЄДРПВР відомостей про відсутність підстав для розшуку позивача безпідставні та, загалом, неможливі для виконання в будь-якому випадку, оскільки Єдиний державний реєстр не містить функції внесення таких даних (згідно Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»). Просить у задоволенні позову відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив в якій на спростування доводів відзиву наводить схожі за змістом позову твердження та аргументи.
Ухвалою суду від 12.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 22.02.2001 лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку по групі І ст. 59 Б Розкладу хвороб (наказ МО України від 1999 р. № 207).
Відомості про «непридатність до військової служби за станом здоров'я» та виключення з військового обліку внесені 22.02.2001 до військового квитка серії НОМЕР_1 від 13.09.1995.
Встановивши 24.04.2025 на свій телефон мобільний застосунок «Резерв +», позивач виявив, що в розділі «Дата взяття на облік» вказано - 07.02.2009.
Позивач 18.08.2025 повторно встановив на свій телефон мобільний застосунок «Резерв +» та виявив, що з 30.05.2025 він перебуває в розшуку, а в графі «ТЦК та СП» було вказано - ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач та його представник подавали неодноразові запити до ТЦК щодо надання інформації, документів та внесення відповідних змін.
Згідно останньої відповіді від 04.03.2026 № 01/580, відповідачем повідомлено, що, зокрема, за інформацією Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів «Оберіг», ОСОБА_1 перебуває у розшуку з 11.02.2026 року за не проходження ВЛК. ОСОБА_1 військово-лікарську комісію не проходив взагалі, а це є порушенням правил військового обліку. ОСОБА_1 порушив умови проходження медичної комісії, так як у РТЦК та СП не прибував жодного разу і медичну комісію не проходив. Отже, ОСОБА_1 порушив правила військового обліку і за це порушення передбачена адміністративна відповідальність, відповідно до КУпАП. Згідно тимчасового посвідчення виданого ІНФОРМАЦІЯ_7 (наразі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), позивач є виключеним з військового обліку відповідно до пп. 3 п.6 статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Вважаючи дії відповідача щодо внесення до ЄДРПВ інформації про його розшук як такого, що вчинив адміністративне правопорушення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.
Указом Президента України № 65/2022 від 24.02.2022 оголошено загальну мобілізацію.
Наразі воєнний стан в країні не скасований і не припинений, загальна мобілізація продовжена.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Згідно з частинами першою - п'ятою статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Загальне керівництво роботою, пов'язаною з організацією та веденням військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, контроль за станом цієї роботи в центральних та місцевих органах виконавчої влади, інших державних органах (крім Служби безпеки України та розвідувальних органів України), органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від підпорядкування і форми власності здійснює Генеральний штаб Збройних Сил України. Функціонування системи військового обліку забезпечується органами (підрозділами) Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, розвідувальними органами України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, правоохоронними органами спеціального призначення, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов'язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Статтею 37 Закону № 2232-ХІІ врегульовано питання взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Так, за положеннями частини першої статті 37 Закону № 2232-ХІІ взяттю на військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України:
1) на військовий облік призовників (крім Служби безпеки України, розвідувальних органів України) віком до 25 років:
які відповідно до статті 14 цього Закону взяті на військовий облік;
які є призовниками, що прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянство України;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань, якщо раніше не перебували на військовому обліку;
які припинили альтернативну (невійськову) службу достроково і відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" підлягають взяттю на військовий облік призовників;
які відраховані із закладів фахової передвищої військової освіти, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та не пройшли базову загальновійськову підготовку;
жінки, які виявили бажання проходити базову військову службу, безпосередньо перед направленням на базову військову службу;
2) на військовий облік військовозобов'язаних:
які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву;
призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених статтею 10-1 цього Закону;
які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов'язаних;
військовозобов'язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання;
які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов'язаних;
зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України;
які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби;
які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників;
які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі;
які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку;
які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань;
призовники, які отримали спеціальні звання рядового, сержантського, офіцерського (начальницького) складу;
жінки з дотриманням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону;
які отримали військові звання офіцерського складу після проходження військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу;
які є кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону;
3) на військовий облік резервістів:
які зараховані до військового оперативного резерву;
які уклали контракт про проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України та інших військових формувань;
резервісти, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України на нове місце проживання.
Громадянам України, взятим на військовий облік, роз'яснюються права та обов'язки, правила військового обліку та відповідальність за порушення цих правил.
Приписами частини шостої статті 37 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі;
5) були кандидатами для прийняття на військову службу за контрактом відповідно до частини десятої статті 20 цього Закону, але не були прийняті на військову службу за контрактом;
6) звільнені з військової служби за контрактом відповідно до підпунктів "й" або "к" пункту 3 частини п'ятої статті 26 цього Закону.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Таким чином, оскільки позивач визнаний непридатним до військової служби, він підлягав виключенню з військового обліку і до військово-облікового документа позивача відповідачем повинні бути внесені дані про виключення із військового обліку.
Як встановлено судом та стверджується матеріалами справи, відомості про «непридатність до військової служби за станом здоров'я» та виключення з військового обліку внесені 22.02.2001 до військового квитка позивача серії НОМЕР_1 від 13.09.1995.
Твердження відповідача про те, що такі відомості з невідомих причин перекреслені, відповідно, є підстави вважати, що він міг бути скасований вищестоящим органом ВЛК, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Так, із змісту військового квитка позивача серії НОМЕР_1 від 13.09.1995 вбачається що на сторінці 17 цього військового квитка дійсно наявне закреслення запису № 30 із приміткою «внесено помилково».
Проте, у розділі IX «Відмітки про звільнення від військового обов'язку» сторінки 32 (п. 32) даного військового квитка, зазначено, що «22 лютого 2001 р. лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнаний непридатним до військової служби із виключенням з військового обліку по групі І ст. 59 Б Розкладу хвороб (наказ МО України від 1999 р. № 207) та виключений із військового обліку».
Суд звертає увагу що відповідач, ставлячи під сумнів наявні у військовому квитку записи, не надає жодних доказів на спростування викладеного у військовому квитку.
За наведеного, такі доводи відповідача про те, що такий висновок ВЛК міг бути скасований вищестоящим органом ВЛК, суд вважає лише припущенням, позаяк відсутні докази зворотного.
Також суд звертає увагу і на наступне.
Частиною тринадцятою встановлено, що громадяни України, які перебувають на військовому обліку, направляються для підготовки до військової служби, особи, які призиваються, направляються або приймаються на військову службу, приймаються на службу у військовому резерві, та військовозобов'язані, призначені для комплектування посад за відповідними військово-обліковими спеціальностями та іншими спеціальностями в Службі безпеки України під час проведення мобілізації, проходять обов'язковий медичний огляд. Порядок проходження медичного огляду затверджується відповідно Міністерством оборони України, центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Перелік військово-облікових спеціальностей затверджується Міністерством оборони України, а інших спеціальностей в Службі безпеки України - Головою Служби безпеки України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі Закон № 3543-ХІІ, застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який також визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
За положеннями частини п'ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ особливості проходження медичного обстеження військовозобов'язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров'я України.
Статтею 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 року № 2801-ХІІ передбачено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, встановлює причинний зв'язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза здійснюється військово-лікарськими комісіями, які створюються при територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки і закладах охорони здоров'я Міністерства оборони України, Служби безпеки України та інших військових формувань, а також Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Військово-лікарські комісії також можуть створюватися при державних та комунальних закладах охорони здоров'я.
Порядок організації та проведення військово-лікарської експертизи встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затверджено наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (далі Положення № 402).
Пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 передбачено, що це Положення визначає процедуру проведення військово-лікарської експертизи військово-лікарськими комісіями, визначеними у главі 2 цього розділу.
Це Положення поширюється, на військовослужбовців Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, членів їх сімей, призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та членів їх сімей, громадян, які добровільно вступають на військову службу (навчання) за контрактом у Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України, та осіб, звільнених з військової служби в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, для яких військово-лікарська експертиза проводиться військово-лікарськими комісіями, утвореними в закладах охорони здоров'я Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України та при закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби, служби у військовому резерві військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 3.3 глави 3 розділу ІІ Положення № 402 особи, звільнені з військової служби, визнані непридатними до військової служби, можуть повторно оглядатися ВЛК районних, міських ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку після обов'язкового обстеження у спеціалізованих закладах охорони здоров'я з метою підтвердження або зміни встановленого діагнозу. Лікар - член ВЛК районного, міського ТЦК та СП формує електронне направлення в ЕСОЗ для проведення додаткових обстежень. Медичний огляд цієї категорії громадян проводиться за графою II додатка 1 до цього Положення, а тих, які мають офіцерські звання,- за графою III додатка 1 до цього Положення.
Наведені норми права дають підстави для висновку про те, що можуть повторно оглядатися ВЛК, зокрема, особи, визнані непридатними до військової служби, які перебувають на військовому обліку.
Проте, як встановлено судом та наведено вище по тексту, позивач є особою, що виключена з військового обліку.
Суд звертає увагу, що діюче законодавство не містить приписів щодо обов'язку проходження особою, яка визнана непридатною до військової служби та виключена з військового обліку, повторного огляду ВЛК, позаяк така особа вже втратила статус військовозобов'язаного.
Отже доводи відповідача про порушення правил військового обліку позивачем (не оновлення даних, не проходження позивачем ВЛК), є безпідставними та необґрунтованими.
Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі Порядок № 1487).
Відповідно до пункту 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.
Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів».
Згідно із пунктом 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів, здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Приписами пункту 79 Порядку № 1487 встановлено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов'язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Положенням частини восьмої статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16 березня 2017 року № 1951-VIII (далі - Закон № 1951 визначено, що органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.
Згідно з ч. 9 ст. 5 Закону № 1951, органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Статтею 9 Закону № 1951 встановлено, що призовник, військовозобов'язаний та резервіст має право:
1) отримувати інформацію про своє включення (не включення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста;
2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (не включення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Призовник, військовозобов'язаний та резервіст зобов'язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.
Стаття 14 Закону № 1951 регламентує ведення Реєстру.
Ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов'язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов'язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов'язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Частиною 3 статті 14 Закону № 1951 встановлено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
Пунктом 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024р. № 559 передбачено, що у разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (органу СБУ, розвідувального органу) за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов'язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п'яти робочих днів з дня реєстрації заяви.
За змістом п. 5 Порядку № 559 військово-обліковим документом призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також громадян, виключених з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в електронній формі (далі - військово обліковий документ в електронній формі), є відображення в електронній формі відомостей про громадянина України, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також відомостей щодо звернення або повідомлення про вчинення адміністративного або кримінального правопорушення до Національної поліції.
За наведених правових норм можна дійти висновку, що внесення в ЄДРПВР відомостей про відсутність підстав для розшуку не передбачений Єдиним державним реєстром, позаяк не містить функції внесення таких даних (згідно Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів»).
В даному випадку суд вважає, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо внесення інформації про розшук позивача, як такого, що вчинив адміністративне правопорушення та зобов'язання внести відомості про відсутність підстав для розшуку позивача, як такого, що вчинив адміністративне правопорушення не призведуть до реального захисту та відновлення його порушених прав.
За даних спірних правовідносин, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача, є зобов'язання відповідача внести відомості до ЄДРПВР про виключення з військового обліку позивача, як такого, який визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку через хворобу.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо внесення інформації про розшук позивача, як такого, що вчинив адміністративне правопорушення та зобов'язання внести відомості про відсутність підстав для розшуку позивача, як такого, що вчинив адміністративне правопорушення, задоволенню не підлягають.
Разом з тим, відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням викладеного та у зв'язку із необхідністю ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та відновити порушені права позивача шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не внесення відомостей до ЄДРПВР про виключення з військового обліку позивача, як такого, який визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку через хворобу та зобов'язання відповідача внести такі зміни щодо позивача до ЄДРПВР.
Згідно із вимогами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивач, відповідно до вимог статті 77 КАС України, частково довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, тому позов належить до часткового задоволення.
Відшкодування судового збору позивачу здійснюється відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5000грн.
Відповідно до частини першої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
За правилами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
За правилами частини сьомої статті 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За правилами частини дев'ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI від 05.07.2012, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява №66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем надані суду документи: копія договору про надання професійної правничої допомоги від 12.01.2026 № 3400-1; копія додаткової угоди від 17.01.2026 № 1 до договору № 340-І від 12.001.2026 на суму 5000грн; платіжна інструкція № 1.494075103.1 від 17.01.2026 про сплату 5000грн з призначенням платежу: сплата за надання юридичних послуг за договором № 340-І від 12.01.2026.
Договір про надання професійної правничої допомоги від 12.01.2026 № 340-І укладено між адвокатом Сірочук Іриною Володимирівною та ОСОБА_1 , як клієнтом.
Відповідно до умов цього Договору адвокат надає клієнту правничу допомогу, щодо визнання протиправними дій відповідача щодо внесення інформації про розшук позивача, як такого, що вчинив адміністративне правопорушення.
Згідно додаткової угоди від 17.01.2026 № 1 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 12.01.2026 № 340-І, загальні витрати на професійну правничу допомогу склали 5000грн.
Так, у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 (справа №280/2635/20, провадження №К/9901/29763/20) судова колегія зазначила, що КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
За існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів.
Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду, суд дійшов висновку, що долученими до матеріалів цієї справи доказами доведено факт надання адвокатом правничої допомоги позивачу у межах розгляду даної адміністративної справи.
Щодо розміру витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує те, що ця справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами віднесена судом на підставі статті 12 КАС України до справ незначної складності, а тому підготовка позовної заяви по суті у даній справі вимагала середнього обсягу юридичної роботи (проте не надмірного, значного).
При цьому, суд враховує й правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17, згідно із якою суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Крім того, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. При цьому, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відтак, з огляду на встановлені обставини з урахування критеріїв пропорційності, значенням справи для сторони, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, на переконання суду розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню становить 2500грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не внесення відомостей до ЄДРПВР про виключення з військового обліку ОСОБА_1 , як такого, який визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку через хворобу.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести відомості про виключення з військового обліку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, згідно Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», відповідно до запису у військовому квитку серії НОМЕР_1 від 13.09.1995 (ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» ст. 37 ч.6 п.3), як такого, який визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку через хворобу.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 судовий збір у сумі 665,60грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 15 квітня 2026 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Суддя Т.О. Комшелюк